- •Історія як наука: загальні поняття. Предмет історії України та її періодизація.
- •Історіографія української історії.
- •Значення та форми вивчення курсу історії України.
- •Норманська теорія: за і проти.
- •Рюриковичі – династія князів київських.
- •Соціально-економічний та політичний устрій Русі-України за княжих часів.
- •Лекція 3 феодальна роздробленість київської русі (хіі-хііі ст.) План.
- •Київська держава за ярославовичів
- •Князь володимир мономах (1113-1125)
- •Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського. Кревська унія 1385р.
- •Завоювання Галичини і Західної Волині поляками.
- •Люблінська унія 1569р.
- •Формування ранньонаціональної свідомості українців (XVI – XVII ст.) План .
- •Брестська церковна унія 1596р.
- •Виникнення козацтва. Запорізька Січ.
- •Культура України XVI – першої половини XVII ст.
- •Лекція 7, 8 Визвольна війна українського народу середини XVII ст. План.
- •2. Початок бойових дій та перші перемоги б. Хмельницького.
- •3. Військові дії 1649—1653 рр. Зборівський мирний договір.
- •4. Переяславська рада. Березневі статті 1654 р.
- •5. Події 1654—1657 рр. Смерть б. Хмельницького.
- •Лекція 9 Україна в обороні національної автономії (кін. XVII—XVIII ст.) План.
- •2. Занепад української автономії.
- •2. Занепад української автономії
- •3. Ліквідація Гетьманщини. Зруйнування Запорозької Січі
- •Лекція 10 Українське національне відродження кін. XVIII — I пол. Хіх ст. План.
- •Від „Руської трійці“ до Головної руської ради (Галичина як оплот українства).
- •2. Від „Руської трійці“ до Головної руської ради (Галичина як оплот українства).
- •Лекція 11 Українська Центральна Рада План.
- •2. Стосунки Центральної Ради з більшовицькою Росією.
- •3. Зовнішньополітична діяльність Центральної Ради. Брестський мирний договір (лютий 1918 р.)
- •Лекція 12, 13 Україна між двома світовими війнами. План.
- •2. Українські землі під Польщею
- •3. Умови розвитку українського народу на Буковині та в Бессарабії.
- •4. Карпатська Україна.
- •Західна Україна в політиці срср та Німеччини.
- •Визволення України від німецької окупації.
- •Визволення України від німецької окупації
- •Визволення України від німецької окупації
- •Соціально-економічний розвиток України.
- •Боротьба проти тоталітаризму у післявоєнний період.
- •Здобуття Україною державної незалежності.
- •Лекція 18. Україна – незалежна держава
- •Державотворчий процес в Україні. Розбудова владних структур.
- •Соціально-економічна політика української держави у 90х рр.
- •Україна і світ. Основні напрямки зовнішньополітичного курсу.
2. Від „Руської трійці“ до Головної руської ради (Галичина як оплот українства).
Складні соціальні, економічні, національні умови розвитку західноукраїнських земель поставили під загрозу існування самого українського народу. Полонізація досягла тут величезних розмірів: не тільки шляхта, а й духівництво та міщанство переймали польські звичаї та мову. У кінці XVIII ст. українську націю в Галичині творив лише селянин, принижений, затурканий, який не усвідомлював своїх ні людських, ні національних прав.
Реформи, що їх здійснював австрійський уряд, хоч і проводилися бюрократичним способом і не доводилися до кінця, піднесли дух українського народу. Серед духівництва, єдиної соціальної групи, яка мала право на вищу освіту, з’являються люди, котрі відкрито виступають на захист національних інтересів українців. Особливо виділився перемишльський канонік Іван Могильницький. У праці „Відомість о руськім язиці” він аргументовано довів, що українська мова є окремою реально існуючою східнослов’янською мовою. І. Могильницький у 1816 р. очолив релігійне товариство, яке займалося освітньою діяльністю, видавало українською мовою релігійну літературу. Засновник цього товариства — активний борець за українське шкільництво, галицький митрополит Михайло Левицький. Він звернувся до галицького губернатора з проханням ввести у школах викладання українською мовою. Губернатор відкинув цю пропозицію, а на митрополита пішли звинувачення і до Відня, і до Рима, начебто він сіє розбрат між народами заради москвофільства, бо українська мова „є породою московською”.
