Хід екскурсії

06.02.2010 року учні 9-го класу у складі 15 осіб відвідали екскурсію до пам’ятних місць м. Кривого Рогу, присвячених Т.Г. Шевченку (селище ім. Шевченка; Криворізький державний театр ім. Т. Шевченка; пам’ятник Т.Г. Шевченку).

Проведенню екскурсії передувала кропітка робота, тому що створення нової екскурсії – це складний процес, що вимагає активної участі цілого колективу: як вчителя - предметника, так і самих учнів – екскурсантів. Зміст екскурсії, її пізнавальна цінність знаходиться в прямій залежності від знань вчителя, його компетентності, ступеня практичного засвоєння основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на школярів та підготовленості учнів.

Для учнів 9-го класу підготовлена екскурсія: складена схема маршруту, ознайомлення з ТБ та ПДР, ПП у суспільних та громадських місцях, проведено ряд бесід, доповідей, читання поезій митця.

Під час екскурсії забезпечено належну дисципліну, відповідно екскурсія має організований і цілеспрямований характер. Щоб увага учнів не розсіювалась, детально розглянуто кожен об’єкт, обговорено, зроблено узагальнення і висновки, висловлено враження від побаченого і почутого.

Мистецтво керівництва екскурсії полягає в чіткому сформуванні мети екскурсії, в умінні організовувати учнів, зосередженні уваги дітей на об’єкті, що вивчається.

З досвіду своєї роботи, варто зазначити, що у міру набування екскурсійного досвіду в роботі учнів проявлятиметься дедалі більше самостійності.

Велике значення під час екскурсії має пояснення вчителя. Відповідь повинна бути цікавою й доступною для учнів.

План проведення екскурсії

• Ознайомлення учнів з метою, змістом та об’єктами екскурсій, маршрутною схемою.

• «Шевченкознавство в рідному краї».

• Обговорення питань-доповідей під час літературно-краєзнавчої екскурсії.

• Обговорення учнівських повідомлень про пам’ятники Т. Шевченкові.

• Ознайомлення з висловами видатних митців про Т. Шевченка. Повідомлення «Слово про генія».

• Ознайомлення з легендами та переказами про селище ім. Шевченка (народна назва Алахівка).

• Літературні спогади про Тараса Шевченка (І.І. Панаєв).

• Інформація про сквер ім. Тараса Шевченка.

• Пам’ятні верби Т.Г. Шевченка.

• Театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка.

• Декламування поезій та уривків із художніх творів Т.Г. Шевченка під час літературно-краєзнавчої екскурсії.

• Фотографування об’єктів.

• Підсумки та аналіз навчальної екскурсії.

Тарас Шевченко - основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму.

Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини XIX - початку XX століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой - борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу - Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін. Роль Шевченка в розвитку української літературної мови. Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузько місцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова. Вшанування пам'яті. Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки.

З 1918 року вшанування пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам. Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Но-виченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО. ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».

Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу: «Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури» (Луначарський); «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (Курелла, Німеччина); «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками» (Камілар, Румунія); «Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка» (Хікмет, Туреччина); «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща). Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко.

У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії. «Кобзар» знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися невідомими для елітарної культури — і це було одкровенням. Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.

Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо. Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом». Були окремі літературні спроби, але настільки несміливі й наслідувальні стосовно панівної культури, що ставали панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким явищем і національно-соціальним викликом, яким була творчість великого Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту соціальних низів. Тому "Кобзар" і має планетарне значення, саме українським словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, речником яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську та світову літературу.

Шевченко — явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. Тарас... Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна. Не знайти такого анатомічного скальпеля, який міг би відділити одне від одного. Синонімічна пара на всі часи, доки й світу.

Уявити себе без Шевченка — все одно, що без неба над головою. Він — вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на всій планеті. Вона — немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи. Той вогонь — його іменний Глагол. Коли ми необачно віддалялися від нього — більмами бралися наші очі, полуда заступала шлях. Отоді мали те, що мали.

