Білет № 1

1. Завдання фармакогнозії на сучасному етапі. Роль фармакогнозії в практичній діяльності провізора.

Фармакогнозія — наука, що вивчає лікарські рослини, лікарську сировину рослинного та тваринного походження, а також продукти їх переробки.

Сучасна фармакогнозія вирішує такі завдання.

1. Вивчення хімічного складу лікарських рослин, шляхів біосинтезу та динаміки утворення біологічно активних речовин, накопичення їх в органах і тканинах у процесі онтогенезу рослин і під впливом екологічних факторів; пошук оптимальних умов збирання, сушіння і зберігання лікарської рослинної сировини.

2. Стандартизація лікарської рослинної сировини; розробка проектів тимчасових фармакопейних статей (ТФС) та переробка існуючої аналітичної нормативної документації (АНД); удоcконалення методів визначення ідентичності рослини, чистоти і доброякісності сировини.

3. Лікарське ресурсознавство, тобто вивчення географічного поширення лікарських рослин, виявлення заростей, облік запасів, картування їх і визначення можливих обсягів заготівлі, розробка та здійснення заходів щодо відновлення природних ресурсів найцінніших видів.

4. Лікарське рослинництво, інакше кажучи, виявлення, акліматизація та інтродукція лікарських рослин, їх культивування, селекція високопродуктивних сортів.

5. Біотехнологія рослин — вирощування ізольованих рослинних клітин і тканин для виділення біологічно активних речовин.

Фармакогнозія є однією з профільних дисциплін у фаховій підготовці провізора і відіграє провідну роль у розв’язанні таких актуальних проблем як створення ефективних ліків з рослинної сировини,

підвищення її якості, раціональне використання природних ресурсів тощо.

Значення фармакогнозії в практичній діяльності провізора : Фармакогнозія разом з іншими фармацевтичними дисциплінами формує професійні знання фармацевта вищої кваліфікації - провізор

У всьому світі заготовляють велику кількість лікарської рослинної сировини.Для освоєння цього багатства потрібні організатори, ресурсоведи, аналітики, які добре знають специфіку лікарських рослин та рослинної сировини.

Провізори-фармакогности працюють в аптечній системі, в різних заготовчих організаціях, в науково-дослідних фармацевтичних установах.

2. Пектини. Будова. ЛР і сировина, що містять пектини. Виділення та застосування.

Пектинові реч.- полісахариди, утворені залишками головним чином галактуронової кислоти. У рослинних тканинах заповнюють міжклітинний простір, з розкладанням пектинових речовин повязане помякшення плодів при дозріванні і зберіганні.

Пектинові речовини знижують вміст холестерину(кровоспинна дія), позитивно впливають на внутрішньоклітинні реакції дихання та обміну речовин, підвищують стійкість організму до алергічних факторів, стимулюють загоювання ран, прискорюють лікування опіків, виводять радіонукліди.

Пекти́нові речови́ни (від грецьк.pektos — згорнутий) — велика група природних вуглеводів, які містяться у всіх рослина. Ці полісахариди (гетерополісахариди) побудовані із залишків галактуронової кислоти, яка є продуктом окислення глюкози. Вони є неоднорідними і зустрічаються у вигляді протопектину, пектину, пектинової та пектової кислоти.

Пектин — розчинна у воді речовина, яка міститься у клітинному соку плодів і овочів. При варінні з цукром і кислотами пектин утворює драглі. 

3. Визначення поняття «дубильні речовини» (таніди). Хімічна будова. Типи класифікацій. Фізико–хімічні властивості. Виділення з ЛРС і методи дослідження.

Дубильні речовини (таніди) — це комплекс низько- та високомолекулярних поліфенолів, генетично зв’язаних між собою, що виявляють дубильні властивості, мають в’яжучий смак, осаджують білки та алкалоїди з розведених розчинів.

Дублення — утв. водневих зв’язків між гідроксильними групами дуб.реч. і карбонільними групами амінокислот.

!Поділяються залежно від дуб.дії:

1. Псевдотаніни (в’яжучі таніни, харчові, чайні)- з малою молекулярною масою до тисячі вуглец. одиниць – в’яжуча дія.

2. *Справжні таніни – від тис. до 20 тис., в’яжуча дія

3. Високомолекулярні таніни-вище 20 тис., не мають дублячої дії.

Дубильні речовини за продуктами їх термічного розпаду на дві групи:

пірогалолові (які дають при піролізі пірогалол) та пірокатехінові (які утворюють пірокатехін).

!У 1920 р. К. Фрейденберг запропонував розподілити таніни на підставі їх природної будови та хімічних властивостей на дубильні речовини, що гідролізуються, і конденсовані.

1. Дубильні речовини, що гідролізуються під впливом кислот, ферментів та лугів, розщеплюються на прості фенольні сполуки та сахар.

1. Похідні галової кислоти та цукрів- галотаніни.

Галотаніни є найбільш поширеними в цій групі дубильних речовин. Загальна формула галотанінів, де R — залишок моно-, ди-, три-, тетра-, пента- або полігалової кислоти:

2. Похідні елагової кислоти- елаготаніни

Елаготаніни після гідролізу утворюють елагову кислоту або кислоти, біогенетично пов’язані з нею, наприклад гексаоксидифенову, хебулову, дегідродигалову та ін.

2. Конденсовані- під дією мінер.кислот конденсуються. В основі конденс. дуб. реч. лежать: флавани та цукри.

1. Конденсація за к. фрейденбергом (не ферментативна): кисле середовище

2. Конденсація за д. хатуеєм( окислювальна або окисна): пропанові кільця закриті, у кільці В відбув. окиснення,утв. кета-групи

4. (Гербарій № 2).

Солодка гола (Glycyrrhiza glabra L., бобові — Fabaceae)

КОРЕНI СОЛОДКИ — RADICES GLYCYRRHIZAE

Хімічний склад. Сапоніни (тритерпенові глікозиди, похідні олеану)-вяжуча, протизапальна, рідина Новікова. Флавоноїди- противиразкова, препарат Ліквіритон, густий екстракт та сироп, сухий екстракт та порошок коренів-відхаркувальна. Препарат-гліцирам.

5. Подрібнена сировина № 2

Кора крушини (Cortex Frangulae)

Крушина вільховидна- Frangula alnus Mill., жостерові — Rhamnaceae

Антраценпохідні (хінони)- підгрупа емодину

Дія- послаблююча

Чай послаблюючий № 1, збір шлунковий № 3, екстракт рідкий, екстракт сухий, рамніл, сироп крушини, відвар Вікалін, вікаір.

Білет № 2

1. Організація заготівлі лікарської рослинної сировини (ЛРС).

Лікарські рослини збирають в такі періоди вегетації, коли в них накопичується максимальна кількість діючих речовин. Крім того, існують загальні правила й обмеження: надземні частини ЛР (листя, квітки, трава, плоди) збирають у суху погоду, після того, як обсохне ранкова роса і до появи вечірньої; підземні органи — протягом усього дня.

Заборонено збирати сировину на звалищах, смітниках, на полях і біля них, де проводяться обробки сільськогосподарських рослин отрутохімікатами, поблизу нафтопроводів, уздовж залізничних колій. Збирають сировину лише із здорових, добре розвинутих рослин, не пошкоджених комахами і мікроорганізмами.

В надземних частинах рослини вміст біологічно активних речовин досягає максимуму в період цвітіння і на початку плодоношення, в плодах — у період повного дозрівання, в коренях — після відмирання надземної частини рослини, в корі — в період весняного руху соку.

Бруньки збирають рано навесні, коли вони набубнявіли, але не лопнули.

Кору збирають навесні, у квітні-травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється.

Трави збирають перед початком або під час цвітіння. Їх зрізають серпом або ножем на рівні нижніх листків.

Листки збирають перед початком або під час цвітіння рослин, коли вони повністю сформувалися.

Квітки збирають залежно від періоду цвітіння, але частіше на початку його, запобігаючи розпаданню квітки або суцвіття.

Пуп’янки збирають до розпускання квітів (софора японська).

Плоди, насіння збирають дозрілими або повністю, або на 60–70 % (селерові, льон, гірчиця).

Підземні органи можна збирати навесні, та краще восени, коли надземні частини починають в’янути.

2. Визначення поняття «Ліпіди», їх класифікація, фізико–хімічні властивості. Зберігання.

