6.2. Принципи організації пошуку та підрахунку резервів
Здійснюючи пошук резервів, варто керуватися такими принципами:
1. Науковість, тобто пошук резервів повинен ґрунтуватися на положеннях матеріалістичної діалектики, знаннях економічних законів, досягнень науки і техніки. Необхідно добре знати економічну сутність резервів, джерела й основні напрям їх пошуку, методику підрахунку та узагальнення резервів.
2. Комплексність і системність. Комплексний підхід передбачає всебічне виявлення резервів в усіх напрямах господарської діяльності. Системність означає вміння виявляти й узагальнювати резерви з урахуванням взаємозв'язку та взаємозалежності досліджуваних явищ (із метою більш повного виявлення резервів і запобігання їх повторному підрахунку).
3. Запобігання повторному підрахунку резервів. Цей принцип випливає безпосередньо з попереднього. Повторний підрахунок резервів виникає при їх узагальненні, коли не враховується взаємодія різних факторів, що впливають на результати господарської діяльності, а також якщо резерви визначені за суміжними джерелами (наприклад, резерви збільшення обсягу виробництва за рахунок поліпшення використовуваних матеріалів, трудових ресурсів, засобів праці).
4. Забезпечення комплектності резервів, тобто збалансованості по засобах праці, предметах праці і трудових ресурсах. Резерв буде комплектним тоді, коли він забезпечений усіма необхідними ресурсами не тільки у вартісній оцінці, але і по натурально-речовинному складу.
5. Економічна обґрунтованість резервів, тобто при їх підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відповідними заходами.
6. Оперативність. Чим вона вище, тим ефективніше відбувається процес пошуку резервів. Найбільш важливе скорочення часу між виявленням і реалізацією резервів.
7. Плановість пошуку резервів, який повинен бути систематичним, щоденним, а не дискретним.
8. Масовість пошуку резервів, тобто залучення до цього процесу всіх працівників, що дозволяє більш повно виявляти резерви; а також розвиток та вдосконалення суспільних форм економічного аналізу.
9. Виділення «ведучої ланки» і «вузьких місць» у підвищенні ефективності виробництва. Виділяють ділянки виробництва, де систематично не виконуються плани чи наявні великі втрати сировини, виробничий брак, простої устаткування тощо. Таким способом визначаються основні напрями першочергового пошуку резервів, що підвищує його ефективність.
6.3. Методики підрахунку величини резервів
Реальність величини виявлених резервів багато в чому залежить від точності й обґрунтованості їхнього підрахунку.
Методика підрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні чи екстенсивні), способів їхнього виявлення (явні або приховані) і способів визначення їх величини (формальний чи неформальний підхід). При формальному підході величина резервів не узгоджується з конкретними заходами щодо їх освоєння. Неформальний підхід (виявлення резервів за сутністю) ґрунтується на конкретних оргтехзаходах.
Для підрахунку величини резервів у економічному аналізі використовується ряд способів. Основні з них такі:
1) Спосіб прямого підрахунку застосовується для підрахунку резервів у тих випадках, коли відома величина додаткового залучення чи величина безумовних утрат ресурсів. Можливість збільшення випуску продукції (Рез ↑ ВП) у цьому випадку визначається в такий спосіб:
Рез ↑ ВП = ДР/ НВ пл (можл.) чи Рез ↑ ВП = ДР х РВ пл (можл.),
де ДР – додаткова кількість ресурсів чи величина безумовних утрат ресурсів із вини підприємства;
НВ – планова чи можлива норма витраи ресурсів на одиницю продукції;
РВ – планова або можлива ресурсовіддача (МВ – матеріаловіддача, ФВ – фондовіддача, ПП – продуктивність праці).
Наприклад. Порівняно з минулим роком додатково заготовлено 600 т сировини. Для випуску одиниці продукції потрібно за нормою 20 кг сировини. Отже, додатково може бути зроблено 30000 одиниць продукції (600 т / 20 кг). Іншим способом можна вирішити задачу так: МВ= ВП/МЗ; вихід продукції з 1 т сировини складає 50 од. Тобто використання додаткової сировини дозволить збільшити обсяг виробництва на 30000 од. (600 х 50).
