Лекція № 4 Мислення

Що б ви не робили, – ви мислите. Людські думки можуть набирати різної форми. Вам треба переставити меблі і розмістити компютер – ви мислите образами. Вас попросили висловитися з приводу підвищення цін на квартири, на телефон – доведеться спиратися на слова. Такі загальні ідеї, як мир, доброта, непривітність є поняттями і формуються на досвіді. Більшість думок складається з образів, слів і понять. Їх не завжди легко відокремити. Згадайте свої канікули. Чи можете ви подумки розрізнити образи від слів і понять? Мислення здається нам природним, більшість з нас не усвідомлює складності цього процесу. Наразі ми намагатимемося уявити дуже приблизно, що ж відбувається в нашій голові. Те, що мислення пов’язане з діяльністю мозку, безсумнівно. Отже, звернемося спочатку до загальної структури і деяких функцій мозку людини.

Мозок людини. 1360 грамм – це приблизна вага мозку людини, який складається з переднього мозку, мозочка та мозкового стовбуру.

Частина мозку, де відбувається процес мислення, – то передній мозок. Передній мозок складає 85 % всього мозку і дозволяє розрізняти числа, розуміти мову, користуватися логікою, вирішувати, зазнавати насолоду від музики, оперувати абстрактними поняттями.

Інші 15 % припадають на мозочок і стовбур мозку, причому мозочок відповідає за рівновагу, а стовбур мозку підтримує дихання і серцебиття. Передній мозок іноді називають “розумовим капелюхом”, він поділений на дві частини – праву і ліву півкулі. Півкулі повязані між собою пучком нервових волокон, який називають мозолисте тіло. Вчені дослідили функції кожної з півкуль:

Ліва півкуля – вирішує, Права півкуля – забезпечує сприйняття, відповідає за мовлення, кольору й ритму, музики й живопису,

математичні здібності, скульптури, різьблення, ліплення, забезпечує

логічне мислення. роботу уяви і фантазії, орієнтацію у просторі.

Дослідники виявили, що півкулі тісно взаємоповязані, та іноді одна півкуля бере на себе функції іншої. Обидві півкулі беруть участь у процесі оброблення інформації, обмінюються сигналами через мозолисте тіло. Така загальна структура і функції мозку (див. рис. 1).

Рисунок 1

Ліва та права півкулі мозку

Означення мислення. Дати означення мисленню – непросте завдання. Можна, наприклад, скористатися думкою філософів-сенсуалістів 18 ст. про те, що „немає нічого в розумі, чого б не було раніше у відчуттях”, підкресливши зв’язок відчуттів і мисленнєвої діяльності. Зрозуміло, що сьогодні це означення ускладнилося, бо до елементів мислення, крім відчуттів, входять такі складні функції, як сприйняття, увага, формування понять, вирішування, здатність до дедукції, індукції, проведення порівнянь, аналогій та ін.

На минулих лекціях ми належно оцінили сенсорну систему людини, переконались у безмежному обсязі людської пам’яті і в тому, з якою легкістю ми оброблюємо інформацію. Тому не дивно, що з-поміж представників людства є генії. Однак разом з тим ми схожі на деяких тварин (голубів, щурів), для навчання яких потрібні ті самі принципи. Отже, чи заслуговуємо ми на означення – „людина – розумна істота” (“homo sapiens”)?

Межа між мисленням і сприйняттям досить розмита, бо мислення виростає з процесів сприйняття, пізнання, але у чому все ж таки різниця між ними, якщо взяти їх у „чистому” вигляді? У сприйнятті, наприклад, зоровому, ознаками є параметри фрагментів зображень, а правилами – характеристики взаємних відношень цих фрагментів. У мисленні типовими є абстрактні ознаки. Наприклад, у процесі мислення при аналізі засобів пересування ми використовуємо такі ознаки, як надійність, комфортність, швидкість, абстрагуючись від ознак форми окремих засобів пересування.

Таким чином, мислення починається там, де чуттєве відображення є недостатнім. Ми не можемо відчути рентгенівські промені, не можемо побачити, чому дорівнює сума кутів трикутника. Тому мислення майже завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, задачі, яку потрібно розв’язати, та активною зміною умов, в яких ця задача задана.