Ліпідами називають групу органічних сполук — жирів і жироподібних речовин, неоднорідних за хімічним станом, що мають спільні фізико-хімічні властивості. Ліпіди нерозчинні у воді і добре розчинні в органічних розчинниках (ефір, хлороформ, ацетон, гексан, бензол тощо).

Існують три основні класифікації ліпідів: хімічна (структурна), біологічна та фізико-хімічна. За біологічною класифікацією ліпіди поділяють на резервні та структурні. За фізико-хімічною визначають: неполярні (нейтральні) та полярні ліпіди; омилювані (жири, воски, складні ліпіди) і неомилювані (ізопреноїди, каротиноїди, простагландини тощо).

За розчинністю і здатністю омилюватися до ліпідів відносять терпеноїди, стероїди, каротиноїди, а також хлорофіл, але ці сполуки розглядаються в інших розділах підручника, тому не ввійшли до цієї глави. Нижче ми розглянемо лише групу ліпідів, у структурі яких є залишки жирних кислот. Це безпосередньо жирні кислоти, жири (власне ліпіди) і жироподібні речовини (ліпоїди).

За хімічною будовою найпоширеніші жирні кислоти — це насичені та ненасичені монокарбонові кислоти з нерозгалуженим вуглецевим ланцюгом і парною кількістю атомів вуглецю.

Ненасичені кислоти мають подвійні зв’язки в цис-конфігурації. У структурі поліненасичених кислот знаходяться подвійні зв’язки, між якими містяться метиленові групи.

Жири — високомолекулярні органічні сполуки, які складаються виключно з тригліцеридів жирних кислот загальної формули:

Стерини, або стероли,— одноатомні вторинні спирти, похідні циклопентанпергідрофенантрену (стерану). Вони є найпоширенішими в природі стероїдами і за походженням поділяються на тваринні (зоостерини) і рослинні (фітостерини). В складі тканин стерини знаходяться у вільному стані та у вигляді ефірів з жирними кислотами — стеридів.

Фізико-хімічні властивості

Жири та олії маслянисті на дотик, на папері залишають пляму, яка збільшується при нагріванні. Це одна з їхніх відзнак від ефірних олій, пляма від яких швидко вивітрюється. При нормальній

температурі жири не загоряються, але після нагрівання горять яскравим полум’ям.

Жири тваринного походження, як правило, тверді, рослинні (жирні олії) — рідкі. Винятками серед тваринних жирів є риб’ячий жир (рідина), а серед рослинних жирів — масло какао (тверде).

3. Розповсюдження дубильних речовин у рослинах, та біологічна роль їх у життєдіяльності рослин.

Дубильні речовини, які надходять до організму, діють на слизову оболонку травного тракту, моторику, секреторну та засвоювальну функції. Вони мають в’яжучий смак та сприяють утворенню тонкого шару ущільненого білка. Це знижує подразнення слизової оболонки та усуває поверхневі ерозії, виразки. Рослинні поліфеноли суттєво знижують токсичну дію хімічних агентів. Першочергова роль у цьому відводиться механізму ущільнення клітинних мембран, що зашкоджує надходженню токсичних речовин до життєво важливих органів, допомагає збереженню ендогенної аскорбінової кислоти і глікогену.

Протизапальна дія поліфенолів сприяє загоєнню дрібних ран.

Дубильні речовини знайшли широке використання в медичні практиці. Вони виявляють в’яжучу, протизапальну і антимікробну дію. Препарати, що містять дубильні речовини, застосовують внутрішньо при гострих і хронічних колітах, ентеритах, гастритах, іноді як кровоспинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах. Широко використовують дубильні речовини при запальних

процесах ротової порожнини, гортані, носа у вигляді полоскань, а також при опіках, пролежнях, виразках у вигляді зрошень та змащувань.

Білет № 3

1. Загальні правила сушіння, транспортування та зберігання ЛРС. Особливості зберігання сировини, що містить серцеві глікозиди.

Сушіння — метод консервування рослин шляхом оптимального зневоднення.

Загальні правила сушіння такі:

• сировину, яка містить ефірні олії, сушать при температурі 30–45 °С, розкладаючи шаром 10–15 см, щоб запобігти їхньому звітренню;

• сировину, яка містить глікозиди, сушать при температурі 50–60 °С — це дозволяє швидко інактивувати ферменти, які руйнують глікозиди;

• для сировини, яка містить алкалоїди, найкраща температура — до 50 °С;

• сировину, яка містить аскорбінову кислоту, сушать швидко при температурі 80—90 °С.

Транспортування. Лікарську рослинну сировину транспортують у сухих, чистих, без сторонніх запахів, закритих транспортних засобах.

• Отруйну, сильнодіючу та ефірноолійну сировину перевозять окремо.

Кожну партію супроводжують документом про якість сировини, який видається відправником.

Зберігання лікарської сировини.

Зберігають сировину по групах: отруйна і сильнодіюча, ефірноолійна, плоди та ягоди — кожна в окремому приміщенні, на стелажах, нижній ярус — на відстані не менш як 15 см від підлоги, в штабелях висотою не більше 2,5 м для ягід, насіння, бруньок і 4 м для інших видів сировини.

На кожному штабелі кріпиться етикетка розміром 20Ѕ10 см із зазначенням: найменування сировини, найменування підприємства-відправника, часу заготівлі, номера партії і дати надходження.

Сировина, що зберігається на складі, щорічно перекладається і в цей же час проводиться дезинфекція приміщення.

Строк зберігання кожного виду сировини встановлюється відповідним нормативним документом.

Особливості зберігання сировини, що містить серцеві глікозиди .При заготівлі і сушінні сировини втрачається вода, порушується тургор і напівпроникність клітинних оболонок. Ензими, які містяться у відповідних клітинах рослин, вступають у контакт з глікозидами. Для того, щоб глікозиди не розкладалися на аглікон і сахар, сировину необхідно сушити швидко при температурі 60 °С. При цьому білок ферменту згортається, і гідроліз не відбувається.

2. Визначення типів жирний олій. Найбільш поширені жирні кислоти, які входять до складу жирних олій.

У ліпідах тваринного походження переважають насичені кислоти — пальмітинова і, на другому місці, стеаринова.

Серед незамінних жирних кислот лінолева і α-ліноленова кислоти входять до складу рослинних олій і тваринних жирів.

3. ЛР і ЛРС, які містять конденсовані дубильні речовини. Лікарські форми і препарати. Шляхи використання в медицині.

Дубильні речовини знайшли широке використання в медичній практиці. Вони виявляють в’яжучу, протизапальну і антимікробну дію. Препарати, що містять дубильні речовини, застосовують внутрішньо при гострих і хронічних колітах, ентеритах, гастритах, іноді як кровоспинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах. Широко використовують дубильні речовини при запальних

процесах ротової порожнини, гортані, носа у вигляді полоскань, а також при опіках, пролежнях, виразках у вигляді зрошень та змащувань. Хоча властивість зміцнювати капіляри мають всі поліфеноли, протигеморагічний ефект рослинних речовин, можливо, зумовлений не тільки їхнім впливом на судини, а й пов’язаний з посиленням згортання крові.

Катехіни призначають як Р-вітамінні засоби. Встановлена радіопротекторна дія більшості дубильних речовин, а також здатність їх до видалення з організму радіоактивних ізотопів цезію та стронцію.

Білет № 4

1. Сировинна база лікарських рослин України, їх раціональне використання.

Сировинну базу в Україні становлять дикорослі лікарські рослини, рослини, що культивуються, та імпортована сировина. ЛРС використовується підприємствами фармацевтичної, харчової, лікеро-горілчаної, парфумерно-косметичної галузі. Споживачі укладають прямі угоди із заготовельними конторами Укрспоживспілки, фермерами, держгоспами, окремими підприємцями, приватними заготовельниками, проводять авансування під заготівлю й вирощування ЛР за рахунок коштів підприємств-виробників фітопрепаратів, фітосубстанцій або БАДів. При багатьох держгоспах консорціуму Укрфітотерапія створені пункти із заготівлі сировини дикорослих ЛР. Імпортну сировину закупають за контрактами з країнами близького і далекого зарубіжжя: Росією, Молдовою, Таджикистаном, Індією та ін.

2. Методи отримання жирів і жирних олій. Визначення фізико–хімічних показників жирних олій та їх аналітичне значення.

