4. Аксіолопчні основи освіти у викликах сучасної цивілізації

До фундаментальних проблем філософії освіти по праву належить визна­чення її стратегічних цілей та аксіологічних основ. Адже будь-яка діяльність завжди регулюється не лише метою, а й цінностями. Якщо мета відповідає на питання, що мусимо одержати як результат діяльності, то цінність відповідає на питання, для чого це потрібно і чи потрібно воно? Та система освіти, яка в нас склалася, починаючи з XVIII ст., є світською. Вона орієнтована насампе­ред на засвоєння наукового знання. Фундаментальні науки та їхнє вивчення лежать в основі системи сучасної освіти. Разом з ними неявно приймається і ряд цінностей, співмірних із цінністю наукової раціональності і аксіологічною основою освіти. Насамперед це цінність інновацій і творчості, поза якими не існує розвиток науки. Необхідно водночас зазначити, що ці цінності ма­ють пріоритетний смисл тільки в рамках певного типу культур, що належать до західної, техногенної цивілізації. У традиціоналістських культурах інно­вації і творчість не мають пріоритетного статусу. Вони маскуються під тради­цію і спрямовані на те, щоб зберегти традицію. Там немає уявлень ні про спря­мованість часу, ні про прогрес, ні про позитивну оцінку креативної діяльності, яка змінює світ. Ці ідеї стають базовими цінностями тільки в культурі техно­генної цивілізації, у лоні якої розвивалася наукова раціональність.

Через систему освіти наука формує особливі стани людської свідомос­ті — світоглядні образи, які спираються на її досягнення (наукова картина світу), і логіку міркування, орієнтовану на доказ і обґрунтування знань. Лю­ди, виховані в традиціоналістських культурах, мають величезні труднощі при вирішенні завдань, які вимагають формального міркування за схемою силогізму. Але ті з представників цих груп, хто пройшов курс шкільної освіти, вирішував ці завда-

ння по­рівняно легко¹⁸.

Творчість, інновації, креативна діяльність виступають як невід'ємні характеристики творчої особис­тості, формування якої є сьогодні стратегічною метою освіти. Творча особистість не просто пов­торює те, що було зроблене до неї, не просто адаптується до вже зроб­леного. Вона в самому своєму бутті нерозривно пов'язана з інновацій­ною діяльністю. Неперервна освіта («вчитися, вчитися, вчитися») означає таке оволодіння знаннями, яке потім має допомагати створенню нового. У тради-ціонолістських культурах зовсім інше завдання. Конфуцій, наприклад, закликан «учитися і повторювати». Повто­рювати вже відоме, дане предками, батьками, традицією,

вчитися не для того, щоб змінювати тради- цію, а для то­го, щоб її продовжити.

Для філософії освіти принципове значення має проблема не ідеалу твор­чої особистості, а якими засобами реалізовувати його в процесі навчання і виховання. Само собою зрозумілим є прийняття нерозривної з цим ідеалом пріоритетної цінності креативної діяльності, активності суб'єкта, спрямова­ної на перетворення світу. Дана цінність кардинальна й системноутворююча в культурі техногенної цивілізації, існування якої визначено інтенцією на ство­рення і застосування все нових технологій, на розвиток засобів і цілей діяль­ності, на формування все нових її видів. Техногенний тип цивілізаційного роз­витку, альтернативний традиціоналістському типу, до сьогодні сприймається як магістральна лінія прогресу. Проте в кінці минулого століття стало ясно, що породжені цим типом розвитку глобальні кризи (екологічна, антрополо­гічна, духовна тощо), змушують критично поставитися до цього переконання, що й вимагає їхнього осмислення в контексті філософії освіти.

Вихід із цих криз і збереження людства як виду вимагає нових стратегій цивілізаційного розвитку, переходу до його нового типу. Але тоді виникає проблема критичного аналізу цінностей техногенної культури (економічної, ін-

формаційної цивілізації), і пошуку нових ціннісних орієн­тирів. Зокрема, стосовно приро­ди, щоб зменшити бажання її пе­ретворювати. У зв'язку з цим і виникає питання: у системі яких цінностей повинна формуватися особистість і яким має бути розу­міння творчої особистості? Усе це вимагає спеціального аналізу, доступного рефлексіям саме фі­лософії освіти. Очевидно, лише їй під силу дослідити базові цін­ності соціального життя, його ге­нетичний код, відповідно до якого відтворюються основні соціальні структури, спосіб життя, типи мислення і типи особистостей. Як­що змінити розуміння діяльності та її стратегій, то потрібно стави­ти питання про те, яких нових смислів набуває розуміння твор­чості та ідеал особистості. У цьо­му плані аналіз аксіоло-гічних проблем, які визначають стратегію

сучасної освіти, пов'язаний з аналізом перспектив сучасної цивілізації та змін її ціннісних пріоритетів. Дослідження цих процесів дасть змогу одержати дійсно перспективну модель освіти.

У виробленні нових стратегій цивілізаційного розвитку протидіють два під­ходи. Перший із них орієнтований на збереження людства й знаходження ба­лансу в його ставленні до природного середовища. Другий підхід, який домінує в сучасному соціальному розвитку, — це відома стратегія зміни світу в масшта­бах, що розширюються, спрямованість на постійне оновлення предметного се­редовища довкола людини. Останнім часом набувають актуальності концепції стійкого (сталого) розвитку. Водночас потрібно враховувати, що постійно ви­никають нові технології, постійно змінюється безпосереднє середовище людської життєдіяльності, і людина змушена адаптуватися не до стабільного світу, а до світу постійно змінного, який перебуває в динаміці трансформацій.

