Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Пос.МРГП-ч-2-2010.doc
Скачиваний:
45
Добавлен:
27.10.2018
Размер:
1.09 Mб
Скачать
  1. Індивідуально-виховна робота - важлива складова виховання воїнів та зміцнення військової дисципліни.

Відповідне до вимог статей 112,120 статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир роти, взводу зобов'язані постійно проводити з підлеглими військовослужбовцями індивідуальну виховну роботу. Це пов'язано з тим, що кожен військовослужбовець має особливості притаманні тільки йому неповторні риси характеру, темпераменту, інтереси, потреби, здібності і інші особисті якості.

Усі ці особливості находять свою прояву в поведінці воїнів і складають об'єктивну реальність яку повинні враховувати командири.

Індивідуальна виховна робота, це система цілеспрямованого виховного впливу, який здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей воїна, шляхом застосування найбільш педагогічно доцільних засобів та методів з постійним урахуванням реакції на них і досягнутих результатів.

Суть індивідуально-виховної роботи полягає в тому що звичайні методи, засоби, та форми навчання і виховання особливого складу застосовуються до кожного військово службовця у суворій відповідності з особливостями його особистості, характеру, темпераменту, звичок, рівня освіти, схильностей та життєвого досвіду.

Основою індивідуально-виховної роботи є глибоке та всебічне вивчення кожного військовослужбовця, що є важливим засобом попередження подій та злочинів, порушення вимог військової дисципліни. Індивідуальна робота є службовим обов'язком кожного командира.

Командири повинні добре знати і глибоко розуміти основні складові індивідуально-виховної роботи:

1. Вивчення військовослужбовця як особистості - це вихідна передумова успіху індивідуальної роботи, її мета виявити:

  • позитивні риси і якості військовослужбовця, на які необхідно спиратися у виховній роботі;

  • якості, які необхідні в службі, але розвинуті у нього недостатньо;

  • якості, які є негативними і можуть перешкоджати виховній роботі.

2. Складання програми індивідуальної роботи на основі знання його можливостей, його сильних і слабких сторін. В програмі визначаються педагогічні цілі виховання, тобто вказується, які якості повинні бути розвинути, та шляхи перевиховання, усунення окремих негативних якостей.

  1. Грамотне використання вихователем відповідних засобів, методів і форм. Вони складають інструментарій виховної роботи.

  1. Здійснення індивідуально-виховної роботи в ході проведення занять з усіх видів бойової і гуманітарної підготовки, в процесі всієї служби.

  1. Індивідуально-виховна робота - це постійна оцінка її результатів.

Для цього необхідно бути в курсі змін, які здійснюються у морально-психологічному стані військовослужбовця, і систематично оцінювати ступінь розвитку його основаних моральних і бойових якостей. На основі аналізу командир може уточнити план індивідуально-виховної роботи, здійснювати вибір найкращих засобів і методів.

ОСНОВНІ МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ПІДЛЕГЛИХ

У статуті Внутрішньої служби визначені обов'язки командира щодо

вивчення підлеглих, перелік основних даних, які він повинен вивчати, для того,

щоб керуватись ними в своїх діях,

Який обсяг знань про підлеглих вимагається від командирів?

  • прізвище, ім'я та по-батькові;

  • військове звання;

  • строк служби,

  • посада;

  • сімейний стан;

  • рівень розвитку моральних та психічний якостей, життєва позиція, характер потреб, запитів, інтересів та способи їх задоволення;

  • якість мислення, уваги, вольові риси, особливості темпераменту та характеру;

стан здоров'я та фізичного розвитку;

  • відношення до оточуючих людей (положення в колективі, з ким дружить, ступінь товариськості, поведінка у різних ситуаціях);

  • відношення до себе (впевненість в собі, самокритичність, почуття власної гідності);

  • суспільна активність (відношення до доручень, участь у культурно-масовій та спортивно-масовій роботі, в організації дозвілля);

  • преобладаючии психічний стан (під иом, радість, бадьорість, відчай, униння, впадок), причини виникнення, тривалість та характер протікання.

