- •Лекція № 1 Психологія як наука. Головні наукові напрями у світовій психології
- •Лекція № 2 Відчуття і сприйняття
- •Лекція № 3
- •Лекція № 4 Мислення
- •Особистість. Структура особистості. Теорії особистості.
- •Лекція № 6 Емоції
- •Лекція № 7 Соціальна психологія: соціальне мислення і соціальні впливи
- •Лекція № 8 Спілкування
Лекція № 3
Пам’ять
Память – один з найскладніших і достатньо вивчених когнітивних процесів, що включає фази відображення, збереження та діставання інформації, яка надходить. Іншими словами, це пізнавальна здатність, механізми, процеси, що забезпечують запамятовування. У найширшому значенні память можна визначити як механізм фіксації інформації, набутої та використовуваної живим організмом, як спосіб існування психіки в часі, утримування минулого.
Память – основа особистості. Не випадково давні греки особливо шанували богиню памяті Мнемозіну – матір девяти муз, покровительку всіх відомих тоді наук і мистецтв. “Людина, позбавлена памяті, за суттю, перестає бути людиною” (Ч. Айтматов). І навпаки, серед багатьох видатних людей зустрічаються приклади феноменальної памяті, безмежної за своїми можливостями.
Так, історики стверджують, що персидський цар Кір, а також О. Македонський і Ю. Цезар знали на обличчя і на імя своїх солдатів, кількість яких у кожного перевищувала 30 тис. чоловік.
Академік Абрам Федорович Іоффе (1880 – 1960) (засновник фізичної школи напівпровідників у СРСР, відомий працями з міцності, пластичності, електропровідності твердого тіла) знав напамять таблицю логарифмів. Сучасник А. Іоффе академік Сергій Олександрович Чаплигін (1869 – 1942, один з основоположників аеродинаміки, його відомі праці стосуються питань теоретичної механіки, гідро-, аеро- і газової динаміки) міг на спір вивчити будь-яку книгу, безпомилково назвати номер телефона, за яким він телефонував п’ять років тому випадково і всього один раз.
Всі ті приклади наочно демонструють безмежні можливості памяті.
Психологи часто порівнюють людську память з картотекою. Ця аналогія означає, що ви берете з навколишнього світу інформацію і зберігаєте її у своєму мозку. Якщо ви помістили її у потрібне місце, вам буде легко її дістати, а якщо ви покладете її не в потрібну комірку, ви забудете, де її шукати.
Де саме розташована ця картотека, в якій частині мозку зберігається інформація, – єдиного погляду не існує. Наразі встановлено, що багато частин мозку відповідають за пам´ять, але найбільше значення має гіпокамп. Гіпокамп діє як «переключальна станція» між короткочасною і довгочасною пам´яттю, про які йтиметься далі. Гіпокамп виконує цю функцію завдяки росту нових нейронів, а нові нейрони, своєю чергою, зберігають інформацію шляхом встановлення нових зв´язків у мозку. Одностайніші погляди вчених щодо обсягу пам´яті. До речі, люди використовують лише малу частину можливостей своєї памяті.
Американський математик і фізик Джон (Янош) фон Нейман (1903 – 1957, праці з функціонального аналізу, теорії ігор та квантової механіки, зробив великий внесок у створення перших ЕОМ та розробку методів їх використання) підрахував, що людський мозок може вмістити приблизно 1020 одиниць інформації. Це означає, що кожен з нас може запамятати всю інформацію, яка міститься в мільйонах томів найбільшої в світі Російської державної бібліотеки ім. В. І. Леніна. Тому можна впевнено сказати: ніхто не знає меж своєї памяті, ми навіть близько не підходимо до меж наших можливостей.
Отже, память – це основа психічної діяльності, без неї неможливо зрозуміти основи поведінки, мислення, свідомості та підсвідомості. В основі памяті лежать асоціації. Предмети, явища, повязані з дійсністю, повязуються і в нашій памяті. Побачивши один з таких предметів, ми можемо за асоціацією згадати й другий: запамятати щось означає звязати те, що слід запамятати, з тим, що вже відомо, тобто утворити асоціацію.
