6. Проблеми й перспективи філософії освіти

Філософія освіти повинна займати належне місце не лише у виробленні су­часних знань, а й у формуванні світогляду студентів і учнів. Потрібно чітко усвідомлювати, що світогляд у людини складається приблизно до 25 років на основі одержаних знань, традицій сім'ї, культури, власного життєвого досві­ду, ще не достатнього у молодої людини. Філософія вищої школи, може пре­тендувати лише на інструментальність у тому сенсі, що власними засобами вона допомагає людині чітко й усвідомлено виробляти своє життєве світоба­чення (однак поза всякими ідеологічними імперативами). Кваліфікований вик­лад філософії формує власний, індивідуальний погляд на світ та довкілля. У цьому аспекті світогляд та ідеологія — різні речі. Варто нагадати, що в розви­нутих країнах будь-яке впровадження «світогляду» в навчальний процес на­зивається «індоктринацією», нав'язуванням доктрин або, ще простіше, ідео-логізмом. А всяка ідеологізація кваліфікується як порушення прав учня чи студента. До речі, порушенням прав вважається введення в програми загаль­ноосвітніх шкіл викладання тієї чи іншої релігії або навіть підкреслення пріо­ритетності тієї чи іншої релігії, адже в класі можуть бути діти із найрізнома­нітніших сімей. Батьки, які хочуть дати дітям релігійну освіту і виховання, записують їх до спеціальних шкіл при конфесіях.

Справжня філософська освіта формує не просто «світогляд», а готує лю­дину до викликів сучасної цивілізації. Е. Тоффлер у книзі «Футурошок» най­важливішим завданням «стратегії виживання» визначив забезпечення ново­му поколінню «м'якої посадки в майбутньому». А для цього система освіти має переорієнтуватися на «передбачення майбутнього»³⁰. Радянська, попри її позитивні досягнення, усе-таки завдяки ідеологізації орієнтувала людей на соціальну незмінність і засвоєння готового знання. Тим самим учні були приречені на «шок від майбутнього». І воно настало — із різкими соціокуль-турними змінами, які прийшли за перебудовою, у період розгорнутого тво­рення молодої держави України, із ринково-економічними трансформаціями звичного буття. Багато з цих людей так і не змогли адаптуватися до нових умов, що зробило їхнє життя дискомфортним.

Тому філософія освіти повинна спрямувати освітній процес на майбутнє, вивести його з минулого в сучасність, а також орієнтувати його на вирішення проблем, a не на засвоєння готового знання. Злапалося б, це відомі речі, однак для того, щоб це стало реальністю, потрібно підкинути стару інформаційну модель і перейти до концепції людиноцентризму, в основі якої— проблема­тичність, діалогічність і дискусійність. Під час переходу доцільно вико­ристовувати всі надбання вітчизняної філософської думки з акцентом на софійності мислення, гуманізмі, кордоцентризмі.

Такий підхід найбільшою мірою сприятиме подоланню монологізму, про­повідницьких моделей передачі знань, нескінченних посилань на авторитети, інколи досить сумнівних. У підсумку це дозволить не просто володіти інфор­мацією, наприклад, про філософію, але бачити в навколишньому житті проблемні ситуації, чітко формулювати завдання, самостійно вирішувати їх. Іншими словами, не щось знати про філософію, а філософувати, тобто засто­совувати її до потреб практичного життя.

Необхідно виходити з того, що сучасна ситуація постмодерну й відпо­відні їй глобалізаційні процеси створюють цивілізаційні розриви. Світова практика свідчить, що стосовно них потрібна конструктивна відповідь — поява на освітньому полі нових ідей, гіпотез, концепцій та їх обговорення в тривалих дискусіях. Наступний етап — створення програм та їх конкурен­ція. Слід мати на увазі, що для перемоги на ринку освіти сьогодні недостат­ньо мати хорошу ідею чи концепцію. Головне, щоб програма була забезпе­чена необхідними педагогічними технологіями, давала добрі результати, пройшла перевірку різними системами тестування, узгоджувалася б із сучасними засобами комунікації (наприклад Інтернетом).

Зіткнення і боротьба ідей, концепцій, програм — це способи пошуку адекват­ної стратегії «освіти для майбутнього». Конструктивний результат — нова освітня

парадигма. Окресленість її контурів сьогодні дає змогу нази­вати її по-різному: «рефлексив­на», «дослідницька», «активіст­ська », «проблемноцентристська », «критично мисленнєва » і т. д. Сут­ність парадигми полягає у зміщенні основного акценту із засвоєнням об'єму інформації на активізацію мисленнєвої діяльності та розви­ток самостійного, критичного й саморефлек-тивного мислення, на ви­рішення завдань, у відточення навичок роботи з будь-якою інформацією, із різними завданнями, із «новим» (інноваціями). Іншими слонами, нова парадигма орієнтує на вміння володіти знаннями. У цьому — головна спрямованість філософії освіти, орієнтованої на людину.