За допомогою яких основних методів здійснюється вивчення підлеглих? ) Виправдавшими себе методами вивчення особливостей військовослужбовців в ході повсякденного життя є: 1 - індивідуальна бесіда; 2 -спостереження; 3 - аналіз результатів діяльності; 4 - вивчення документів; 5 -зв'язок з батьками;

6 - узагальнення думки інших осіб (незалежні характеристики).

Вивчення документів. Вивчаються особові справи на офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом, сержантів, курсантів, рядових. У процесі аналізу документів вивчаються біографічні данні.

Індивідуальна бесіда. Проводиться з метою уточнення отриманих даних, більш глибокого ознайомлення з індивідуальними особливостями підлеглих. При цьому:

  1. Зміст та план бесіди повинен бути раніше продуманий, вона повинна дійти до взаємного обміну думками, мати доброзичливий настрій.

  1. Підготувати запитання для бесіди. Доцільно мати декілька їх варіантів.

  1. Бути готовим дати відповіді на запитання співрозмовника.

  2. Вибрати місце (щоб ніхто не заважав) та час проведення бесіди.

  1. Створити обстановку взаємної довіри під час бесіди. У відношенні з підлеглим треба бути чесним та природнім.

  1. Бути готовим уважно, не перебиваючи, вислухати підлеглого.

  2. Після кожної бесіди необхідно підвести її підсумки, оцінити результати та намітити заходи, які надали би вплив не подальшу поведінку воїна.

Спостереження. Отриманні дані нуждаються у перевірці та уточненні, З цією метою використовується спостереження, яке передбачає вивчення поведінки підлеглого у різних ситуаціях.

Уміння спостерігати передбачає не тільки бачити, а й накопичувати дані, узагальнювати та систематизувати їх. Важливо уловити тіпічне у поведінці воїна, вірно оцінити його поступки, визначити його особливості, мотиви поведінки. Накопичені з спостережень висновки сопоставляються з даними первинного вивчення. Це дає більш всебічну та точнішу картину про особистість військовослужбовця.

Процес спостереження повинен бути :

  • безперервним;

  • конкретним;

  • активним.

Спостереження слід вести за поступками та діями військовослужбовців у самих різних навчальних, службових та побутових ситуаціях. Вірно зрозумілий поступок допомагає проникнути у духовний мир людини, виявити лінію його поведінки та характер діяльності.

Спостереження слід вести за поступками та діями військовослужбовців у самих різних навчальних, службових та побутових ситуаціях. Вірно зрозумілий поступок допомагає проникнути у духовний мир людини, виявити лінію його поведінки та характер діяльності.

  • несення служби у добовому наряді;

  • якість виконання свої службових обов'язків;

  • записи у службовій картки;

  • участь у суспільному житті підрозділу;

  • спортивні досягнення;

  • яки книжки читає, чім захоплюється;

  • з ким та яки стосунки підтримує.

В ході повсякденної діяльності командири (начальники) отримують різну інформацію про підлеглих, уточнюють та доповнюють результати своїх спостережень, мають більш вірні та обгрунтовані думки про кожного військовослужбовця. Таким чином, накопичується база знань відносно кожного підлеглого, до якої відноситься:

  • соціально-демографічні дані про військовослужбовця;

  • висновки про його характер, звички, схильності, ділові та моральні якості.

  • як складаються взаємовідносини з співслужбовцями.

  • заходи впливу на військовослужбовця та їх результати.

  • що позитивного в характері вдалося розвити та закріпити.

- які негативні риси усунені в його характері, на що слід звернути увагу в майбутньому.

Спостереження повинно об'єктивно відображати як позитивні так і негативні риси людини. Головна мета вивчення - встановити конкретні причини та мотиви, в силу яких військовослужбовець здійснює позитивні чи негативні поступки, реально визначити особливості його характеру, здібностей, щоб у подальшому сказати на цього військовослужбовця більш ефективний вплив.

Від чого залежить успіх індивідуально-виховної роботи?

В першу чергу від самого вихователя. Від того, наскільки творчо та цілеспрямовано він зуміє її організувати і методично грамотно вести. При цьому слід мати на увазі, що військовослужбовці у всьому рівняються на свого командира.

ФОРМИ ІНДИВИДУАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

До основних форм індивідуально-виховної роботи відноситься:

  1. Індивідуальна бесіда.