Існують деякі види асоціацій: асоціація за суміжністю обєднує два явища, повязані у просторі і в часі. Наприклад, така асоціація утворюється під час заучування абетки: коли ми вимовляємо звук, згадується наступний звук. Асоціація за схожістю виникає тоді, коли явища мають подібні риси: під час згадування одного, згадується інше. Асоціація за контрастом повязує два протилежні явища. Існують складні асоціації – асоціація за змістом, коли звязують два явища: частина і ціле, рід і вид, причина та наслідок. Ці асоціації за змістом, є основою наших знань.
Що потрібно для утворення асоціацій?
Для утворення асоціацій потрібно повторення. Але одного повторення замало. Важливішою умовою для утворення асоціацій є ділове підкріплення, тобто включення того, що слід запамятати, у дію студентів, використання ними знань у процесі засвоєння.
Основні процеси памяті:
-
запамятовування – процес, спрямований на збереження в памяті здобутих вражень, передпосилка збереження;
-
збереження – утримання інформації, процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним;
-
відтворення і впізнавання – процес відновлення сприйманого раніше матеріалу; різниця між ними така: впізнавання має місце при повторній зустрічі з обєктом, а відтворення відбувається за відсутності обєкта. На формах відтворення ми ще зупинимося.
Види і рівні памяті
Залежно від того, як процеси памяті включаються в структуру діяльності, як вони повязані з її цілями та засобами, розрізняють довільну і мимовільну память. Мимовільна память (інформація запамятовується сама собою). Довільна память (інформація запамятовується цілеспрямовано за допомогою спеціальних прийомів). Ефективність довільної памяті залежить:
-
Від цілей запамятовування (вивчити для іспиту, вивчити на все життя...)
-
Від прийомів заучування. Існують такі прийоми заучування:
-
Механічне дослівне багаторазове повторення – працює механічна память, сил витрачається багато, результати низькі, оскільки така память основана на повторенні матеріалу без його осмислення.
-
Логічний переказ, який включає: логічне осмислення матеріалу, виокремлення логічних компонентів інформації, переказ своїми словами – працює логіко-смислова память – це вид памяті, оснований на встановленні в запамятовуваному матеріалі смислових звязків; ефективність логічної памяті у 20 разів вища за механічну (не памятаючи формулу, можна її вивести). Якщо запам´ятовувати слід вербальний текст, працює словесно-логічна пам´ять.
-
Отже, за усвідомленням змісту відрізняють логіко-смислову і механічну память.
-
Образні прийоми запамятовування (переклад інформації мовою образів: графіків, схем, картинок).
-
Залежно від аналізаторів, які беруть участь у процесах пам’яті існує сенсорна пам´ять, що включає зорову, слухову, моторно-рухову, смакову, нюхову, дотикову. Чим більше аналізаторів діє при запамятовуванні матеріалу, тим краще він запамятовується!
-
Емоційна пам´ять передбачає наявність емоцій на момент запам´ятовування, причому в доброму настрої вчити і встановлювати текст набагато легше, ніж у будь-якому іншому.
Таким чином, залежно від того, що запамятовується і відтворюється, яка діяльність переважає, розрізняють на образну, сенсорну та емоційну пам´ять.
2.2.6. Для полегшення запам´ятовування варто користуватися мнемотехнічними прийомами, або мнемотехнікою.
Вас, мабуть, цікавить питання, як покращити свою память? Розвиток памяті – достойна мета, але почати слід з вивчення процесу запамятовування, з блоків памяті, які беруть участь при запамятовуванні.
Більшість психологів визнає існування деяких рівнів памяті, що розрізняються по тому, як довго в них може перебувати інформація: першому рівню відповідає сенсорний тип памяті, другий рівень – це короткочасна память, третій рівень – довгочасна память. Залежно від цього описують три блоки памяті: сенсорний, короткочасний і довгочасний, кожний з яких відіграє свою роль у процесах запамятовування, збереження і відтворення інформації. Головна відмінність – порядок і тривалість дії. Починається процес запамятовування з сенсорного блока, що повязаний з органами чуття: зором, слухом, дотиком, нюхом і смаком. Інформація, що надходить у формі відчуттів в сенсорний блок, “записується” на короткий час, а потім або “передається” у короткочасну память або швидко згасає.