Шевченко універсальний. Кажемо: Тарас— і чи є такий українець, який би не знав, про кого йдеться. Росіянин не назве Пушкіна Олександром, англієць Шекспіра — Вільямом, німець не нарече імені Гете чи Шіллера, француз — Гюго. Там інший вимір, там — відчуття дистанції. Шевченко для свідомості українців — не просто література. Він — наш всесвіт

Явище Шевченка — виправдання України перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. Слово, яке не співвідноситься з його Словом,— нічого не варте. "До Шевченка треба доростати всім життям"

Тарас Шевченко!... Це ім'я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Берне, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.

Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.

Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных., сколько цветов увядших!" Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав: Всё он изведал: тюрьму петербургскую, Справки, доносы, жандармов любезности, Всё - и раздольную степь Оренбургскую, И её крепость... В нужде, в неизвестности Там, оскорбляемый каждым невеждою, Жил он солдатом с солдатами жалкими, Мог умереть он, конечно, под палками, Может и жил-то он этой надеждою."

Царський уряд не вперше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум'яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції. Пушкін і Лєрмонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаев, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаева оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордон. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського врятувала від каземату лише смерть. У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського. Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати III відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка. Караюсь, мучуся... але не каюсь! писав він у вірші "О думи мої!". Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця: Нікому я не продамся, В найми не наймуся. Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично.

Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царські сатрапи завдали непоправимо!' шкоди його здоров'ю, злочинно скоротили життя і прискорили смерть.

Як відомо, Шевченко був сином селянина-кріпака і сам був кріпаком. Батько і мати великого поета передчасно померли від непосильної праці, нестатків і хвороб. Така ж доля чекала Тараса Шевченка. Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоров'я, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі -"садок вишневий коло хати", могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть чебрецем і м'ятою, переливний блиск ковили, безкрайні обрії - все це знав і любив Тарас. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії.

Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ. Ненависть трудового люду до своїх гнобителів живила творчість Кобзаря. Постала у віршах Шевченка нещасна, поневолена Україна, кров'ю серця писав він про страждання рідного народу, про муки підневільного життя. Гнівними словами картав поет царство панів і чиновників.

Художник і поет, в розумінні Т. Г. Шевченка, носій світла істини, він мусить бути корисним людям. Саме таким поетом і художником, провісником правди і волі був Тарас Шевченко.

Поезія великого Кобзаря - це гімн любові до людства, гімн боротьби за свободу і світлу долю всіх пригноблених народів.

Царський уряд боючись сили полум'яного Шевченкового слова, заслав поета у солдатчину, в далекі казахські степи. Відбуваючи -скарання. Шевченко служив у Орську, оточеному мертвим, тьмяним степом. Кочовики називали Орську фортецю яман-кала, що означає "страшне місто". Сюди і був засланий поет. У вироку, що вирішив долю Шевченка, не був зазначений строк покарання - цар заслав поета назавжди. Микола Палкін власною рукою дописав у вироку: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати". Художнику зв'язали руки, поетові закрили рота. З цього приводу Шевченко з глибоким обуренням говорив:

"Если бы я был изверг, кровопийца, то и тогда для меня удачней нельзя было придумать, как послать меня в Отдельный Оренбургский корпус солдатом. И ко всему этому мне запрещено рисовать. Отнять благороднейшую часть моего бедного существования. Трибунал во главе с самим сатаной не мог бы вынести такого нечеловеческого приговора".

Сучасна медицина науково обґрунтувала, як згубно впливають на здоров'я людини так звані негативні емоції - туга, сум, пригніченість, самотність. Але ще сильніше відбилися на здоров'ї Т. Г. Шевченка нестерпно важкі, ворожі, штучно створені царизмом умови життя у солдатчині. Дві тяжкі хвороби - ревматизм і скорбут, на які хворів у засланні поет, дуже підточили його серце, тим більше, що вони проходили в умовах надзвичайної моральної пригніченості і невимовних душевних мук. Українські і російські друзі поета робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю Тараса Шевченка, допомагаючи йому морально і матеріально, але здоров'я поета з кожним днем все гіршало.