2) Спосіб порівняння застосовується для підрахунку величини резервів у тих випадках, коли втрати ресурсів чи можлива їх економія визначаються порівняно з плановими нормами або з їх витратами на одиницю продукції на передових підприємствах. Резерви збільшення випуску продукції за рахунок недопущення перевитрат ресурсів порівняно з нормами розраховуються так:
Рез
↑ ВП =
,
або
Рез ↑ ВП = (НВф – НВпл) х ВПф х РВпл ,
де НВф, НВпл – відповідно фактична та планова норма витрат на одиницю продукції;
ВПф – фактичний обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях виміру;
РВпл – плановий рівень ресурсовіддачі (матеріаловіддачі, фондовіддачі, продуктивності праці).
Наприклад. Для одержання одиниці продукції фактично витрачено 22 кг сировини при нормі 20, фактично обсяг продукції становить 400000 од. Перевитрата ресурсів на одиницю продукції складає 22 - 20 = 2 кг, а на весь обсяг виробництва 2х400000 = 800 т. У результаті цього отримано продукції на 40000 одиниць менше порівняно з планом.
Рез
↑ ВП =
=
40000 (од.)
Це невикористаний резерв виробництва. Його можна визначити й іншим способом:
Рез ↑ ВП = 800000х50 = 40000 од., тобто кількість перевитраченої сировини множиться на планову матеріаловіддачу.
Аналогічно визначається резерв збільшення випуску продукції за рахунок зменшення витрат ресурсів на одиницю продукції у зв'язку з упровадженням досягнень науки (замість планових значень використовуються можливі).
-
Способи детермінованого факторного аналізу: ланцюгової підстановки, абсолютних і відносних різниць, інтегральний метод.
Наприклад. Факторна модель: ВП = Чр х ПП.
Резерви збільшення обсягу виробництва за рахунок зростання чисельності робітників, використовуючи спосіб абсолютних різниць, визначають так:
Рез ↑ ВПЧр = (Чр можл. - Чр ф.) х ПП ф. ,
за рахунок продуктивності праці:
Рез ↑ ВППП- = (ППможл. - ПТф) х Чр можл.
4) Кореляційний аналіз. Для підрахунку резервів коефіцієнти рівняння регресії при відповідних факторних ознаках необхідно помножити на можливий приріс останніх.
5) Способи математичного програмування дозволяють оптимізувати величину показників з урахуванням умов господарювання й обмежень на ресурси і тим самим виявити додаткові і невикористані резерви виробництва шляхом порівняння величини досліджуваних показників за оптимальним варіантом із фактичним чи плановим рівнем.
6) Функціонально-вартісний аналіз (особливо високоефективний метод). Головне призначення його полягає в цілеспрямованій оптимізації співвідношень між необхідними і надмірними витратами та споживчими властивостями виробу.
7) Розрахунково-конструктивний метод. Формалізація показників надає істотну допомогу при підрахунку резервів у тих випадках, коли досліджуваний результативний показник можна подати у вигляді кратної моделі.
Наприклад. ПП = ВП/ЛД (люд.-дн.) або ЛГ (люд.-год.),
де ЛД, ЛГ – відповідно відпрацьована кількість люд.-дн. чи люд.-год.
Виходить, для підвищення продуктивності праці необхідно, з одного боку, знайти резерви збільшення обсягів продукції (Рез ↑ ВП ), а з іншого – резерви скорочення витрат праці ( Рез ↓ ЛД ) за рахунок упровадження більш досконалої техніки і технології, поліпшення організації праці й інших факторів. Потрібно також ураховувати, що для освоєння резервів необхідні додаткові витрати (у даному випадку витрати праці) - (ДЗ).
Таким чином, методика підрахунку резервів зростання ПП у формалізованому вигляді може бути записана так:
.
Аналогічним чином можна підрахувати резерви зниження собівартості продукції, збільшення рівня рентабельності й ін.
Для того, щоб величина резервів була реальною й обґрунтованою, необхідно підкріпити їх відповідними заходами. Це можна здійснити двома способами:
1. Виявляються резерви формальними методами, потім розробляються заходи, що дозволяють освоїти ці резерви.
2. Розробляються заходи, потім підраховуються резерви. Такий неформальний підхід до виявлення резервів дозволяє більш точно визначити їх величину. Але для цього потрібна попередня оцінка ефективності (окупності) кожного заходу.