Мислення – це вищий пізнавальний процес, це породження нового знання, активна форма творчого відображення і перетворення людиною дійсності.

Мислення – це суспільно зумовлений, нерозривно пов’язаний з мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, процес опосередкованого й узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу.

На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно невидимо присутнє в інших пізнавальних процесах: сприйнятті, увазі, пам’яті, мовленні, уяві. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням, та ступінь його участі у пізнавальних процесах визначає їхній рівень розвитку.

Співвідношення понять „мислення” та „інтелекту”. Терміни «мислення» та «інтелект» близькі за значенням. Якщо перекласти їх на „побутову” мову, то інтелект – це „розум”, а мислення – „обмірковування”. Отже, „розум” виражає властивість, здатність, а обмірковування – процес. Обидва терміни характеризують різні сторони одного того самого явища.

Е. Торндайк: Інтелект – це те, чим Платон, Арістотель і Фукідід відрізнялись від афінських ідіотів свого часу.

Інтелект – це здатність до мислення, а мислення – це процес реалізації інтелекту.

Всім добре відомо, що мислення та інтелект – найважливіші відмінні риси людини. Людина, що загубила зір, слух та здатність до пересування, несе важку втрату, але не перестає бути людиною. Оглухлий Бетховен та сліпий Гомер – залишаються видатними людьми. Той же, хто втратив розум, здається нам ураженим в саму суть.

Мислення – це пізнання? Так. Але не всяке пізнання є мисленням. Пізнанням є і сприйняття.

Мислення – ще і опосередковане та узагальнене пізнання об’єктивної реальності.

Як пізнання мислення, що виходить за межі безпосередньо даного, є міцним засобом біологічної адаптації. Тварина, яка може за непрямими ознаками відчути, де її жертва чи більше їжі, чи наважується на неї напасти хижак або сильніший родич, має більше шансів вижити, ніж тварина, яка не має таких здібностей. Саме завдяки інтелекту людина посіла домінуюче місце на Землі та дістала додаткові засоби для біологічного виживання. Але водночас інтелект створив і великі руйнівні сили.

З індивідуальної точки зору, між інтелектом та успіхом в діяльності існують порогові відношення. Для більшості видів людської діяльності є певний мінімум інтелекту, який забезпечує можливість успішно займатися цією діяльністю. Тому вважають, що інтелект – це здатність усвідомлено адаптуватися до оточуючого середовища. За визначенням американського психолога Д. Векслера, інтелект – це глобальна здатність розумно діяти, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами.

Логічні операції та процеси мислення. Ми говорили про те, що мислення – це опосередковане пізнання дійсності, тобто люди проводять дослідження та експерименти, порівнюють різноманітні ознаки, здійснюють обчислення тощо. При цьому вони оперують предметами, зіставляють нові та вже відомі факти, виокремлюють ознаки і властивості, роблять висновки і перевіряють їх. Так відбувається перехід від явищ до мислення – за допомогою логічних операцій. Отже, у структурі мислення виділяють такі логічні операції:

1. Порівняння – встановлення схожості та відмінностей між предметами.

2. Аналіз – розділення складного на прості елементи.

3. Синтез – мислене об’єднання частин і властивостей в єдине ціле.

4. Абстрагування (абстракція) – виокремлення якихось характеристик чи властивостей об’єкта та ігнорування іншими.

5. Узагальнення – мислене об’єднання предметів за їх спільними і суттєвими ознаками.

6. Конкретизація – процедура, пов’язана з фіксацією низки параметрів узагальненого опису, що приводить до породження дочірніх описів того чи іншого ступеня унікальності (відтворення тексту з точністю до фотокопії).

7. Аналогія – форма умовиводу, коли на підставі схожості двох предметів, явищ за певною ознакою робиться висновок про їх схожість в інших відношеннях.

8. Умовивід – серія логічно зв’язаних висловлювань, у результаті чого народжується нове знання.

Приклади умовиводів: Велика посилка. Якщо О. Македонський був у

Єгипті, то він бачив піраміди.

Мала посилка. О. Македонський був у Єгипті.

Логічний висновок. О. Македонський бачив піраміди.

Велика посилка. Якщо ця скеля має форму черепашки, то вона колись була в морі.

Мала посилка. Ця скеля має форму черепашки.

Логічний висновок. Ця скеля колись була в морі.

В обох умовиводах ми використали правило відокремлення (modus ponens), яке було відомо ще в сиву давнину.

Велика і мала посилка являють собою два судження. Судження – це висловлення, яке містить певну думку і реалізується в реченні, наприклад:

• Найтяжче мучиться той, хто найдужче боїться! (В. Мороз).

• Іноді простіше вивчити іноземну мову, аніж знайти із сусідом спільну (В. Чемерис).

• У морі байдужості штормів не буває (В. Лісовий).

• Думку не можна вбити, її можна погодити (В. Захарченко).

Але не кожне речення є судженням, наприклад: Кроком руш! Хто там? Імперативні (наказ, прохання) та питальні речення не становлять суджень.

Отже, два судження (велика і мала посилки) плюс логічний висновок визначають логічне мислення. Про логічне мислення йдеться тоді, коли посилки істинні і висновок правильні. А відтак умовивід – логічний перехід від одних висловлень (суджень, посилок) до інших (висновків).

[Якщо посилки або висновок хибні, йдеться про псевдологічний умовивід і псевдологічне мислення. Наприклад:

Велика посилка. Всі гонщики читають журнал „Швидкість”.

Мала посилка. Володимир читає журнал „Швидкість”.

Псевдологічний (неправильний) висновок: Володимир – гонщик (?).

Зігмунд Фрейд виділив інший тип нелогічного умовиводу, який назвав предикативним; відповідно, таке мислення вважається предикативним: якщо у двох реченнях однакові предикати, люди несвідомо асоціюють між собою суб’єкти. На це розраховані, зокрема, рекламні оголошення:

Велика посилка. «Видатні люди пють коньяк».

Мала посилка. «Я пю коньяк».

Предикативний висновок. «Отже, я видатна людина».

Так, в „я” несвідомо асоціювалися суб’єкти (я = видатна людина). А предикативне мислення – це утвердження бажаного].

Схема 1

Процеси мислення

Умовиводи

Логічні Псевдологічні (нелогічні)

Дедуктивний умовивід (дедукція)

Індуктивний умовивід (індукція)

Власне псевдологічні Предикативні

Пряма дедукція

Зворотна дедукція

Логічні умовиводи бувають дедуктивними та індуктивними (див. схему 1). Логічне виведення нових знань на підставі істинних висловлювань і правил виведення називається дедуктивним міркуванням – дедукцією (від лат. deduco – виводити, витягувати), тобто від загальних положень до окремих або до загальних висновків. Дедукція буває прямою і зворотною. Умовиводи про О. Македонського та про „скелю” являють собою приклади прямої дедукції, тобто одержання нових знань шляхом використання правил вибору до набору вихідних фактів. Зворотна дедукція – використання правил виведення до фактів цілком для підтвердження вихідних даних, наприклад:

Велика посилка. О. Македонський бачив піраміди.

Мала посилка. Піраміди є тільки в Єгипті.

Логічний висновок. О. Македонський був у Єгипті.

Індуктивні способи побудови умовиводів (індукція) пов’язані з переходом від множини окремих конкретних фактів до деяких узагальнень, які не можуть бути виведені дедуктивним шляхом. Наприклад, людина може багаторазово здобувати нові знання у вигляді висловів типу: „Горобець – птиця, вона має крила і літає”, „Ластівка – птиця, вона має крила і літає”, „Орел -...” тощо. У підсумку після багатьох прикладів виникне природний умовивід – „Якщо птиця має крила, то вона літає”. Іноді таке індуктивне узагальнення може бути неправильним (страус не літає), але важливість індуктивного умовиводу очевидна, бо він дозволяє робити узагальнення.

Назви мисленнєвих процедур, що призводять до побудови інтелектуальних понять різного рівня складності та узагальненості, наведено на схемі 2. Ступінь складності висловлень зростає зліва направо.

Схема 2

Прості і складні висловлення

Просте висловлення – це речення, яке може бути істинним чи неістинним, наприклад: „Земля обертається навколо Сонця”. Під складним висловленням розуміють сукупність декількох простих, об’єднаних логічними зв’язками: якщо ...то, або, ні, і тощо.

