Лекція № 7 Соціальна психологія: соціальне мислення і соціальні впливи

Соціальна психологія – наука, що вивчає взаємовплив, взаємостосунки та думки людей один про одного.

Соціальне мислення. Атрибутування поведінки по відношенню до людей або до ситуацій. Як пояснити поведінку людей? Її тепле ставлення відображає романтичний інтерес до мене чи вона так ставиться до кожного? Його відлюдність означає лінощі чи несприятливу домашню атмосферу?

Вивчаючи те, як люди пояснюють поведінку інших людей, Фріц Хайдер (1958) запропонував теорію атрибуції (приписування) – приписування причин дій і вчинків людини або факторам зовнішньої ситуації, або внутрішнім чинникам (особистісним рисам, мотивам, установкам інших).

Він помітив, що люди звичайно атрибутують (пояснюють, приписуючи причини) поведінку інших або за внутрішніми характеристиками, або за зовнішніми ситуаціями. Чи є добре ставлення до мене вираженням доброзичливості взагалі (особистісна атрибуція) чи цього вимагає ситуація (ситуативна атрибуція). Але ми часто переоцінюємо вплив особистості і недооцінюємо вплив ситуації. Наприклад, ми приписуємо акторам риси героїв, яких вони грають. Викладачів і студентів судимо по тому, які вони в аудиторії. Недооцінка подібних ситуативних впливів відома як фундаментальна помилка атрибуції. Фундаментальна помилка атрибуції майже неминуча. До власної поведінки ми уважніші і розуміємо, що ми різні залежно від ситуації, але поведінку інших людей ми пояснюємо однобічно, роблячи фундаментальну помилку атрибуції. Це відбувається тому, що ми звикли більше зосереджуватися на людині, а не на ситуації, а власна увага концентрується навколо ситуації, в якій ми перебуваємо. Якщо ми уявно поміняємося місцями з людиною, яку оцінюємо, то краще зрозуміємо ситуацію. Фундаментальна помилка набагато збільшується, якщо служить нашим власним інтересам.

Атитюди і дії. Найважливішим поняттям соціальної психології є «атитюд» – це переконаність, або почуття, або установка, що визначає реакцію людини на предмети, людей і події, тобто це переконання або ставлення, які формують нашу реакцію на об’єкти. Якщо ми думаємо, що хтось злий, то можемо відчути неприязнь до цієї людини і повести себе недоброзичливо.

Чи скеровують атитюди наші дії? Незважаючи на величезну кількість заяв про те, що атитюди впливають на наші дії, десятки наукових праць заперечують цю ідею. Люди часто говорять одне, а чинять по-іншому. Явне лицемірство здивувало соціальних психологів, які провели багато експериментів і виявили, що наші атитюди здебільшого скеровують поведінку в таких випадках:

- коли вплив зовнішніх чинників на те, що ми робимо і говоримо, мінімальний. У протилежному випадку соціальний тиск може затьмарити зв’язок між нашим ставленням і діями, впливаючи на те, що ми говоримо або робимо (приклад: 36 конгресменів з 36 проголосувало проти прийняття компромісного варіанту бюджету з метою скорочення дефіциту (1990 р., США), хоча всі розуміли необхідність такого кроку, але їм би потім довелося дивитися в очі роздратованих виборців і взяти участь у подальших виборах на своїй дільниці);

- атитюди мають безпосереднє відношення до поведінки. Люди з готовністю проповідують загальні атитюди, а власні специфічні атитюди суперечать їхній поведінці (вони клянуться у коханні і третирують своїх коханих; говорять про цінність чесності і брешуть; проголошують цінність здоров’я, але продовжують курити та ігнорувати фізичні вправи); однак є випадки, коли специфічні атитюди («щодня займаюся тенісом») збігаються з загальними («цінність здоров’я – найвища!»), тоді атитюди впливають на поведінку;

- коли ми чітко усвідомлюємо наші атитюди і стараємося йти за власними переконаннями, адже повторення певного атитюду робить його усвідомленішим, тільки тоді такий атитюд може керувати нашою поведінкою. Коли ми знаємо й усвідомлюємо те, у що віримо, ми залишаємося самі собою.

Висновок. Отже, люди будуть відстоювати те, у що вірять, за певних обставин: (1) коли вплив інших чинників мінімальний, (2) коли специфічний і загальний атитюди збігаються, (3) коли люди усвідомлюють власні атитюди. Атитюди, безумовно, впливають на поведінку.

Чи впливають наші дії, вчинки на наші атитюди? Існує маса доведень того, що атитюд випливає з поведінки, походить, виникає з неї. Розглянемо два випадки.