Рядовому Тарасу Шевченку найсуворіше було заборонено писати й малювати. Та великий бунтар не скорився. Всупереч усьому у вигнанні він потай писав і малював і створив чимало поетичних творів, зробив багато малюнків, портретів, картин, з яких складається цілий альбом. На Шевченка було зроблено донос, в результаті якого його під конвоєм відправляють у Новопетровське укріплення, на берег Каспійського моря. Сім років - з 17 жовтня 1850 по 2 серпня 1857 р., які провів тут поет, були найстрашнішими роками у житті Шевченка. Вони цілком зламали його здоров'я. Суворі природні умови, віддаленість від культурних центрів країни, деспотизм і жорстокість офіцерства робили нестерпним життя засланого поета.

Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров'я поета, його фізичні сили були надламані.

Героїчне життя великого Кобзаря, його велика моральна сила, непохитна воля борця, його волелюбна поезія були близькі й дорогі російським революційним демократам. Разом із Герценом і Чернишевським великий Кобзар з глибокою переконливістю проголошує, що треба будити волю, приспану царизмом, кличе Русь до сокири, прямо закликає до збройного повстання. ...Добра не жди, Не жди сподіваної волі - Вона заснула: цар Микола її приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру - Та й заходиться вже будить. Поезія Тараса Шевченка була могутньою і грізною зброєю в бойовому арсеналі народу, вона кликала маси на боротьбу, вселяла смертельний страх у ворогів… …вставайте Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. Ці рядки знаменитого Шевченкового "Заповіту" запалювали народ, загартовували його волю до боротьби, зміцнювали віру в краще майбутнє..

У безсмертній поезії великого Кобзаря, яка то полум'яніла гнівом, то іскрилася бадьорістю, завжди і незмінно звучала віра у світле прийдешнє народу. Шевченко твердо вірив, що пригноблені розірвуть кайдани, в які вони закуті, скинуть ярмо кріпацтва і самодержавства, з'єднаються в єдину вільну й дружню сім'ю і в цьому світі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. Чернишевський, Добролюбов та їх бойові соратники - "штурмани бурі", як образно називав їх Герцен, високо цінили полум'яну поезію Шевченка. М. Г. Чернишевський, який очолював революційно-демократичний рух, називав Т. Г. Шевченка "новою невідомою зіркою, та такої величини і блиску, таким світилом, що, мабуть, і Сіріусу, і Актуру носа втре".

Незважаючи на фізичну кволість та недугу, Тарас Шевченко до кінця свого життя не припиняв активної творчої праці, всі свої сили віддавав боротьбі за знищення політичного безправ'я, кріпацтва і національного гніту

Смерть геніального поета, полум'яного борця за волю і щастя людей викликала глибокий сум народу, пекучим болем відгукнулася у серцях мільйонів трударів. Для прощання з Т. Г. Шевченком труну з його тілом було встановлено в Академії мистецтв, поруч з кімнатою небіжчика. Багато квітів і лаврових вінків вкривало труну, заповняло кімнату.

28 лютого 1861 року на панахиді були виголошені промови не тільки російською, але й українською і польською мовами. Відомо, що царський уряд будь-що прагнув опорочити українську мову, заявляючи, що це мова не літературна, а простонародна. І треба було мати велику мужність, щоб виголосити над труною Т. Г. Шевченка промову українською мовою, тим більше, що в храмі в цей час були присутні царські жандарми. До труни великого Кобзаря прийшла також і вся корпорація польських студентів і викладачів. Один з них, демократ В. Ю. Хорошевський, виголосив над труною проникливу промову польською мовою: "Нехай також і польське слово, коротке, але сердечне, лунає біля твоєї труни, славний поете русинський! Ти любив край свій рідний, своє Дніпро синє, свій народ сірячинний; ти був могутнім співцем цього народу... Хвала ж тобі, гідний Тарасе, хвала тобі!"

