Лекція № 6 Емоції

Психічні стани – психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання. Крім індивідуальних, бувають групові психічні стани – масовий психоз на рок-концертах. Отже, задоволення чи незадоволення потреб породжує в людині специфічні переживання, які набувають різноманітних форм: емоцій, афектів, настроїв, стресових станів, фрустрації, власне почуттів (у вузькому розумінні цього слова) тощо. Слова емоції та почуття використовуються як синоніми. У вузькому значенні емоція – це безпосереднє тимчасове переживання якогось постійного почуття.

Емоції – специфічні переживання людини, пов’язані з її потребами, інтересами та з процесом їх задоволення. З-поміж усіх представників тваринного світу найемоційніші – це ми, люди.

Фізіологія емоцій

Нервова система (НС) керує фізіологічним збудженням

Н	Симпатична НС Процеси збудження		Парасимпатична НС Процеси гальмування	Не-
Е	Розширюються	Очі	Звужуються	без-
Б	Знижується	Слиновиділення	Збільшується	пе-
Е	Потовиділення	Шкіра	Суха	ка
З	Збільшується	Частота дихання	Знижується
П	Прискорюється	Серцебиття	Гальмується	ми
Е	Гальмується	Травлення	Активізується	ну
К А	Виділення гормонів стресу	Надниркова залоза	Знижується виділення гормонів стресу	ла

Отже, коли ви складаєте іспит, краще бути помірно збудженим, зосередженим, але не засмиканим до нервовості, оскільки студенти, які відчувають велику тривогу під час іспиту, дістають такі самі оцінки, як не вельми здібні і сумлінні, але впевнені в собі студенти. Якщо тривожним студентам навчитися розслаблятися перед іспитом, то це допоможе їм добитися кращих результатів (як виробити впевненість у собі – читайте „Матеріали при підготовці до семінарських занять”, заняття 6).

Коли люди відчувають емоції – права півкуля стає електрично активною. Права півкуля «відповідна» за негативні емоції. Ліва півкуля активізується під час оброблення позитивних емоцій. Якщо ліва півкуля в людини активніша за праву, люди веселіші та менш зазнають депресій.

Людина перебуває під впливом тих чи інших потреб у тому чи іншому емоційному стані.

Емоції бувають позитивними і негативними. Наприклад, почуття насолоди, співпереживання на талановито поставленому спектаклі та страх як ставлення до певного об’єкта. Від страху людина може заціпеніти, а може у відчаї кинутися назустріч небезпеці. В одних випадках емоції відрізняються дієвістю. Вони спонукають до вчинків, висловлювань, збільшують напруження сил і називаються стенічними, коли людина готова «гору зрушити». В інших випадках емоції, які називаються астенічними, характеризуються пасивністю та спогляданням, переживання почуттів розслаблює людину. Від страху в неї можуть «підкоситися ноги». Іноді, переживаючи сильне почуття, людина заглиблюється в себе, замикається. Сором, скажімо, перетворюється на докори сумління.

Які існують види емоцій? Існують біологічні емоції, афекти, настрої, почуття, пристрасті, стреси.

Біологічні емоції – це емоційні стани, пов’язані із задоволенням власних біологічних потреб (рівень – приємне-неприємне), але одночасно і приємне, і неприємне не буває. Біологічні емоції пов’язані з прийманням їжі, диханням кисню, із задоволенням спраги тощо. Вони вроджені.

Афекти – короткочасні, але сильні емоційні переживання: радість, печаль, страх, гнів, які швидко виникають і збільшуються. Для афекту характерна надзвичайна сила прояву, він захоплює людину цілком. Нерідко в стані афекту змінюються звичайні установки особистості. Це відомо юристам, які, встановлюючи вину підсудного, зважають на те, чи був злочин скоєний свідомо, чи в стані афекту, оскільки в такому разі „затуманюється” мозок, звичайна поведінка ламається, обсяг свідомості звужується: поведінка стає скерованою на обмежене коло сприйнятих предметів і уявлень, пов’язаних з переживаннями.

Тут є дві крайнощі: морально виховані люди вміють гальмувати небажані афекти, а ось люди з неврівноваженими процесами збудження і гальмування – ні. Але повністю уникнути афектів неможливо, та й не треба, тому що існують позитивні афекти, наприклад, радість футбольних уболівальників. Подібні афекти вважають нормальними, а їх сильний і щирий прояв – необхідним і корисним для повноцінного і фізичного розвитку людини. Медики стверджують, що постійне гальмування і стримування афектів шкідливе для розвитку і здоров´я особистості.