Далі у справі бере участь блок короткочасної памяті – його час обмежується декількома секундами. Інформація, яка надійшла до блока довгочасної памяті може зберігатися на все життя.
Таким чином, у сенсорний блок памяті надходить все те, що ми чуємо, бачимо, або інші враження із зовнішнього світу, які передаються через органи чуття. Запис тут зберігається не більше секунди. Зараз, коли ви слухаєте лекцію про память, у вашу сенсорну память надходить значна кількість інформації. Такі подразники, як звук автомашин, щебетання пташок не зберігатимуться, оскільки сенсорна память не може водночас обробити велику кількість інформації, тому остання втрачається.
Сенсорна пам’ять Короткочасна пам´ять Довгочасна пам´ять
Надходження
інформації
Короткочасна память (КП) діє до того часу, поки ваша увага перебуває у зосередженому стані. Відшукавши номер телефона установи, яка вам потрібна, ви запамятаєте його для того, щоб набрати номер. Якщо через деякий час вас попросять повторити цей номер, то доведеться знову відшукувати його в довіднику. Короткочасна память зберігає обмежений обсяг інформації впродовж обмеженого часу. Людина може, як правило, маніпулювати сьома одиницями інформації одночасно (7±2 – число Міллера). Міський номер телефона ще може зберегтися у вашій короткочасній памяті, але якщо треба запамятати код міста, то із запамятовуванням виникнуть проблеми. Корисно обєднувати інформацію в окремі групи, наприклад: 219-45-17.
Групування – це обєднання окремих одиниць інформації з метою економії місця для збереження додаткових відомостей. Методом групування часто користуються добрі шахісти. Глянувши на дошку впродовж 2-3 секунд, вони можуть точно відтворити позицію. Ясно, що звичайна людина не зможе так швидко запамятати розташування 32 фігур.
Як правило інформація у короткочасній памяті легко утримується протягом 2-3 секунд. Приблизно через 12 секунд якість запамятовування починає погіршуватися. І якщо через 20 секунд інформація не буде «замовлена», вона втратиться. Для того, щоб короткочасна память довше утримувала інформацію, потрібні тренування і повторення. Якщо, набравши номер, ви повторюєте його вголос, то інформація збережеться у короткочасній памяті, тобто ефективним методом виявиться механічне повторення.
Вчені вважають, що повторюючи інформацію вголос чи в думках, ви можете запамятати її майже на необмежений час. Існують дані, що слухова память може утримуватися довше, ніж зорова. Якщо ви хочете запамятати імена своїх знайомих, вимовляйте їх частіше при звертанні.
Отже, короткочасною памяттю можна керувати, вона піддається свідомій регуляції, її можна контролювати, на відміну від сенсорної, яка не підлягає керуванню з боку людини. Сенсорну память відтворити неможливо, вона зберігається десяті долі секунди. Короткочасна память може перейти у довгочасну за умови одно- двократного повторення інформації. Вона обмежена обсягом (7 + 2 ), тому що за один раз людина може запамятати від 5 до 9 цифр, чисел, фігур, картинок, уривків інформації. Головне, щоб ці “шматки” були згруповані у цілісний “блок-образ”. Обсяг КП в кожної людини індивідуальний, але за обсягом короткочасної памяті можна прогнозувати успішність навчання на підставі формули: обсяг КП/2 + 1 = бал навчальний.
Довгочасна память. Більшість вчених вважає, що все, що зберігається довше від 5 хвилин, потрапляє у довгочасну память. Спогади можуть зберігатися і декілька годин, і все життя. Отже, довгочасна память – третій, практично необмежений блок памяті, в якому інформація, утримана довше 5 хвилин, як правило, зберігається все життя.
За переконаннями сучасних дослідників, довгочасна пам´ять влаштована як мережа взаємопов´язаних асоціацій (ідей). Структура ДП – це сукупність асоціацій в інформації, що збережена в пам´яті. Ілюстрацією слугує такий приклад. Вам пропонують два твердження, на які ви повинні відповісти позитивно чи негативно. Горобець – пташка. Горобець – тварина. Іспитники швидше відповіли позитивно на перше твердження. Чому це так? Коли ідеї «розташовані» «далеко» одна від однієї, то потрібний довший ланцюг асоціацій. Чим більше відокремлені два повідомлення, тим більше часу необхідно для відповіді. З погляду інформаційних зв´язків горобець, мабуть, «ближче» до пташки у ваших файлах пам´яті. Тварина і горобець дальше відстоять один від одного.
Ідея про мережу зв´язаних спогадів пояснює звичайні переживання: уявіть собі, що ви знайшли фотокартку, на якій зображені ви ще в дитинстві у той час, коли перебували у бабусі в селі. Ви дивитесь на фотокартку – і один спогад тягне за собою інший, з часом вас захльостує потік встановлених деталей. Цей процес є відтворенням.
Відтворені спогади, очевидно, поширюються через «відгалуження» мереж пам´яті. Головна ідея відтворення полягає в тому, що один спогад провокує інший. В результаті весь минулий досвід можна відновити, спираючись на одну маленьку фотокартку (спогад). Отже, стає зрозумілим, що існує не один вид довгочасної пам´яті.
Наразі психологи вважають, що ДП має два складники: процедурну (про навички) та декларативну пам´ять (про факти), причому декларативну пам´ять можна поділити на семантичну (яка зберігає знання про світ) та епізодичну (яка зберігає особисті переживання, пов´язані з конкретним місцем і часом). Проте не виключено, що можна виявити й інші види пам´яті.
Деякі вчені також виокремлюють оперативну і проміжну пам´ять. Оперативна память – вид памяті, необхідний для виконання поточної діяльності. Вона обслуговує ту діяльність завдяки збереженню інформації, яка надходить з КП і з ДП.
Проміжна память зберігає інформацію протягом декількох годин, накопичує її протягом дня, а під час нічного сну вона очищується й інформація переводиться у довгочасну память. Після сну проміжна память уже готова до прийому нової інформації. У людини, яка спить за добу менше трьох годин, проміжна память не встигає очищуватися, в результаті чого порушується виконання мислительних, обчислювальних операцій, знижується увага, трапляються помилки в мові і діях.
Отже, наразі тлумачення видів памяті дуже різноманітно. Найпоширеніша класифікація така:
-
залежно від того, що ми запамятовуємо, існують образна, сенсорна, емоційна, словесно-логічна види пам´яті;
-
за усвідомленістю – логічно-змістова і механічна;
-
за ступенем вольового процесу запамятовування і відтворення – довільна і мимовільна память;
-
за строками зберігання: короткочасна і довгочасна.
В усіх людей різні можливості запамятовування, бо пластичність кори головного мозку неоднакова, до того ж в кожного свій власний шлях запамятовування – найкращий і найефективніший:
-
одні швидше запамятають колір, запах, образ предметів і явищ (тоді переважає наочно-образний вид памяті);
-
інші легше запамятають поняття, судження, тексти, формули (це абстрактний, словесно-логічний вид памяті).
Крім типів, є ще й інші індивідуальні особливості памяті: обсяг, точність, швидкість запамятовування, готовність до актуалізації, впевненість при відтворенні. Індивідуальні особливості памяті виявляються ще з дитинства, далі залежить від нас, як ми розвивали свою память, тобто від здатності запамятовувати й утримувати інформацію.
Обсяг памяті – це кількість фактів, предметів, явищ, які людина спроможна запамятати за певний час.
Точність запамятовування – здатність встановлювати інформацію максимально наближено до змісту того, що введено в память.
Готовність до актуалізації матеріалу – швидке його встановлення при потребі. Цінна якість!
Впевненість при відтворенні залежить, своєю чергою, ще від низки чинників: рівня знань, ерудиції й розвитку мислення, особистих прагнень, особливості характеру і вольових якостей особистості. Людина може володіти знаннями, але закомплексованість чи невпевненість у собі знижує рівень відтворення.
Забування – це процес, який призводить до втрати чіткості та зменшення обсягу даних, які можуть бути актуалізованими у психіці. Довгочасній пам’яті властиве забування, воно може бути повним або частковим, тривалим або тимчасовим. При повному забуванні матеріал не відтворюється і не впізнається. При частковому забуванні спостерігається таке: людина відтворює його не весь або з помилками, або пригадує, але не може відтворити. Тимчасове забування пояснюють гальмуванням тимчасових нервових звязків, а повне – їх згасанням.
