2. Початок бойових дій та перші перемоги б. Хмельницького.

18 квітня 1648 р. Богдан Хмельницький виступив з великою промовою на раді Війська Запорозького. Він про­аналізував тяжке становище України, нагадав про всі кривди, яких зазнав український народ від польської шляхти й магнатів, про замучених гетьманів — Підкову, Наливайка, Судиму й Павлюка, звернувся до українського народу з полум'яним закликом підняти загальне повстання проти польсько-шляхетського режиму. Тут, на загальній раді, ко­заки одностайно обрали Богдана гетьманом і вручили йому клейноди Війська Запорозького.

Польський уряд намагався у зародку придушити народне повстання. коронний гетьман М. Потоцький виділив великий загін на чолі зі своїм сином Стефаном і послав його на Запорожжя, а Дніпром було відправлено реєстрових козаків німецьких найманців.

У середині квітня 1648 р. 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними 9-тисячними козацько-та­тарськими силами. В урочищі Жовті Води 6 травня після тривалого бою військо Стефана ІІотоцького було розбито, а сам він, тяжко поранений, потрапив у полон і помер. Кілька тисяч реєстрових козаків з війська Потоцького і ті, які плив­ли човнами, перейшли на бік Хмельницького.

Дізнавшись про поразку під Жовтими Водами, коронні гетьмани М. Потоцький та М. Калиновський з 20-тисячним польським військом почали відступати на захід. 16 трав­ня 1648 р. неподалік від Корсуня поляки наткнулись на козацьку засідку і знову зазнали поразки. Гетьмани польського війська Потоцький і Калиновський з усім штабом шляхетської старшини потрапили в полон. Переможці за­хопили артилерію, обоз, військові припаси. Це був вели­кий тріумф національно-визвольної армії.

З Корсуня Б. Хмельницький вирушив до Білої Церкви. Він розіслав універсали до українського народу, в яких за­кликав до всенародного повстання. І рознісся цей поклик по всій Україні. Народ численними гуртами потягнувся під гетьманські корогви, бо сподівався знайти правду, здобути волю і незалежність. Хвиля виступів охопила всю Украї­ну. Ще ніколи повстання не носило такого всенародного характеру. Це створило сприятливі умови для розгортання народної революції.

Тим часом шляхетське військо готувалося до нових боїв з українським народом. Польський уряд навіть просив допо­моги у московського царя. Дізнавшись про це, Хмельниць­кий вирушив з Білої Церкви на Поділля. 23 вересня 1648 р. народно-визвольна армія одним ударом розбила польські полки під Пилявцями і з великої битви вийшла переможцем. Військо Хмельницького вирушило в Галичину, де насе­лення радо вітало його, всіляко допомагало йому, поповнюва­ло ряди війська. Повстанці здобули Збараж, Вишнівець, Бро­ди і 6 вересня підійшли до Львова та обложили його. Проте брак теплого одягу, продовольства, осіннє бездоріжжя, епіде­мія чуми, від якої помер один із найпопулярніших повстан­ських ватажків Максим Кривоніс, змусили Б. Хмельницького тимчасово припинити військові дії зняти облогу Львова. Взявши викуп від польського гарнізону в сумі 20 тис. злотих та не бажаючи руйнувати чудове старовинне місто Львів, геть­ман повів свою армію до міцної фортеці Замостя, яку оточив 27 жовтня. Правда, мета його походу вже була не стратегічною, а політичною — добитися миру з Польщею.

Донині залишається загадкою, чому Б. Хмельницький, маючи тоді 200­тисячне військо, а з ним — усі шанси на цілковиту перемогу над Річчю Посполитою, погодився на перемир'я, яке запропонував новий польський король Ян Казимир. Чимало істориків вважають таке рішення полі­тичною помилкою, а Б. Хмельницького характеризують як слабкого політика. Думається, що гетьман сподівався на зміни політичної системи Речі Посполитої, а відтак чекав змін на краще в українських Землях. Можливо, на рішення вплинули голод та епідемії, що поширилися у війську і на­селенні України в цілому. Та й союзники — кримські татари не бажали дальших походів. Ці обставини, мабуть, й зу­мовили небажання гетьмана продовжувати воєнні дії.

У Замості Б. Хмельницький уклав перемир'я з польським королем Яном Казимиром, пообіцявши виконати його королівську волю — повернутися назад.

Після великих військових успіхів народне військо на чолі з Б. Хмельницьким наприкінці грудня 1948 р. вступило у стародавню столицю України — Київ. Хмельницького вітали як «українського Мойсея», який визволив Україну з польської неволі.

З перемогою революції 1648 р. змінився політичний та економічний лад України. На звільненій території було ліквідовано польсько-шляхетську владу і створено геть­манське управління. Визволена територія поділялася на полки і сотні, де вся повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана, а на місцях — полковників, сотників та інших старшин. Військовий штаб гетьмана виконував функції кабінету міністрів і займався організацією держави.

Революція 1648 р. ліквідувала велику власність. Частина землі польських магнатів і шляхти перейшла в руки малих господарів — селян, козаків, які могли її продавати, дарува­ти, передавати в спадщину. Революція відкрила селянам і жителям міст можливість переходу у козацький стан, який тоді користувався значними правами та привілеями.

Однією з найважливіших справ державного будівницт­ва було військо. На початку національно-визвольної війни деякі недисципліновані загони боролися на свій лад, були й ватажки, які не хотіли визнавати гетьманського керівниц­тва. Виявивши організаційний хист, Б. Хмельницький зумів з цього розрізненого війська створити регулярну армію.

Революція 1648 р. змінила й психологію самого Б. Хмельницького. Він зрозумів, що то було не повстання селян і козаків проти панів, не помста магнатам за сваволю і утис­ки народу, а велика війна за незалежність України, за створення держави. І коли в лютому 1649 р. приїхали посли від польського короля, то гетьман відверто їм заявив, що визволить із шляхетської неволі весь український народ і об'єднає українські землі в одну незалежну державу.

Проте реалізація цих планів утруднювалася через зов­нішні і внутрішні обставини. Польський уряд доклав усіх зусиль, щоб продовжити війну і знову заволодіти україн­ськими землями. Татари насторожено сприймали зростання могутності козацької держави і намагалися зупинити цей процес. До того ж внутрішні сили України ще не були сконсолідовані: виникали суперечності між селянством, з одного боку, козацькою старшиною та шляхтою — з іншого. Все це спонукало Хмельницького до обережності і помірко­ваної політики.