Рослинні масла зазвичай отримують способом пресування. На маслопереробних заводах насіння попередньо пропускають через сортувальні машини для видалення домішок, підсушують, якщо в цьому є необхідність, після чого на спеціальних обдирних машинах звільняють від твердих насіннєвих оболонок. Звільнені насіннєві ядра подрібнюють, отриману масу злегка підсмажують і змочують водою, після чого мезгу з допомогою шнека подають в обігрівається гідравлічний прес. При гарячому способі пресування вдається віджати максимальна кількість жирної олії, оскільки білки частково згортаються і масло легше звільняється з тканин, не кажучи вже про те, що при цьому масло стає більш рухливим. Гаряче пресування супроводжується, однак, і великим переходом супутніх речовин, а також высокоплавких фракцій масла (наприклад, тристеарина). Віджим насіння в холодних пресах, природно, приводить до меншого виходу масел, але отримані при цьому олії містять менше супутніх речовин і значно менше пофарбовані. Для медичних цілей (особливо для приготування парентеральних розчинів) вони краще, оскільки можуть використовуватися без рафінування.

Жирні олії отримують також шляхом екстрагування насіння летючими органічними розчинниками (частіше низкокипящими фракціями бензину). Екстракція проводиться на заводах в установках, що працюють за принципом апарату Сокслета, з подальшою відгоном екстрагента. Екстракцією досягається більший вихід олії, але і з великою кількістю небажаних супроводжуючих речовин (смол і пігментів). Екстракційні масла, якщо вони призначаються для харчових і медичних цілей, потребують ретельного рафінуванні.

Тваринні жири одержують шляхом витоплювання жирової тканини, знятої з внутрішніх органів тварин (нирок, брижі, великого сальника). Перед цим зібраний жир очищають від залишків інших тканин.

Жирні олії, отримані шляхом пресування, як правило, містять домішка обривків тканин, клітинного вмісту, механічні забруднення і т. д. З цієї причини масла відразу пропускають через фільтр-прес. Такі олії, які зазнали тільки первинної фільтрації, прийнято називати сирими. У сирих жирах міститься певна кількість (2-3%) супутніх речовин (стерини, воски та воскові спирти, забарвлюючі речовини і зумовлюють смак і запах, білки, вітаміни та ін). Цей комплекс речовин знаходиться в оліях в стані колоїдного розчину. Їх нестійкість є причиною появи в оліях при зберіганні муті і опадів; при охолодженні олії можуть випадати і высокоплавкие гліцериди. Незважаючи на відносно малу кількість в жирах супроводжуючих речовин, вони роблять великий вплив на якість жирів. Це вплив може бути як позитивним, так і негативним. У першому випадку (наприклад, вітаміни, фосфатиди) вживають заходів для збереження таких речовин в жирі, а в другому, навпаки, прагнуть можливо повніше їх видалити з жиру.

Фізичні показники: густина,кут обертання площини поляризації, показник заломлення.

Хімічні числові показники: кислотне число, ефірне число, ефірне число після ацетилювання.

Дослідження жирів. Для визначення ідентичності та якості жирів використовують фізичні, хімічні та органолептичні методи дослідження.

До фізичних показників належить показник заломлення олій (рефракція), питома вага тощо.

Хімічні показники – це визначення міліграмів гідроксиду калію, яка потрібна для нейтралізації вільних жирних кислот в одному грамі жиру. Кількість вільних кислот при зберіганні жирної олії збільшується у зв’язку з тим, що відбувається процес омилення жирів. Свіжі жири майже нейтральні. Отже, кислотне число є показником доброякісності та свіжості жирної олії.

Ефірне число – це кількість міліграмів гідроксиду калію, яка потрібна для омилення складних ефірів, що містяться в одному грамі жирів. Ефірне число дорівнює різниці між числом омилення та кислотним числом.

Йодне число – це кількість йоду, що приєднується у відповідних умовах до 100г жирної олії. Йод приєднується до жирних олій на місцях подвійного та потрійного зв’язку. Йодне число є одним з головних ознак якісної оцінки олій, тому що дає можливість відрізняти висихаючі, напіввисихаючі та невисихаючі олії.

Число омилення – кількість міліграмів гідроксиду калію, яка потрібна для нейтралізації вільних кислот та омилення складних ефірів, що містяться в одному грамі жиру. Воно характеризує загальну кількість жирних кислот і, відповідно, є показником ідентичності жирної олії. До органолептичних показників належить визначення смаку та запаху жирних олій.

3. Визначення поняття «терпеноїди». Класифікація. Біосинтез. Правило Ружички. Розповсюдження БАР ізопреноїдної структури в рослинному світі.

Терпеноїди(ізопреноїди) — клас аліфатичних та циклічних вуглеводнів різної складності (від 10 до 40 та більше вуглецевих атомів), в основі яких лежить ізопрен (С5Н8): СН₂=С(СН₃)—СН=СН₂.

Терпеноїди-містять кисень. Терпени-не містять кисень.

За кількістю ізопренових фрагментів терпени поділяють на такі групи:

• Гемітерпени (напівтерпени)- містять 1 залишок, до яких належать: компоненти ефірних олій, змішані терпени.

• монотерпени (С10Н16) - 2 ізопренових фрагмента: компоненти ефірних олій, іридоїди, монотерпенові псевдоалкалоїди (ківі, Актинідин-заспокійлива, спазмолітична дія)

• сесквітерпени (півтора терпени)(С15Н24) - 3 ізопренових фрагмента: компоненти ефірних олій, фітогормон, абсцизова кислота-інгібітор росту рослин, сесквітерпенові псевдо алкалоїди-нуфаридини (жовті глечики, Латаття)-гіпотензивна, спазмолітична, заспокійлива дія

• дітерпени (С20Н32) - 4 ізопренових фрагмента: смоли, бальзами, спирт фітол, фітогормони, дитерпенові псевдоалкалоїди

• трітерпени (С30Н48) - 6 ізопренових фрагмента: всі стероїди, серцеві глікозиди, три терпенові сапоніни, Томатидин, Вератрамін-протипаразитарний.

• Тетратерпени (С40Н64) - 8 ізопренових фрагмента

• Політерпеноїди- n залишків: каучук, гутаперча, міститься у молочному соці.

Монотерпени (С10Н16) внаслідок своєї летючості і запаху особливо цінні для промисловості запашних речовин. Їх поділяють на:

- аліфатичні монотерпени

- моноциклічні монотерпени

- бициклические моно терпени

Фітогормони- сполуки, що регулюють процеси росту, розвитку, старіння..

Біосинтез. Iзопреноїди утворюються в живих організмах з оцтової кислоти (ацетил-СоА) через проміжну мевалонову кислоту. У 1887 р. Валлах запропонував основне «ізопренове правило». Його

вдосконалив Ружичка, який назвав попередника всіх терпенів «активним ізопреном».

Ізопентенілпірофосфат перетворюється на всі відомі природні терпени та їх похідні — терпеноїди. Головною реакцією «активного ізопрену» є полімеризація С5-одиниць до сполук С10, С15, С20,

С30, С40 і т. д. Розгалужений кінець ізопренової одиниці розглядають як «голову», а нерозгалужений — як «хвіст». Приєднання «голова до хвоста» є найбільш поширеним, але при утворенні три-

терпенів (С30) та тетратерпенів (С40) димеризація іде за типом «хвіст до хвоста».

Правило Ружички:

1. Загальне ізопренове правило: всі терпеноїди складаються з ізопренових ланок, крайні зяких назив. – голова (розгалужений кінець), і вхвіст (нерозгалужений кінець).

2. Окремен ізопренове правило: приєднання молекул ізопрену відбув. За принципом «голова до хвоста»

Білет № 5

1. Номенклатура ЛРС. Чим відрізняється номенклатура ЛРС, дозволеної до відпустку з аптек від переліку ЛРС, яка включена до ДФУ і ДФ XI?

Лікарська рослинна сировина (ЛРС) — цілі лікарські рослини або їхчастини, що використовуються у висушеному (іноді у свіжому) вигляді для отримання лікарських речовин, лікарських засобів рослинного походження (фітопрепаратів) та лікарських форм і дозволені до використання.

ЛРС, дозволена до застосування органами МОЗ України й включена доДержавного реєстру, називається офіцинальною (від лат. offіcіna — аптека); що входить до ДФУ — фармакопейною.

2. Ліпоїди: бджолинний віск, спермацет, ланолін, фосфоліпіди. Сировинні джерела їх отримання. Будова, аналіз. Як відрізнити справжні ліпіди від ліпоїдів та їх застосування.