З афектом з організму людини виходить надлишкова енергія, яка руйнує її. Постійне стримування і придушення її буває причиною інфарктів. Афект в організмі людини відіграє роль клапана, який випускає з казана надлишкову пару, щоб не вибухнув.

Настрої – відбивають „настройку” людини в певний момент часу. Людина погано усвідомлює, чому в неї такий настрій. Вона важко керує і над силу контролює власний настрій! Отже, настрій – це більш або менш тривалий емоційний стан, який забарвлює всі інші переживання і діяльність людини. Настрої вирізняються за тривалістю, виявом, усвідомленням, тому кажуть про перехідний (який швидко закінчується) і стійкий настрої.

Тривалий настрій може забарвлювати поведінку людини впродовж днів і навіть тижнів. Відомі випадки такого стійкого настрою, що, переростаючи у властивість особистості, стає характерним для людини. Кажуть: «ця людина похмура», або «він – веселун» і т. д.

Настрій завжди має причину. Нею можуть бути навколишня природа; події; люди (окремі чи група); діяльність чи результат; стан здоров’я тощо.

Але не завжди ці причини усвідомлюються. Недаремно кажуть про несвідомий сум, безпричинні веселощі. До того ж настрої різних людей, викликаних однією причиною, можуть бути неоднакові, навіть протилежні.

Характерно, що настрій відбивається на поведінці, забарвлює діяльність людини, стимулює або пригнічує активність особистості. Якщо людина в доброму бадьорому настрої, то труднощі здаються незначними, робота – цікавою, люди – привітними. Якщо настрій пригнічений, то все дратує, рішення не знаходяться, люди видаються злими.

Поганий настрій часто криє в собі „інфекційний вірус” – ним за принципом „доміно” чи „ланцюгової реакції” можна заразити інших людей. Навчитися керувати настроєм можна і потрібно, для цього слід його аналізувати, контролювати, проводити аутогенне тренування. А насамперед виявляти, для чого стануть у нагоді твори мистецтва, оскільки, як правило, настрій є тлом поетичного твору; як сказали б художники – ґрунтовкою картини. Як відомо, радість, піднесення, обурення, гнів, печаль проходять крізь весь поетичний чи музичний твір або художню картину.

Почуття – різновид емоцій. На погляд деяких психологів, більшість емоцій представлена почуттями. Почуття – складний комплекс різноманітних переживань, пов’язаних з людьми, предметами, явищами. Почуття можна аналізувати, бо вони поділяються на ряд найпростіших переживань, з яких складаються.

Почуття бувають гармонійними (однаковими за знаком емоційного переживання) і суперечливими (неоднаковими за знаком емоційного переживання), інакше – амбівалентними. Одну ту саму людину можна водночас любити й ненавидіти, до однієї події можна ставитися позитивно й негативно.

Почуття бувають низькими (підлими, ницими: заздрість, ненависть, ворожнеча) і величними (любов, доброта, співпереживання, співчуття). Залежно від предметів, до яких вони належать, почуття бувають естетичними (переживання прекрасного), інтелектуальними (переживання, що стосується ідей, розв’язання задач, думок людей), моральними (оцінюють чужу й свою поведінку; почуття сорому); правові почуття стосуються порушення норм моралі, почуття справедливості. Не всі почуття вроджені, вони змінюються залежно від розвитку людини, можуть підноситися та деградувати.

Пристрасті – найсильніші почуття, які керують людиною. Вони бувають позитивними і негативними, величними (на користь людям) і низькими: позитивна пристрасть – любов; негативна – фанатизм (надмірна захопленість ідеєю, предметом, людиною тощо).

Стрес – емоційний стан, при якому порушується нормальна психічна діяльність чи фізична активність; це сильний, стійкий емоційний стан, який відіграє частіше негативну роль у керуванні психіки і поведінки.

Повертаючись до теми, пов´язаної з почуттями, зазначимо, що багато психологів поділяють погляд про існування трьох основних почуттів: гніву, страху й радості (щастя). Ненависть, ворожість, лють (шаленство, несамовитість, запеклість) – похідні від гніву; в основі ревнощів лежить страх і почуття провини; радість – це любов і щастя; скорбота – сполучення гніву й страху.