Ховали Шевченка на Смоленському кладовищі. За труною йшли його численні друзі і знайомі, серед них були М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, М. Лєсков, Л. Жемчужников, І. Панаєв та багато інших.

Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря -безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя,, биттям гарячого людського серця.

Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.

Перелік питань для обговорення під час літературно-краєзнавчої екскурсії.

1. Учнівські повідомлення «Пам’ятники Т. Шевченкові»:

• інформація про пам’ятник Т. Шевченкові. Кривому Розі;

• пам’ятник Т. Шевченкові у м. Києві;

• пам’ятник Т. Шевченкові у м. Москві;

• пам’ятник Т. Шевченкові у м. Харкові;

• пам’ятник Т. Шевченкові у канадійському місті Палермо.

2. Повідомлення учнів «Слово про генія».

3. Легенда про селище ім. Шевченка (народна назва Алахівка).

4. Літературні спогади про Тараса Шевченка (І.І. Панаєв).

5. Інформація про сквер ім. Тараса Шевченка.

6. Пам’ятні верби Т.Г. Шевченка.

7. Театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка.

Учнівські повідомлення «Пам’ятники Т. Шевченкові»

інформація про пам’ятник Т. Шевченкові у Кривому Розі

Встановлено у листопаді 1954 на площі перед міським театром у Центрально-Міському районі. Скульптор І.М. Гончар, архітектор С.Л. Куклінський. Скульптура виконана із залізобетону на цегельному постаменті, у повний зріст. Поруч росте верба, висаджена з пагона, завезеного з місця заслання поета.

пам’ятник Т. Шевченкові у м. Києві

Пам'ятник Т.Шевченкові в Києві - спорудже­но за постановою Ради народних комісарів УPCP та ЦККП(б)Увід 10.IV.1935. Автори: скульптор М.Манізер та архітектор Є.Левінсон. Пам'ятник установлено в Шевченківському парку навпроти Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на земляному пагорбку пірамідальної форми. Висота постаті сягає за 6 м, а всього пам’ятника - близько 14 м. Постамент виго­товлено з рожево­го граніту, а фігу­ру відлито з брон­зи на Ленінградсь­кому заводі ху­дожнього лиття. Весь комплекс пам'ятника добре вписується в за­гальний ансамбль парку. Скульптор реалістично відтворив образ геніального поета й митця в усій його величі. Т.Шев­ченко стоїть у глибокій задумі, стримуючи в собі не­збориму силу і гнів... На постаменті напис: "Т.Г.Шев­ченко. 1814-1861". А нижче слова з його "Заповіту":

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 6.ІІІ.1939 р.

пам’ятник Т. Шевченкові у м. Москві

Пам’ятник Т. Шевченкові в Москві - збудова­но за постановою Ради Міністрів СРСР від 15.VI.1962 р. на відзначення 150-річчя від дня народження Шевченка. 30.ІХ.1962 р. Міністерство культури СРСР оголосило Всесоюзний конкурс на проект пам'ятника. Надійшло 33 проекти. Пере­можцями стали українські скульптори М.Грицюк, Ю.Синькевич і А.Фуженко та архітектори А.Сницарєв, Ю.Чеканюк. Пам'ятник установлено на набе­режній ім. Тараса Шевченка, у сквері перед будин­ком готелю "Украйна". Висота пам'ятника - 14 м. Постамент виготовлено із жежелівського граніту, постать відлито з бронзи. Пам'ятник відзначається простотою і ясністю композиційного задуму. Мо­гутня постать поета, що ніби виростає зі скелі, пря­мує назустріч бурі. Пам'ятник урочисто відкрито 10.VI.1964 р.

