7.8.Чарівники (перемітнікі, чаклуни)

Люди, наділені надприродними здібностями, здатністю впливати на явища зовнішнього світу, на долю людей. На відміну від знахарів, що діяли "від Бога", на добро людям, чаклуни спілкувалися з нечистим роблячи людям шкоду: насилали хвороби, перетворювали на тварин і т.д. Поширеним було повір'я, що чаклуни вміли робити магічні залом колосків (закрутку), які викликали неврожай хліба. Чіпати таку закрутку не можна, тому що людину паралізує. У таких випадках зверталися до сільської ворожки, щоб та зняла закляття з ниви.

7.9.Песиголовці(бесіголовці)

Міфічні велетні-людожери, вирізнялися нечуваною жорстокістю. Мали вигляд вкритої шерстю людини з собачою головою, одним оком посеред чола, іноді з рогом. За переказами, жили десь у Туреччині чи на краю землі. Пересувалися вони дуже швидко, чіпляючись один за одного. Були й велетні жіночої статі - одноокі баби.У цілому песиголовці - це трансформування в народній уяві уособлення небезпеки від чужоземних ворожих народів.

7.10. Вій-шолодивий Буняк.

Демонічна сутність, що має образ старого діда з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі повіки, які тягнуться до землі. У народних оповіданнях відомий ще під назвою шолудивий Буняк. Погляд його може вбити людину, від нього будинки западають під землю, а на їх місці утворюються озера або провалля. Однак від згубної дії його погляду рятує те, що Вій нікого не бачить крізь свої густі вії та брови. Ймовірно, з оповіді про Вія пов'язані повір'я про недобрі очі й зглаз, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується.

[ ДОДАТОК 12. Уривок з оповідання Н,В.Гоголя «Вий»]

7.11. Баба-«Богиня родючості»

Фантастичний образ українського фольклору. На Західній Україні уявлялася жінкою з довгим волоссям, яка може вбити людину або залоскотати до смерті. Зустрітися з нею можна було в лісових хащах або в полі. Існувало повір'я, що спіймана в полі баба служитиме господареві, як вірна наймичка. Подекуди вірили, що баба полюбляє підміняти ще нехрещених дітей на свої відміни, одмінкі. Іноді в цьому образі бачили жіночу іпостась домовика (домовінкі, домані), генетично пов'язану з незапам'ятних часів з богинею родючості.

7.12 Чорт– найпопулярніший демонічний образ.

Чорт(біс, диявол, дідько, люципер, сатана, осинавець, щезник, злий) – Най популярніший демонічний образ . За народними віруваннями, чорт вже був перед створення світу, коли панував хаос. Бог побачив його в піні і взяв його з собою, але незабаром чорт збунтувався проти Бога. Його назва пішла від давньої назви волхва. Під впливом християнства волхви, які начебто володіли язичницькими таємницями, почали трактуватись у новому світлі. У народних уявленнях чорти наділяються рисами побутового характеру, спільними для багатьох регіонів України. Відомий етнограф В. Гнатюк так описував образ чорта в народних уявленнях: «Чорта уявляють чорним чоловіком з гачкуватим носом, із двома рогами і з кігтями на руках, ліктяг, колінах і ногах. Чорт має собачу морду, загнений хвіст, а роги ховає під круглим капелюхом із широкими крисами. Вбраний в коротеньку куртку і вузькі панталони.» Інколи народ «одягає» чорта у «німецький» одяг. Люди вірили, що чорти належать до певних рангів. Гуцули вважали, що найголовніший чорт називається «арідником» і йому підпорядковані чорти нижчого рангу: «дідьки, біси, юдники, щезники». На Полтавщині наприкінці минулого століття чортів називали іменами: «сатанаїл, сатанюк, ідол, демон, нечистий, куций». Ткі різні назви зумовлені щей тим,що в Україні вимовляти ім’я чорта вважалось не пристойним, тому українські селяни, перш ніж виголосити це слово просили пробачення. Чорти, за народними повір’ями, могли перевтілюватись у різних тварин (цапа, коня, собаку), з’являтись в образі парубків і свататись до дівчат. На Лубенщині чортам приписували винахід горілки і тютюну, а також розведення бур’янів. Важался,що чорти як і люди народжуються, одружуються, але ніколи не вмирають. На них перетворюються нехрещені померлі діти. Дуже часто чорти викрадають людських дітей і підкидають своїх. Багаті чорти можуть допомогти розбагатіти людям. Для цього людина повинна віддати чортові душу, підтвердивши свою згоду запискою, написаною кров’ю з мізинця. Від нього пішли всі нечисті духи на землі. За народною версією кожен багач має свого чорта і користується його послугами. Безумовно, у процесі свого розвитку український народ не міг не переосмислити різних демонічних істот. Проте залишки давніх уявлень дійшли і до наших днів. [ДОДАТОК 13. « Чорт»]