Для того, щоб зрозуміти себе, контролювати свій емоційний стан, слід вивчити способи, як справлятися зі своїми емоціями, що є підґрунтям їх.

Гнів – це неприємна емоція, що спричинена раптовою перешкодою на шляху досягнення мети. Причиною гніву буває фрустрація. Це емоційний стан, що виникає після невдачі, невдоволення якої-небудь сильної потреби, докорів з боку когось. Будь-який конфлікт незалежно від його типу призводить до фрустрації, але люди реагують на неї по-різному: одні витримують сильнішу, інші – ні, іноді намагаються від неї втекти, але частіше сердяться.

Гостра невдоволеність, блокада прагнень, які спричиняють тривке негативне емоційне переживання, можуть стати основою фрустрації, тобто дезорганізації свідомості і діяльності. Проте не всяке невдоволення бажання, мети викликає фрустрацію. Наприклад, студент спізнився на лекцію, не дістав квитка в кіно, отримав догану. Однак ці випадки не завжди дезорганізують свідомість і діяльність студента.

Фрустрація може виникнути лише тоді, коли ступінь невдоволеності вищий від того, що людина може витримати. Фрустрації найчастіше піддаються емоційні натури, люди з підвищеною збудливістю, відсутністю гальмівних реакцій, незагартовані в битвах життя, погано підготовлені до незгод, труднощів, з недостатньо розвиненими вольовими рисами характеру. Типовий приклад – розбещені діти.

Фрустрація може виявлятися як озлобленість, пригніченість, повна байдужість до оточення, необмежене самобичування. Вона може відбитися на випадкових людях, друзях, членах сім’ї. Як показують спостереження, агресивні реакції слабшають, якщо відразу створюються умови (психологічна релаксація) для виконання якоїсь захоплюючої, цікавої справи. У виховній роботі це – головний метод боротьби з агресивними реакціями.

Фрустрація може виникнути і тоді, якщо сама людина не може вибрати одну з декількох цілей. Іноді люди відчувають потяг одразу в кількох напрямках.

Курт Левін (1935) виокремив три типи внутрішніх конфліктів, пов’язаних з досягненнями мети, причому кожний з них може призвести до фрустрації. Це конфлікт рівнозначних позитивних можливостей (або ситуація «буриданів осел», або підхід-підхід), конфлікт рівнозначних негативних можливостей (або ситуація «з двох зол...», або відхилення-відхилення) і конфлікт позитивно-негативних можливостей (або ситуація «проблема вибору», або підхід-відхилення).

Конфлікт рівнозначних позитивних можливостей виникає за необхідності вибору на користь однієї з двох однаково привабливих перспектив. Такий конфлікт призводить до помірної фрустрації.

Конфлікт рівнозначних негативних можливостей виникає під час вимушеного вибору на користь однієї чи двох однаково небажаних перспектив. Він призводить до найсильнішої фрустрації, порівняно з двома іншими. Звичайною реакцією на цей конфлікт є спроба втечі, але якщо вона неможлива, будь-який вибір призводить до фрустрації або гніву.

Конфлікт позитивно-негативних можливостей виникає через необхідність прийняти не тільки позитивне, але й негативне щодо однієї перспективи. Такі конфлікти трапляються частіше за всіх. Наприклад, вечір на підготовку до іспиту не дасть можливість приємно провести час з друзями. Коли доводиться оцінювати позитивні і негативні аспекти в різних напрямках виникає багатобічний конфлікт. Як сьогодні одягтися, що підготувати на вечерю, але навіть невдале рішення рідко призведе до сильної фрустрації. Великі хвилювання викликають розв’язання серйозних проблем, пов’язаних зі вступом до вузу, укладанням шлюбу чи розлученням тощо. При розв’язанні конфліктів такого типу спочатку переважає позитивна тенденція, потім негативна. Молода актриса може одразу погодитися на роль, але, знаючи своє хвилювання на сцені, виникне бажання уникнути неприємної ситуації. У день прем’єри вона відчуватиме найсильніший страх.

Переживання емоцій. За зовнішніми ознаками обличчя і за відчуттями Керол Ізард (1977) виділив 10 емоцій: радість, інтерес (збудження), гнів, страх, відразу, провину, горе, подив, презирство та сором. Сьогодні розглянемо три почуття: гнів страх і радість.

