Методологічна розробка навчально-тематичної екскурсії

• Тема: Походження назви свого населеного пункту

• Мета: Дати уявлення про походження назви свого населеного пункту, розвивати інтерес до історичного минулого , виховувати почуття гордості за досягнення своїх пращурів.

• Завдання: Відобразити у творчих роботах свої враження про побачене та почуте

• Контрольний текст екскурсії:

Шанобливе ставлення до минулого - прикметна риса нашого народу. Про минувшину в Україні завжди казали - свята, добра. Прислів'я - то народна мудрість вони говорять : «Не за нас стало, не за нас і перестане» ; «Не силою роби, а розумом, не серцем, а звичаєм». З давніх-давен пам'ять про минуле зберігається в міфах, легендах, переказах, піснях.

Хто ми? Які? Звідки? Ці питання завжди з нами. Відповіді на них ми шукаємо всюди. В здовж річки Інгулець простяглося наше селище Зелене. Весною воно вкрите зеленню та білим цвітом садів. Зимою - це снігові поля та біленькі хати, з яких сивиною повзе в гору дим. Село наше і давнє і молоде. Історія його сягає 1688 року, коли запорізький козак Василь Зелений, рятуючись від пожежі холери, втік з Хортиці і оселився на березі невеликої річки, що впадала в Інгулець. Тут він організував зимівник, де і перебув лихо. Від його імені і пішла назва місцевості Зелена балка, Зелена річка, а пізніше і назва зимівника. Саме тут на правому березі річки Інгулець запоріжці хоронили своїх бойових товаришів, тут перебували лихоліття.

Після знищення Запорізької Січі в 1775 році та закінчення російсько-турецької війни, царський уряд щедро роздавав землі на півдні України сановникам, Бойовим офіцерам козацькій старшині, іноземним колоністам. В кінці 18 на початку 19 століть власниками земель у наших містах стали генерали Рахманов і Долгинцев, офіцери Галковський Д., Добровольський В. та інші.

Василь Добровольський польський шляхтич на російській службі, офіцер лейб-гвардії уланського полку, учасник однієї з останніх російсько-турецьких воєн, кавалер трьох бойових нагород ( Георгієвські хрести), отримав чотири тисячі десятин пожалуваних земель. Вони розташовані в долині річки Інгулець, широкій та мальовничій, із залишками знищених запорізьких зимівників.

Один з них, заснований ще в XVІІ столітті, нагадував про себе доволі довго уламками кам'яних хрестів на козацькому цвинтарі.

Назву селу дала Зелена балка довжиною в 50 верст, що простяглася з північно-західного боку селянського житла. Балка ця густо поросла тереном і глодом. Річка Інгулець на той час відзначалася великою глибиною, у її заплавах водилось багато птахів, в річці - риби, ліс же становив надійний притулок для дичини.

Балка має довжину, що перевищує 30 км. В минулому вона була густо пороща чагарниками з терну та глоду, а поблизу річки Інгулець - високими деревами. Балкою протікає невелика річка, що є притокою Інгульця. Місце де вона впадає в Інгулець у нас називають плесом. Тут, у затишку дерев і яру люблять рибалити місцеві дітлахи. Навесні сюди на нерест іде риба. А в гаю - справжнє царство первоцвітів. В затінку кущів синіють проліски, ряст, жовтіють дрібненькі зірочки. Трохи пізніше їх змінять духмяні фіалки та тюльпани, соковиті зелені трави. Гай - місце відпочинку жителів селища та прогулянок школярів. В наш час обабіч балки вівся видобуток залізної руди, так утворилися два кар'єри, що заповнилися джерельною водою. Вище від кар'єрів балка була перекрита дамбою і створені -ставки. Невелика річка перетворилася на струмок, який в посушливі роки місцями пересихає та щовесни широко розливається. В скрутні часи перебудови практично всі дерева в гаю були вирубані на дрова, Зараз балка переживає не кращі часи, але все одно є мальовничим куточком нашого краю.