До процесів мислення належать судження, умовиводи, вже розглянуті нами, та поняття – система суджень про деякий клас предметів, яка виокремлює найзагальніші та найсуттєвіші їх ознаки.

Види мислення. Залежно від певних підстав розрізняють такі види мислення.

Ⅰ Залежно від характеру розв’язуваних задач розрізняють:

Теоретичне мислення Практичне

Поняттєве, Образне Наочно-дійове, Наочно-образне,

або словесно-логічне (образи) або „ручне” або „сенсорне”

(процеси: умовиводи, (розв’язання головоломок, (пошук об’єктів

судження, поняття. гра в 15, кубик Рубика і фрагментів на

Здійснюється розв’язування вузлів складній зоровій

в поетапному режимі) . Здійснюється сцені, виділення

в поетапному режимі). сигналу із шуму,

уява, порівняння образів).

Про теоретично-поняттєве, або логічне (словесно-логічне), мислення йдеться тоді, коли людина у процесі розв’язання задач звертається до понять, виконуючи їх в голові і безпосередньо не має справу з досвідом, здобутим від органів чуття. Вона користується готовими знаннями, одержаними іншими людьми. Таке мислення характерне для наукових теоретичних досліджень (пізнання законів, правил), де стануть у нагоді поняття, судження, умовиводи (процеси логічного висновку, індукції, побудова абстрактних суджень, гіпотез, дедуктивних умовиводів, які не підлягають інтуїтивному аналізу тощо). Робота здійснюється у „поетапному” режимі розв’язання задачі.

Для теоретично-образного мислення вихідним матеріалом є образи, які добуваються з пам’яті або відтворюються уявою. Таке мислення характеризує діяльність робітників літератури, мистецтва, взагалі людей творчої праці, які мають справу з образами. У результаті маніпулювання образами людина може відшукати розв’язання цікавої для неї задачі. Образи теоретично-образного мислення здобуваються з довгочасної пам’яті людини, а потім перетворюються!

Обидва види мислення співіснують та доповнюють одне' о'дне: поняттєве дає можливість точного і узагальненого відтворення дійсності, образне дозволяє дістати конкретне суб’єктивне її сприйняття, яке не менш реальне, ніж поняттєве.

Практичне наочно-дійове мислення виникає при практичній перетворювальній діяльності людини, при маніпулюванні реальними предметами. Цей вид мислення широко представлений у людей, зайнятих реальною виробничою працею, результатом якої є створення будь-якого матеріального продукту. Головною метою наочно-дійового мислення є підготовка фізичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми дій.

Наочно-образне мислення відбувається тоді, коли, мислячи наочно та образно, людина прив’язана до дійсності, а необхідні для мислення образи здобувається з її короткочасної та оперативної пам’яті. Ця форма мислення характерна для дітей дошкільного та молодшого віку: якщо на очах дитини змінити форму пластилінової кульки, зліпивши „ковбаску”, то дитина стверджуватиме, що кількість пластиліну змінилася, оскільки вона ще не може абстрагуватися від більш явних ознак, в неї безпосереднє мислення. Серед дорослих наочно-образне мислення притаманно тим, хто зайнятий практичною роботою; кому часто доводиться маніпулювати з предметами своєї діяльності, лише спостерігаючи за ними, але безпосередньо їх не торкаючись.

Всі види мислення відображають і рівні його розвитку: теоретичне мислення вважається досконалішим за практичне; а поняттєве являє собою вищий рівень розвитку, ніж образне, але практичне мислення є складнішим за теоретичне, бо воно „працює” в умовах дефіциту часу, має обмежені можливості для перевірки гіпотез. У висококваліфікованої робочої людини наочно-дійове мислення розвинене більше, ніж поняттєве у студента, який міркує на теоретичні теми. Причому кожне з чотирьох видів мислення може розвиватися відносно незалежно від інших, перевершувати той чи інший вид. Так, наочно-образне мислення художника має бути розвиненішим, ніж словесно-логічне у посереднього вченого.

Отже, робота теоретичного мислення спрямована на відшукання закономірностей, а практичного мислення – загалом на розв’язання окремих конкретних завдань.