При обговоренні проблеми цінностей, ідеалів і стратегій освіти важливо простежити, чи є можливості сумістити екологічну етику й нове ставлення доприроди з тенденціями сучасної науково технічної творчості. Ці дна підходи зовнішньо постають як несумісні. Однак аналіз сучасних процесів у сфері ви­соких технологій свідчить, що перехід до освоєння складних систем створює умови для формування нових світоглядних орієнтирів, які узгоджуються з ідеалами гуманістично-демократичних стратегій діяльності. Йдеться не про відмову від діяльнісного відношення людини до світу, а про нове розуміння ді­яльності, особистості та творчості, що має глибокий світоглядний смисл. Та­ке нове розуміння сьогодні формується в різних областях культури, і завдан­ня філософії освіти — простежити тенденції до вироблення нових цінностей як відповідь на виклики, що постали перед сучасною цивілізацією.

Із глобальними аспектами нових стратегій пов'язують не менш важливі пи­тання, зокрема про те, яку систему освіти ми хочемо одержати в Україні, щоб бути співмірними сучасному динамічному світу. Тут також виникає низка проблем. Зокрема, зміна шкали престижності професії. У більшості розвине­них країн будь-який вид соціально корисної праці, яка приносить законний прибуток, сприймається як цінність. У наших умовах, коли мірилом соціаль­ного престижу стали гроші та влада, відбулося різке зниження ціннісного ста­тусу саме ключових видів діяльності в постіндустріальному розвитку цивіліза­ції. Зокрема, стали малопривабливими професії наукового працівника й педагога. Тим самим виникають небезпечні передумови втрати високого інте­лектуального потенціалу країни. Очевидно, що в такому випадку у нас буде мало шансів включитися в європейську і світову економічну систему інакше, ніж у ролі країни, яка забезпечує інші країни людськими й сировинними ресур­сами. Якщо ж ми зацікавлені в тому, щоб Україна боролося не просто за вижи­вання, а за вихід на передові рубежі постіндустріального розвитку, то саме з цією стратегією потрібно співвідносити цілі й цінності спрямування освіти.

Важливий аспект стратегії освіти стосується ролі наукової раціональності як головної складової, визначаючої зміст сучасної освіти. Тенденція постін­дустріального розвитку така, що наукова раціональність, хоча її історичний тип сьогодні змінюється, зберігає свій високий ціннісний статус і набуває но­вих соціальних функцій. Процеси глобалізації висувають на авансцену сучас­ного розвитку процеси діалогу культур. У цих процесах особливу роль почи­нає відігравати рефлексивна свідомість, яка здебільшого формується нині в культурі під впливом наукової раціональності. Рефлексія виступає необхідною передумовою для розуміння рівноправності різних «культурних систем відлі­ку», визначаючи цінності різних культурних світів, що є необхідною умовою їхнього діалогу. Коли індивіди, соціалізовані в різних традиційних культурах, включаються у спілкування, то вони не завжди розуміють один одного. Проте, якщо традиціоналістське суспільство (китайське чи індійське, наприклад) засвоїло західну науку, західний тип раціональності, то сформу­вало рефлексивне ставлення до власних цінностей. Поза таким рефлексивним ставленням немож­ливий повноцінний діалог культур. Тоді людина однієї культу-

ри сприйматиме іншу тільки як щось чуже, тоді виникає старий розпо­діл: «ми» і «вони», «наше» і «не наше». Ідентифікація йде лише за принципом входження в цю і тіль­ки в цю культуру, а інша культура сприймається як

щось чуже. Для сучасності, коли процеси культурної взаємо­дії мають надзвичайний перебіг інтенсивно, дуже важливим є саме діалог.

Наступний аспект стратегії освіти — інтеграція наукових досліджень і освіти. Вона набуває сьогодні особливої значущості, якщо врахувати зміну образу сучасної науки й типу наукової раціональності. Очевидно, знання має бути цен­тром навчання, а нові етичні мотиви виникатимуть у рамках нової парадигми знання і формуватимуться поступово, по міру освоєння зростаючих масштабів, людиновимірних систем — з виникненням нових соціальних технологій, біотехнологій, розвитку генетичної інженерії, глобальних інформаційних мереж, через дослідження синергетичних ефектів у нелінійних середовищах і т. п. Саме завдяки цим процесам може виникнути новий образ істини, пов'язаний із моральними імперативами. І якщо в новоєвропейській культурній традиції істинно знання розглядалося як обґрунтування моральності, то в сучасних ситуаціях намічаються тенденції до іншого бачення, яке чимось нагадує давньокитайську концепцію Дао, яке означало не тільки істину, а й моральність та життєвий шлях людини. Нова парадигма знання не виникає раптом і несподівано, а немовби про­ростає всередині техногенної культурної традиції, модифікуючи, а потім і пере­будовуючи її. У процесі навчання ми, як і раніше, будемо орієнтуватися на оволодіння науковими знаннями. На сьогодні немає моделі освіти, де б виховання її школі і ВНЗ було б відокремлене від прирощення знань, від їхнього засвоєння, і де б моралізаторські акценти домінували над акцентами оволодіння істинними знаннями. Цінується професійність, а не моралізм. Професійність -- основа викладацької діяльності, і тут пріоритет знання зберігається²⁰. Саме реальна діяльність людей визначає основні параметри й тип цивілізації. Усе це нові аксіологічні виміри знання, які погребують переосми-слення в контексті філософії освіти і застосування до педагогічної діяльності.