  1. Індивідуальна допомога.

  1. Конкретна товариська критика.

  2. Індивідуальні завдання і доручення,

  3. Індивідуальні вимоги.

  4. Опора в індивідуальній роботі на колектив і громадськість.

  5. Індивідуальний контроль. ^

  6. Розумна система заходів заохочень та стягнень.

Індивідуальна бесіда. Вона має метою вплинути на розум і почуття воїна для виховання необхідних якостей, її перевага полягає в довірливому характері, а також щирості співрозмовника.

Під час бесіди важливо дотримуватись наступних умов:

  • Встановити контакт з підлеглим;

  • Створити обстановку довіри;

  • Допомогти воїну зробити правильну оцінку своїх вчинків;

  • Сформувати позитивну перспективу подальшої службі;

  • Викликати бажання змінити поведінку та виробити в характері позитивні якості;

Переконати підлеглого, що командир і товариші бажають йому допомогти;

- Не допускати повчального і карального тону, окриків та грубостей. Індивідуальна допомога. Під час надання допомоги доцільно керуватися

наступним:

  1. Допомога повинна бути конкретною, з використанням різноманітних її видів;

  1. Надаватися із врахуванням особливостей особи, успіхів у її службовій діяльності, навчанні і поведінці;

  1. Враховувати особливості психології відстаючого воїна (чи прийме він таку допомогу, чи користується у нього авторитетом той хто надає допомогу);

  2. Пам'ятати, що дієвість допомоги залежить від доброзичливості, чуйності, щирості, поваги до командира, його віри у сили і можливості підлеглого, від вміння дати змогу підлеглому відчути результати допомоги.

Допомога може виражатися у пораді, роз'яснені, переконанні по окремим службовим та особистим питанням , моральній підтримки, під час яких-небудь гострих переживань, під час вирішення конфліктної ситуації, подоланні психологічних труднощів.

При організації індивідуальної допомоги необхідно пам'ятати, що вона не повинна перетворюватися в опіку та знижувала його особисту відповідальність за навчання, службу, дисципліну.

Конкретна товариська критика. На загальних зборах, сатиричних і стінних газетах, бойових аркушах, аркушах-блискавках, радіогазетах.

Дієвість критики досягається тоді, коли: вона конкретна і цілеспрямована;

  • слід постійно пам'ятати про те, що критикувати доцільно за недоліки у поведінці;

  • безпредметна критика впливу не має і приводить до негативного результату;

  • людини, яка критикує, повинна опиратися на свіжі факти і події;

  • не піддавати критиці воїна, який спокутував свою провину;

  • критичні зауваження повинні носити товариський характер і не ображати гідність людини.

Індивідуальні завдання і доручення. Вони дають добрі результати, якщо відповідають наступним педагогічним вимогам:

1. відповідність завдання цілі виховання, його здібностям;

  1. тісний зв'язок зі службового діяльністю;

  1. заохочення до сумлінного виконання завдань і доручень, контроль і допомога в їх виконанні.

Індивідуальні вимоги. На підставі глибокого знання підлеглих, рівня їх дисциплінованості визначають хто з військовослужбовців вимагає в проявленні до них більш високих індивідуальних вимог та здійснення контролю.

Якою повинна бути вимогливість? Рівна, яка б виключала поблажки та пільги для одних та непосильний тягар для інших.

Опора в індивідуальній роботі на колектив і громадськість. Проводячи індивідуальну роботу командири зобов'язані використовувати виховні можливості колективу. При цьому необхідно дотримуватись низки правил:

1. Пе допускати, щоб у колективі стало головним переконання що один воїн у всьому сильний, а другий у всьому слабкий. Неможна допускати, щоб в колективі були люди, яки примирилися зі своїм станом "відстаючих", "вічних порушників";

2.3 більшою увагою, тактом необхідно відноситись до військовослужбовців з обмеженими здібностями, створювати умови, щоб вони ці здібності розвивали та людина відчула своє зростання, переживав би радість успіху, відчував свою корисність;

  1. Не допускати, щоб в колективі схвалювалися успіхи, досягнуті без значних зусиль;

  1. На колективне обговорення недоцільно виносити кожний проступок, щоб не ослаблювати силу виховного впливу колективу;

  1. Рішення про громадське засудження поведінки військовослужбовця, який допустив дисциплінарне порушення, слід приймати лише тоді, коли командир впевнений в його підтримані.

