Практичне завдання 1 1. Бурлеск і травестія. Роль їх у зміні парадигми літературного життя в Україні

2. В чому енциклопедизм Енеїди (виписати страви, напої, пісні, танці, ігри), ностальгія за козацтвом

3. Звернути увагу на три круги персонажів у книзі, їх риси (небожителі, земні царі, українське козацтво)

4. Зоологічні порівняння, що домінують в характеристиці, засіб макаронізації, гра слів

5. Гумор, сатира. Що переважає?

Травесті́я (від італ. travestire — перевдягати) — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.

Першим явищем травестії вважається «Батрахоміомахія»— травестія на «Іліаду» Гомера, здійснена в античну добу Пігретом.

Травестія як жанр з'явилася в Італії в XVII столітті. Найвідоміший майстер цієї форми— французький поет Поль Скаррон, автор поеми «Вергілій навиворіт» (Virgile travesti) (1648–1653). Зверталися до травестії і в російській літературі: В. Майков, «Єлисей, або Роздратований Вакх»; М. Осипов, «Вергілієва Енеїда, вивернута навспак».

Найоригінальнішим прикладом травестії, що став подією не лише в українській літературі, є «Енеїда» Івана Котляревського, в основу якої покладена героїчна поема Вергілія, героїв якої (з богами включно) Іван Котляревський перевдягнув в український національний одяг і гумористично зобразив на тлі українського національного побуту XVIII століття. Твори такого ґатунку називаються «ірої-комічною поемою».

До травестії вдавалися також послідовники Івана Котляревського (К. Думитрашко). В Україні травестія відіграла важливу роль у процесі відродження кін. XVIII — поч. XIX ст., позначеного переходом літератури на народну мову.

Однак травестія не обмежується певним жанром, це може бути, наприклад, повість, як-от «Рекреації» Юрка Андруховича.

Травестія відрізняється від пародії, в котрій сатиричний зміст зберігає серйозну форму, витриману в манері пародійованого твору.

_____________________________________________________________________________ Бурле́ск — (фр. burlesque, італ. burla — жарт) стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект, Наприклад «Енеїда» Котляревського на тему однойменої героїчної поеми Вергілія.

Бурлеск (фр. Burlesque, від італ. Burla - жарт) - вид комічної поезії, що сформувався в епоху Відродження. Комізм бурлеску будується на тому, щосерйозне зміст виражається невідповідними йому образами і стилістичнимизасобами, а «піднесені герої» класичної античної небудь класицистичної(рідше - середньовічної) літератури опиняються як би «переодягненими» вблазнівське чуже їм шати.

Бурлеск виник ще в античній літературі. Першим зразком цього жанру є «Батрахоміомахія» («Війна мишей і жаб») - пародія на «Іліаду» Гомера.

В епоху Відродження найраніше бурлеск виникає в Італії. Ранніми зразками італійського бурлеску можна вважати Orlando riffato - перелицьовану поему Франческо Берні (1541), що є відповідно переробкою «Закоханого Роланда» Боярдо і подібну ж переробку того ж сюжету, приналежну перу Лодовіко Доменіко (1545). Але тільки в наступному столітті ми бачимо вже по-справжньому що сформувався бурлеск, що знайшов, нарешті, свій основний об'єкт - образи античної давнини, насамперед настільки високо шанованої Середньовіччям і гуманістами «Енеїди». Така «Eneide travestita» Лалл (1633), який знайшов собі численних наслідувачів.

___________________________________________________________________________________

Кінець вісімнадцятого століття… Україна переживає тяжкі часи після руйнування Січі. Саме в цей час Котляревський пише свою «Енеїду». Ні грецькі імена героїв, ні перейменування Січі в Трою не може ввести читачів у оману – перед нами поема саме про козаків-запорожців. Найперше, що впадає в очі – відображення тодішнього суспільного устрою:

Були невірні й християни,

Були пани і мужики,

Була тут шляхта і міщани,

...Були і штатські, і воєнні,

Були і панські, і казенні.

Були миряни і попи.

Це фрагмент з опису пекла. Одразу бачимо категорії людей, які складали тогочасне українське суспільство. Можу додати, що, якщо троянці стали козаками, то боги стали старшиною. Це видно навіть з їхнього зовнішнього вигляду. Наприклад, згадаємо, як по-святковому одягнена Венера: «очіпок грезетовий», «кунтуш з усами люстровий». Не нагадує опис зовнішнього вигляду дружини козацького старшини? Та й прості дівчата одягнені не по-грецьки. Ганна, сестра Дідони, стояла в «червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фанелевій, в стьонжках, в намисті і в ковтках». Саме так на свята одягалися українські дівчата.

Особливої уваги (і якраз це найбільше демонструє нам енциклопедизм українознавства в цій поемі) заслуговують їжа та грища. Як часто у творі ми зустрічаємо описи чисто українських страв. Варто згадати прийом у Дідони:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу.

І з маком медовий шулик.

І кубками пили слив'янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калґанку.