ЛІПОЇДИ(складні ліпіди) (грец. lipos — жир + eidos — вид), або жироподібні речовини — складні, високостабільні сполуки з високою Tпл, подібні до ліпідів тим, що розчинюються органічними розчинниками, а не водою. На відміну від ліпідів омилюються лугами при нагріванні.

Бджолиний віск - це продукт обміну речовин, що виділяється робочими медоносними бджолами на поверхню нижнього боку черевних кілець у вигляді дрібних прозорих листочків. Використовують як компонент мазей і пластирів. Швидке загоєння опіків при застосуванні воскових мазей пояснюється присутністю вітаміну А і каротиноїдів.

Спермацет (Cetaceum) - щільне воскообразное речовина, легко розріджується при помірних температурах. Він накопичується в особливому «спермацетового мішку» в порожнині черепа і спинного мозку кашалотів. Головна складова частина спермацету складний ефір цетилового спирту і кислоти пальмітинової.

Фосфоліпіди є тригліцерола жирних кислот. На відміну від жирів, у них один з гидроокислов глицерола, етерифікованих фосфорною кислотою, пов'язаний з різними азотистими підставами, найчастіше з холіном (фосфатидилхолін). Фосфатиди, містять холін, називаються ще лецитинами. Лецитини зустрічаються у всіх тканинах тваринного і рослинного походження. Вони мають високу емульгуючою здатністю.

3. Визначення поняття «іридоїди». Хімічна будова. Класифікація. Якісні реакції на ірідоїди. Хроматографічний аналіз. ЛР і ЛРС, які містять ірідоїди.

Іридоїди — група монотерпенових сполук рослинного походження, що містять у своїй структурі частково гідровану циклопентанпіранову систему.

Іридоїдні глікозиди після дії на них мінеральних кислот утворюють забарвлені сині або синьо-фіолетові розчини з наступним випаданням фіолетово-чорного осаду. За результатом кольорових реакцій ці глікозиди назвали псевдоіндиканами.

У рослинах іридоїди частіше зустрічаються у вигляді глікозидів, іноді — у вільному стані. Сахарна частина глікозидів представлена глюкозою, ксилозою, рамнозою, галактозою. Іридоїди легко окислюються киснем повітря.

Псевдоіндикани є леткими компонентами ефірних олій, складають неамінну частину комплексних індольних алкалоїдів.

Класифікація

Іридоїдні сполуки поділяють на чотири основні групи: циклопентанові іридоїди; секоіридоїди; іридоїди род. валеріанових — валепотріати; комплексні іридоїд-алкалоїди. Відомі в рослинах димерні іридоїди.

Циклопентанові іридоїди. За кількістю вуглецевих атомів скелета аглікону іридоїдні глікозиди поділяють на чотири типи: С8,С9, С10 і С14.

С8-т и п іридоїдних глікозидів нечисленний, до нього належать тільки дві сполуки — унедозид і стільберикозид, які є 10,11-динорпохідними іридодіалю.

С9-т и п глікозидів можна поділити на дві групи: С-10-нор- і С-11-нор-іридоїди. За наявністю та розташуванням подвійного зв’язку і епоксидного кільця у циклопентановій частині С-11-нор-

глікозиди поділяють на підгрупи аукубіну, каталполу та гарпагіду, а С-10-нор-глікозиди — на підгрупи декалозиду, деуціозиду і деуціолу.

дослідження 

         Вміст іридоїдів у деяких рослинах становить близько 1 %. Виділення іридоїдних глікозидів з рослинної сировини ускладнене через їхню чутливість до ферментів, кислот, а у випадку ацильованих глікозидів також і до лугів. Це обмежує використання відомих методів для їх екстракції.

         Виділення іридоїдів проводять водою, водно-спиртовими розчинами, 25 % водним розчином хлориду натрію. Очищають витяжку від ліпофільних речовин екстракцією розчинниками, що не  змішуються з водою, а від супутніх фенольних сполук — фільтруванням через шар нейтрального оксиду алюмінію. Домішки сахарів відмивають водою після адсорбції іридоїдних глікозидів на активованому вугіллі. Десорбцію сполук здійснюють водно-спиртовими сумішами, які потім випарюють при зниженому тиску в нейтральному середовищі.

         Поділ очищених фракцій на окремі глікозиди проводять хроматографією на колонках з поліамідним сорбентом, силікагелем, целюлозою, препаративною тонкошаровою хроматографією, препаративною рідинною хроматографією високого тиску.

         Належність сполук до класу іридоїдів можна визначити реакцією Трим–Хілла (суміш оцтової, концентрованої хлороводневої кислот і 0,2 % водного розчину сульфату міді 20:1:2), при цьому розчин набуває синього кольору, а потім випадає фіолетово-чорний осад.

Білет № 6

1. Загальні правила збирання, сушіння та зберігання ЛРС. Основні фенологічні фази збирання ЛРС.

Збирання. Лікарські рослини збирають в такі періоди вегетації, коли в них накопичується максимальна кількість діючих речовин. Крім того, існують загальні правила й обмеження: надземні частини ЛР (листя, квітки, трава, плоди) збирають у суху погоду, після того, як обсохне ранкова роса і до появи вечірньої; підземні органи — протягом усього дня.

Заборонено збирати сировину на звалищах, смітниках, на полях і біля них, де проводяться обробки сільськогосподарських рослин отрутохімікатами, поблизу нафтопроводів, уздовж залізничних колій. Збирають сировину лише із здорових, добре розвинутих рослин, не пошкоджених комахами і мікроорганізмами.

В надземних частинах рослини вміст біологічно активних речовин досягає максимуму в період цвітіння і на початку плодоношення, в плодах — у період повного дозрівання, в коренях — після відмирання надземної частини рослини, в корі — в період весняного руху соку.

Бруньки збирають рано навесні, коли вони набубнявіли, але не лопнули.

Кору збирають навесні, у квітні-травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється.

Трави збирають перед початком або під час цвітіння. Їх зрізають серпом або ножем на рівні нижніх листків.

Листки збирають перед початком або під час цвітіння рослин, коли вони повністю сформувалися.

Квітки збирають залежно від періоду цвітіння, але частіше на початку його, запобігаючи розпаданню квітки або суцвіття.

Пуп’янки збирають до розпускання квітів (софора японська).

Плоди, насіння збирають дозрілими або повністю, або на 60–70 % (селерові, льон, гірчиця).

Підземні органи можна збирати навесні, та краще восени, коли надземні частини починають в’янути.

Сушіння — метод консервування рослин шляхом оптимального зневоднення.

Загальні правила сушіння такі:

• сировину, яка містить ефірні олії, сушать при температурі 30–45 °С, розкладаючи шаром 10–15 см, щоб запобігти їхньому звітренню;

• сировину, яка містить глікозиди, сушать при температурі 50–60 °С — це дозволяє швидко інактивувати ферменти, які руйнують глікозиди;

• для сировини, яка містить алкалоїди, найкраща температура — до 50 °С;

• сировину, яка містить аскорбінову кислоту, сушать швидко при температурі 80—90 °С.

Зберігання лікарської сировини.

Умови зберігання мають бути такими, щоб сировина не втрачала ані зовнішнього вигляду, ані діючих речовин. Під час зберігання сировина зазнає впливу зовнішнього середовища: коливань температури та вологості повітря, дії сонячних променів. Пакувальні матеріали, звичайно, не в змозі захистити її від проникнення повітря. Особливо згубно діє волога, тому складські приміщення мають бути сухими, чистими, з доброю вентиляцією, не заражені шкідниками.

• Зберігають сировину по групах: отруйна і сильнодіюча, ефірноолійна, плоди та ягоди — кожна в окремому приміщенні, на стелажах, нижній ярус — на відстані не менш як 15 см від підлоги, в штабелях висотою не більше 2,5 м для ягід, насіння, бруньок і 4 м для інших видів сировини.

• На кожному штабелі кріпиться етикетка розміром 20Ѕ10 см із зазначенням: найменування сировини, найменування підприємства-відправника, часу заготівлі, номера партії і дати надходження.

• Сировина, що зберігається на складі, щорічно перекладається і в цей же час проводиться дезинфекція приміщення.

• Строк зберігання кожного виду сировини встановлюється відповідним нормативним документом.

2. ЛР і ЛРС, які містять ферменти і фітогормони. Фітопрепарати та їх застосування.

