4. Угро-фінська родина мов та особливості історичної долі, етногенезу й розселення її носіїв

Вчені стверджують, що населення Європи до приходу туди індоєвропейців розмовляло кавказькими та угро-фінськими мовами.

УГРОФІНСЬКІ МОВИ сім'я мов. яка входить до уральської родини мов і поширенії частково на своїй прабатьківщині на Уралі та Поволжі, частково у Прибалтиці та Подунав’ї.

У всіх північних областях Європи ці мови є доіндоєвропейськими. Угорську мову принесли з собою до центральної Європи давні угри 1000 років тому з приуральських степів; найближчі мовні родичі їх - хати й мансі живуть тепер над p.Об на схід від Уралу. Три найбільші мови угорська (мадярська, 15 млн.), фінська (суомі, 5 мни.) і естонська (1 млн.) мають. статус державних відповідно в Угорщині. Фінляндії та Естонії. Чимало інших - статус парціальних мову суб'єктах Російської Федерації. Генеалогічно сучасні угрофінські мови поділяються на 5 груп: 1) прибалтійсько-фінські (фінська, іжорська, карельська, вепська, водська, естонська, лівська мови); 2) волзько-фінські (мордовська мова з двома літературними нормами - ерзянською та мокшанською і марійська також з двома варіантами - луговим та гірським); 3) пермсько-фінські (комі-зирянська. комі-пермяцька, удмуртська); 4) угорські (ханти, мансі, мадярська); 5) окрема саамська мова в Лапландії.

Ступінь близкості між мовами в межах кожної групи неоднаковий. Саамська з численними діалектами тяжіє до прибалтійсько-фінської групи, однак не включається до неї. Волзько-фінські досить відмінні одна від одної. Угорська (мадярська) дуже відрізняється від ханти та мансі. Взаємне розуміння при спілкуванні кожного своєю мовою неможливе між удмуртом і комі. Деякі хантийські діалекти являють собою швидше хантийські мови (Б.Серебренников).

Словникова сисієма, зокрема, фінської мови, побудована на власному запасі коренів, є самодостатньою і справляє на носіїв індоєвропейських мов враження „герметичної” системи (справді, лише в 5% словника можна без спеціальної підготовки впізнати європейські запозичення або християнські імена власні).

Фінські запозичення в українській: щука, щупак, сом. дуб, сани, ярус, сауна, лайба, хміль, половина, камбала (В. Гопоров, О.Трубачов); пельмені (з комі); рясний, журитися, чуб, чуприна, чекати, шукати (з мордовських); угрофінське походження мають очевидно назви Київ, Сейм; за межами України –Белз, оз. Ільмень, р. Кама, Карелія, Коломия, Холмогори, Курськ, Куршська коса, оз. Ладога, оз.Онега, Мурманськ, гори Хібіни і частина їх - гори Кейви, Кийські о-ви в білому морі. р.Нара, р.Нева, Перм, Рязань, Арзамас, оз.Селігер, Сизрань, Тамбов, Вологда. Вороніж,Уральські гори, р.Київський Юган (Зах.Сибір), історична назва Кийські гори (тепер - Кузнецький Алатау).

З угорської походять такі українські слова як: гайдук, ґазда, гайдамак, гусар, гуляш, глевкий, чота, черінь; назви річок: Вись, Лозоватка, Сироватка і численні інші з коренем -ват- “берег”.

З іншого боку, мадярська також заспоїла з української чимало слів, найдавніші з яких: barazda (перша згадка 1086р.), szer(e)da і cseret (очерет)- 1231 p.. moh І270,csin 1273, ritka(редька)- 1338, burjan - 1343, szoknya, abrosz, і szamsztril (XIV ст.), eszterha (стріха) і haluska (XV ст.), а також dosztig (досить), kiszil palics, koczerha та багато інших (I.Kniesza).