63.Оплата праці державних службовців.

Праця державних службовців — специфічна сфера трудової діяльності, по своїй суті управлінська, спрямована на вирішення тих завдань, які поставлені перед конкретним органом державного управління і документально закріплені законодавчим або іншим нормативним правовим актом.

Заробітна плата державних службовців складається із:

• посадових окладів;

• доплат за класний ранг;

• надбавок за особливі умови державної служби;

• надбавок за вислугу років;

• премій за результати роботи державного службовця.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов’язків, ролі і місця посади в структурі державного органу.

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних зі службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються. Доплата за ранг проводиться відповідно до присвоєного рангу.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов’язків тимчасово від­сутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також нада­ватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побуто­вих питань.

Розміри премій визначаються за результатами діяльності державного службовця і максимальними розмірами не обмежуються. Порядок виплати премій і надбавок за особливі умови державної служби установлюються керівниками органів влади.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України.

64.Поняття і сутність соціальної політики.

Соціальна політика — це стратегічний соціально-економіч­ний напрям розвитку суспільства. Вона являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих передусім на сприяння цілеспрямованій діяльності громадян, їх всебічному розвитку, забезпеченню відповідного рівня їх життя і праці, їх соціальному захисту.

Основним механізмом соціальної політики є управління і регулювання соціальних процесів, що являють собою послідовну зміну стану, елементів соціальної системи під впливом внутріш­ніх та зовнішніх умов.

Мета соціальної політики полягає у створенні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого соціального потенціалу людини, підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності.

Суб’єктами соціальної політики є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо. Вони різняться суспільним характером, соціальною діяльністю у різних сферах, можливостями впливу на со­ціальний стан.

Соціальна політики в Україні має реалізувати такі основні завдання:

— ліквідувати бідність і забезпечити динамічне зростання рів­ня життя населення;

— соціалізувати структурні складові економічної політики, що реалізується в державі (структурну, інвестиційну, цінову, бюджетну, грошову-кредитну, податкову та ін.);

— забезпечити умови максимальної повної реалізації принци­пів соціальної справедливості й виконання соціальних прав, га­рантій населення, що визначені конституційними нормами;

— забезпечити соціальну стабільність та соціальну безпеку в країні.

65. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості .

Невід’ємними факторами кожної нормально функціонуючої соціальної системи є соціальний захист і соціальна-економічна підтримка населення. В кожному суспільстві є певна частина населення, яка не має власності і не може працювати з об’єктивних причин: хвороба, непрацездатність через старість або вік, що не дає змоги людині вступити у сферу виробничих відносин (діти), наслідки екологічних, економічних, національних, політичних і воєнних конфліктів, стихійного лиха, явних демографічних змін тощо. Соціальний захист — це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення — гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків. Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти. Соціальне страхування з економічного погляду являє собою спосіб створення необхідних економічних передумов для збереження працездатності економічно активної частини населення. Кошти фондів соціального страхування витрачаються на виплату пенсій і допомог, відшкодування шкоди здоров’ю працівника у зв’язку з нещасним випадком і професійним захворюванням на виробництві, компенсацію заробітку і матеріальну допо­могу працівникові на випадок безробіття, на проведення оздо­ровчої роботи, санаторно-курортне обслуговування і на фінансування витрат, пов’язаних з організацією управління соціальним страхуванням. Важливим напрямом соціального захисту є пенсійне забезпечення. Соціальна допомога — це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру і надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.