Гнів і агресія. Що примушує нас гніватися? Гнів є звичайною реакцією, коли дія іншої людини здається навмисною, невиправданою, яку можна було б уникнути (Джеймс Аверіл, 1983).

Беркович (1990) виявив, що гнів викликається прикрими ситуаціями, за які нікому не можна докоряти: неприємні запахи, висока температура, дорожня тягнучка, біль – все це здатне розізлити, розлютити.

Що люди роблять зі своїм гнівом і що їм слід робити? Чи треба гніватися, лаятися, виговоритися чи помститися? Адже існує думка, що вибухи люті корисніші, ніж хронічний гнів.

Чи має рацію Енн Ландерс, стверджуючи, що „підліткам слід навчитися відвертатися від свого гніву...”? До речі, порада „випустити свій гнів” означає, що емоційне вираження призводить до емоційного звільнення – до катарсису. А катарсис – це емоційна розрядка. До того ж існує гіпотеза: випускання агресивної енергії (через дію або уяву) знижує агресивні потяги.

Однак психологи вважають, що вираження гніву може бути тимчасово заспокійливим, якщо не залишає в нас почуття провини і тривоги.

Незважаючи на приємні почуття, катарсис звичайно не в змозі цілком позбавити нас від люті. Частіше за все вираження гніву викликає ще більший гнів. Він може спровокувати помсту, перетворивши дрібний конфлікт у сильну конфронтацію. «Вираження гніву підсилює гнів, як і люті жести» (Ч. Дарвін).

Ебб Ебсен (1975) провів співбесіду зі 100 інженерами і техніками, яких звільнили з посади у зв’язку з браком робочих місць. Анкетування їх показало: порівняно з тими, хто не „випустив пари”, той, хто випустив, проявляли більшу ворожість.

Висновки: 1) „випускання пари” може заспокоїти тимчасово розлютовану людину, але воно здатне посилити її ворожість; 2) вибухи гніву, дещо заспокоюючи нас, водночас провокують формування звички гніватися при найменшій нагоді. Наприклад, якщо керівник у стресовому стані може частково знизити напруження, покартавши когось, вилаявши того на всі заставки, то наступного разу, відчувши роздратування, керівник має більшу ймовірність вибухнути гнівом.

Люди виражають свій гнів багатьма способами, найпоширенішим серед них є – агресивна поведінка, тобто поведінка, яка завдає моральної чи фізичної шкоди оточуючим. Отже, мета агресії – завдати моральної або фізичної шкоди чи знищити іншу людину, предмет, річ. До агресії належить ряд форм поведінки – від дрібних суперечок до екстремальних проявів фізичних знущань. Одні показують свій гнів; інші стримують і „носять” свій його в собі, не показуючи, що всередині у них все кипить; треті – уникають ситуації, коли виникають фрустрація і гнів.

Чи схильність до агресії зумовлена спадковістю чи є набутою якістю? Люди з мозковими та невротичними відхиленнями частіше проявляють агресивність, причому ті відхилення можуть бути зумовлені генетично чи бути наслідком травми головного мозку в результаті нещасного випадку, бійки, зловживанням алкоголю та наркотиків.

Психологи твердять:

• люди навчаються агресивній поведінці на власному досвіді. Якщо в минулому це допомагало, давало вихід фрустрації та гніву, вони вдаватимуться до агресивних дій;

• агресивній поведінці можна навчитися в інших людей (Бандура, Уолтерс, 1963). Діти, виховані агресивними батьками, проявлятимуть більшу схильність до агресії, ніж діти, яких виховували доброзичливі батьки.

• психолог Берковіц (1968) вважає: в нормальних умовах до агресивної поведінки призводять лише деякі подразники та сигнали;

• на ступінь агресивності впливають культурні чинники: мешканці південних регіонів частіше відповідають на образу насильством незалежно від економічного стану країни та належності до певного соціального класу.

