- •1.Предмет і завдання курсу “Історія української культури
- •2. Періодизація історико-культурного процесу в Україні.
- •7.Язичницька релігія, міфологія і мистецтво давніх слов’ян.
- •8. Значення прийняття християнства для розвитку української культури
- •9. Архітектура та будівництво в середньовічній Русі
- •10. Образотворче мистецтво середньовічної Русі.
- •11. Музичне мистецтво в середньовічній Русі
- •12. Освіта та наукові знання в середньовічній Русі
- •13. Писемність та давньоруські літописи в середньовічній Русі
- •14.Осередки культурного життя в середньовічній Русі.
- •15. Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства
- •16. Архітектура Галицько-Волинського князівства
- •17. Пам`ятки української культури XII–XIV ст.: “Молєніє Данила Заточника”, Київський і Галицько-Волинський літописи
- •18. Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі
- •19. Становище укр. Культури в Литовській державі
- •20. Українські народні думи та пісні XV–XVII ст., їх тематика та особливості
- •21. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.
- •22 Каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів у Львові – шедеври скульптурного різьблення
- •23 Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства
- •24 Могилянська доба і Києво-Могилянська академія
- •25 Історія українського друкарства
- •26 Полемічна література кінця XVI – початку xviі ст.: причини появи, проблематика, видатні автори
- •27 Роль братств та братських шкіл в розвитку української культури
- •28 Рід Острозьких у піднесенні культури України
- •29 Військове мистецтво козаків. Козацькій міф в українській культурі.
- •30 Українська барокова література
- •31. Музика бароко
- •32. Бароковий театр
- •33. Барокове образотворче мистецтво
- •34. Барокова архітектура
- •35. Львівський університет
- •36. Просвітницька діяльність мазепи
- •37. Ораторсько-проповідницька проза, мемуарно-історичні твори, козацькі літописи Самовидця, г. Граб’янки, с. Величка.
- •38. Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у Росії: Стефан Яворський, Феофан Прокопович.
- •39. Григорій сковорода
- •40. Іван котляревький і початок українського відродження
- •41. Роль Харківського університету у відродженецькому процесі хіх ст.
- •42.Початки галицького відродження. Руська трійця.
- •43. Просвітництво
- •44. Класицизм в архітектурі і мистецтві
- •45. Творчість композиторів бортянського березовського веделя
- •46.Живопис Боровиковського та Лосенка
- •47. Творчсть Шевченка
- •48. Перший професійний історик України Микола Костомаров та його культурна діяльність.
- •49. Життя і творчість Пантелеймона Куліша.
- •50. Валуївський циркуляр та Емський указ 1876 р. Та їх наслідки на розвиток української культури.
- •51. Український романтизм
- •52. Українська реалістична література другої половини хіх ст.
- •53. Народницький період на західноукраїнськиь землях. Культурне зростання Галичини в 40-80-х pp.
- •54. Художня творчість м.Пимоненка, с.Васильківського, м.Самокиша, і. Їжакевича, і.Труша.
- •55. Творчість о. Мурашка, м. Бурачека в контексті української та європейської культури.
- •57. Шкільництво і освіта в другій половині XIX ст. Наукове товариство ім. Т.Шевченка, його видавнича діяльність.
- •58.Український авангард і європейська художня культура кінця XIX — початку XX ст.
- •59. Творчість українських митців — зачинателів нових течій у світовому мистецтві (о. Архипенко, к. Малевич, о. Богомазов, в. Пальмов, м. Бойчук).
- •60.Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- •61.М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.М. Грушевський
- •62. Українська музична культура в другій половині XIX ст. Микола Лисенко.
- •63.Особливості культурного розвитку Галичини у першій половині хх ст
- •64.Культурне життя в Україні доби революції 1917-1921 рр.
- •67.Створення Української Академії наук, наукові досягнення в. Вернадського, д. Багалія, м. Кащенка, о. Фоміна та ін.
- •65.Культурний рух періоду Центральної Ради.
- •66.Становлення української культури в період гетьманату п.Скоропадського (1918 р.)
- •68. Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).
- •69. Українізація та її значення для культурного процесу в 20-х рр. Хх ст.
- •70. Література і театр в умовах радянського мистецького життя
- •71. Пам’ятники т.Шевченкові 1920-1930-х рр. В Україні – причини і передумови встановлення.
- •74. Творчість українських композиторів: л.Ревуцького, б.Лятошинського, в.Косенка, м.Вериковського, г.Хоткевича, к.Богуславського та ін.
- •75. Досягнення в театральному мистецтві та кіно (Лесь Курбас, о. Довженко), театр “Березіль”.