Ферменти, або ензими,— біологічні каталізатори білкової природи, які присутні в усіх живих клітинах і беруть участь у біохімічних перетвореннях, направляють і регулюють тим самим обмін речовин в організмі.

1)НАСIННЯ ЧОРНУШКИ — SEMINA NIGELLAE

Чорнушка дамаська — Nigella damascena L., род. жовтецеві —Ranunculaceae

Хімічний склад сировини. Насіння містить фермент ліпазу, жирну олію (35 %), ефірну олію, алкалоїди дамасцеїн і дамасценін, стерини, вітамін Е, меланін.

Біологічна дія та застосування. З насіння отримують фермент нігедазу, який гідролізує рослинні і тваринні жири. Препарат нігедаза застосовується при хронічних панкреатитах із зниженою ліполітичною активністю, хронічних захворюваннях ШКТ. Випускається в таблетках, вкритих оболонкою, що забезпечує цілковите збереження активності ферменту при нормальній і підвищеній кислотності шлункового соку і часткове — при зниженій кислотності.

Нігедаза в комплексі з ферментом оразою входить до складу препарату орнізим-Д, який призначають дітям при захворюваннях, пов’язаних з недостатністю травних ферментів.

2) НАСIННЯ КАВУНА — SEMINA СITRULLI

Кавун звичайний — Citrullus vulgaris Schrad, род. гарбузові —Cucurbitaceae

Хімічний склад сировини. Насіння містить фермент уреазу, жирну олію, м’якуш кавуна — сахари (8–9 %, переважно фруктоза), пектинові речовини, клітковину, органічні кислоти (яблучна, лимонна та ін.), фолієву кислоту і незначну кількість інших вітамінів(С, В1, В2, В6, РР і β-каротин), солі заліза і калію.

Біологічна дія та застосування. Уреаза використовується в апараті «штучна нирка», де каталізує гідроліз сечовини і сприяє очищенню крові від токсинів. М’якуш використовують у дієтичному

харчуванні хворих на уролітіаз, атеросклероз, цукровий діабет, жовчнокам’яну хворобу, гастрити, недостатність кровообігу, подагру тощо.

3) ПАПАЇН — PAPAINUM

Динне дерево — Carica papaya L., род. папаєві — Caricaceae

Хімічний склад сировини. В латексі містяться протеолітичні ферменти — папаїн, хімопапаїн і лізозим, а також смоли, яблучна кислота. В шкірці плодів знайдені каротиноїди, жирна олія, мікро- і макроелементи. В нестиглих плодах є алкалоїди.

Біологічна дія та застосування. Препарат лікозим містить суміш трьох протеїназ — папаїну, хімопапаїну і лізозиму. Має протеолітичну, антикоагуляційну і протизапальну активність. Застосовують його в ортопедії і нейрохірургії, а також в офтальмології для розсмоктування ексудатів і патологічно зміненої сполучної тканини. За специфічністю дії до папаїну близький протеолітичний фермент бромелаїн, який одержують з супліддя ананаса (Ananas comosus род. Bromeliaceae). Папаїн і бромелаїн входять до складу комплексних препаратів природного походження: вобензим, вобе-мугос та мульсал, які використовуються перорально як засоби системної ензимотерапії з протизапальною, імуномодулюючою, ангіопротекторною дією. У номенклатурі закордонних ферментних препаратів є також лікарські засоби, які покращують процеси травлення і містять поряд з ферментами тваринного походження папаїн і бромелаїн. Це такі препарати як луізим, ельцим, комбіцим, дигенцим, мексаза, меркензим, пакреаль Кіршнера.

Фітогормони - хімічні речовини, що виробляються в рослинах і регулюють їх ріст та розвиток. Утворюються головним чином в тканинах, що активно ростуть, на верхівках коренів і стебел. До фітогормонів звичайно відносять ауксини, гібереліни і цитокініни, а іноді і інгібітори росту, наприклад абсцизову кислоту. На відміну від тваринних гормонів , фітогормони менш специфічні і часто діють в тій же ділянці рослини, де утворюються. Багато синтетичних речовин володіють такою ж дією, як природні фітогормони.

3. Визначення поняття «ефірні олії». Розповсюдження, локалізація. Мікроскопічний аналіз. Вплив онтогенетичних і зовнішніх факторів на накопичення в рослинах. Мінливість хімічного складу. Роль ефірних олій в життєдіяльності рослин.

Ефірні олії — багатокомпонентні суміші летких органічних сполук, що утворюються в рослинах і зумовлюють їх запах.

ЕФІРНІ ОЛІЇ, ЯКІ МІСТЯТЬ: Монотерпеноїди, сесквітерпеноїди, ароматичні сполуки.

Вплив онтогенетичних і зовнішніх факторів на накопичення в рослинах.

Ефірні олії виробляються та накопичуються в особливих екзогенних та ендогенних утвореннях.

Екз. утвор. розвиваються з епідермальної тканини. До них належать: залозисті «плями», залозисті волоски та ефіроолійні залозки.

Залозисті плями- найпростіші видільні системи. Це дрібно краплинні скупчення ефірних олій під кутикулою епідерми, що викликають відшарування(здуття) кутикули (пелюстки рози, лаванди, конвалії, фалки).

До ендогенних утворень, які розвиваються в паренхімних тканинах, належить: секреторні клітини, вмістища(схізогенні та лізигенні), секреторні канальні та ходи. Схизогенні вмістилища утв. Шляхом розходження клітин, а потім міжклітинний простір збільшується в об’ємі завдяки розчиненню клітин під впливом ефірної олії. Вони зустрічаються в шкірці плодів, у паренхімі коренів і кореневищ, мезофілі листка. Ефіроолійні канальц типові для плодів родини апіацеа.

Хімічному складу рослин властива мінливість — здатність під впливом різних факторів набувати нових хімічних ознак або втрачати попередні. Розрізняють мінливість генотипну (спадкову), фенотипну (неспадкову), індивідуальну та групову.

До генотипної мінливості належить змінення хімічного складу рослини, зумовлене зміною генотипу. Доведено мінливість метаболізму навіть усередині одного виду, що визначається спадковою основою організму та умовами, за яких відбувається онтогенез. Такі споріднені підвиди отримали назву «хемотипів», або «хеморас». Часто мінливість хімічного складу спостерігається у рослинах, які містять ефірні олії, і стосується головних складових частин цих олій. Наочним прикладом є наявність «рас» азуленових або безазуленових у ромашки Chamomilla recutita і деревію звичайного Achillea millefolium.

Білет № 7

1. Заходи щодо попередження помилок при заготівлі ЛРС.

???

Збирання. Лікарські рослини збирають в такі періоди вегетації, коли в них накопичується максимальна кількість діючих речовин. Крім того, існують загальні правила й обмеження: надземні частини ЛР (листя, квітки, трава, плоди) збирають у суху погоду, після того, як обсохне ранкова роса і до появи вечірньої; підземні органи — протягом усього дня.

Заборонено збирати сировину на звалищах, смітниках, на полях і біля них, де проводяться обробки сільськогосподарських рослин отрутохімікатами, поблизу нафтопроводів, уздовж залізничних колій. Збирають сировину лише із здорових, добре розвинутих рослин, не пошкоджених комахами і мікроорганізмами.

В надземних частинах рослини вміст біологічно активних речовин досягає максимуму в період цвітіння і на початку плодоношення, в плодах — у період повного дозрівання, в коренях — після відмирання надземної частини рослини, в корі — в період весняного руху соку.

Бруньки збирають рано навесні, коли вони набубнявіли, але не лопнули.

Кору збирають навесні, у квітні-травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється.

Трави збирають перед початком або під час цвітіння. Їх зрізають серпом або ножем на рівні нижніх листків.

Листки збирають перед початком або під час цвітіння рослин, коли вони повністю сформувалися.

Квітки збирають залежно від періоду цвітіння, але частіше на початку його, запобігаючи розпаданню квітки або суцвіття.

Пуп’янки збирають до розпускання квітів (софора японська).

Плоди, насіння збирають дозрілими або повністю, або на 60–70 % (селерові, льон, гірчиця).

Підземні органи можна збирати навесні, та краще восени, коли надземні частини починають в’янути.

2. Визначити поняття «вітаміни». Розповсюдження їх у рослинному світі. Вплив фаз вегетації і умов зростання на накопичення вітамінів у рослинах.

Вітаміни – це низькомолекулярні органічні сполуки різноманітної хімічної структури, які необхідні для нормальної життєдіяльності живих організмів.