пам’ятник Т. Шевченкові у м. Харкові

Пам'ятник Т.Шевченкові в Харкові - збудовано за постановою Харківської міськради від 2.VІ. 1929 р. У 1930-1933 рр. було оголошено кілька конкурсів на проект пам'ятника Шевченкові в Харкові Перемож­цями стали скульптор М.Манізер і архітектор Й.Лангбард. Пам'ятник установлено в міському парку на Сумській вулиці. Висота його - 16,5 м, постаті поета -5,5 м. Круглий постамент зі східцями виготовлено з сірого лабрадориту, постать поета й інші фігури відли­то з бронзи в Ленінграді. Пам'ятник добре вписується в загальний ансамбль парку. Центральна частина - постать Шевченка на повен зріст - піднята на три­гранному пілоні. Довкола пілона на ступінчастих вис­тупах розміщено 16 фігур, які символізують історичне минуле українського народу. Тут - постать Шевченкової "Катерини", знесилений селянин, група по­встанців часів Коліївщини, кріпак із жорном на пле­чах, солдат-рекрут, далі юнак і літній робітник, що символізують собою події революції в Росії 1905-1907 рр., і дві постаті, що уособлюють події 1917 р.; на найвищих бічних висту­пах - чотири постаті, які підняли пра­пор перемоги: військовик, селянин, шах­тар і дівчина-студентка з книжкою в руках. Глибоку ідею монумен­та автори втілили в ясні скульптурні й архітектурні форми. Для різних персонажів скульпторові позувати визначні українські актори Н.Ужвій, А.Бучма, І.Мар'яненко й О.Сердюк. На центральному пітоні напис: "Шевченко". Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 24.ІІІ.1935 р.

пам’ятник Т. Шевченкові у канадійському місті Палермо

Пам'ятник Т.Шевченкові в канадійському місті Палермо - споруджено в одному з осередків україн­ського населення провінції Онтаріо (поблизу м. То­ронто) як дар українського народу укра­їнцям, що жи­вуть у Кана­ді. Автори: скульптори М.Вронський і О.Олійник, архітектор В.Гнєздилов. Бронзову по­стать поета встановлено на невисоко­му постамен­ті з сірого гра­ніту (загаль­на висота па­м'ятника - 4 м). На постаменті викарбувано напис: "Т.Г.Шевченко 1814-1861. Від українського радянсь­кого народу українцям Канади". Урочисте відкриття першого на американському континенті пам'ятника Шевченкові відбулося 1.VIІ.1951 р. В композиції мо­нумента, в русі, постаті й атрибутах відтворено образ енергійної, сповненої духовних сил людини...

Повідомлення учнів «Слово про генія».

• «Невмираючий дух поета, як і раніше, витає к Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення». (Павло Грабовський.)

• «Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа». (Іван Франко.)

• «Не бронзою пам'ятників, а вірністю, любов’ю і правом сина входить великий Кобзар у життя народів...» (Михайло Стельмах.)

• «Творчість Шевченка є благородною частино нашої історичної спадщини». (Джон Кеннеді.)

• «До того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні права, вірші Шевченка читатимуться різними мовами». (Назим Хікмет.)

• «Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу». (Максим Рильський).

• «Т.Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя». (Олесь Гончар.)

• «Читайте Шевченка, а там отворена вам ціла проява, історія і душа українського народу». (Василь Стефаник.)

• «Вірші Шевченка завжди залишаються щирим виявом українського єства, виявом страждань і відваги його народу». (Браян Малруні.)

• «Шевченко так промовисто висловив невмирущу рішучість людини боротися за волю та її незгасну віру в кінцеву перемогу». (Дуайт Ейзенгавер.)

Легенда про селище ім. Шевченка (Народна назва Алахівка).