При дослідженні процесу забування виявили цікаву особливість: точніше і повне відтворення великого складного матеріалу відбувається не одразу після заучування, а після 2-3 днів. Таке поліпшене відстрочене встановлення інформації називається ремінісценцією.
Забування зумовлене різними чинниками:
1. По-перше, на забування впливає час. Менше години потрібно, щоб забути інформацію, вивчену механічним способом.
Для зменшення забування необхідно:
а) розуміння, осмислення інформації (механічно вивчена інформація забувається швидко і майже повністю (графік – крива забування Германа Еббінгауза);
б) повторення інформації (перше повторення через 40 хвилин після заучування. Взагалі, слід повторювати інформацію в перші дні після заучування: перший день – 2-3 повторення, 2 день – 1-2 повторення, 3-7 день – по одному повторенню, потім 1 повторення з інтервалом в 7-10 днів. 30 повторень протягом місяця ефективніші, ніж 100 повторень за день. Тому систематичне навантаження з повтореннями через 10 днів набагато ефективніше, ніж концентроване заучування великого за обсягом матеріалу в сесію, що спричинює розумове та психічне перевантаження і майже повне забування інформації через тиждень після сесії.
2. Забування залежить від характеру діяльності, що безпосередньо передує запамятовуванню і відбувається після неї. Людина забуває, тому що нова інформація спотворює стару, тобто інформація перемішується з одержаною раніше. Це явище інтерференції.
Розрізняють інтерференцію двох типів: проактивну і ретроактивну. Негативний вплив попередньої діяльності зумовлений проактивною інтерференцією, тобто це забування нової інформації через те, що вона переплуталася з раніше здобутим матеріалом (ви не можете вивчити, як по-французьки “до побачення”, бо вам заважає попереднє „до побачення” по-німецьки).
Негативний вплив діяльності, що відбувається після запамятовування зумовлений ретроактивною інтерференцією, іншими словами, це забування, що викликане змішанням старої інформації з набутою. Якщо ви вивчили “до побачення” по-французьки, то тепер ви не можете згадати, як воно звучить по-німецьки. Особливо яскраво це спостерігається тоді, коли після заучування виконується схожа діяльність або діяльність, що потребує значних зусиль.
Слід пам´ятати про ефект первинності та ефект свіжості.
Психологи вважають, що першу частину матеріалу легше запамятати через ефект первинності. Коли ми починаємо вчити, нам не заважає ніяка проактивна інтерференція. Останню частину матеріалу так само згадати простіше, бо знання не викривлені ретроактивною інтерференцією, це стосується ефекту свіжості.
Чому складно запамятати середину матеріалу? Тому що немає ні ефекту первинності, ні ефекту свіжості. Крім того, на запамятовування середньої частини інформації впливають проактивна і ретроактивна інтерференція.
Отже, здається, якщо забування визначається часом після заучування, можна припустити залежність: чим більший час минув після перебування інформації у психіці, тим глибше забування. Але для психіки характерні парадокси: літні люди легко згадують про давноминуле, але швидко забувають про тільки що почуте. Цей феномен називається законом Рібо або законом зворотного ходу памяті.
3. Важливим чинником забування вважають ступінь активності використаної інформації. Забувається те, що не потрібно. Це справедливо для інформації, одержаної у зрілому віці, бо спогади дитинства, рухові навички залишаються досить стійкими протягом тривалого часу без будь-яких тренувань.
4. Забування може бути зумовлено роботою захисних механізмів психіки. Забувається те, що порушує психологічну рівновагу, викликає постійне напруження (мотивоване забування). За Фрейдом, витиснення – спосіб захисту від важких спогадів. Думки, які людині неприємно згадувати, залишаються у підсвідомості, отже, витиснення – забування, викликане несвідомим блокуванням думок, що лякають, загрожують, або аналогічних подій. На відміну від нього, придушення – свідоме усунення неприємних думок і спогадів. Це свідомі зусилля, скеровані на те, щоб не думати про якусь подію. Придушення відрізняється ще й тим, що ви цілком усвідомлюєте, що подія відбувалася.
Узагальнюючи вищесказане, зупинимося на формах відтворення інформації.