Феномен «нога-в-двері» («foot-in-the-door»): люди, які згодні виконати незначне прохання, схильні в подальшому поступитися значнішим вимогам. Іншими словами, люди, які спочатку відкликаються на «маленьку» просьбу, потім готові виконати суттєвіші завдання. За Робертом Чалдіні, щоб схилити людей погодитися з чимось великим, почніть з малого і поступово збільшуйте свої зусилля. Остерігайтеся тих, хто захоче вас експлуатувати, використовуючи таку тактику, бо, здійснивши дрібний вчинок, легше перейти до наступного. Піддайтеся одній спокусі, а перед другої вже буде важко встояти.

Принцип вироблення атитюдів і для поганих, і для добрих вчинків однаковий. Феномен «нога-в-двері» допомагає умовити людей зробити благодійні вчинки, внести пожертвування, здати донорську кров і т. д.

Експерименти підтверджують: моральний вчинок впливає позитивно на того, хто його робить, а дія на користь іншої людини призводить до того, що ця людина починає більше подобатися. Отже, ми любимо людей за добро, яке вони нам роблять, а також за добро, яке ми їм чинимо. Тому нас формують погані вчинки, причому те саме справедливо і для моральних вчинків.

Рольова гра впливає на атитюди? Що впливає на що? Роль у психології – це набор очікувань, що визначають, як повинна поводити себе людина у тій чи іншій соціальній позиції, тобто роль відповідає набору приписаних дій – поведінці, яку ми очікуємо від того, хто належить до конкретного соціального стану. Коли ви берете на себе нову роль – стаєте студентом, одружуєтесь, обіймаєте посаду, – ви стараєтесь додержувати певних соціальних приписань. Спочатку ваша поведінка може бути фальшивою, тому що ви граєте роль (роль студента у перші дні вересня, коли ви вступили до вузу). Але невдовзі поведінка перестає бути натягнутою, неприродною і те, що почалось як гра, стає частиною вас.

Отже, поведінка впливає на атитюди, отже, які наші вчинки, такими ми поступово стаємо.

Чому наші дії впливають на наші атитюди? Чому так відбувається: невіруючі стають новонаверненими, звичайні люди – катами, ліберали – фашистами? Одне з пояснень може бути таким: нашими діями керує мотивація виправдувати власні дії. Коли ми усвідомлюємо, що наше ставлення і наші дії не збігаються, ми переживаємо напруження, яке носить назву «когнітивного дисонансу» (КД).

Теорія КД: наші дії прагнуть знизити напруження (дискомфортний стан), яке виникає при несумісності двох думок чи знань про щось. Коли наші дії суперечать нашим установкам (атитюдам), виникає дисонанс, напруженість, який можна знизити шляхом змінення установок (атитюдів). Десятки експериментів, в яких примушували людей відчути відповідальність за поведінку, що суперечила їхнім думкам, підтвердили теорію КД.

Принцип формування атитюду після здійснення вчинку має ряд позитивних боків. Хоча ми не можемо безпосередньо контролювати всі наші почуття, ми здатні впливати на них, змінюючи поведінку. Якщо у вас немає почуття кохання, ви можете перейнятися їм, поводившись так, мовбито воно є, – проявляти чутливість, виражати симпатію. Якщо в нас поганий настрій, можна чинити, як радять когнітивні терапевти: розмовляти з собою у позитивній самостверджувальній манері, уникаючи сумної тональності.

Запам’ятайте: змінення вашої поведінки може змінити те, як ви відчуваєте і думаєте.

Соціальні впливи. Як ми впливаємо один на одного? Який вплив на нас мають тиск до конформності, підкорення, групова взаємодія і культурні чинники? Головний урок соціальної психології полягає в тому, що існує величезна сила соціального впливу на наші атитюди, переконання, рішення, дії. Наскільки вони сильні і як діють?

Конформність і покора. Конформність – це повне узгодження поведінки або мислення з метою відповідності груповим стандартам. Поступливість – зовнішнє прийняття групових норм без зміни власних переконань. Поведінка заразлива, тому що в основі нашої поведінки – наслідування.

Найвидатніше дослідження феномена поступливості і групового тиску було проведено Соломоном Ашем (1956). С. Аш придумав простий тест. Ви прибуваєте на місце проведення експерименту і займаєте місце в кінці ряду, де вже розмістилося шість чоловік. Експериментатор питає, яка з трьох ліній відповідає зразку.