Селище ім. Шевченка

Закладено у кінці 40-х років у складі Дзержинського району. Остаточно сформувалось в 50-60-х рр. Складається з 9 вулиць приватного сектору. Має 353 приватних будинки. Загальна довжина вулиць – 3,9 км. Площа – 13,5 тисяч кв.м. Багатий на зелені насадження.

Гірниче селище ім. Шевченка

Закладене в 1930-1933 рр. гірниками шахтоуправління ім. Кагановича. Розвитку набуло в 50-60 роках. Входить до складу житломасиву рудоуправління ХХ партз’їзду ВАТ «Суха Балка».

Легенда про селище ім. Шевченка (народна назва Алахівка)

Старі люди на Криворіжжі розповідали про безіменного полоненого татарина , який колись жив у козацькому зимівнику, що був на місці теперішньої Аллахівки.

Запорожці взяли його в полон у бою. Працьовитим виявився полонений. Робив у дворі все, що йому наказували й доручали. А коли татарин молився, то завжди голосно , щоб чути його було далеко за межами хутора, проказував одні й ті ж слова: «Аллах акбар! Аллах акбар!»

Через це люди й казали на татарина - Аллахів син. А якщо треба було поїхати до зимівника, в якому полонений жив, то казали: «а нумо, поїдемо на Аллахівку...»

Вже давно того татарина немає серед живих, а назва в Кривому Розі залишилась - Аллахівка.

«Переказ про Аллахівку» - криворізька легенда, яку віднайшов краєзнавець та літератор Олександр Степаненко.

Вперше опублікована в 1990-і роки.

Літературні спогади про Тараса Шевченка (І.І. Панаєв).

Крім належних щотижневих артистично-літературних, великосвітсько-літературних і просто літературних вечорів, літератори часом сходилися один в одного і влаштовували вечори. Найгостиннішим з тогочасних літе­раторів був Є. П. Гребінка, який постійно запрошував до себе своїх літе­ратурних приятелів, коли одержував з Малоросії сало, варення чи на­ливку. Гребінка тоді ще не був одружений. Він жив на Петербурзькій стороні в казенній квартирі Другого кадетського корпусу, де був учителем.

Якось він запросив мене до себе разом з М. О. Язиковим, котрий уже тоді був дуже популярний серед усіх близьких мені літераторів як приєм­ний і веселий співрозмовник, дотепник і каламбурист. Багато хто приймав Язикова за літератора й співробітника п. Краєвського.

— Ви чим саме займаєтеся? — запитували його.— Яка ваша спеціаль-ність?

— А так,— відповідав звичайно, усміхаючись, Язиков,— більше роз-маїтостями промишляю.

Цього разу в Гребінки зійшлося численне товариство і, між іншим, Шевченко, який починав уже користуватися великою популярністю серед своїх співвітчизників; товариші Гребінки по службі — О. О. Комаров і Прокопович (товариш Гоголя по Ніжинському ліцею і приятель його). Прокопович і Комаров обидва дуже любили літературу й пописували вір­шики. З Комаровим був знайомий я з дитинства і згодом, після приїзду до Петербурга Бєлінського, зблизився з ним ще більше. Про Комарова і про вплив на нього Бєлінського я ще матиму нагоду говорити. На вечорі в Гребінки не було кому проповідувати ні про святиню мистецтва, ні про якісь високі матерії: там просто говорили про щоденні й літературні но­вини і пригоди.

На початку вечора Гребінка познайомив мене з якимось паном, що був тоді (де було чи не з 1837 році) одним з головних співробітників «Библиотеки для чтения». Прізвища цього пана я не пригадую. Він мав дуже поважний і глибокодумний вигляд і, замість білизни, носив шер­стяну червону фуфайку, яка виглядала з-під галстука і з-під рукавів.

Язиков звертав на себе загальну увагу своїми кумедними розповідями і багатьох смішив до цілковитого знесилля.

