1. Правове регулювання розрахункових відносин та кредитних операцій банків.

В залежності від форми використання грошових коштів в Україні, як і в іншій державі світу, розрізняють дві сфери розрахунків:

- сферу готівкових розрахунків, яка обслуговується законними грошовими знаками держави;

- сферу безготівкових розрахунків, яка обслуговується платіжними засобами в депозитній та у формі комерційних боргових зобов 'язань.

В останньому випадку розрізняють: міжбанківські розрахунки, які обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські розрахунки між клієнтами банків.

Принципи здійснення безготівкових розрахунків в Україні:

- господарюючі суб'єкти мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків;

- господарюючі суб'єкти мають право вибору форми розрахунків та способу платежа з числа передбачених чинним законодавством;

- платежі з рахунку підприємства здійснюються банком за згодою власника рахунку і з дотриманням черговості, встановленої керівником підприємства, установи. Без згоди платника списання коштів з його рахунку допускається лише у випадах, встановлених чинним законодавством;

- момент здіснення платежу повинен бути максимально наближений до відгрузки товарів або надання послуг;

- підприємств всіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти в банках на рахунок і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків в безготівковому порядку шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок отримувача.

Взаємовідносини між банком і клієнтом щодо розрахунково-касового обслуговування здійснюються на підставі договору.

Форми документів безготівкових розрахунків:

- платіжне доручення;

- платіжна вимога-доручення;

- платіжна вимога;

- розрахунковий чек;

- акредитив;

- банківські кредитні картки.

Платіжне доручення - це документ (бланк банку), який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок суб'єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надані послуги тощо.

Протягом 10 днів від дати заповнення платіжного доручення банки приймають його до виконання.

Платіжна вимога-доручення - комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої - вимоги постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

нижньої - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка стоїть у графі "сума до сплати" цифрами чи буквами.

Розрахункові чеки для одноразового розрахунку фізичної особи дійсні 3 місяці з дати їх видачі, а строк дії чекової книжки становить один Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателем протягом 10 днів віддати виписки.

Чек - документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту). яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в ньому суму коштів.

Акредитив - форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника, акредитива) зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги та надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж, переказавши йому кошти.

Правове регулювання розрахунків акредитивами здійснюється відповідно інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" та Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів в редакції 1993 р.

В останні роки в Україні для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією застосовується апаратно-технічний комплекс "клієнт банку-банк". Клієнтська частина системи "Клієнт-банк" забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі.

Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою системи "Клієнт -банк " і оброблення банком його електронних розрахункових документів є окремий договір між ним і банком.

Міжбанківські розрахунки на території України. Загальний регламент щодо організації міжбанківських розрахунків та їх форми визначається положенням НБУ "Про міжбанківські розрахунки в Україні"', затвердженим постановою Правління НБУ від 21 березня 1996 р. № 65.

Міжбанківські розрахунки - це система здійснення і регулювання платежів за грошовими внесками і зобов’язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їх діяльності.

Міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через систему корес­пондентських рахунків. Кореспондентський рахунок відкривається комер­ційному банку - юридичній особі для здійснення розрахунків, які виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного коресподентського договору.

Субкореспондентський рахунок - це рахунок, який відкривається установі комерційного банку (філії, відділенню, управлінню тощо), що не с юридичною особою, для здійснення розрахунків на підставі укладеного кореспонденського договору.

Кореспонденський договір - це договірні відносини міме банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням, ті кошти іншого банку.

Bнyтрішньобанківська платіжна система (ВПС) – це програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює платіжний обмін між установами цього банку (об'єднання) та їй. банківськими установами поза межами системи електронних платежів (СЕП).

Регіональна розрахункова палата (РРП) – це підрозділ регіонального управління НБУ, який обслуговує в СЕП банки та їх установи відповідного регіону.

Міжбанківські розрахунки здійснюються:

- через систему електронних платежів НБУ;

- через власну внутрішньо-банківську постійну систему;

- через прямі кореспонденські відносини міме комерційними банками.

Що стосується кредитних операцій, то на сучасному етапі розвитку госпо­дарської діяльності кредит став інструментом, без якого функціонування товарного виробництва просто неможливе.

Кредит - це позика банком грошей у тимчасове користування на відповідну цільову потребу за відповідну плату і на певний строк. Для позичальника кредит - це спосіб забезпечення господарської діяльності.

Законодавчими актами, які регулюють питання банківського кредитування є Закон України "Про банки і банківську діяльність" та Положення НБУ "Про кредитування". Ще в 1996 р. був підготовлений проект Закону України "Про кредит ", але до цього часу він так і не був прийнятий.

Законодавством визначаються два основних суб'єкта кредитних відносин: кредитор і позичальник.

Кредитор - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту у тимчасове користування. Позичальник - це суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі.

Основні принципи кредиту:

- принцип забезпеченості повернення кредитних грошей;

- строковості і платності; - цільового використання позичених коштів;

- платоспроможності позичальника;

- додержання вимог щодо концентрації ризиків банку.

За строками користування кредити поділяються на: - короткострокові - до одного року;

- середньострокові - понад трьох років;

- довгострокові - понад три роки (але не більше 10 років).

За умовами забезпечення кредитних коштів кредити можуть бути:

- забезпечені заставою (майном, майновими цінностями, цінними паперами);

- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво) страхової організації;

- незабезпечені (бланкові) - без застави чи інших видів забезпечення.

Положення НБУ "Про кредитування " визначає також кредити:

1) за методами надання - у разовому порядку, - відповідно до відкритої кредитної лінії, - гарантійні;

2) за строками погашення - водночас, - у розстрочку, - достроково, - з регресією платежів, - після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Чинне законодавство України передбачає відповідальність за порушення зобов'язань по кредитному договору. Так, за порушення строків повернення одержаного кредиту клієнт повинен сплатити банку підвищені відсотки, якщо банк приймає рішення про пролонгацію кредиту. У кредитних договорах, як правило, передбачається відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів. Крім підвищених відсотків, штрафів або пені за несвоєчасне повернення позики, кредитні договори можуть передбачати інші санкції.