61.М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.М. Грушевський

вважав надзвичайно важливим розвивати національну свідомість народу, одним з вирішальних чинників якої була історична пам'ять. І він, не покладаючи рук, працював над тим, щоб випускати нові й нові книги і брошури з популярним викладом і принциповою політичною оцінкою минулого українського народу. Підготовку, видання, перевидання, поширення таких творів Голова Центральної Ради розглядав як політичне завдання першочергової ваги. У 1917 він випустив книгу "3 політичного життя старої України, Розвідки, статті, промови". До неї ввійшли праці вченого з української історії ХІІ--ХУІІ століть, видруковані свого часу в "3аписках наукового товариства ім. Т.Шевченка" і "Літературно-науковому віснику (1891--1912 рр.). Звертає на себе увагу проблематика відібраних розвідок. Поряд з двома статтями про ранні періоди українства ("Громадський рух на Вкраїні-Руси в ХІП віці" і "Галицьке боярство ХП--ХШ в.") автор вмістив у книгу матеріали про ті політичні моменти, які в попередні часи та й в 1917 р. поставали в громадській свідомості як найбільш суперечливі: "Хмельницький і Хмельнищина", "250 літ" (до роковин приєднання України до Московського царства), "Богданові роковини", "Виговський і Мазепа", "Шведсько-український союз 1708 р.", "Мазепинство" і "Богданівство".У грудні 1917 р, друкувалася збірка "3 старого й нового. Статті, промови, замітки", до якої ввійшли матеріали "Байда Вишневецький в поезіі й історії", "Український рух на схід", "Вихрест Олександр", "Барська шляхта", "Капнист в Берліні", "Мазепинець 1820 років", "Про що мріяли наші діти" та ін.Невдовзі мала вийти в світ книга "Під хмарою стоячою. 3 українського життя". У брошурі "3відки пішло українство і до чого воно йде" голова Центральної Ради окремо (і більш ґрунтовно) зупиняється на історичній аргументації права українців на власну державність і найголовнішому тогочасному домаганні -- широкій національно-територіальній автономії у федеративній демократичній Російській республіці.

62. Українська музична культура в другій половині XIX ст. Микола Лисенко.

Українська музична культура поширювалася завдяки концертно-виконавській діяльності М. Лисенка та створених ним хорових колективів, що гастролювали на Україні. Уже в перший пореформений рік славетний співак С. С. Гулак-Артемовський завершив створення першої української опери «Запорожець за Дунаєм», яка стала міцним підґрунтям національного оперного мистецтва. Композиторові належать також відомі пісні «Стоїть явір над водою» і «Спать мені не хочеться». Перлиною української класики стала виразна музична картина з народного життя «Вечорниці» П. І. Ніщинського. Центральна частина її—знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля», в якому відображені страждання козаків у турецькій неволі, їхнє непереборне прагнення до визволення. У музичній спадщині композитора є обробки народних пісень «Про козака Софрона», «Про Байду», романси «Порада», «У діброві чорна галка». Палкий відгук широкого слухача завоювала опера М. М. Аркаса «Катерина» на текст однойменної поеми Т. Г. Шевченка. Головне у творчому доробку П. П. Сокальського — опери «Мазепа» (за поемою О. С. Пушкіна «Полтава»), «Майська ніч», «Облога Дубна»,фантазії «Українські вечори», «На берегах Дунаю» та інші фортепіанні твори, а також романси і хори. Основні творчі здобутки М. В. Лисенка припадають на 70—90-ті роки. Композитор обробив та опублікував понад 600 зразків українського музичного фольклору, створив великий цикл «Музика до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка», який включав понад 80 творів різних жанрів і форм. Різноманітні за темами і настроями романси, дуети і хори написані на тексти І.Франка («Безмежнеє поле»), Є.Гребінки («Човен», «Ні, мамо, не можна...»), С. В. Руданського («Ти не моя»), Г. Гейне. («Коли розлучаються двоє») та ін. На високий ступінь професіоналізму Лисенко підніс інструментальну музику. Він е автором симфонічної фантазії «Козак-шумка», «Фантазії» та «Елегійного капричіо» для скрипки і фортепіано, струнних квартетів і тріо, п´єс для віолончелі. Ним створено багато творів для фортепіано («Героїчне скерцо», «Українська сюїта», «Мрія», «Баркарола», «Елегія» та ін.). Із народнопісенними джерелами пов´язана творчість одного з перших українських композиторів-професіоналів Галичини М. М. Вербицького. Йому належать хорові твори «Заповіт» на вірші Т. Шевченка, «Поклін» на вірші Ю. Федьковича, музика до театральних вистав, близько десяти симфоній-увертюр. Широкою популярністю на західноукраїнських землях, зокрема на Північній Буковині, користувалася музика І. І. Воробкевича. Серед його хорових творів — композиції на слова Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича. Знаними були його пісні «Над Прутом у лузі», «Заграй ми, цигане старий», «Сонце ся сховало», «Сині очі», вальси, мазурки, польки, музика до спектаклів.