Та справжнє українське національне відродження в Галичині почалося в 30-х рр. XIX ст. під впливом ідей романтизму й слов’янського відродження, які поширювалися через чехів і поляків, та знайомства з творами нової української літератури в Росії, з українськими етнографічними та історичними виданнями. Піонерами національного відродження в Галичині стали вихованці Львівської духовної семінарії, члени гуртка „Руська трійця” М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які були дітьми священиків і самі стали священиками. Ще на шкільній лаві вони захопилися ідеєю відродження слов’янських народів і під впливом українського письменства в Росії розгорнули дії щодо українського відродження в Галичині. До гуртка „Руська трійця” входили також Г. Ількович, М. Кульчицький, М. Устиянович та інші.
Душею „трійці” був Маркіян Шашкевич, про якого І. Франко писав: „Поет, оповідач, кореспондент і проповідник, як людина наскрізь симпатична, щира й проста, пройнята належною любов’ю до рідного народу і непохитно певна своєї роботи, як у мистецтві, так і житті”. Він народився 6 листопада 1811 р. в с. Підлісся нинішнього Золочівського району на Львівщині, вчився у Бережанській гімназії. У 1833 р. М. Шашкевич склав перший альманах віршів, написаних українською народною мовою, а два роки по тому опублікував широко знану оду „Голос галичан”. Одночасно М. Шашкевич підготував до друку збірник „Зоря”, до якого входили народні пісні, життєпис Б. Хмельницького, оповідання з життя священиків. Однак цензура заборонила публікацію цього збірника.
Найзначнішою заслугою „Руської трійці” було видання у 1837 р. в Будапешті альманаху „Русалка Дністровая”, який, за влучним висловом академіка О. Білецького, є „перша заява народу Західної України свою національну гідність”.
Про враження, яке справила „Русалка Дністровая” на галицьке громадянство, сказав Я. Головацький: „Вона запалила вогонь, що його тільки гробова перста загасити може, спасла народ від загибелі й створила очі кожному письменному чоловікові, в якого лишилося ще незіпсоване українське серце, показала йому його положення, обов’язки для народу й спосіб, які ті обов’язки треба сповняти”.
Після заборони австрійськими властями „Русалки Дністрової” і виходу М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького з Львівської семінарії, „Руська трійця” розпалася. Та її діяльність не була даремною.
Вона започаткувала нову демократичну культуру в Галичині. Прогресивні ідеї „Руської трійці” все більше оволодівали умами галичан.
1848 рік, який буревієм пронісся над престолами і народами Європи, став роком політичного пробудження українського народу Галичини. 13 березня 1848 р. виросли перші вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено першу австрійську конституцію.
Враховуючи настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину. З цією метою 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент. Основою реформи був викуп селянських земель державою, який селяни мали сплачувати, протягом 40 років, починаючи з 1858 р. Поміщиків звільняли від усяких обов’язків щодо своїх колишніх підданих — захищати їх у судах, допомагати у важких випадках і т. д. У результаті реформи у Східній Галичині виникло близько 375 тис. вільних селянських господарств. Та при проведенні реформи не були впорядковані права на володіння лісами та випасами. Це згодом викликало нескінченні судові процеси, спричинило руйнування селянських господарств. За поміщиками залишилися деякі феодальні привілеї, зокрема так зване право пропінації — монополія на винокуріння й продаж горілки, що на довгі роки виступало причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас.
Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти, яка бунтувала, шукала справедливості в цісаря, а нерідко топила горе в горілці. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи, під час яких селяни самочинно повертали захоплені поміщиками громадські землі, ліси і пасовища, охопили понад 100 сіл Східної Галичини. Шляхта, зі свого боку, насилала на „непокірних” поліцію і війська, які придушували селянські заворушення. А „справедливість” цісарсько-королівського суду полягала в тому, що з 32 тис. позовів, щодо лісів і пасовищ селяни програли 30 тис., сплативши ще й 15 млн. ринських за судові витрати.
Скасування панщини було важливою передумовою розгортання в Галичині расового народного руху за демократичні перетворення. Велелюдні демонстрації прокотилися вулицями Львова у березні 1848 р. Під їх впливом губернатор краю Ф. Стадіон дав згоду на звільнення політичних в’язнів і на формування національної гвардії.
Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали на ім’я цісаря петицію з рядом демократичних вимог. У ній, зокрема, говорилося, що українці становлять частину великого слов’янського народу, що вони — автохтони в Галичині й мали колись державну самостійність, що вони цінують свою націю і хочуть її зберегти. В петиції були висловлені прохання про введення української мови у народних і вищих школах; про видання державних законів українською мовою, яку урядовці повинні обов’язково знати; щоб було зрівняно в правах духівництво всіх трьох обрядів (римо-католицького, греко-католицького і православного) і щоб українці мали доступ до всіх державних установ. Як бачимо, ці вимоги були скромні й обмежувалися здебільшого сферою культури.
У результаті дальшого розвитку революції у Галичині виникли національно-політичні організації. 2 травня 1848р. представники демократичних кіл українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва, утворили у Львові Головну руську раду. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом. Головна руська рада, виступаючи за проведення демократичних реформ, прагнула забезпечити вільний національний розвиток українського населення краю. У програмній декларації цієї ради говорилося, що галицькі українці належать до великого українського народу, який тоді налічував 15 млн., згадувалося про їхню колишню самостійність та про часи занепаду. В документ містився заклик до пробудження, адресований українському народові, і до забезпечення йому кращої долі в рамках австрійської конституції. За прикладом Головної руської ради в містах і селах краю виникло близько 50 місцевих руських рад, до яких входили представники демократичних верств. Революційний рух поширився на провінцію.
Діяльність Головної руської ради зустріла неприхильне ставлення збоку польської Головної ради, яка домагалася, щоб українці виступали разом з поляками. Вона опиралася на ополячену українську шляхту, яка утворила окремий комітет і подавала супліки на ім’я цісаря, протестуючи проти петиції 19 квітня, не бажаючи ні в чому відокремлюватися від поляків. На протидію Головній руській раді ці елементи 23 квітня 1848 р. організували „Руський собор”, першій газеті українською мовою „Зоря галицька” протиставили видання „Дневник Руський”. Коли поляки почали організовувати свою національну гвардію, то й українці приступили до творення батальйонів „руських стрільців”.
Представники українського населення Галичини взяли участь у слов’янському конгресі у Празі. Головна руська рада послала туди своїх делегатів, які працювали в одній польсько-українській секції. Потім між ними виникли незгоди. Українці домагалися поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці. Революційна буря 11 червня 1848 р. перервала роботу конгресу.
Ще влітку 1848 р. Головна руська рада проголосила заснування „Галицько-руської матиці”. Вона мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути осередком письменства й просвіти рідною мовою. Свою діяльність „Галицька руська матиця” почала аж у 1850 р.
Наприкінці 1848 р. відповідно до царського декрету у Львівському університеті відкрито кафедру української мови і літератури, її професором було призначено Я. Головацького, який почав викладацьку роботу в січні 1849 р. Незабаром він видав граматику української мови. 10 липня 1848р. почалася робота першого австрійського парламенту. Із 383 послів Галичину представляли 96, у тому числі 39 від українців (27 селян, 9 священиків, 3 світські особи). Українські посли в парламенті поставили вимогу про поділ Галичини, що була підкріплена 15 тис. підписів. було висунуто ще кілька вимог національного характеру. Українські посли-селяни вимагали якнайменших, викупних платежів за землю.
Ідеї „весни народів” знайшли активний відгук серед населення Закарпаття. Влітку і восени 1848 р. тут значно посилилися заворушення трудового селянства. У багатьох місцевостях, особливо в гірських районах, селяни фактично вийшли з-під контролю поміщиків і місцевих органів влади, не виконували панщини, захоплювали панське майно.
Однак сили контрреволюції на західноукраїнських землях, як і в усій імперії Габсбургів, все більше зміцнювали позиції і поступово перейшли в контрнаступ. Остаточно реакція запанувала після того, як австрійський уряд з допомогою російських військ приборкав революцію в Угорщині. Австрійську конституцію було відмінено. Уряд повернувся до давньої системи централізаторсько-бюрократичного управління.
Влітку 1851 р. було розпущено Головну руську раду і Галичина заснула на ціле десятиріччя.