Єдність, злагодженість і спадкоємність

Цей принцип проявляється передусім в єдиному і правильному розумінні та тлумаченні цілі завдань, принципів, методів і форм виховання, вимог, які висуваються до поведінки військовослужбовців. Злагодженість необхідна для визначення і здійснення єдиної педагогічної позиції, лінії поведінки по відношенню до того чи іншого військовослужбовця, колективу в цілому.

Спадкоємність у вихованні означає збереження, закріплення в подальшому в практиці виховання всього того позитивного, що впроваджено в життя колективу попереднім командиром – вихователем. Спадкоємність реалізується також через встановлення зв’язку з батьками воїнів, з колективами шкіл, підприємств, навчальних закладів, звідки прибула молодь для служби.

Його сутність в діалектичній єдності, спадкоємності виховання як процесу, в узгодженості дій всіх вихователів на всіх етапах військово-педагогічного процесу, єдності поставлених цілей, вимог та оцінок вихователів.

У чому сутність основних компонентів принципу?

Єдність – розуміється військовою педагогікою як єдність цілей та задач виховання.

• єдність об’єктивної оцінки вихователями стану справ у підрозділі;

• єдність оцінки вихователями вчинків та поведінки воїнів;

• єдність вимог до підлеглих.

Злагодженість – визначає висування всіма вихователями статутних вимог до воїнів.

• правильне застосування принципів та методів виховання;

• вплив на воїнів загальними зусиллями командирів, вихователів, активу.

Спадкоємність – розвиток всього кращого, що досягнуто у вихованні особистості і колективу.

• розвиток та збагачення колективних традицій, колективного досвіду;

• підтримання форм і методів роботи з підлеглими, що виправдали себе, позитивну практику міжособових відносин, що склалися.

Які основні вимоги даного принципу?

По-перше, єдине та правильне розуміння цілей, задач, принципів, методів і форм виховання.

Порушення єдності та узгодженості виховних впливів безпосередньо призводить до серйозних зривів у роботі. Якщо один вихователь прагнучи здаватися "добрим" до підлеглих, проявляє до них лібералізм та невимогливість, а інший пред’являє статутну вимогливість, то військовослужбовці це одразу відчують та зроблять відповідні висновки.

Ще гірше, коли виховні прагнення командирів та вихователів протирічні. Подібні порушення підривають авторитет керівників, породжують невиконання, обговорення наказів та розпоряджень, заважають встановленню статутних взаємовідносин у колективі.

По-друге, засвоєння, збереження та розвиток усього позитивного в практиці виховання.

Все краще, що накопичено у підрозділі, у випадку зміни командира, активу, не тільки зберігається, але й розвивається та примножується. Це дозволяє накопичувати та розвивати позитивний досвід виховання, опиратися на нього в роботі з воїнами.

По-третє, забезпечення узгодженості педагогічних впливів всіх вихователів.

Узгоджений напрямок у виховній роботі в підрозділі можливий на основі правильного застосування принципів і методів виховної роботи воїнів, єдиної оцінки вчинків того чи іншого воїна з боку всіх категорій командирів, вихователів, активу.

Все це дозволяє зосередити зусилля керівників на найбільш важливих в даних умовах задачах і конкретних об’єктах, і забезпечує таким чином швидке досягнення наміченої мети.

По-четверте, єдина оцінка виховання.Вміле застосування принципів і методів виховання, єдина об’єктивна оцінка етапу справ і вчинків воїнів забезпечують єдність військово-педагогічних поглядів вихователів на результати виховання. На основі цього складаються загальний план, єдиний стиль і тон роботи всіх ланок, які здійснюють виховання особового складу.

По-п’яте, дотримування спадкоємності у вихованні. Особливо ретельно і уважно до добутого досвіду варто ставитись тим командирам, які назначені на посади і ще не знають добре об’єкти виховного впливу, позитивні результати, які вже були досягнуті попередниками.

Таким чином, командиру підрозділу необхідно систематично працювати над формуванням єдності поглядів всіх вихователів на задачі виховання всіх воїнів.

"Виховання повинно спиратися на дві сторони – моральність і поміркованість перша підкреслює добродійність, друга захищає від чужих пороків.

Якщо опорою буде тільки моральність, ви виховуєте одних простаків або мучеників, якщо тільки благорозуміє – одних розважливих егоїстів."

Н. Шамфор.

В людині, в воїні якого ми виховуємо повинно сполучатися моральна чистота, духовне багатство і фізична вдосконаленість.

Аналіз системи принципів виховання дозволяє відокремити

основні напрямки діяльності офіцера з їх реалізації.

1. Сувора спрямованість виховних заходів, їх світогляд на обґрунтованість, зв’язок з практикою, наукова організованість і конкретність виховної роботи.

2. Максимальне використання можливостей ратної праці, добиватися глибокого розуміння воїнами суспільної корисної своєї діяльності.

3. Всебічне згуртування військового колективу, вміле використання його впливів на формування морально-бойових якостей воїнів.

4. Вміле використання індивідуального і диференціального підходів у вихованні.

5. Постійна статутна вимогливість в сполученні з турботою про підлеглих.

6. Завжди знаходити в людині краще, розвивати її на цієї основі долати негативні риси характеру.

7. Добиватися єдності в розумінні цілей, задач, принципів і методів виховання усіма вихователями особового складу підрозділу.

Висновок :

Глибоке знання принципів виховання та їх творче застосування являються важливою умовою розв’язання виховних задач, націлених на підвищення боєготовності та боєздатності підрозділу..

Принципи виховання не догми, а теоретичні положення, у відповідності з якими здійснюється процес виховання воїнів. Всі вимоги цих принципів реалізуються через різноманітні методи, засоби та прийоми виховання.