- •1. Предмет філософії
- •2. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду
- •3. Проблема буття в історії філософії.
- •4. Проблема свідомості в історії філософії. Самосвідомість, без свідоме.
- •5. Матерія, як категорія філософії та науки. Простір, рух, час.
- •6. Гносеологія – теорія пізнання. Основні проблеми гносеології.
- •7. Форми та методи пізнання.
- •8. Антропологічна проблематика в історико-філософському контексті.
- •17. Основні характеристики античної філософії. Натурфілософська проблематика Мілетської школи.
- •18. Піфагор та піфагорський союз. Модифікації вчення.
- •19. Сократ та сократичні школи.
- •22. Поняття Доа в китайський філософській традиції.
- •23. Основні філософські школи Китаю.
- •24. Вчення Платона про ейдос
- •25. Філософія Аристотеля
- •26. Еліно – римська філософія (скептицизм, стоїцизм, епікуризм): Скептицизм
- •Стоїцизм
- •Епікуреїзм
- •27. Загальна характеристика філософії середньовіччя, основні етапи її розвитку
- •Августин Аврелій
- •28. Тома Аквінський
- •29. Філософія епохи Відродження
- •Микола Кузанський
- •Джордано Бруно
- •Основні ідеї
- •30. Проблема методу філософії нового часу
- •2.1. Методологія Френсіса Бекона
- •2.2. Методологія Рене Декарта
- •31. Проблема субстанції в філософії Нового часу
- •33. Теорія пізнання Канта
- •34. Філософія античного атомізму
- •35. Апологетика, Патристика, схоластика, реалізм, номіналізм.
- •36. Англійський емпіризм (Бекон, Локк, Берклі)
- •37. Золоте правило моралі:
- •38. Метод і система філософії Гегеля.
- •39. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- •40.Філософія життя та досвід переоцінки всіх цінностей раціоналістичної культури ф.Ніцше
- •41.Теорія відчуження та соціальна філософія марксизму.
- •42.Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- •43. Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- •44.Позитивізм:етапи еволюції.
- •45) Філософія руського космізму
- •46) Філософія свободи та творчості м. Бєрдяева та Філософія всеєдності в. Соловйова.
- •47) Філософія серця г. С. Сковороди.
- •48) Основні етапи розвитку української філософії.
- •49) Філософія прагматизму
- •50) Філософія Просвітництва
- •51) Сучасні релігійно-філософські вчення
- •52. Конфуцій «Лунь Юй»
- •53. Платон «Бенкет»
- •54. Гегель «Хто мислить абстрактно»
- •55. Декарт «Роздуми про метод»
- •56. Причини та джерела винекнення християнства
- •57. Християнство як світова релігія. Католицизм.
- •58. Християнство як світова релігія.Православ’я.
- •59. Християнство як світова релігія. Протестантизм.
- •60. Іслам як світова релігія
- •61.Буддизм як світова релігія
- •62. Релігія як тип світогляду. Структура релігії.
- •63. Родо-племенні культи. Національні релігії Індії та Китаю.
- •64. Національні релігії: зороастризм, синтоїзм, іудаїзм.
- •65. Вільнодумство: його основні форми.
- •66. Релігійна ситуація в Україні.
- •67. Біблія як священне писання.
- •68. Нетрадиційні релігії та культи.
- •69.Моральні настанови іудаїзму і християнства
- •70. Релігієзнавство. Структура та розвиток.
- •71. Правове вирішення проблеми свободи совісті.
- •72.Регіональні форми буддизму.
6. Гносеологія – теорія пізнання. Основні проблеми гносеології.
Гносеологія (з грецьк. гносео – «знання» і логос – «вчення») – вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання.
Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.
Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.
Згідно з матеріалістичною гносеологією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) об'єктивна реальність.
Пізнання цієї реальності – це процес творчого відображення її в свідомості людини.
Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання за своєю природою – це результат відображення, суб'єктивний образ об'єктивного світу.
Сьогодні ширше використовується термін «епістемологія» (теорія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання.
Два основні напрями в теорії пізнання – матеріалізм та ідеалізм.
7. Форми та методи пізнання.
Пізнання людиною світу, формування пізнавальних образів починається з чуттєвого контакту зі світом, з "живого споглядання".
Під "живим спогляданням" розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприймання, уявлення.
Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття людини. Відчуття хоч і є джерелом пізнання, дає не цілісну характеристику дійсності, а лише однобічну її картину.
Більш складною формою відображення є сприймання.
Сприймання – це чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії їх на органи чуття людини.
Уявлення – це форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за відбитими в пам’яті слідами предметів, що раніше сприймалися суб’єктом.
Мислення – це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і вирішення проблем її творчого перетворення в таких логічних формах, як поняття, судження, умовиводи, категорії.
Поняття – це форма раціонального пізнання, в якій відображається сутність об'єкта і дається його всебічне пояснення. Формується на основі практики.
Якщо нові знання не вкладаються в рамки старих понять, то відбувається зміна понять, уточнення їхнього змісту або створення нових.
Уява – це вид пізнання, що формує і нові конкретно-чуттєві образи та поняття і здійснює перехід від чуттєвого до раціонального, узагальнюючи і вербалізуючи чуттєві образи, а також надаючи конкретно-наочного характеру формам мислення, синтезуючи чуттєве відображення та мислення в єдину систему.
Інтуїція – це такий спосіб одержання нового знання (форма пізнання), коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб’єкт робить наукове відкриття, одержує нове об’єктивно істинне знання про дійсність.
Розуміння – це процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності, коли зовнішні об’єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом.
Пояснення – це розкриття сутності предметів та явищ шляхом з’ясування причин їхнього виникнення та існування, наявності законів їхнього функціонування та розвитку.
Найрозвинутішою формою пояснення є наукове пояснення, яке ґрунтується на основі осмислення теоретичних законів виникнення, функціонування та розвитку об’єктів.
Отже, пізнання в цілому і всі його форми, етапи залежать від рівня розвитку практики, хоч ця залежність не є раз і назавжди встановленою, незмінною. Вона теж історично змінюється, що і лежить в основі виділення рівнів пізнання, які відрізняються передусім характером зв’язку з практикою, якістю завдань та результатів, а також формами, засобами, методами.
Емпіризм: основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб’єкта.
Раціоналізм: основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму та інтелектуальної інтуїції, а чуттєвосенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності.
Метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є методом наукової індукції. Саме його Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи. Протилежний йому метод – дедукції, це сходження від загальних спостережень до одиничних.