За вечерею йому випало сидіти поряд із співробітником «Библиотеки для чтения» в шерстяній фуфайці. Співробітник виявляв не тільки вели­чезну повагу до Язикова, а й ніяковів перед ним як перед авторитетом.

Дозвольте запитати,— звернувся він до Язикова,— я маю честь роз­мовляти з нашим славетним поетом Миколою Михайловичем Язиковим?

Так точно,— відповів Язиков, скромно потупивши очі й анітрохи не задумавшись.

Дуже приємно познайомитися,— сказав співробітник, простягаючи йому свою руку.

Язиков, зовсім не бентежачись, потиснув її.

— Чи не ощасливите ви нас якимось новим товаром? – вів далі співробітник.

— У мене є чимало начерків,— відповідав Язиков з почуттям гідності, але всьому цьому треба дати лад. Я все збираюся і все відкладаю.

Ця розмова була почута багатьма, і до Язикова почали звертатися з різними запитаннями як до поета, його однофамільця. Язиков грав свою роль досить вдало. Деякі смішливі вискочили з-за столу...

Співробітник «Библиотеки для чтения» після кількахвилинного мовчання крякнув і знову звернувся до Язикова.

— Чи смію звернутися до вас, Миколо Михайловичу,— почав він,— з уклінним проханням. Я співробітник «Библиотеки для чтения», і коли б ви погодились прикрасити наш журнал хоча б якимось невеличким тво- ром, то принесли б велику втіху Осипу Івановичу Сенковському, який глибоко поважає ваш талант.

Язиков схилив голову на знак вдячності за гарну думку про нього Сенковського і відповів, що саме тепер він нічого не може обіцяти, але з часом, можливо, коли щось опрацює, і так далі...

— Уже сама надія щось одержати від вас тішитиме нас,— відповідав співробітник.

У цю хвилину багато хто не витримав і покотився зо сміху, але вечеря закінчилася, і гуркіт стільців заглушив цей сміх.

Де тепер той співробітник? Чи згадує він про свою зустріч із славет­ним поетом Язиковим? І хтозна, можливо, в якомусь періодичному ви­данні з'явиться його статейка під назвою: «Спогади про поета Язикова». Ото буде скарб для наших поважних бібліографів та для п. Геннаді, який так невдало відредагував останнє видання Пушкіна і змусив Соболевського вигукнути:

О жертва бедная двух адовых исчадий,

Тебя убил Дантес и издает Геннадий!

Після вечері всі пожвавішали ще більше. Гребінка почав наспівувати малоросійські пісні, а Шевченко пританцьовував під свої рідні звуки.

Інформація про сквер ім. Тараса Шевченка.

Сквер ім. Т.Г. Шевченка знаходиться на проспекті Карла Маркса, поблизу Головпоштамту та театру драми і музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка в Центрально-Міському районі. Закладено у листопаді 1954 р. Площа – 0,4 га. Обладнаний пішохідними доріжками, клумбами, місцями для відпочинку. У центрі – пам’ятник Тарасові Шевченку.

Пам’ятні верби Т.Г. Шевченка

Були висаджені в Кривому Розі:

• На майдані проти міського театру драми та музичної комедії ім. Шевченка. Завезена у 60 роки професором І. Добро вольським з м. Шевченка у Казахстані, де поет відбув заслання. Вважається пам’яткою історії та природи.

• У сквері Українського політехнічного технікуму у центрально-міському районі. Гілка верби одержана викладачем О. Куце волом як дар від НАН Казахстану на честь 175-ліття народження Кобзаря у квітні 1988 року.

Театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка.

Театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка бере по­чаток від театру "Кривбас", який створено у грудні 1931 р. Перший спектакль "Справа честі" за п'єсою І. Микитенка. Біля витоків стояли К.Зубков, К. Копацький, А. Красноплахтич, К. ГІоднозов, Ф. Антонов. Базою для утворення став "Театр робітничої молоді, що діяв під назвою "Комсомольський перфоратор" .У 1934 році перейменовано, в обласний пересувний робітничо-се­лянський театр №4, який давав виїзні спектаклі в колгоспах Дніпропетровської області.