Тоді постає інше питання: як впоратися з власним гнівом? Проте спочатку розглянемо класифікацію щодо вираження гніву. Так, існує:

• пряме вираження гніву: комп’ютер завис – пнути його ногою; начальник узяв в шори – висипати йому на голову вміст кошика для сміття. Отже, ви даєте вихід своїм емоціям, але це не найкращий варіант;

• непряме вираження гніву (ви виміщаєте свій гнів на предметі чи людині, які є для вас безпечними (механізм психологічного захисту – перенесення). Ви не відповіли викладачеві, але вимістили все на своєму приятелеві, проте такий вихід несправедливий по відношення до того, на кого скерований ваш гнів;

• стримування свого гніву (загнати його всередину). Ейверіл (1976) вважав: люди думають, що гнів негативна емоція, намагаються сховати його, тримають в собі. Таке ставлення до гніву є нездоровим. У міру того як він накопичується і стає інтенсивнішим, виникає стрес. Отже, люди, які тримають гнів у собі, наражаються на небезпеку занедужати на серцево-судинні, онко- та психічні та інші захворювання;

• намагання спочатку не дати розвинутися почуттю гніву. Але для цього слід виявити причину гніву: якщо вас дратує колега – пересядьте від нього (неї). Але вирішення, як правило, далеко не завжди просте, тому що люди частіше потрапляють у ситуації, в яких причина гніву неусувна. Однак все ж таки корисно підготуватися та спланувати свою реакцію.

Психологи розробили методи контролю над гнівом. Якщо ви хочете знати, наскільки ви агресивні – пропоную зробити тест, вміщений у „Матеріалах при підготовці до семінарських занять” (заняття 6). Впоратися з гнівом, навіть із сильним, завжди допомагає почуття гумору. Якщо ви знайдете в ситуації смішні сторони, то напруження зніметься само собою. Також стане у нагоді розмова з собою у позитивному тоні.

Один із засобів контролю над гнівом включає такі етапи:

• усвідомте, чи відчуваєте ви насправді гнів: може це просто страх, стрес, сором, стомленість;

• спробуйте стати на місце людини, що викликала ваш гнів та подивитися на речі під її кутом зору; може, вона скоїла вже не такий „тяжкий злочин”;

• обдумайте ситуацію, що склалася, – чи не можна знайти в ній щось смішне;

• вислухайте вашого супротивника;

• коли будете говорити з ним, намагайтеся відчути повагу до нього, хоча це й непросто;

• звертайте увагу на фізіологічні зміни, які є ознакою гніву (підвищення тиску, посилене серцебиття, частішання дихання). Помітивши це, лічіть хоча б до десяти, щоб заспокоїтися;

• старайтеся не відволікатися від обговорюваної теми, не повертайтеся до згадування колишніх конфліктів та неприємностей, пов’язаних з цією людиною;

• дайте вихід своєму почуттю гніву за допомогою фізичних вправ (боксуйте з грушею, пробіжіться, пограйте в теніс, важка атлетика тут не зайва, займіться аеробікою);

• зробіть релаксаційні вправи: почергово розслабляйте різні групи м’язів рук, ніг, стіп й навіть носа та язика. Дихати треба на однаковий рахунок (наприклад: на два – видих, на два – вдих).

Пам’ятайте! Гнів покращує стосунки, якщо в ньому виражено засмучення, яке сприяє примиренню, а не помсті. Люб’язність передбачає не тільки уникнення дрібних роздратувань, але й передачу інформації ясним і дохідливим чином.

Використовуйте необразливе вияснення стосунків – ви дали зрозуміти другу, що вам неприємно, якщо той не повернув борг у певний термін, – це може допомогти у розв’язанні конфліктів, що викликають гнів.

Радість. Щастя. Радість – це активна позитивна емоція, що виражена в доброму настрої та відчутті вдоволення (В. Квінн), що триває від декількох секунд до декількох годин. Триваліше відчуття радості називають щастям. Проте Д. Фридман (1978) вважав, що людина може тривалий час відчувати і радість, якщо вона відчуває задоволення життям і душевний спокій.

Уїльям Джеймс (1902): Як досягти, зберегти і повернути щастя – це те, що є для більшості людей секретним мотивом всього, що вони роблять.

Доведено: коли люди відчувають себе радісними і щасливими, вони готові допомагати іншим! Цей феномен дістав назву „feel-good, do-good” (Саловей, 1990). Отже, емоція радості супроводжується зниженням ворожості до інших людей та підвищенням альтруїзму.

Високий рівень вдоволеності та особистого благополуччя в житті визначає почуття щастя. До речі, рівень життя слабко впливає на щастя. Наприклад, соціологи виявили, що більше щасливих людей можна зустріти в Індії, ніж в матеріально благополучній Швеції, оскільки «нестатки і злидні породжують горе; забезпеченість і надлишок – нудьгу» (А. Шопенгауер), а горе і нудьга – два вороги людського щастя В розвинених країнах заможні люди ненабагато щасливіші за тих, хто має лише необхідну суму для забезпечення. Багатство подібно здоров’ю: його відсутність викликає негаразди, але його наявність не гарантує щастя.

