73. Держ. Влада. Єдність і розподіл влади.

Держ. влада – це публічно-політичні відносини між держ. апаратом і підвладними йому індивідами (їх об'єднаннями, соц. спільнотами).

Д. в. є різновидом політичної влади. Володіючи всіма її ознаками, д. в. має тільки їй властиві риси:

1) єдність - нормою для держави є одна держ. влада: інакше неминучою є громадянська війна або, як мінімум, безлад.

2) загальність - Д. в. поширює свою дію на всю територію держави і всіх індивідів, які проживають та перебувають на ній, незалежно від громадянства та підданства.

3) універсальна репрезентативність – д.в. предст-є все сусп-во, виступає від його імені у внутр-х і зовнішніх загальних справах.

4) суверенність – д.в. є самостійною і незалежною від будь-якої іншої влади всередині країни і поза нею.

5) організаційне оформлення – д.в. відокремлена від сусп-ва, стоїть над ним і матеріально втілена в держ-му апараті – системі взаємопов'язаних органів, що склад-ся з професійних управлінців. Частиною держ. апарату є органи примусу (армія, поліція, органи контролю та нагляду, в’язниці).

6) монополія (виняткове право) на видання загально-обов’язкових правил поведінки та забезпечення виконання їх за допомогою примусової сили держави.

7) монополія на стягування податків, мита, залучення населення до виконання неподаткових повинностей (напр, трудова повинність на період війни). Фінансові кошти необхідні Д. В. для утримання апарату держави та вирішення загальних проблем (оборони, буд-ва загальнозначущих шляхів сполуч-я та ін. споруд, підтримки культури)

Найважливішими харак-ми сучас. держави є легітимність (визнання влади населенням), легальність (правомірність існування влади з формально-юридичної сторони) та законність (синтезує поняття легітимності і легальності влади).

У сучасному світі розподіл влади - це принцип конституціоналізму, згідно з яким єдина Д.В. підрозділяється на відносно незалежні та різні за ф-ціями гілки влади.

Вперше і найбільш послідовно принцип розподілу влад був втілений в Конституції США 1787р.

Осн. положення теорії розподілу влади: 1) розподіл влади закріплюється конституцією.

2) законодавча, виконавча і судова влада надається різним людям і органам.

3) всі гілки влади є рівними та автономними, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою владою.

4) жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі.

5) судова влада діє незалежно від політ-го впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може оголосити закон недійсним, якщо він суперечить конституції.

Сучасне державознавство і конституційна практика разом з класичною тріадою закон-ї, викон-ї і судової влади визнають існув-я установчої, виборчої, муніципальної, контрол-ї влади, а також самостійного інституту влади глави держави.

74. Типологія держави. Формаційний і цивілізаційний підходи до типології держави.

Типологія — це теорія про типи тих чи інших явищ.

Держава, як і сусп-во, є продуктом історичного роз­витку людства, що й обумовлює формування історичної типології держав. Існує декілька основних підходів до історичної типології держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний.

З погляду формаційного підходу головною ознакою, що визначає історичний тип держави, є тип соціально-еконо­мічних відносин, що склалися в сусп-ві. Автори фор­мац-го підходу (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) вважали спосіб виробництва базисом, а держа­ву, право, релігію, мораль, мистецтво — надбудовними, похідними від базису явищами. Тому із їхньої точки зору, історичний тип держави обумовлений типом соціально-економіч. відносин.

Маркс виділяв такі історично існуючі формації (і відпо­відні ним типи держави): рабовласницька, феодальна, буржуазна. В майбутньому, з погляду Маркса, в результа­ті соціалістичної революції повинна виникнути держава диктатури пролетаріату, яка приведе до відмирання дер­жави і права як непотрібних у комуністичному суспільстві явищ.

З позицій цивілізаційного підходу (Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі) історія люд­ства — це історія народження, розвитку і згасання замкну­тих, локальних цивілізацій. Кожна з цивілізацій своєю основою має перш за все духовний початок («велику ідею», за виразом Тойнбі): своєрідну релігію та культуру, націо­нальну психологію. Тойнбі включав до числа локальних цивілізацій єгипетську, китайську, західну, православну, мексиканську та ін. цивілізації, що поро­дили відповідний тільки їм історичний тип держави.

Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Деніел Белл) до типології держави заснований на прі­оритеті рівня розвитку технології, який визначає тип су­сп-ва і держави. Прихильники цього підходу виділяють три рівні розвитку технології: аграрний, промисловий (ін­дустріальний) та постіндустріальний (інформаційний). Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпацтві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держава. Ін­дустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особи. Йому відповідає ліберальна держава, що визнає свободу і юридичну рівність людей. Сучасним інформацій­ним технологіям, що залучають до виробництва і управлін­ня переважну більшість населення, відповідає демократич­на держава.