1. Впізнавання – проявлення памяті, яке виникає при повторному сприйманні обєкта.
2. Спогад, який здійснюється за відсутністю сприймання обєкта.
3. Пригадування – активна форма відтворення, що залежить від поставлених завдань, від ступеня логічної упорядкованості запамятовуваної і збереженої інформації в довгочасній пам’яті, потребує вольового зусилля.
4. Ремінісценція – відкладене відтворення раніше сприйнятого, що здавалося забутим.
5. Ейдетизм – зорова память, що довго зберігає яскравий образ з усіма деталями сприйнятого.
На завершення звернемо увагу на проблему неправдивих спогадів та причини їх виникнення. Вперше розглянув ці питання відомий психолог Фредерик Бартлетт, що 1932 р. видав працю під назвою „Пригадування”. У своїй книзі він показав, наскільки хибно можна відтворити інформацію і як її можна „підганяти” під власні очікування. Ключовим поняттям теорії Бартлетта є схема – мислене уявлення про будь-яку ситуацію чи подію, точніше, сукупність очікувань, пов’язаних з цією подією чи ситуацією. Існують схеми знайомих об’єктів, наприклад, аудиторія: студенти, викладач, парти, розповідь, оцінки і т. д. Може існувати схема чогось незнайомого – вигляд інопланетян, зокрема.
Ф. Бартлетт показав, що схеми спотворюють не тільки уяву про майбутнє, але про минуле і сучасне. Він провів експеримент – графічний варіант гри в „зіпсований телефон”: першому учаснику показали картинку, на якій було зображено ієрогліф, схожий на сову; учасник мав відтворити побачене, а потім показати іншому свій малюнок. У свою чергу, той також повинен був його намалювати і показати наступному, таким чином, останній учасник впевнено малював... кота. Винуватницею цього явища є схема. За допомогою схеми можна пояснити і ефект дезінформації (включення в спогади хибної інформації), і ефект неправдивої співвіднесеності (віднесення спогадів до хибних джерел). Однак тоді виникає питання: якщо схеми ненадійні, чому ж вони використовуються?
Виявилося, що незважаючи на свою неточність, схеми є вельми корисними, оскільки знижують інтелектуальне навантаження (наприклад, у нас існує схема сходів, нам не треба думати, як ступати по сходах і т. д.). Крім того, схеми дозволяють не запам’ятовувати зайву інформацію. Наприклад, нераціонально запам’ятовувати кожне відвідування буфету як окрему подію, набагато зручніше, щоб спогади про всі ці події злилися в одне загальне уявлення, отже, схеми – річ необхідна.
Наразі схема прийнята більшістю дослідників-психологів. Але виникають серйозні проблеми з показаннями свідків – як узнати, що насправді свідок додав, а що дійсно відбулося? Це питання стоїть нині на порядку денному. (Згадайте експеримент Елізабет Лофтус). А схеми залишаються з нами для спрощення життя: їхнє головне призначення – полегшити розуміння ситуації. Наприклад, речення „Вчора я відвідала театр”, не викличе запитань, а чи були там інші люди, а що вони робили в театрі і т.д.
Схеми можуть застосовуватися на різних етапах оброблення інформації. Вони допомагають при розв’язанні простих завдань: як зняти кришку зі щільно закритої банки, і складних – який тип поведінки слід обрати у даній ситуації.
Пізніше вчений Р. Шенк (1981 р.) запропонував концепцію сценарію, тобто схеми виконання послідовності дій, яку він розвинув в подальшому і на основі якої розробив модель організувального пакета інформації (memory organization packet – MOP). Цей пакет є сукупністю кількох сценаріїв, що дозволять людині впоратися з певною ситуацією. У різні пакети можуть входити однакові сценарії („візит до родичів”, „відвідування зоопарку”, „керування автомобілем” тощо). Очевидно, з цієї причини люди часто плутають події, бо в пакетах багато однакових сценаріїв.
Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок про те, що схема, з одного боку, вельми корисна, оскільки полегшує запам´ятовування й не перевантажує мозок несуттєвими дрібницями, проте, з другого боку, вона дозволяє здобути лише загальний опис того, що відбулося чи відбувається, на її підставі неможливо досягти глибокого розуміння причин подій.