- •79.Українське образотворче мистецтво Галичини: Олекса Новаківський, Петро Холодний.
- •80. Наука та освіта, преса і радіо, театр і кіно, образотворче мистецтво під час Другої світової війни.
- •85. Культурне життя української діаспори
- •86. Українська державна символіка, її джерела
39. Григорій сковорода
Григорій Сковорода (1722-1794) — самобутній український мислитель. Син козака з Лівобережжя Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. Після трирічної мандрівки вернувся він в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори Далі 6 років працював домашнім учителем сина поміщика Томари у селі Коврай на Переяславщині. У вільний від роботи час багато розмірковував.
Саме в ці роки, завдяки близькості до природи і народу, формуються філософські погляди майбутнього письменника-мислителя. Згодом він стає викладачем синтаксису, грецької мови та етики у Харківському колегіуму. Сковорода був незвичайним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою. З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя. Майже 30 років мандрував цей співець-музика і вчитель-бацкар курними шляхами. Лівобережжя Найвідоміші твори Григорія Сковороди – це збірки "Сад божественних пісень", "Байки харківські", "Вступні двері до християнської добронравності", "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе", "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе", "Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир)", "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру", "Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова", "Боротьба архістратига Михаїпа зі Сатаною про це: легко бути добрим", "Суперечка Біса з Варсавою", "Вдячний Еродій", "Убогий Жайворонок", "Діалог. Назва його — Потоп зміїний" та інші філософські твори. Характерними рисами філософії Сковороди є діалогічність і символічно-образний стиль мислення. Філософію він розуміє як мудрість, як життя в істині, що побудоване на засадах його вчення. Підґрунтя філософії Сковороди становить його концепція про дві натури і три світи, згідно з якою світ складається з двох натур — видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі й Бога. В його вченні, характері його протесту проти існуючого ладу
відбилися переживання і настрої трудового народу, моральна чистота
його прагнень, неприйняття суспільних порядків, що несли ницість
духу, занепад духовних цінностей.
40. Іван котляревький і початок українського відродження
У ситуації рубежу,, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше - в умовах урядових заборон і переслідування - процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала “Енеїда” І.Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії “Наталка-Полтавка”, “Москаль-чарiвник”. Невипадково "батьком" нової української літератури часто називають Івана Котляревського (1769-1838, один з рідко репродукованих прижиттєвих портретів див. на мал. на с.403). Поема І.Котляревського "Енеїда" (1798) була першою поемою, написаною живою українською мовою, в якій поєдналися жанрові та художньо-поетичні традиції старої української літератури з новою, підкреслено демократичною національною ідеологією.Обробки уривків класичної поеми Вергі-лія були популярним заняттям західноєвропейських, російських та українських студентів і літераторів ще у XVII-XVIII ст., успішно робилися раніше й спроби писати живою мовою, особливо в бурлескно-травестійному жанрі. Однак "Енеїда" Котляревського стоїть у цьому ряду цілком осібно. Виділяє її особливий дух, що поривається з рутини приниження і неволі бажанням "вдарити лихом об землю" і полинути в інший, хай навіть уявний і несерйозний, але чимось такий реалістично близький світ вигнаних з батьківщини українських "троянців". Цей бурлескно-травестійний твір є однією з найбільш талановитих переробок поеми римського поета Вергілія, в якій автор подав панорамну картину українського народного життя. Бурлескно-травестійні образи троянців і античних богів, описи їхніх взаємовідносин, багатство етнографічного матеріалу, гумористичний підхід до теми, насиченість гострою суспільно-моральною сатирою зробили поему Котляревського надзвичайно популярною. Оптимістичний настрій поеми на фоні цілеспрямованого упослідження української культури сприймався як гідна відповідь імперській політиці в Україні, вселяв віру в майбутнє й натхнення в багатьох сучасників.Гумористично-сатирична форма літературної творчості І.Котля-ревського мала багато послідовників. Найбільш яскравими серед них були Петро Гулак-Артемовський та Євген Гребінка, які часто користувались у своїй творчості формою байки, але писали також ліричні поезії, історичні поеми, повісті тощо як українською, так і російською мовами. Жанр байки розвивали також Л.Боровиков-ський та М.Білецький-Носенко. Діяльність заснованого у 20-ті pp. у Львові М.Шашкевичем, Я.Головацьким та І.Вагілевичем літературно-фольклористичного об'єднання "Руська трійця" стала початком нової української літератури в Галичині.Вихідець зі слобідської козацької старшини Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) відомий як основоположник української художньої прози. Можна виділити дві основні стильові течії в прозі Г.Квітки. Перша - тяжіння до сентименталізму: у творах "Маруся",