22. Причини виникнення братського руху в україні

Наступ контрреформації торкнувся й православної церкви. Головним знаряддям наступу католицизму став орден єзуїтів, який поширив свій вплив га Польщу з 70-х років XVI ст. через розгалужену й добре організовану мережу навчальних закладів. Незабаром завдяки єзуїтським школам і колегіумам серед католиків опинилися Ходкевичі, Радзивілли, Слуцькі, Острозькі. Отож, захисникам православної віри, щоб відстояти свої позиції, слід було піднести рівень освіти й обновити все церковне життя. Найкращі представники українського й білоруського панства свідомо й послідовно підтримували народний рух і православну церкву як головного його носія в ті часи. Серед опікунів і меценатів української культури слід згадати литовського гетьмана Григорія Ходкевича, який 1568 року дав притулок у Заблудові втікачам з Москви Івану Федоровичу й Петрові Мстиславцю, прислужившись справі книгодрукування в Україні. В заблудівській друкарні побачили світ учительне Євангеліє 1569 року, Псалтир 1570 року. У 1572 році Федорович мусив переїхати до Львова, де побачили світ «Апостол» (1574) і «Буквар».Князь Юрій Слуцький у 60-х роках XV ст. заснував у Слуцьку школу й друкарню; захисником православ’я був і овруцький староста князь Михайло Вишневецький, а його дружина Раїна опікувалася Манявським скитом. З 1564 року діяв на Волині культурний гурток вільнодумного князя Курбського, втікача з Москви. Та «над усі інші світив блиском світлості старої віри своєї» дім князів Острозьких. Костянтин Острозький заснував школи в Турові й Володимирі, 1580 року в Острозі заклав колегіум, навколо якого згуртувалися найкращі культурні сили України. До Острога перебрався й друкар Іван Федорович і надрукував перший староукраїнський переклад Біблії (1581), Буквар, Новий Заповіт, Псалтир.Та діяльність цих окремих представників української знаті різко контрастувала з загальною байдужістю до української справи широкого загалу української шляхти. Зрештою, навіть згадані «стовпи православ’я» були такими недовго. Вже на переломі XVI – XVII ст. всі ці роди полонізувалися чи вимерли. За цих умов провідна роль, ініціатива в національному русі перейшла до нижчих верств.Міщанство, яке мусило боротися проти соціального, національного й релігійного гніту, організувалося у братства. Перші згадки про братства в Україні належать до середини XV ст. З часом, особливо наприкінці XVI ст. й на початку XVII ст., братства здобули собі провідне місце в релігійно-національному житті України.

19 Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст. Гуманістичні ідеї проникли в Україну двома шляхами: через навчання дітей українських магнатів, шляхти, купців у італійських університетах та в Празькому й Краківському, а також через твори гуманістів Європи. Зокрема, на українських письменників мав вплив Максим Грек, котрий працював у Московській державі і Франциск Скорина з Білорусії. Зачинателем гуманістичної культури в Україні були Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський. Всі вони навчалися в західноєвропейських університетах і працювали в Галичині. Їхня діяльність була спрямована проти утисків народних мас і на утвердження світського світогляду, поваги до гідної наслідування античності. Вони одними із перших у європейській філософії заперечували божественне походження влади й держави, відстоювали невтручання церкви у державні справи. Вони вважали, що людина має право на повноцінне життя, свободу совісті, слова, віри. У творах українських гуманістів знаходимо нові погляди на історію, роль і місце в ній людини як творця історії. Названі вище гуманісти та їхні послідовники вважали історію засобом пробудження самосвідомості народу, його історичної пам’яті, засобом виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Після Люблінської унії 1569 р. українські гуманісти, крім того, проголошували ідеї згуртованості громадян, їхнього обов’язку захищати рідну землю, виступали за справедливість і політичні свободи. Друга культурно-релігійна хвиля з Заходу, пов’язана була із Реформацією. Вона викликала потребу у вищій освіті та сприяла поширенню шкіл, збільшенню кількості книжок і прагненню наблизити літературну мову до мови народної. В XVI – XVII ст. в Україні був час національно-культурного відродження, формування національної свідомості українського народу, що знайшло свій найвиразніший прояв у братському русі всіх жанрах літератури та в усній народній творчості. На цей період припадає один із найбільших винаходів людства – поява друкарського верстату, що вивів книгу з церков і монастирів у широкі маси. Українська культура цього часу використовує традиції та духовну спадщину Київської Русі. Але перебування українських земель під іноземним пануванням мало своїм недоліком, з одного боку, постійний опір духовної культури українського народу спробам її знищити, з другого – неминучий вплив польської культури на культуру України. Саме через Польщу в Україні набули поширення ідеї гуманізму та реформації. Гуманістичні ідеї відображалися у всіх сферах української культури. Характерною рисою літературного процесу в Україні в цей період були: багатомовність, національне відродження, боротьба за православ’я, орієнтація на засвоєння кращих зразків європейської культури, розвиток культури власної, поширення ідей Гуманізму в Україні. Їх приносили й поширювали вихідці з України, які здобували освіту за кордоном. Видатними українськими поетами XVI ст. вважалися основоположник гуманістичної поезії в Польщі й перший гуманістичний поет України Павло Русин, збірку його творів було видано у 1509 р. у Відні; Севастян Кленович – автор поеми латинською мовою „Роксоланія” (тобто, „Україна”, 1584 р.). Історик та філософ Станіслав Оріховський із Перемишля, переїхавши до Німеччини, близько познайомився з видатним діячем Реформації Мартином Лютером. Свої твори („Зразковий підданий”, „Промова на похорон Сигізмунда”, „Напучення королеві польському Сигізмунду Августу”) підписував подвійним прізвищем: Оріховський-Русин, або Оріховський-Роксолан, чим підкреслював свою національну приналежність. У своїх творах полемізував із католиками, захищав православ’я, нещадно критикував шляхетське свавілля. Усі вони писали твори польською та латинською мовою – мовою вищої школи і науки всієї Європи епохи Відродженя. Окрім них, були також професор Краківського університету Гр. Тичинський, Щасний Гербурт, Шимон Зіморович і Шимол Шимонович. Станіслав Оріховський один із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в державні справи. У своїх творах гуманісти подолали пануючий у середньовічній історіографії провіденціалізм (розуміння причин суспільних подій як вияв волі Бога) та фаталізм і почали зображати історичних діячів як активних суб’єктів, поведінка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей, які вони обстоювали, полягала у звільнення суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру.