- •1. Предмет філософії
- •2. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду
- •3. Проблема буття в історії філософії.
- •4. Проблема свідомості в історії філософії. Самосвідомість, без свідоме.
- •5. Матерія, як категорія філософії та науки. Простір, рух, час.
- •6. Гносеологія – теорія пізнання. Основні проблеми гносеології.
- •7. Форми та методи пізнання.
- •8. Антропологічна проблематика в історико-філософському контексті.
- •17. Основні характеристики античної філософії. Натурфілософська проблематика Мілетської школи.
- •18. Піфагор та піфагорський союз. Модифікації вчення.
- •19. Сократ та сократичні школи.
- •22. Поняття Доа в китайський філософській традиції.
- •23. Основні філософські школи Китаю.
- •24. Вчення Платона про ейдос
- •25. Філософія Аристотеля
- •26. Еліно – римська філософія (скептицизм, стоїцизм, епікуризм): Скептицизм
- •Стоїцизм
- •Епікуреїзм
- •27. Загальна характеристика філософії середньовіччя, основні етапи її розвитку
- •Августин Аврелій
- •28. Тома Аквінський
- •29. Філософія епохи Відродження
- •Микола Кузанський
- •Джордано Бруно
- •Основні ідеї
- •30. Проблема методу філософії нового часу
- •2.1. Методологія Френсіса Бекона
- •2.2. Методологія Рене Декарта
- •31. Проблема субстанції в філософії Нового часу
- •33. Теорія пізнання Канта
- •34. Філософія античного атомізму
- •35. Апологетика, Патристика, схоластика, реалізм, номіналізм.
- •36. Англійський емпіризм (Бекон, Локк, Берклі)
- •37. Золоте правило моралі:
- •38. Метод і система філософії Гегеля.
- •39. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- •40.Філософія життя та досвід переоцінки всіх цінностей раціоналістичної культури ф.Ніцше
- •41.Теорія відчуження та соціальна філософія марксизму.
- •42.Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- •43. Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- •44.Позитивізм:етапи еволюції.
- •45) Філософія руського космізму
- •46) Філософія свободи та творчості м. Бєрдяева та Філософія всеєдності в. Соловйова.
- •47) Філософія серця г. С. Сковороди.
- •48) Основні етапи розвитку української філософії.
- •49) Філософія прагматизму
- •50) Філософія Просвітництва
- •51) Сучасні релігійно-філософські вчення
- •52. Конфуцій «Лунь Юй»
- •53. Платон «Бенкет»
- •54. Гегель «Хто мислить абстрактно»
- •55. Декарт «Роздуми про метод»
- •56. Причини та джерела винекнення християнства
- •57. Християнство як світова релігія. Католицизм.
- •58. Християнство як світова релігія.Православ’я.
- •59. Християнство як світова релігія. Протестантизм.
- •60. Іслам як світова релігія
- •61.Буддизм як світова релігія
- •62. Релігія як тип світогляду. Структура релігії.
- •63. Родо-племенні культи. Національні релігії Індії та Китаю.
- •64. Національні релігії: зороастризм, синтоїзм, іудаїзм.
- •65. Вільнодумство: його основні форми.
- •66. Релігійна ситуація в Україні.
- •67. Біблія як священне писання.
- •68. Нетрадиційні релігії та культи.
- •69.Моральні настанови іудаїзму і християнства
- •70. Релігієзнавство. Структура та розвиток.
- •71. Правове вирішення проблеми свободи совісті.
- •72.Регіональні форми буддизму.
Августин Аврелій
Августин «Блаженний» Аврелій (13 листопада 354 — 28 серпня 430) — християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики, єпископ міста Гіппон (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії.
Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні.
Августин володів надзвичайно філософським складом розуму і завжди у всьому прагнув докопатися до самого кореня. Не зважаючи на те, що на той час уже відбувся розрив з маніхейством, Августин шукав розв'язання проблеми співіснування в цьому світі добра і зла. На той час він уже знав, що дуалістичний підхід не може його задовольнити, бо він веде до багатобожжя і до неприйнятних етичних висновків. Читання філософів-платоніків і неоплатоніків (у латинському перекладі) сприяло поступовому відмежуванню від маніхейського дуалізму. Услід за Платоном Августин повірив в монізм Добра. Тому його наступним кроком на шляху духовних шукань були платонізм і неоплатонізм. У них його приваблювало саме спростування будь-якого дуалізму: Бог - єдиний, і все, що з Ним пов'язано, - є добро. Онтологічно зла не існує, воно є лише відхилення від добра, щось на зразок паразита або хвороби.
Філософське вчення
Філософія Августина виникла як симбіоз християнських і античних доктрин. З давньогрецьких філософських вчень головним джерелом для нього був платонізм. Ідеалізм Платона в метафізиці, визнання відмінності духовних принципів у структурі світу (добра і погана душа, існування окремих душ), наголос на містичних факторах духовного життя - все це вплинуло на формування його власних поглядів.
Новим філософським досягненням Августина стало висвітлення проблеми реальної динаміки конкретного людського життя на протилежність конкретній історії суспільства. У трактаті «Сповідь», розглядаючи людину від появи немовляти до особи, що самоусвідомлює себе християнином, Августин створив першу філософську теорію, де досліджується психологічний бік життя. Досліджуючи історію як цілеспрямований процес, у трактаті «Про Град Божий», Августин визнає існування двох видів людської спільноти: «град земний», тобто державність, яка заснована на «самозакоханості, доведеній до зневажання Бога», і «Град Божий» — духовна спільність, основана на «любові до Бога, доведеній до зневазі до самого себе».
28. Тома Аквінський
Святий Тома (Фома, Томас) Аквінський — один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної школи томізму, святий католицької церкви. Монах-домініканець.
Як видатний вчитель Християнської церкви, він також є головним представником філософії Високого Середньовіччя — філософської схоластики. Тома Аквінський залишив після себе фундаментальну працю, що мала вплив на виникнення неотомізму та неосхоластики і досі має важливе теологічне та філософське значення.
Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі).
Життя
Головними зусиллями його теологічної діяльності були намагання поєднати раціоналізм Арістотеля з християнськими одкровеннями.
Завдяки своїм енциклопедичним знанням, викладеним у творах «Summa theologiae» і «Summa contra gentiles», він не тільки володів умами тогочасних теологів, але зробив великий вплив на подальший розвиток філософії. Також Фома Аквінський є творцем П'яти доказів існування Господнього:
-
доказу від руху;
-
доказу від першопричини;
-
доказу від необхідності та випадковості;
-
доказу від ступеня досконалості;
-
доказу божественного керування світом.
У 1323 р. Римо-католицька церква проголосила його святим, а у 1567 р. включила до складу Вчителів церкви.
Філософські ідеї
Тома Аквінський був відомим систематизатором середньовічної схоластики. Він пристосовував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором є «Сума теології».
Теорія двох істин
За часів Томи Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За даною теорією, наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче теології. А тому філософія і є «служницею теології».