Висновок: економічне зростання у багатих країнах не призвело до активного сплеску моральності і соціального благополуччя.

Запам’ятайте: за велику кількість грошей можна купити не більше ніж тимчасовий сплеск щастя.

Іноді вважають, що раніше люди були щасливішими, ніж тепер, що рівень щастя залежить від приємних подій і т. д. Спростовуванню цих міфів присвятив свою працю М. Айзенк («Happiness: Facts and Myths», 1990).

Психологи відкрили феномен рівня адаптації та принцип відносної депривації. Щастя відносно нашого попереднього досвіду. Отже, феномен рівня адаптації – це тенденція формувати судження про щось (звуки, світло, доходи...) відносно нейтрального рівня на підставі особистого попереднього досвіду.

Ми підстроюємо наш „нейтральний” рівень: звук – ні гучний, ні тихий; температура – ні низька, ні висока; події – ні приємні, ані жахливі, відштовхуючись від власного досвіду, а потім помічаємо відхилення і реагуємо на них. Якщо наш дохід або соціальний престиж зростають, ми відчуваємо перший приплив задоволення, а потім адаптуємося до нового рівня досягнень, починаємо вважати його за нормальний і вимагаємо вищого, щоб пережити наступне задоволення.

Принцип відносної депривації [лат. deprivatio – утрата, утрачання]. Як виявилося, щастя відносно набутків інших людей, бо ми завжди порівнюємо себе з кимсь. Ми талановиті, коли всі виключно тупі і неповороткі розумом (молодець проти овець, а проти молодця – сам вівця). Відносна депривація – це відчуття свого становища як гіршого порівняно з іншими, оскільки ми завжди порівнюємо себе з тими, хто краще від нас, а не гірше. Якщо очікування перебільшують реальні досягнення, то результатом стає розчарування. Спостереження підказують: люди, досягнувши певного становища, порівнюють себе або з такими, як вони, або з тими, хто досяг більшого, ніж вони. «Підсумовуючи свої блага”, ми можемо збільшити своє задоволення, порівнюючи себе з менш щасливими людьми.

Уїлл Кемпбелл: Наша бідність стає реальністю не тому, що ми маємо менше, а тому, що наші сусіди мають більше.

Чому одні люди здаються постійно радісними, а інші похмурими? Що робить одну людину щасливою, а іншу – нещасною? Дослідження показали: щасливі люди, як правило, мають високу самооцінку, оптимістичні та товариські, мають близьких друзів, або щасливі в шлюбі; використовують у роботі та відпочинку свої вміння і здібності (на городі, у турпоході люди щасливіші, ніж на власному катері); вірять в Бога; добре сплять і займаються фізкультурою.

Щастя мало залежить від віку, раси, статі (жінки частіше впадають в депресію, але частіше відчувають радість), рівня освіти, наявності дітей чи їх відсутності, фізичної привабливості.

Висновок: щасливі ті люди, чиї робота, відпочинок, дружні стосунки поглинають їх, дозволяючи «пливти» в обраному виді діяльності. Наше щастя коливається навколо нашої точки відліку, яка настроює одних людей на піднесення, а інших – навпаки!

Д. Фридман поставив питання: чи існує зв’язок між почуттям радості, щастя і стилем життя людини? Він обстежив 100 000 людей і виявив, що:

• подружжя щасливіші від холостяків і неодружених пар, що живуть разом;

• гроші не є гарантією щастя, оскільки після досягнення певного рівня благополуччя підвищення доходів не робить людей щасливішими;

• щастя не залежить від віку і належності до релігійного напряму.

Д. Майєрс (1992) висловив думку, що, загалом, люди з активними релігійними переконаннями відчувають більше задоволення від життя. Але найбільше впливають на відчуття радості і щастя стосунки з іншими людьми. До речі, доведено: щастя корисно для здоров’я!

Страх. Страх може бути згубним для людини, він здатний виснажити, позбавити сну та паралізувати волю; люди можуть налякатися до смерті, страх може передаватися. Отже, страх – це адаптивна реакція, яка підготовлює нас до того, щоб ми могли уникнути небезпеки. Іншими словами, це емоційний стан, що відображає захисну біологічну реакцію людини або тварини під час переживання ними реальної або уявної небезпеки для їх здоров´я і благополуччя.

