79. Рецидив злочинів та її види

Поняття рецидиву злочинів. Слово «рецидив» – латинського походження й у перекладі означає «той, що повертається», «повторюваний». Рецидивом називають випадки вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34). Оскільки рецидив – це повторність злочинів, пов’язана із засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

• рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочинів;

• при рецидиві кожен із вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

• злочини, що утворюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

Проте рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності. Такою ознакою є судимість. Факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання, а в певних випадках і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття, і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплено саме поняття легального рецидиву, тобто такого, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин.

У статті 34 прямо передбачено, що рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (статті 89 і 91) – рецидив злочинів виключається.

Законодавець описує рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів двома способами: 1) вказівкою на попередню судимість (наприклад ч. 3 ст. 296); 2) вказівкою на повторність злочину (наприклад ч. 2 ст. 185). Вже було зазначено, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов’язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву є зайвим, оскільки воно ототожнює рецидив із повторністю, тоді як рецидив – більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив відрізняється від усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

Види рецидиву злочинів

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Зокрема, виділяють рецидив менше тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних зло­чинів, однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, його поділяють на такі два види: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив – це такий рецидив, куди входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом, і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за спричинення умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називають рецидив, до якого входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені при одній і тій самій формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство, або, маючи судимість за шахрайство, чинить крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна настанова особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяють на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості за умисні злочини. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа, вчиняє хуліганство, за яке також засуджується.

Складний, або багаторазовий, рецидив – це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив чи їх комбінації. Наприклад, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку – сполучення в багаторазовому рецидиві – рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний і рецидив тяжких та особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Наприклад, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві – не менше 2/3 цього строку. В пункті 2 ч. 3 ст. 81 передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосовано після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 після відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча, за загальним правилом, вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання, підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий самий злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.