Класифікація

1.Буквенная,вітаміни отримували назви відповідающа до їх біологічної і фізіологічної ролі в організмі

2.Розчинні у воді B PP C H U

3.Розчинні в жирах A D E K F

4.Хімічна:аліфатична(кислота пангамовая C); аліциклічна(ретиноли A); ароматичні(філлохінон K);гетероциклічні(к-та нікотинова PP, тіамін B1, рибофлавін B2)

B1 (тіамін, антиневритний) Нежирне м'ясо, зернові, бобові, риба, печінка, яйця, зелень, чорний хліб.

B2 (рибофлавін, вітамін росту) Молочні продукти, також наявний в м'ясі, рибі, зернових, овочах, печінці, яєчному білку, бобових.

Вітамін A (ретинол, антиксерофтальмічний) міститься у риб'ячому жирі, яєчних жовтках, печінці, молоці;

Вітамін D (кальциферол, антирахітний) Джерелами вітаміну D є риб'ячий жир, яєчні жовтки, молоко.

3. Хімічний склад ефірних олій. Класифікація моно- і сесквітерпенів. Фізичні та хімічні властивості ефірних олій. Мікроскопічний аналіз.

Ефірні олії — багатокомпонентні суміші летких органічних сполук, що утворюються в рослинах і зумовлюють їх запах.

До ефірних олій входять вуглеводні, спирти, прості і складні ефіри, альдегіди, кетони, кислоти аліфатичного ряду і циклічні.

Циклічні сполуки поділяються на гідроциклічні, до яких належать терпени та їхні похідні, та сполуки ароматичного ряду. В ефірних оліях переважають вуглеводні, але найбільш цінною складовою частиною є кисневмісні сполуки, особливо спирти і ефіри, які мають приємний запах.

Монотерпени і їхні кисневі похідні поширені у вільному стані, входять до складу ефірних олій. Утворюються з двох С5-одиниць за ізопреноїдним правилом «голова до хвоста».

Класифікують монотерпени за кількістю циклів на ациклічні, моноциклічні і біциклічні.

Ациклічні монотерпени відносяться до типу 2,6-диметилоктану і можуть мати три, два або один подвійний зв’язок. Вони представлені вуглеводнями (мірцен і його ізомер оцимен), спиртами (гераніол, ліналоол, цитранелол), альдегідами (цитраль, цитронелаль) тощо.

Гераніол- компонент запаху троянди, має антисептичну, протизапальну дію.

Ліналооа- компонент коріандру, спазмолітична, протизапальна, жовчогінна дія.

Цитраль- меліса, антисептична, бактерицидна, знеболююча.

Моноциклічні монотерпени належать до типу ментану, серед них найбільш поширені лімонен, α-, β- і γ-терпінен, α-, β-феландрен та ін.

Ментан

У складі Е.о. часто відмічають кисневмісні похідні ментану: спирти (ментол, терпінеол), кетони (ментон, пулегон, карвон), окиси (цинеол) і перекиси (аскаридол).

Біциклічні монотерпени мають два конденсовані неароматичні кільця. Залежно від структури вуглеводня їх поділяють на типи туйану, карану, пінану, камфану, фенхану та ін.:

Сесквітерпени і сесквітерпеноїди є найпоширенішою групою серед відомих терпенів. Вони існують в ациклічній і циклічній (моноциклічні, біциклічні й трициклічні) формах.

Ациклічні сесквітерпени утворюються з трьох С₅-одиниць за ізопреноїдним правилом «голова до хвоста». Структуру їх зображують лінійно або у вигляді незамкненого ланцюга.

Варіанти зображення молекули фарнезену

Моноциклічні сесквітерпени — це сполуки з одним незамкненим гідроароматичним кільцем з двома подвійними зв’язками, один з яких міститься в кільці, а інший — в аліфатичній частині молекули. Поширеними в природі є сполуки типів бісаболану (лимон, ромашка, імбир, види сосни), гумулану (хміль), елеману (аїр).

Біциклічні сесквітерпени мають два конденсовані вуглеводневі кільця з 2–3 подвійними зв’язками. За будовою кілець та типом їх конденсації або зв’язку сесквітерпени поділяють на типи, основними з яких є типи кадинану, евдесману і гвайану.

Сполуки типу гвайану:

Фiзичнi властивостi

Ефірні олії — це прозорі безбарвні або злегка жовтуваті рідини з приємним характерним запахом і пряним, гірким смаком.

Деякі з них мають синій колір, викликаний присутністю азулену (олії ромашки, деревію, полину та ін.). Зустрічаються зеленкуваті (бергамотова), червоні (кминова), червоно-брунатні (корична) олії. Питома вага олій лежить в межах від 0,700 до 1,060 г/см3. Реакція їх звичайно нейтральна або кисла. Більшість з них оптично активні.

Ефірні олії переганяються з водяною парою. Як складні суміші вони не мають визначеної точки кипіння. Перегонкою при різній температурі їх можна поділити на близькі за будовою фракції. Монотерпеноїди складають низькокиплячу фракцію ефірних олій, а сесквітерпеноїди — висококиплячу. Багато ефірних олій при охолодженні застигають в кристалічну масу, наприклад м’ятна, анісова, камфорна.

Ефірні олії добре розчинні в спирті, змішуються в усіх пропорціях з петролейним ефіром, хлороформом, сірковуглецем, жирами.

Не розчиняються у воді. На папері не залишають масних плям на відміну від жирних олій.

Білет № 8

1.Основні заходи раціонального природокористування, яких слід дотримуватись при заготівлі ЛРС.

Раціона́льне природокори́стування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Для запобігання знищенню рослинних ресурсів розроблено низку охоронних заходів, що передбачають раціональне використання та відновлення лікарських рослин. Ці заходи регулюються Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про рослинний світ України" та іншими правовими актами.

Для рацюнальної заготівлі лікарської рослинної сировини та збереження и запасів необхідно дотримувати таких правил:

— траву зрізати так, щоб не пошкодити коріння;

— багаторічні рослини не виривати з корінням;

— із однієї рослини не зрізати усі бруньки, квіти, листки;

— підземні органи збирати тільки після висипання насіння, частину сировини залишати для відновлення рослин.

Додержання цих правил з охорони і раціонального викорис- тання лікарських рослин сприятиме збереженню та відновленню.

2. Класифікація вітамінів, фізико–хімічні властивості, виділення, методи аналізу у ЛРС.

Вітаміни – це низькомолекулярні органічні сполуки різноманітної хімічної структури, які необхідні для нормальної життєдіяльності живих організмів.

Класифікація

1.Буквенная,вітаміни отримували назви відповідающа до їх біологічної і фізіологічної ролі в організмі

2.Розчинні у воді B PP C H U

3.Розчинні в жирах A D E K F

4.Хімічна:аліфатична(кислота пангамовая C); аліциклічна(ретиноли A); ароматичні(філлохінон K);гетероциклічні(к-та нікотинова PP, тіамін B1, рибофлавін B2)

B1 (тіамін, антиневритний) Нежирне м'ясо, зернові, бобові, риба, печінка, яйця, зелень, чорний хліб.

B2 (рибофлавін, вітамін росту) Молочні продукти, також наявний в м'ясі, рибі, зернових, овочах, печінці, яєчному білку, бобових.

Вітамін A (ретинол, антиксерофтальмічний) міститься у риб'ячому жирі, яєчних жовтках, печінці, молоці;

Вітамін D (кальциферол, антирахітний) Джерелами вітаміну D є риб'ячий жир, яєчні жовтки, молоко.

???

3. Методи отримання та дослідження ефірних олій. Визначення фізичних та хімічних числових показників, їх аналітичне значення. Мікроскопічний аналіз.

Одержання ефiрних олiй

Найбільш поширеними способами одержання ефірних олій є перегонка з водяною парою, екстракція, пресування.

Вибір того чи іншого способу залежить перш за все від кількості та хімічного складу ефірної олії, морфолого-анатомічних властивостей сировини і галузей її застосування. Для виділення ефірних олій використовують свіжозібрану, підв’ялену, висушену або попередньо ферментовану сировину.

Перегонка з водяною парою. Цей метод є старовинним і найбільш поширеним. Базується на законі Дальтона про парціальні тиски. При перегонці з водяною парою крізь сировину, яка вміщена у перегонний куб, пропускають струмінь пари. Водяна пара захоплює ефірну олію і, проходячи крізь холодильник, стікає у приймач. Олія поступово накопичується над водою; її збирають та висушують. Кожна сировина вимагає додержання певних умов — температури, тиску, тривалості процесу.