1 2 3

Для вас очевидно, що це друга лінія, і ви спокійно чекаєте своєї черги, щоб сказати це після інших. Вам вже нудно, коли в наступному експерименті набор ліній такий самий. Отже, третя спроба, відповідь очевидна, але вас дивує перша людина, яка наполягає на відповіді № 3. Та й решта дає, на ваш погляд, неправильні відповіді. Ви відчуваєте, як ваше серце б’ється частіше. Ви вагаєтеся. Якою буде ваша відповідь? В експериментах С. Аша тисячі студентів пережили подібний дискомфорт (конфлікт). Відповідаючи сам-на-сам на питання перед експериментатором, вони майже не помилялися (менше 1%), але інша історія спостерігалась, коли решта студентів, домовившись з експериментатором, відповідала неправильно. С. Аш стверджує, що тоді 1/3 (37 %) «розумних і добромисних» студентів (наївних іспитників) «були схильні називати біле чорним», прислухаючись до поглядів групи. Коли експеримент закінчили, С.Аш опитав їх: кожний з них знав, що дає неправильну відповідь, але не міг повірити, що тільки він знає правильну відповідь, і не хотів виділятися з групи

Які умови підсилюють конформність?

Експеримент С. Аша став основою для подальших досліджень. Отже, конформність збільшується (Майерс Д. «Психология», 2001, с. 748) коли:

• нас примушують себе відчувати некомпетентними або невпевненими;

• у групі нараховуються як мінімум три людини;

• група одностайна у своєму погляді;

• нас приваблює статус групи;

• ми не прагнемо додержувати якогось одного, певного погляду;

• інші люди в групі спостерігають за нашою поведінкою;

• у нашій культурі заохочується повага до соціальних стандартів.

За підручником В. Квінн («Прикладная психология», 2000, с. 488–490), поступливість і конформність збільшуються за таких обставин:

① коли в людини низька самооцінка, нею легко керувати, вона більше залежить від поглядів інших (дослідження, проведені у в’язницях, підтвердили це);

② від розміру групи (дослід Стенлі Мілгрема показав: група псевдорозяв дивилася на одне з вікон шостого поверху. Коли група збільшувалася до 5 чоловік, до неї приєдналися ще 16 %, а коли збільшилася до 15 чоловік – приєдналися 40 % перехожих. Після цієї цифри розмір групи помітно не впливав на перехожих;

③ від наявності ще одного незгодного. Експериментатори Аллейн і Левайн (1971) змінили експеримент С. Аша. З шести підставних тільки 5 повинні були давати неправильну відповідь, шостому ставили в обов’язок давати правильну відповідь, сьомим був наївний іспитник. Цей «шостий» – «друг з протесту» був в окулярах з товстими стеклами, безперервно мружився, придивлявся..., але навіть і при такій мінімальній підтримці іспитники відчували себе впевненіше. Отже, підтримка хоча б одного члена групи підвищує ймовірність нонконформізму;

④ публічність висловлювань підвищує конформізм, таємниця поглядів – навпаки. Дойч і Жерар відновили експеримент С. Аша, тільки в письмовому вигляді, зберігаючи анонімність поглядів. Виявилося, що в ситуації, коли люди повинні публічно висловити свої погляди, зростає ймовірність конформізму. Ситуація таємного вибору звільняє від незручності.

Причини конформності. Чому ми робимо те, що інші (їмо, сміємося, плещемо у долоні, віримо в те, у що вірять інші, навіть бачимо те, що бачать інші). Часто це ми робимо для того, що уникнути неприємностей і добитися соціального схвалення, бо ми чутливі до соціальних норм і реагуємо на те, що в психології називається «нормативним соціальним впливом».

Норма – це зрозуміле правило загальноприйнятої та очікуваної поведінки, яке приписує «правильну» поведінку. Нормативний соціальний вплив – наслідок бажання людини дістати схвалення й уникнути осуду з боку інших. Чому ж ми так чутливі до соціальних норм? Тому що ціна, яку доводиться платити за можливість бути відмінним від інших, може виявитися надто високою.

Але повага до норм, не єдина причина, через яку ми схильні до конформності: група може стати джерелом корисної інформації. Тільки впертий ніколи не слухає інших. Приймаючи погляди інших щодо реальної дійсності, ми реагуємо на феномен, відомий як інформаційний соціальний вплив. Інформаційний соціальний вплив – це наслідок готовності прийняти погляди інших про реальність.

Дослід Роберта Барона і його колег (1996) встановив: якщо завдання було нескладним і точність відповідей мала велике значення, люди рідко зазнавали впливу конформності. І все відбудеться навпаки, коли завдання буде складним. Якщо ми не впевнені у правильності відповідей, які мають велике значення, ми звичайно беремо до уваги погляди інших людей.

На додаток: соціальний вплив оцінюється як позитивний і як негативний, що залежить від наших цінностей. Коли вплив узгоджується з нашими поглядами, ми схвалюємо тих, хто «сприймає» погляди інших. Якщо воно суперечить тому, що ми не схвалюємо, ми зневажаємо «сліпу конформність» тих, хто погоджується з бажаннями інших людей. Експерименти, проведені у 17 країнах, довели, що ступінь конформності менша в країнах з індивідуалістичними культурами.

