Тема 3. Проза і драматургія

Леонід Никоненко – актор, драматург. Звернення до драматургії сти­муль­овано відставанням драматургії, яку актор помітив часи своєї сценічної дія­ль­но­с­ті. П’єса “Голубий слід” навіяна довголітніми спостереженнями над будів­ництвом Північно-Кримського каналу, найбільшої у Європі іригаційної систе­ми. Дина­мізм сюжету. Гострота соціальних, особистих, психологічних конфлік­тів. Яск­равий образ бригадира Надії. Морально-етична проблематика п’єс “Чу­жий”, “Сільські дівчата”. Драматизм людського життя, трагедія таланту у п’єсі “По­лин”. Комедії Л. Никоненка: “Розтрачене кохання”, “Чмо”. Складність кризо­во­го сьогодення, що обернулося стражданням беззахисних бідних громадян. Тра­гізм життя творчої інтелігенції. Риси індивідуального стилю драматурга.

Дмитро Вітюк. Початки творчості в молоді роки. Вірші, оповідання, але не публікував їх. Учений, за фахом біолог. Творець оригінального роману “Ле­деринові теки”. Жанр роману – роман-трагедія про страхіття колективізації ук­раїнського села, голодомору, репресій, фізичних розправ з безвинними трудів­никами, переслідування інтелігенції, страждання студентської молоді, дітей-си­ріт. Особливості композиції, сюжету. “Ледеринові теки” – різновид роману в новелах. Розгалуженість сюжету. Відтворення руйнування вічних загально­люд­ських ідеалів гуманізму тоталітаризмом.

Новий роман Д. Вітюка “Кремінний томагавк”. Продовження шукань авто­ра в розробці жанру роману в новелах. Культурологічні проблеми твору: засво­єння загальнолюдських духовних цінностей, віддалених від нас тисячоліттями. Проблеми науки в умовах сьогодення. Морально-етична проблематика у ро­ма­ні. Своєрідність розробки ідеї національної свідомості українського народу. Образ України.

Тема 4. Критика. Літературознавство

Павло Дегтярьов. Відомий український критик, літературознавець, перек­ладач, видавець. Перші літературно-критичні статті з’явилися в середині 1930-х років. Творчі задуми обірвала війна 3 1946 р. жив і працював аж до відходу з життя у Сімферополі. Літературознавчий, критичний доробок П. Дегтярьова – значний (кілька сотень критичних оглядів, статей, літературних есе, портретів). Книга “Біля літературної карти Криму” у співавторстві з Р. Вулем (1965 р.) Статті про українських письменників М. Коцюбинського, Л. Українку, О. Виш­ню, О. Гончара, П. Панча та про багатьох російських майстрів слова. П. Дегтя­рьов – упорядник збірників творів про Крим. Стаття “На поклик часу” – спроба дослідити літературний процес у Криму.

Олександр Губар. Відомий український літературознавець, критик, пуб­лі­цист, педагог. Перші літературно-критичні виступи відносяться до 1945 р. О. Гу­бар – автор книг: “Павло Тичина. Літературний портрет” (К., 1958, 1961); “Пав­ло Тичина. Літературно-критичний нарис” (К., 1981); “Павло Тичина. Семі­на­рій” (в співавторстві; К., 1984); “Літературна Буковина” (в співавторстві; К., 1966); “Чорноморська хвиля”. Друге розширене, доповнене видання (До­нецьк, 1995); “Сучасні українські письменники Криму” (Сімферополь, Крим­навчпед­держвидав, 1997), “Земле моя, кримська” (2001). Його перу належить кілька сотень критичних оглядів, рецензій, літературних портретів ряду пись­менників-класиків та письменників новітньої української літератури. Провідна тема про­фесора О. Губаря – творчість П.Г. Тичини. Ученому вдалося, завдячу­ю­чи відходу від псевдонаукового вульгарного соціологізму і творчому впровад­женню ком­п­лексного методу, дати нове прочитання творчості “яблуневоцвітного генія Ук­раїни” (О. Гончар), у стилі якого органічно синтезувалися елементи су­між­них мистецтв (музики, живопису, театру, хореографії).

Федір Степанов. Поет, критик, вірші почав писати школярем. Тяжишсь до публіцистичності. Мотиви лірики Степанова – життя молоді, кохання, дружби. Звернення поета до образу України, її культури. Активність творчих шукань Ф. Сте­панова у літературній критиці.

РОЗДІЛ II

CПИСОК ТВОРОВ ПИСЬМЕННИКІВ