Погано чи добре, що ми іноді відчуваємо страх? Страх гуртує перед реальною загрозою (нації, держави). Він перестерігає нас від небезпеки... Боязнь покарання чи помсти стримує від завдання шкоди іншим. Страх викликає неспокій, який змушує мозок зосереджуватися на проблемі та відпрацьовувати її розв’язування.

Чому так багато різних страхів? Ми можемо собі придумати все, що завгодно та боятися цього. Існує боязнь керування автомобілем чи польотів, мишей чи тарганів, закритого чи відкритого простору, невдачі, людей інших груп, міст, районів, націй, рас! Проте ми відчуваємо страх не тільки від наших минулих травм, але й від травм наших батьків і предків! Сюзан Мікена (1985) провела такий дослід: майже всі дикі мавпи бояться укусу змій, а лабораторні мавпи – ні! Хоча ані дикі, ані лабораторні мавпи не страждають від змій. Діти мавп, вирощених у лабораторних умовах, та діти диких мавп переймалися страхом, бачачи, як бояться їхні матері, причому цей страх зберігався, закріплювався у свідомості. Висновок: до придбання деяких страхів ми схильні біологічно!

Мавпи починають боятися змій навіть після перегляду відеофільму, де їхні родичі з острахом реагують на змій. Але вони не переймаються страхом перед квітами, коли в результаті відеомонтажу страшний стимул (змія) перетворюється на квітку. Люди швидко починають боятися змій, павуків, обривів, круч, урвищ, бескидів, що допомогло вижити нашим предкам, але менш схильні боятися автомобілів, бомб, електрики, глобального потепління, що являє собою набагато більшу небезпеку. Висновок: страхи кам’яної епохи залишають нас непідготовленими до небезпеки, пов’язаної з використанням сучасних технологій.

Причини страхів. Вчений А. С. Зобов (1983) всі небезпечності, що викликають страх, поділив на три групи: а) реальні, які об´єктивно загрожують здоров´ю та благополуччю особистості; б) уявні, які об´єктивно не загрожують особистості, але сприймаються як загроза благополуччю; в) престижні, що загрожують похитати авторитет особистості в групі. Проте, очевидно, що в кожній країні та регіоні можуть бути свої специфічні страхи.

Першим визнаним видом страху є переляк або «раптовий страх». Переляк, за І. І. Сеченовим, проявляється у трьох формах: у заціпенінні, панічній втечі та безладному м´язовому збудженні. Під час переживання страху процеси сприйняття гальмуються, воно фокусується на об´єкті. Мислення сповільнюється, погіршується пам´ять, знижується обсяг уваги, порушується координація рухів, спостерігається загальна скутість, самоконтроль послаблюється. Людина ледве володіє собою. Іноді сильний страх супроводжується втратою свідомості.

Страх може вирости до афекту (жаху). Охоплені жахом, навіть найхоробріші солдати тікають з поля бою. Суб´єктивно страх можна переживати як передчуття, невпевненість, повну незахищеність, ненадійність свого становища, як почуття небезпеки та нещастя, що надходить, як загрозу (фізичну чи психічну) своєму існуванню.

Форми проявлення страху. За К. К. Платоновим (1984) існують дві форми страху – астенічна і стенічна. Астенічна форма страху проявляється в пасивно-оборонних реакціях (заціпенінні, ступорі, тремтінні), стенічна форма страху – в активно-оборонних реакціях, що мобілізують можливості людини (втеча).

Чому ми боїмося неоднаково і в одних страхи більші за інших? Постійне напруження може викликати хронічну стурбованість. Герої та злочинці меншою мірою відчувають страх. Астронавти та шукачі пригод можуть зберігати холоднокровність у стресових ситуаціях. Вони мовби укріплюються від ризику. Пройдисвіти, авантюристи, вбивці мовби причаровують жертву без натяків на нервовість. Це можливо тому, що стенічне проявлення страху може бути позитивно забарвлене, і людина відчуває своєрідну насолоду та підвищення психічної активності (стрибки з парашутом, катання на американських горках тощо). Висновок: боязнь і безстрашність формуються генами і досвідом.

Загальний висновок: отже, емоції відіграють в житті людини і позитивну (навіть рятівну) і негативну (руйнівну) роль. Доведемо це на семінарі.