Покора і слухняність. Соціальний психолог Стенлі Мілгрем знав, що люди зазнають соціального тиску і відступають перед ним. Але як вони реагують на безпосередні команди? Всі ми комусь підкорялися, може, якомусь дворовому хулігану. Отже, метою Ст. Мілгрема стало визначити: наскільки слухняно й покірно виконують люди накази вищестоящих осіб, коли знають, що це шкодить іншим.

Ст. Мілгрем (1933-1986; проведення експериментів – 1965, 1974) дав оголошення в газеті, що запрошує для експерименту чоловіків і сплачує 4,5 долара. 40 чоловіків від 25 до 50 років охоче погодилися взяти участь в експерименті. Це були люди різного рівня освіти і роду занять. Їм сказали. що дослід проводиться з метою виявлення впливу покарання на запам’ятовування.

Коли іспитника приводили до кімнати, він бачив там експериментатора і незнайому людину, яку йому рекомендували як такого самого добровольця, як і він сам. Експериментатор пояснив, що один з них буде учнем, а другий – вчителем. Проводилося жеребкування. Наївному іспитнику випадала роль вчителя, а тому – учня. Після цього вчитель узнавав, що його учень буде прив’язаний до електричного стільця, який стоїть у сусідній кімнаті.

Самого іспитника саджали за пульт. Йому пояснювали, що він повинен пред’являти «учню» слова для запам’ятовування, причому якщо учень помилиться, його слід карати ударом струму. З кожною наступною помилкою сила струму має збільшуватися. У міру просування важеля на пристрої висвічувалась пересторога «390 вольт! Небезпечно для життя!», при позначці «450 вольт» – спалахував знак «Смерть!».

На початку експерименту «учень» відповідав правильно, але потім став помилятися. У певний момент він почав стогнати, страждаючи від болю. Експериментатор звелів «вчителю» збільшувати силу струму. Врешті-решт «учень» став лементувати, голосно кричати, кликати по допомогу, благав про припинення експерименту. Але експериментатор наказав продовжувати дослід. Поставте себе на місце «вчителя», як би чинили ви?

Хоча в цьому випадку «учні» не зазнавали ударів струму, результати приголомшили психологів. Всі 40 «вчителів» дійшли до позначки «300 вольт». Після цього лише п’ятеро відмовились від подальшої участі в експерименті. 26 чоловік (2/3 іспитників – 65 %) дійшли до позначки 450 вольт («Смерть!»), ігноруючи страшне застереження.

Пізніше цей експеримент був повторений зі студентами, жінками, але результати були аналогічними. В усіх випадках іспитники вагалися, явно страждали, але продовжували брати участь в експерименті. У них виявлялися ознаки стресу: вони кусали губи, вкривалися потом, тремтіли, здригалися, тіпалися, нервово сміялись, але покірно виконували розпорядження експериментатора.

Дослідження показали, якою великою може бути влада людини, що має уповноваження, над іншими, як вона обмежує свободу волі і вибір. Всупереч голосу сумління одна людина може завдати страждань іншій, не відчуваючи особисту ненависть. Отже, результати пояснили ту готовність, з якою виконували накази у фашистській Німеччині, у концентраційних радянських таборах, у В’єтнамі, в мафіозних організаціях.

На підставі експериментів Ст. Мілгрема встановлено, що підкорення було найвищим (93%), коли:

 людина, що віддавала накази, сприймалася як законний представник влади;

 жертва деперсоналізувалась чи була в іншій кімнаті;

 не було рольових моделей непокори, тобто не було помічено, що інші відмовилися.

Який прийом використав Ст. Мілгрем?

Висновки, що випливають з експерименту вченого, такі:

 Коли доброта та покора (слухняність) суперечать, звичайно перемагає покора. Соціальний вплив може бути досить сильним: люди не опираються очевидній неправді і капітулюють перед жорстокістю.

 З першими актами покори або опору атитюди людини випливають з поведінки та виправдовують її. Це стосується обох протилежних процесів, і коли підкорюємося, і коли опираємося: поведінка впливає на атитюди та змінює їх. Якщо виправдані незначні дії, наступні дії – цілком прийнятні.

 Отже, люди потрошки поступаються злу. У будь-якому суспільстві велике зло виростає з незначних поступок маленькому злу.

 Всупереч нашим уявлення про злодіяння, їх скоєння не потребує від людини спеціальних навичок – досить того, щоб звичайні люди піддалися злій ситуації.

 Багато видів соціальних впливів невловимі. Ми думаємо, що в нас до них імунітет. Так, говорить людина, телебачення впливає на людей, але не на мене, приклади із життя ровесників мене не лякають, рольові моделі поведінки не зачіпають, реклама не переконує. Я не раб вигадок, дивацтв, примх, моди і поглядів, я вірний собі. Насправді, і це тисячу разів доведено, все відбувається навпаки.