30.1. Основні індикатори товарного ринку України: їх структура та взаємозв'язок.

Найважливішим національним ринком є товарний. З нього починається аналіз взаємозвязків між субєктами та окремими ринками на рівні національної економіки.

Індикаторами його стану є макроекономічні показники, які, відповідно до СНР, охоплюють такі:

валовий внутрішній продукт;

валовий національний доход;

чистий внутрішній продукт;

національний дохід;

особистий дохід;

особистий дохід у розпорядженні.

Валовий внутрішній продукт – показник сукупного обсягу діяльності субєктів господарювання, який на відміну від валового випуску не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП – це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, яка вироблена резедентами країни за рік.

Валовий внутрішній продукт застосовується для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення. На основі показника ВВП розраховується цілий ряд інших макропоказників, наприклад, валовий націоналний дохід (ВНД), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що їх виплачено чи одержано резидентами інших країн.

Наступним макропоказником є чистий внутрішній продукт (PDP), який за економічним змістом являє різницю між ВВП та амортизацією.

Національний дохід (NI) – це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва. Єдиним компонентом ЧВП, котрий не відбиває поточний внесок економічних ресурсів, є чисті непрямі податки (Т). тому національний дохід визначається за доходами.

Особистий дохід (PI) – це отриманий дохід. Частка заробленого працею доходу, а саме: внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємств, нерозподілений прибуток підприємств, — домогосподарства фактично не одержують. Але домашні господарства одержують трансфертні платежі (TR), які не є результатом праці.

Особистий дохід у розпорядженні (PDI) – це дохід після сплати ососбистих податків. Домашні господарства використовують його на споживання та заощадження .

30.2.Сутність національної макроекономіки: принципи функціонування, структура.

Національна економіка є складною багаторівневою системою. Саме тому її можна розглядати як сукупність складових елементів, що формують певну економічну структуру.

Структура – сукупність елементів певної системи, що мають стійкий зв'язок і являють собою об’єкт, здатний зберігати свої основні характеристики протягом тривалого періоду

часу.

Економічна структура – сукупність елементів національної економіки і сталих зв’язків між ними.

Виділяють такі різновиди економічної структури:

- галузева (економіка країни розглядається як сукупність видів економічної діяльності);

- територіальна або регіональна (економіка країни розглядається як сукупність регіонів);

- інституційна (економічна система розглядається як сукупність інституційних секторів економіки);

- соціальна (розглядається структура населення за рівнем доходів);

- відтворювальна (досліджується співвідношенням між проміжним і кінцевим

продуктом; між виробництвом товарів групи А (засобів виробництва) і групи Б (предметів споживання); між фондами споживання, заміщення і нагромадження);

- структура економіки за формами власності (виявляються основні пропорції між державним і недержавним секторами);

- зовнішньоекономічна (розглядаються співвідношення між експортом і імпортом товарів, притоком і відтоком іноземних інвестицій, пасивом і активом платіжного балансу, зовнішнім і внутрішнім секторами економіки).

Галузева структура економіки характеризує вклад окремих видів економічної діяльності в національний обсяг виробництва.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити тип економічного зростання (переважно інтенсивний чи переважно екстенсивний), а також зрозуміти, на якому етапі цивілізаційного розвитку знаходиться країна (доіндустріальному, індустріальному чи постіндустріальному).

Регіональна та територіальна структура визначається часткою окремих регіонів у загальнонаціональному виробництві. Елементами інституційної структури є окремі сектори економіки.

Відповідно до СНР 1993 р. розрізняють наступні сектори економіки:

1. Сектор нефінансових корпорацій (НФК), що охоплює підприємства всіх форм власності, які виробляють товари й нефінансові послуги і забезпечують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету.

2. Сектор фінансових корпорацій (ФК), що охоплює корпораційні організації, які займаються фінансово-посередницькою діяльністю (банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо).

3. Сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), що охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу й виконавчу владу, збирають податки й фінансують державні витрати.

4. Сектор домашніх господарств (ДГ), що охоплює окремих фізичних осіб, сім'ї, які є споживачами товарів і послуг.

5. Сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства (НКО), охоплює організації, які створено домашніми господарствами (політичні партії, церква, професійні спілки) за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів.

6. Сектор зарубіжжя (З) охоплює суб'єктів господарювання, які розташовані за кордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної країни. Для кожного сектора окремо аналізують:

виробництво ВВП;

кінцеве використання ВВП;

ВВП за доходами.

Виробництво ВВП за секторами розраховують як різницю між валовим випуском і проміжним споживанням секторів. Визначають вартісний обсяг ВВП за секторами, а також частку ВВП і проміжного споживання у валовому випуску (в межах секторів економіки).

Соціальна структура передбачає аналіз розподілу доходів серед різних верств населення країни.

Для цього населення розбивають на три групи:

- забезпечені (мають доходи вищі за прожитковий мінімум);

- малозабезпечені або бідні (мають доходи, що нижчі за прожитковий мінімум, але перевищують фізіологічний мінімум);

- незабезпечені або злиденні (доходи, які не можуть їм забезпечити споживання навіть на фізіологічному рівні).

Прожитковий мінімум – вартість певного обсягу товарів та послуг, що необхідний людині для забезпечення її фізіологічних та соціальних потреб.

Фізіологічний мінімум – вартість мінімального набору продуктів

харчування, нижче якого існування людини неприпустиме. Що стосується відтворювальної структури економіки, то тут розглядаються такі її складові.

По-перше, валовий випуск економіки можна розглядати як суму фондів заміщення, споживання і нагромадження.

Фонд заміщення – сумарна вартість матеріальних витрат (проміжного

споживання) та амортизації.

Фонд споживання об’єднує обсяги кінцевого споживання усіх суб’єктів

економіки (окрім інвестицій).

Фонд нагромадження утворюється за рахунок інвестицій. Розрізняють валове й чисте нагромадження відповідно до того, які інвестиції – валові чи чисті – були використані при розрахунку його величини.

По-друге, всі товари та послуги, вироблені в країні, можна поділити на дві групи: засоби виробництва й предмети споживання. До предметів споживання відносяться товари поточного споживання (продовольство, одяг, взуття тощо), товари тривалого користування (автомобілі, телевізори, пральні машини тощо) й різноманітні споживчі послуги (ремонт техніки, одягу, взуття; послуги освіти, культури, здоров’я, мистецтва тощо). Іншими словами, предмети споживання – це продукти особистого кінцевого споживання. Засоби виробництва об’єднують предмети праці (сировину, матеріали, напівфабрикати), засоби праці (машини, устаткування, інструменти, прибори тощо) й умови праці (будівлі, споруди, комунікації тощо).

По-третє, валовий випуск економіки можна розглядати як суму проміжного і кінцевого продукту. Проміжний продукт – сукупність товарів та послуг, що призначені для подальшої переробки або перепродажу (сировина, матеріали, деталі, вузли, напівфабрикати тощо). Кінцевий продукт – сукупність завершених товарів і послуг, що призначені для кінцевого споживання, а не для подальших переробки або перепродажу. Очевидно, що сумарна вартість кінцевого продукту, виробленого на території країни протягом року, - це ВВП цієї країни.

Зовнішньоекономічна структура економіки дозволяє оцінити рівень відкритості національної економіки, а також ступені її залучення до світового співробітництва й залежності від інших держав. Для цього розглядаються як товарна, так і географічна структури зовнішньої торгівлі, географічна структура іноземних і вітчизняних інвестицій, сальдо експорту і імпорту, притоку й відтоку інвестиційних ресурсів, сальдо платіжного балансу, а також показники експортної та імпортної квоти (розраховують відповідно як співвідношення обсягу експорту або імпорту до ВВП).