Ⅱ Залежно від швидкості протікання, наявності чи відсутності етапів та ступеня усвідомленості виокремлюють:

Інтуїтивне мислення Аналітичне

- швидко протікає; - представлено в часі;

- немає етапів протікання; - членується на етапи, які чітко виражені;

- мінімально усвідомлене, - представлене

якщо усвідомлене взагалі; у свідомості.

Ⅲ Залежно від ступеня відповідності реальній дійсності розрізняють:

Реалістичне мислення Аутичне

- мислення, що скеровано на зовнішній світ - мислення, яке і реалізується за допомогою логічних законів; пов’язано з бажаннями людини.

Ⅳ Залежно від ступеня скерованості існує:

Довільне мислення Мимовільне

- мислення, цілеспрямовано скероване - мислення не спрямоване,

на розв’язання розумових завдань; воно існує у вигляді образів сновидінь.

Ⅴ Залежно від ступеня новизни та оригінальності буває:

Продуктивне мислення Непродуктивне

(творче, або креативне)

- це творче мислення, яке є джерелом - мислення, яке скероване

інновацій в усіх сферах діяльності; на пасивне відтворення дійсності.

Відомо також „егоцентричне” мислення, яке характеризується неможливістю сприйняти погляди іншої людини, особливо за умов несхожості міркувань; ірраціональне мислення, яке основане виключно на емоціях (людина вірить у предмети й речі, що зможуть врятувати, наприклад, від хвороби і т. д.).

Властивості мислення. Індивідуальні відмінності у мисленні людей можуть проявитися у таких якостях, як логічність, псевдологічність, ірраціональність, абстрактність, широта, глибина, самостійність, несамостійність, гнучкість, інертність, креативність, швидкість, поспішливість, критичність тощо. Розглянемо детальніше, що означають подані властивості, а саме:

- абстрактність мислення характеризується можливістю міркування про справи, речі, які в даний момент безпосередньо не сприймаються (антонім – конкретність мислення);

- широта мислення виявляється в залученні до розвязування задачі необхідних засобів і знань, відсутніх в умовах задачі, а взятих з інших сфер знань; це відбувається, зокрема, коли методами однієї науки ми розв’язуємо проблеми іншої (антонім – вузькість мислення);

- глибина мислення означає здатність враховувати всі відомі й необхідні дані, запропоновані в умовах задачі, і звязки між ними. Наприклад, задача: продовжіть ряд: 1, 8, 16, 25 ? У людини, яка дала відповідь 36, немає глибини мислення, бо вона не врахувала всі дані. Антонім – поверховість мислення, що проявляється тоді, коли людина звертає увагу на дрібниці та не бачить головного;

- самостійність мислення виражається в умінні висувати нові завдання та вирішувати їх, не користуючись допомогою інших людей; самостійність мислення вважається передумовою креативності. Протилежна якість – несамостійність мислення;

- гнучкість мислення полягає у свободі від прийомів, що закріплені в минулому та які сковують мислення, в умінні швидко міняти дії при зміні обстановки. Це мислення, результатом якого є множина можливих рішень, а не одна правильна відповідь.

Експеримент: іспитника просять перелічити всі способи вживання цеглини. Якщо він швидко говорить, що з цеглини будують клуню, млин, гараж, споруду, школу, камін, то для нього характерна швидкість відповідей, але низька гнучкість мислення, оскільки відповіді однотипні. Людина, яка має високу гнучкість мислення, скаже, що цеглиною фіксують двері, забивають цвях; роблять вантаж для паперу, червону пудру тощо. Протилежною властивістю гнучкості мислення є інертність мислення, або ригідність. Фактично гнучкість (як і самостійність) є найважливішою передумовою креативності мислення – здатності до творчості у будь-якій сфері, здатності бачити проблему у новому аспекті, а інертність мислення означає схильність сприймати функції об’єктів у зафіксованому, незмінному вигляді. Інертність мислення є передумовою шаблонності і стереотипності – тенденції повторювати рішення, які спрацювали в минулому;

- швидкість мислення – це здатність швидко розібратися в новій ситуації, обдумати, прийняти рішення. Протилежною властивістю швидкості мислення є поспішливість мислення, яка виражається в тому, що людина, не продумавши всебічно питання, вихоплює якийсь один бік, поспішає дати рішення, висловлює непродумані судження;

Ганс Айзенк вважав: Швидкість розумових процесів є фундаментальним базисом для інтелектуальних відмінностей між людьми.

- стратегічність мислення являє собою вміння обирати адекватні способи розвязання задачі та відповідних розумових дій;

- імпульсивність мислення характеризує вміння ризикувати на противагу обережності, яка свідчить про відсутність такого вміння;

- рефлексія, або мудрість; ця властивість мислення виражається в усвідомленні, аналізі, корекції власних дій і дій супротивника, у передбаченні та прогнозуванні;

- організованість мислення полягає у здатності мобілізувати себе в складній ситуації;

- дисциплінованість мислення є здатністю людини здійснювати трудомістку технічну роботу, а також є головною рисою послідовності і розважливості думки;

- критичність мислення – це вміння людини об’єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно та всебічно аналізувати всі положення і висновки, що висуваються, відшукувати помилки в поглядах, перевіряти зв′язки між суб′єктами та предикатами.

Отже, продуктивним вважається розум, який характеризується такими властивостями (схема 3).

Схема 3

Продуктивний розум

Критичність Гнучкість Креативність Глибина Швидкість

Самостійність Кмітливість

Індивідуальні стилі мислення. Люди відрізняються не тільки особливою комбінацією видів і властивостей мислення, але й мисленнєвими стилями, з-поміж яких виокремлюють синтетичний, ідеалістичний, прагматичний, аналітичний, реалістичний та ін. Охарактеризуємо їх.

❶ Синтетичний стиль мислення притаманний людині, яка створює нове, оригінальне, комбінує вихідні елементи, висловлює протилежні загальноприйнятим ідеї, погляди, здійснює мисленнєві експерименти. Це теоретизований стиль мислення, такі люди будують теорії, свої висновки роблять на підставі теорій, люблять помічати суперечності у чужих поглядах та звертати на це увагу оточення, люблять загострювати суперечності та відшукувати принципово нове вирішення, яке інтегрує протилежні погляди. Люди із синтетичним стилем мислення схильні бачити світ таким, що весь час змінюється, вони люблять зміни заради самих змін.

❷ Ідеалістичний стиль мислення властивий людині, яка має схильність до інтуїтивних і глобальних оцінок без здійснення детального аналізу проблем. Особливістю ідеалістів є підвищений інтерес до цілей, потреб, людських цінностей, моральних проблем. Така людина враховує у своїх рішеннях суб’єктивні і соціальні чинники, прагне згладити суперечності та підкреслити схожість у різних позиціях. Вона легко сприймає різноманітні ідеї та пропозиції, успішно розв’язує проблеми, де важливим фактором є емоції, почуття, оцінки, іноді утопічно намагаючись всіх примирити та об’єднати.

❸ Прагматичний стиль мислення характеризує людину, яка спирається на безпосередній особистий досвід, на використання легкодоступних матеріалів, прагне якнайшвидше здобути конкретний результат, дістати практичний виграш. Девіз прагматика: „Що-небудь та спрацює”, „Здасться все, що працює”. Такі люди живуть сьогоденням: „Тепер зробимо так, а потім подивимось”. Прагматики добре відчувають попит, пропозицію, успішно визначають тактику поведінки, використовуючи обставини, що склалися, виявляючи гнучкість та вміння адаптуватися.

❹ Аналітичний стиль мислення виділяє людину, орієнтовану на систематичний та всебічний розгляд проблеми в тих аспектах, які задані об’єктивними критеріями. Така людина схильна до методичної, логічної, ретельної манери при розв´язанні питань. Вона сприймає світ як раціональний, впорядкований, передбачуваний, тому шукає метод, систему, яку можна раціонально обґрунтувати і яка здатна розв’язати проблему.

❺ Реалістичний стиль мислення притаманний людині, яка орієнтована тільки на визнання фактів і реальних явищ, причому „реальним” є те, чого можна торкнутися, безпосередньо відчути, особисто побачити або почути і т. д. Реалістичне мислення відрізняється конкретністю та установкою на виправлення, корекцію ситуації з метою досягнення певних результатів. Проблема для реалістів виникає там, де вони бачать – дещо є неправильним, і хочуть його виправити.

Отже, індивідуальний стиль мислення впливає на способи вирішення проблем, на способи поведінки, на особистісні особливості людини.

Лекція № 5