7. Особливості трипільської культури.

Наприкінці 19 ст. видатний український археолог Вікентій Хвойка відкрив і почав досліджувати поселення стародавніх людей поблизу с. Трипілля на Київщині Згодом селища з подібними археологічними ознаками почали знаходити і в Інших районах України. Археологічні пам'ятки такого типу дістали назву трипільської культури.

Здійснюючи розкопки й досліджуючи знайдені матеріали, вчені дійшли висновку, що племена трипільської культури жили на великих просторах, від, Дніпра до Балкан (в Україні- це лісостепове Правобережжя, Подністров'я, басейн Пій денного Бугу, Волинь та частково Лівобережжя) від кінця 5 тис.-поч. 4 тис, до н.е. до сер. 3тис. до н.е. Сліди трипільської культури виявлено також і в Лівобережній Україні. Зокрема газньотрипільські пам'ятки відомі в' Бориспільському, Переяслав-Хмельницькому районах Київської обл. Розкопки трипільських поселень дозволяють досить повно відтворити їхній вигляд і деякі особливості побуту їх населення.

Трипільці селились як на відкритих високих рівнинах, так і в долинах між: ними, в ярах, на берегах невеликих річок. Характерно, що територія розташування трипільських селищ в основному збігається з територією поширення чорнозему в Україні. Селища були маленькі (до 10 жителів), середні (до ЗО жителів) й великі (1000 жителів). Протягом останніх десятиріч українські археологи дослідили ряд великих трипільських поселень, головним чином на Черкащині-Майданецьке, Доброводи, Тальянки. Подібні поселений вражають своїми розмірами, часто перевершуючи за масштабами сучасні села. Такі великі поселення вчені називають протомістами.

Житла в селищі трипільських часів були розташовані по колу (еліпсу), всередині була вільна незабудована площа. Цей майдан, можливо, праві" за загін для худоби. Житла великі, прямокутної форми (4- 5 метрів завширшки і до 15- 20 метрів завдовжки), поділені на окремі (2-3) кімнати, відокремлені дерев'яними перегородками, в кожній з яких була піч або груба з лежанками біля них. ^Підлога трипільського житла викладалася з глиняних обпалених вальків^ а зверху обмазувалася теж глиною, вона добре захищала житло від вологи. Житла будувалися з дерев'яних брусів, поставлених сторч і обмазаних ззовні і зсередини товстим шаром глини, а в південних районах частіше з вальків глини (наприклад, у селищі Володимирівка на Уманщині). Траплялися й двоповерхові будинки, в яких 1-й поверх призначався для зберігання інвентарю, господарчих занять, а 2-й- для житлау Покрівля була двосхилою, вкрита соломою. І ззовні, і зсередини, житла розмальовувалися барвисто, досконало. Різнокольоровий розпис золотавого відтінку з жовто-брунатних, червонуватих, рожево-чорних смуг свідчить про художній смак трипільських жінок, які розмальовували іх. При вході в житло було зображення символічного вічного дерева. Своєрідним центром житла були глинобитні печі й хрестовидної форми олтарі. Біля них стояв посуд, лежали кам'яні плити для розтирання зерна. Почесне місце посідали фігурки родинних божків. У таких житлах мешкало 10-15 осіб- велика сім'я з представників 3- 4 поколінь.

Хліборобство становило основу господарства.. Трипільці вирощували ячмінь, пшеницю, просо, жито, бобові, льон, коноплі, різні городні культуру. Землю обробляли мотикою, а також ралом. Учені припускають, що трипільці вже знали перелогову систему землеробства й застосовували ярі та озимі посіви. Урожай зоирали за допомогою серпів- дерев'яних або кістяних з кремінними вставками. Кістяний серп з кремінними вставками був досить продуктивним знаряддям землероба, працюючи таким серпом, один чоловік з одноденного ужинку міг одержати 10 кг зерна. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Вирощували трипільці й фруктові дерева-абрикоси, сливи, аличу. Орачи- хлібороби користувалися своєю землею лише протягом кількох років (аби не виснажувати її вкрай), потім освоювали нові землі, а на звільненій землі випасали худобу й тим самим відтворювали родючість грунту.