А їли троянці з «полив*яних мисок» та «кленових тарілок». Щодо ігор, то на Карфагені після прийому їжі народ грав «у свиню», «у панаса», «у ворона» тощо. Багато з цих слів та їх значення забулися б з часом, але саме завдяки такому яскравому опису Івана Петровича вони відомі нащадкам навіть через три століття.

Свій слід в українській історії залишило чумакування. Невже ви думаєте, що людина, яка протоптала стежку українській літературі, забула б про це? Нізащо! Про чумаків згадується декілька разів, проте все ж таки про них згадали. Як тільки козаки прибули до Дідони, то вона прийняла їх за чумаків, бо ті були «обсмалені, як гиря, ланці» («Відкіль такі се гольтіпаки? Чи рибу з Дону везете? Чи, може, виходці-бурлаки?). А королю латину від «Енеуса» в дарунок була кримська сіль, що високо цінувалась і вважалась коштовною.

Наскільки мені відомо, література уходить корінням у фольклор. Дещо з народної творчості знайшло своє місце в «Енеїді». Троянці дарують царю Латину та його родині «чоботи-скороходи», «скатерку-самобранку» та «килим-самольот». А Сивілла? Невже вона не нагадує вам Бабу Ягу з дитячих казок? Змінилося тільки ім*я. Навіть місце прописки не змінила карга – живе вона в хатинці на курячих ніжках.

З усього вище написаного можна побачити, що «Енеїда» дійсно є енциклопедією народознавства України. У ній описано та згадано безліч традицій, звичаїв, елементів побуту. Саме з неї українознавчі можуть підчерпнути корисну для себе інформацією та бути впевненими, що ця інформація правдива.

І.П. Котляревський написав ще «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника» та інші твори, окрім «перелицьованої Енеїди». Проте найбільше його знають саме за цим бурлескно-травестійним твором. Закінчити хочеться словами великої людини, а саме уривком з вірші Тараса Григоровича Шевченка «На вічну пам*ять Котляревському»:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

«Енеїду» Котляревського справедливо називають енциклопедією українського побуту. Письменник, відійшовши від античних традицій, показав українців у типових обставинах їхнього життя, замінивши при цьому римські імена на українські. Ось один з епізодів: Еней у пеклі зустрів:

Панька, Терешка, Шелідюна,

Леська, Олешка і Сізьона,

Пархома, Іська і Феська,

Стецька, Ониська, Опанаса,

Свирида, Лазаря, Тараса...

Жодного, як бачимо, античного імені. Так само в українському стилі написані портрети дійових осіб:

Сестру Дідона мала Ганну,

Навсправжки дівку хоть куди,

Проворну, чепурну і гарну.

Приходила і ся сюди

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній фланелевій,

В стьожках, в намисті і в ковтах...

Трохи менше місця приділено інтер'єрові. Та все ж автор подає типові описи хат козацької старшини і панів. Цар Латин звелів «клечання по двору саджати, шпалерів різних нанести і вибивать царськую хату», він радиться, як краще прибрати хату, «де як ковдрами застилати і підбирать до цвіту цвіт».

Особливо докладно описуються напої і їжа, ігри й танці, пісні та музичні твори. У репертуарі троянців пісні запорозьких козаків:

Про Сагайдачного співали,

Либонь співали і про Січ,

Як в пікінери набирали...

Широко відтворені в поемі звичаї і обряди українського народу: вечорниці, ворожіння, похорони, поминки тощо.

Своєрідна і географія «Енеїди». Котляревський змушений був зберігати маршрут подорожі Енея за Вергілієм, але в деталях не раз згадує українські міста і села: Полтаву, Опішню, Решетилівку, Келебереду. Цар Латин просить Турна відмовитись від руки Лависі і знайти собі панночку в іншому поселенні. І тут він перелічує цілу низку українських сіл, в яких живуть панночки:

Чи трохи в світі панночок?

Ну взяв би Муньку або Прісю,

Шатнувсь то в сей, то в той куток,

В Івашки, Мильці, Пушкарівну,

І в Будища, і в Горбанівку,

Тепер дівчат, хоть гать гати... Таким чином, використавши сюжет Вергілієвої поеми, І. П. Котляревський дав йому нове наповнення, вивертаючи навиворіт текст оригіналу. Під його пером травестія Вергілієвої поеми набуває ознак нравоописного жанру: завдяки всебічній українізації латинського тексту вона віддзеркалила картини української старожитності. Причому риси реалістичності в «Енеїді» виявляються не тільки в етнографічному висвітленні народного життя — відображенні застиглих і традиційних форм народного побуту, а також побуту української шляхти,— а в тому, що, малюючи побут і звичаї, автор розкриває станову й класову структуру суспільства.

І. П. Котляревський у своєму творі звеличує патріотичні подвиги народу, закликає особисті інтереси підкорити суспільним:

Де обшиє добро в упадку.

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять.

Підносячи кращі національні традиції, утверджені історичним досвідом народу, письменник закликає самовіддано любити Вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй:

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть.

Там грудь сильніша од гармат.

Поема набула характеру громадського документа. Це своєрідна енциклопедія тогочасного українського життя.

___________________________________________________________________________________