До складу. трупи входили В. Левицька, А. Кушнірова, В. Андрієнко, С. Кучеренко, Н. Закохана, В. Кованько, В. Гацуліна, Ю. Іванников ін. Мав статус українського музично-драматичного театру як Дніпропетровський пересувний драматичний. У 1937 обрав назву Жовтневої революції й переведен до Дніпродзержинська, де дістав назву театру російської драми. Перебував на гастролях у Хар­кові, Севастополі, Джанкої, Нікополі, Мелітополі, Марганці, П'ятихатках.

У 1939 дістав премію на II Всеукраїнському огляді робітничо-селянських театрів за п'єсу М. Горького "Останні". У репер­туарі 30-х п'єси "Шельменко-денщик", "Наталка Полтавка", "Запорожець за Дунаєм", "Чапаев", "Платон Кречет", "В степах України", "Сади цвітуть" та інші. У серпні 1941 евакуйован до Красноярського краю.

У жовтні 1941 - жовтні 1942 перебував у Канську. Дав 10 спектаклів у Канську, Мінусінську, Абакані, Ужурі. У жовтні 1941 - квітні 1943 перебував у Єнісейську, давав спектаклі на копальнях тр-ту "Єнісейзолото". У травні 1943 -травні 1944 грав у клубі залізничників у Красноярську.

За роки евакуації поставив 30 п'єс. З серпня 1944 повернувся до Дніпродзержинська, де одержав назву російського театру драми ім. Т.Г. Шевченка. У 40-х працювали заслужені артисти України, Росії, Узбекистану В. Забалуєв, Д. Данилов, О. Калінніков, актори О. Козлов, Н. Левіна, А. Мінєєв та ін.

У 1949 переведено до Кривого Рогу, де використовував сцену клубу "Райдуга". У 1951 одержав нове приміщення на пр.К.Маркса (архітектор В.Зуєв) на 850 місць. Серед кращих у трупі 50-х: П.Захаров, Л.Сошинська, В. Брацлавський, В. Забалуєв, С. Андропов, М. Єсипенко, П. Литвиненко, Р. Каргіна, О. Семенов, Д. Ратнер-Дашков, Волянський та ін.

Серед прем'єр тих часів "Ревізор", «Зикові», "Кремлівські куранти". «Міщани», "Дядя Ваня", «Порт-Артур», «Сильні духом» та ін. Діяв народний університет театрального мистецтва, де займалося 600 чол. У липні 1966 реорганізовано у музично-драматичний. До складу входили акторська трупа, балетна, хорова групи та оркестр. Працювало 67 чол. У 1968 утворена філія в м. Жовті Води, обслуговував 280 тис. чол. Репертуар складався зі спектаклів «Четверо Жанни», "Біла ніч", "Мері Ів.", "Вільний вітер", "Холопка", "Варвар" "Трибунал" та ін. У 70-х працювали актори О. Семенов, С. Анненкс Поляков, В. Хохлов, Б. Ніколаєва, Г Капралов. В. Козодой, А. Ран.

У 1981 перейменовано у театр драми музкомедії. За 1931-1981 створено 400 спектаклів. У 80-х працювали В. Кетавець, I. Трунов, Ф. Ткач, А. Дул Суханов, Р. Озерова, Моканова та ін. У 1984 нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. Покладено початок постановкам оперет. Серед них "Сільва", "Маріца", "Циганський барон", "Містер Ікс", "Весела вдова".

З початку 90-х репертуар насичено українською класикою. Се­ред провідних акторів В. Полубоярцев, Г. Педченко, М. Катюха, О. Осннець, Т. Брисіна, І. Данко, Т. Птужник, К. Смирнова-Балагура, Ю. Рижов, Н. Удовенко, Н. Соколовська, І. Горшкова.