Індивідуальний контроль. Командири зобов'язані постійно спостерігати та контролювати дії підлеглих та їх поведінку. Але на відміну від метода спостереження, який застосовується для вивчення військовослужбовця, коли йому не доводиться до відома про наміри начальника, у даному випадку підлеглого

інформують, що за такими-то питаннями і протягом якого періоду буде здійснюватись спостереження за ним,

Система заохочень та стягнень. Важливе місце в роботі з кожним військовослужбовцем займає уміння командирів застосовувати заохочення та стягнення з врахуванням конкретної ситуації та особливостей воїна. Необхідно пам'ятати, що найбільшу віддачу дають заохочення тоді, коли вони застосовуються по зростаючий (воїнам молодшим, а потім - старшим, від похвали - до більш високих заходів), та своєчасно, коли забезпечується широка гласність. Також необхідно здійснювати контроль за тим, щоб все, що оголошено, було записано, виконано, вручено, все, що повинно бути направлено за адресами (листи-подяки, фотографії), - надіслано.

Важливим елементом індивідуального підходу є зацікавленість і інтерес до сумлінної праці підлеглих. Кожен військовослужбовець під час проходження служби повинен бути поміченим та оціненим. Для цього необхідно відмовитися від непридатної практики заохочень (лише у випадку знаменних дат та загальним списком). Не можна залишати поза увагою працю людей, які мають середні здібності. Потрібно подякувати воїнів, які із місяця в місяць старанно роблять своє нелегко повсякденно діло.

Ретельної продуманості з боку командирів потребує система накладення та зняття стягнень. При цьому необхідно неухильно дотримуватись вимог дисциплінарного статуту. Заходи стягнення за той чи інший поступок повинні сприйматися не як причіпка, а як прагнення командира допомогти військовослужбовцю навчитися керувати своєю поведінкою, гідно вести себе. Небажано використовувати відразу крайні заходи стягнення (важлива не його суворість, а його неминучість).

Вважати неухильним правилом: перед тим, як накласти стягнення на підлеглого, слід ретельно розібратись у ступені його провини. При необхідно враховувати поведінку військовослужбовця, характер здійсненого їм проступку, обставин, при яких він був здійснений, ступінь усвідомлення військовослужбовцем порядку служби.

Зняття дисциплінарного стягнення здійснювати суворо індивідуально, коли воно відіграло свою виховну роль.

Крім вище названих методів також можуть бути застосовані методи індивідуального впливу на особу.

Багаторічною педагогічною практикою встановлено, що дисциплінованість військовослужбовців досягається не тим, що вони караються за якісь неправильні дії, а здійсненням впливу на них та спонуканням їх поступати правильно.

В зв'язку з цим має значення абсолютно кожна дрібниця - жести, голос, міміка, емоції та інше.

Трохи детальніше назвемо основні методи індивідуального впливу на людину.

Невербальний вплив має опір не на слова, а на зрозумілі воїну жести,

рухи, міміку, вираз очей, інтонацію голосу.

Емоційний вплив - здійснюється за допомогою засобів, які безпосередньо викликають інтерес, емоції і почуття особи (особистий зразок офіцера).

Раціональний вплив здійснюється за допомогою різних вербальних (словесних) засобів, які мають ціллю сформувати моральні, соціальні, правові та інші знання.

Вольовий вплив досягається різними засобами і способами, які примушують підлеглого виконувати вимоги вихователя.

Таким чином, різноманітність форм, методів і засобів індивідуального впливу дозволяє виховувати воїнів згідно сучасних вимог, формувати у них необхідні якості.

Висновок:

Таким чином, індивідуально-виховна робота це статутний обов'язок кожного командира. Тільки її приведення в систему, а також комплексне використання усіх її елементів, плановість, систематичність та цілеспрямованість проведення може дати позитивний результат у справі формування у військовослужбовців високих морально-бойових якостей захисника Української держави.