Значну роль у господарстві, відігравало скотарство. Трипільці тримали переважно велику (воли, корови) та дрібну (вівці, кози, свині) рогату худобу, коней було зовсім мало. Допоміжну роль у господарстві відігравали мисливство та рибальство. Деякі вчені вважають, що трипільці місцевого походження, інші дотримуються думки, що носії цієї культури прийшли у межиріччя Дністра й Південного Бугу десь із Балкан або зі східного Середземномор"я. Є думка, згідно з якою

трипільська культура виникла внаслідок поєднання місцевих та прийшлих елементів. Не має спільної точки зору й подальшої долі трипільських племен. Можливо, що вони були знищені раптовим нападом, щоправда, не остаточно й не суцільно, бо археологічні дослідження свідчать про безпосередню участь нащадків пізньотрипільського населення у формуванні пізніших культур на території України. Може бути й так, що внаслідок перенаселення вони змушені були розселятися на захід, північ, схід, асимілюватися з іншими народами й започатковувати нові етномовні групи населення Європи та Азії.

Зміна культурного і, очевидно, етномовного обличчя Лісостепової України у гаслятрипільські часи була пов'язана не тільки з просуванням із степів скотарських племен, а й зі зміною усього господарське- культурного життя при поступовій переорієнтації на скотарство як провідну галузь виробництва. Ось уже майже сто років у науці дискутується питання про те, чи можна вважати трипільців попередниками сучасного українського народу. Частина дослідників вважають трипільців прямими предками нинішніх українців, інші заперечують це. Безперечно, трипільська культура мала виняткове значення у формуванні багатьох етнічних рис українського народу. В українському килимарстві, гончарстві, вишивках, писанках багато геометричних та рослинних орнаментів, які дуже нагадують орнамент неолітичної доби на Україні й зокрема- трипільців.

Значення трипільської культури

Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи і прискорила розвиток відсталіших племен, що населяли Північну та Північно-східну Україну. Трипільська культура- це виникнення на теренах України розвинутого землеробсько-скотарського господарства, мистецтва, житло- і містобудівництва, ремесел, перших металевих виробів з міді, високохудожніх творів мистецтвами складних щеологічнихуявленьлНаші далекі предки вже в IV тис. до н.е. володіли культурою, яка мало в чому поступалася раннім цивілізаціям V- IV тис. до н.е. на Стародавньому Сході. До речі, з трипільською культурою, з проблемою її зникнення пов'язана досить фантастична гіпотеза. Згідно з цією гіпотезою, носії трипільської культури спричинилися доТшникнення пізньоенеолітичної культури Янг-Шао в північно-західному Китаї. Справді, кераміка цієї культури- її форми, характерний мальований спіральний орнамент, поліровані кам'яні знаряддя знаходять найближчі аналогії лише в трипільській культурі. ІІривнесена трипільцями ідея мальованого посуду і спірального орнаменту через Китай поширилася в Індії та Японії, і навіть за океаном- в Центральній Америці. Звичайно, щоб довести можливість існування такого трансконтинентального шляху з України через Азію до Америки, потрібні дуже серйозні дослідження.

Якою ж є роль трипільської протоцивілізації в походженні української націїї Очевидно, що прямими предками українського народу трипільські племена не були- багато ще племен і народів протягом чотирьох тисячоліть прилучилося до нашого етногенезу. Але основи українського родоводу були закладені вже в той час. Ймовірно, що з IV тис. до н.е. можна говорити про автохтонність частини населення на території України, яке незважаючи на численні етнічні допливи та культурні зміни зберегло через тисячоліття основне- любов до рідної землі, психологію творця і працівника, а не зайди і грабіжника. Знаходячись на кордоні землеробського світу і кочового Степу, трипільська культура зникла внаслідок інвазій агресивних племен, котрі прийшли з північного заходу та сходу.