Екстракція. Метод використовують для виділення ефірних олій, компоненти яких розкладаються при гідродистиляції. Сировину екстрагують легколеткими розчинниками (петролейний ефір, бензол,етанол, метиленхлорид та ін.). З екстракту відганяють розчинник,

залишок обробляють етанолом. Після звільнення етанольної фракції від розчинника одержують ефірну олію.

Відносно недавно розроблено метод виділення ефірних олій скрапленим двоокисом вуглецю або інертними газами в умовах зниженої температури.

Іноді зі свіжої сировини ефірну олію одержують методом анфлеражу. На скло наносять тонкий шар яловичого або свинячого жиру, а зверху розкладають сировину. Ефірна олія поглинається жиром, потім її екстрагують етанолом.

Різновидом анфлеражу є метод мацерації, коли сировину заливають підігрітим до 50–70 °С жиром. Одержана ефірна олія має більш низьку якість тому, що вона забруднюється пігментами, воском та іншими ліпофільними сполуками.

Пресування. Використовують для одержання ефірних олій зі шкірки плодів цитрусових. Подрібнену цедру або цілу шкірку пресують, потім масло відділяють центрифугуванням або іншим методом.

Дослiдження ефiрних олiй

До етапів дослідження ефірних олій відносяться: органолептична оцінка (визначення кольору, запаху, смаку, прозорості, консистенції) та встановлення фізичних і хімічних констант.

До фізичних констант належать питома вага, кут обертання,показник заломлення і розчинність у спирті. З хімічних констант основними є кислотне число (КЧ), ефірне число (ЕЧ) та ефірне число після ацетилювання (ЕЧ п. а.). Числові значення констант (межі) для олій встановлюють за Фармакопеєю та іншими стандартами.

Питома вага. Питома вага однієї й тієї ж самої ефірної олії може змінюватися залежно від стадії розвитку рослини, методу одержання, умов і тривалості зберігання. Тобто за відхиленнями від встановлених меж питомої ваги можна судити про доброякісність олії. Наприклад, зменшення питомої ваги може свідчити про зниження кількості

кисневих сполук, що звичайно буває, коли ефірну олію одержано з передчасно зібраної сировини. Навпаки, більш висока питома вага свідчить про «осмолювання» олії внаслідок окислення її киснем повітря.

Кут обертання площини поляризації. Оскільки ефірна олія— це суміш оптично активних речовин, то кут обертання є алгебраїчною сумою кутів обертання компонентів даної суміші. Та в ряді випадків, коли в складі ефірної олії значно переважає той чи інший компонент, ця константа може свідчити про якість олії.

Показник заломлення. Висока рефракція свідчить про значний вміст кисневмісних сполук. При тривалому зберіганні через полімеризацію, окислення та інші процеси, що відбуваються в ефірній олії, рефракція збільшується.

Розчинність у спирті. Розчинність в етиловому спирті (міцному або 70 %) також дає уявлення про якість олії. Більшість вуглеводнів погано розчинні в спирті, особливо розведеному, тому за розчинністю в спирті можна судити про їх відносну кількість в олії. Відхилення від звичайних норм свідчить про низьку якість олії або про домішки вуглеводнів.

Кислотне число показує кількість міліграмів гідроксиду калію, яка витрачається на нейтралізацію вільних кислот, що містяться в 1 г ефірної олії. Ця важлива константа, як правило, невелика (0,5–5,0), але при зберіганні олії збільшується внаслідок розкладення

складних ефірів.

Ефірне число показує кількість міліграмів гідроксиду калію, яка витрачається на омилення складних ефірів, що містяться в 1 г ефірної олії. Це дуже важлива константа, оскільки аромат ефірних олій зумовлюється саме складними ефірами.

Ефірне число після ацетилювання визначають в тих ефірних оліях, якість яких характеризується кількістю спиртів, таких як ліналоол, гераніол, цитронелол та ін. Ефірну олію ацетилюють, потім її омилюють, тобто визначають ефірне число після ацетилювання. Далі,

знаючи ефірне число вихідної олії, за різницею показників можна розрахувати кількість вільних спиртів в досліджуваній олії.

Сучасним методом вивчення якісного та кількісного складу компонентів ефірних олій є газова та газорідинна хроматографія.

Білет № 9

1. Рідкісні та ті, що зникають види ЛР і принципи їх занесення до «Червоної Книги»України.

Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.

???

2. Фармакогностична характеристика ЛР, що містять аскорбінову кислоту. Методи дослідження та застосування.

Вітаміни аліфатичного ряду

Вітаміни цієї групи є водорозчинними.

Аскорбінова кислота (вітамін С, антискорбутний) в хімічному відношенні являє собою групу сполук — похідних L-гулонової кислоти.

Аскорбінову кислоту синтезують всі рослини, що містять хлорофіл. На неї багаті плоди шипшини, горобини, смородини, стиглі волоські горіхи, соковиті фрукти, ягоди, овочі (картопля, капуста), хвоя та ін. Під час приготування їжі, сушіння, консервування плодів та овочів вітамін С може руйнуватися внаслідок окислення слідами заліза та міді, особливо окислювальними ферментами, тому овочі краще варити, опускаючи їх у киплячу воду, або на пару. Добова потреба — 70–100 мг.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,ЯКІ МІСТЯТЬ ВІТАМІН С

1)ПЛОДИ ШИПШИНИ — FRUCTUS ROSAE

Шипшина корична, син. шипшина травнева — Rosa cinnаmomea L., шипшина зморшкувата — Rosa rugosa Thunb., шипшина собача — Rosa canina L., шипшина яблунева — Rosa villosa

L., род. розові — Rosaceae

Біологічна дія та застосування.

Плоди шипшини входять до складу вітамінних зборів, а також гіпоглікемічного збору «Арфазетин». Сироп з водного згущеного екстракту плодів шипшини — холосас призначають при холециститі та гепатиті. З соку плодів високовітамінних видів шипшини готують також вітамінний сироп з додаванням цукру та аскорбінової кислоти.

Із насіння шипшини виготовляють олію, яку використовують як зовнішній засіб для загоєння ран, при тріщинах сосків, пролежнях, трофічних виразках гомілки, дерматозах, у стоматологічній практиці, а у вигляді мікроклізм — при неспецифічному виразковому коліті. Каротолін — масляний екстракт каротиноїдів з м’якоті плодів, використовують аналогічно. Канефрон — сума каротиноїдів з плодів шипшини без горішків, має застосування

аналогічне каротоліну.

ДНЦЛЗ розробив групу препаратів з відходів виробництва холосасу під загальною назвою «Ліпохромін», який вважають засобом для профілактики та лікування променевої хвороби. Він використовується також при хіміотерапії злоякісних новоутворень різної локалізації, пострадіаційних розладах шлунково-кишкового тракту, системи гемопоезу та імунного статусу. Цей засіб рекомендовано вживати для адаптації організму до небезпечних умов середовища.

2) ПЛОДИ СМОРОДИНИ ЧОРНОЇ —FRUCTUS RIBIS NIGRI

ЛИСТЯ СМОРОДИНИ ЧОРНОЇ —FOLIA RIBIS NIGRI

Смородина чорна — Ribes nigrum L., род. агрусові — Grossulariaceae

Біологічна дія та застосування. Всі види сировини мають сечогінні, потогінні, протимікробні, капілярозміцнюючі, в’яжучі та тонізуючі властивості, підвищують імунітет. Свіжі та сушені плоди корисно вживати при гіпохромній анемії, пародонтозі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, гломерулонефриті, порушеннях ритму серця, гіпертонічній хворобі, кардіоневрозах, геморагічному васкуліті, застудних та інфекційних захворюваннях. Сировина використовується переважно у зборах.

На кафедрі фармакогнозії НФАУ з листків смородини чорної розроблений препарат антиалергічної дії глюкорибін, а також настойка листків — рифлан для застосування у проктології як регенеративний та протизапальний засіб.

3) ЛИСТЯ СУНИЦЬ — FOLIA FRAGARIAE

Суниці лісові — Fragaria vesca L., род. розові — Rosaceae

Біологічна дія та застосування. Галенові препарати з листків суниць розширюють периферійні судини, знижують артеріальний тиск, уповільнюють ритм і посилюють амплітуду серцевих скорочень, підвищують тонус і посилюють скорочення матки, сприяють виведенню солей з організму, мають сечогінні, жовчогінні, потогінні, протизапальні та гіпоглікемічні властивості. Широко використовують плоди та листки суниць у дерматології та косметиці.

4) КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ ПЕРВОЦВIТУ —RHIZOMATA CUM RADICIBUS PRIMULAE

ЛИСТКИ ПЕРВОЦВIТУ — FOLIA PRIMULAE

Первоцвіт весняний — Primula veris L., син. первоцвіт лікарський —Primula officinalis Jacq., род. первоцвіті— Primulaceae

Біологічна дія та застосування. Настій листя вживають для профілактики та лікування гіпо- та авітамінозів; відвар кореневищ застосовують в основному як добрий відхаркувальний засіб при

захворюваннях легень і дихальних шляхів. Входить до Британської трав’яної фармакопеї як седативний, спазмолітичний та гіпнотичний засіб.

Рослина харчова та медоносна.

3. ЛР та ЛРС, які містять ациклічні монотерпени. Застосування в медицині.

Ефірні олії

Монотерпени і їхні кисневі похідні поширені у вільному стані, входять до складу ефірних олій. Утворюються з двох С5-одиниць за ізопреноїдним правилом «голова до хвоста».

Класифікують монотерпени за кількістю циклів на ациклічні, моноциклічні і біциклічні.

Ациклічні монотерпени відносяться до типу 2,6-диметилоктану і можуть мати три, два або один подвійний зв’язок. Вони представлені вуглеводнями (мірцен і його ізомер оцимен), спиртами (гераніол, ліналоол, цитранелол), альдегідами (цитраль, цитронелаль) тощо.

Гераніол- компонент запаху троянди, має антисептичну, протизапальну дію.

Ліналооа- компонент коріандру, спазмолітична, протизапальна, жовчогінна дія.

Цитраль- меліса, антисептична, бактерицидна, знеболююча.

Білет № 10

1. Принципи сушіння ЛРС у природних та штучних умовах.

Сушіння — метод консервування рослин шляхом оптимального зневоднення.

Загальні правила сушіння такі:

• сировину, яка містить ефірні олії, сушать при температурі 30–45 °С, розкладаючи шаром 10–15 см, щоб запобігти їхньому звітренню;

• сировину, яка містить глікозиди, сушать при температурі 50–60 °С — це дозволяє швидко інактивувати ферменти, які руйнують глікозиди;

• для сировини, яка містить алкалоїди, найкраща температура — до 50 °С;

• сировину, яка містить аскорбінову кислоту, сушать швидко при температурі 80—90 °С.

Способи сушіння лікарської рослинної сировини поділяють на дві групи:

• сушіння природним теплом, без штучного підігрівання (повітряно-тіньове, сонячне);

• сушіння зі штучним підігріванням (теплове); сушіння під вакуумом; сушіння у середовищі рідкого азоту.

Повітряно-тіньове сушіння ведеться під наметами, на пристосованих горищах, краще під залізним дахом, у спеціально обладнаних приміщеннях. Головні вимоги — максимальне притягування теплоти сонячних променів і добра вентиляція. Місця для сушіння звичайно обладнують стелажами з полотном або металевою сіткою. Сировину розкладають на рамках тонким шаром, на верхніх полицях ту, яку треба швидко висушити (квітки конвалії, трава горицвіту тощо), а також ту, яка містить глікозиди. Ефіроолійну та іншу сировину, яка для сушіння потребує низької температури, розміщують на нижніх полицях, але з таким розрахунком,щоб її запах не поширювався на інші види.

Сонячне сушіння, тобто те, яке ведеться з використанням теплоти сонячних променів, є найпростішим, економічним і доступним методом.

При цьому руйнується хлорофіл, і листки набувають бурого забарвлення, змінюється забарвлення багатьох квіток.

Теплове штучне сушіння використовують для висушування різних морфологічних груп сировини. Воно забезпечує швидке зневоднення і може бути використане при будь-яких кліматичних умовах. Розрізняють конвективне і теплорадіаційне сушіння.

Конвективне сушіння здійснюється в сушарках періодичної або безперервної дії. Численні конструкції сушарок можуть бути поділені на сушарки стаціонарні й переносні.

2. Наведіть БАР, що мають Р–вітамінну активність. В яких ЛР вони містяться?

Флавоноїди.

3. ЛР та ЛРС, які містять сесквітерпени. Зберігання ЛРС, яка містить ефірні олії. Застосування в медицині.

Терпеноїди(ізопреноїди) — клас аліфатичних та циклічних вуглеводнів різної складності (від 10 до 40 та більше вуглецевих атомів), в основі яких лежить ізопрен (С5Н8): СН₂=С(СН₃)—СН=СН₂.

• сесквітерпени (півтора терпени)(С15Н24) - 3 ізопренових фрагмента: компоненти ефірних олій, фітогормон, абсцизова кислота-інгібітор росту рослин, сесквітерпенові псевдо алкалоїди-нуфаридини (жовті глечики, Латаття)-гіпотензивна, спазмолітична, заспокійлива дія

Білет № 11

1. Правила заготівлі бруньок, листків, квітів, трави.

Бруньки збирають рано – навесні, як правило у березні – квітні, коли почався їх ріст і вони набрякли, але ще не лопнули. Збирають їх різними способами: соснові бруньки зрізають з „коронкою”, а березові бруньки звичайно збирають при заготівлі віників шляхом обдирання гілок; бруньки з тополі обережно знімають з гілок при натисканні на бруньку зверху вниз.

Квітки збирають залежно від термінів цвітіння кожного виду рослин, переважно до початку перецвітання. У більшості випадків їх збирають руками, іноді цілі суцвіття (цмин, липа), або тільки квіткові кошики з квітконосами (ромашка). З деяких видів рослин збирають частини квіток або суцвіть (волошка – тільки лейковидні квітки).

Листя зривають руками перед початком або під час цвітіння рослини, не порушуючи росту самої рослини. Дрібні листки зривають у вигляді гілок. Листя має бути чистим, непошкодженим, зеленим. Листя общипують руками, з черешком, без черешка або з його частиною в залежності від виду сировини. Деякі дрібні листя збирають у вигляді гілочок або цілої трави з наступним обривом або обмолотом її після сушіння (мучниця). Якщо сировиною є прикоренева розетка (наприклад, у блекоти чорної), то їх зрізають ножем, не пошкоджуючи коренів. У великих трав’янистих рослин (наприклад, у беладонни) з парних листків збирають тільки найбільш розвинені великі листки.

Трави починають збирати з травня, перед початком або під час цвітіння. Надземні частини (листоносні та квітконосні стебла) зрізають ножем або ножицями на рівні нижніх листків. Оголені стебла залишають. З деяких рослин зрізають або відламують тільки верхівки, які цвітуть (полин, собача кропива, звіробій та ін.) завдовжки 10-15 см та бічні гілочки. Недопустимо виривати рослину з підземними частинами, якщо ця рослина багаторічна.

2. Наведіть ЛР і сировину, що містять каротиноїди. Фітопрепарати і застосування в медицині.

Плодах томатів, шипшини, пасльону; зеаксантин

Насінні кукурудзи

Плодах гарбуза

Моркву. Плоди горобини. Перець помаранчевого кольори. Кукурудза. Всі цитрусові. Хурма. Абрикоси. Гарбуз. Шипшина. Персики. Томати. Обліпиха.

Препарати: ретинолу ацетат і ретинолу пальмітат (використовують при порушенях зору), Різні вітамінні комплекси.

3. Визначення поняття «Сапоніни». Фізичні, хімічні та біологічні властивості сапонінів.

Сапоніни — це складні безазотисті сполуки групи глікозидів рослинного походження з поверхнево-активними властивостями. До складу сапонінів входять моносахариди та невуглеводні сапогеніни (аглікони). Розчини сапонінів при збовтуванні утворять густу стійку піну. Добре розчинні у воді та спирті. Широко поширені в природі, зустрічаються в різних частинах рослин— листах, стеблах, квітах, плодах.

Біологічна Дія: Протизапальний і спазмолітичний засіб. Календулозиди знижують концентрацію холестерину у крові. Флавоноїди нагідок в експерименті виявили протизапальну і жовчогінну активність.

При зовнішньому застосуванні екстракт за активністю наближається до настойки арніки.

У гомеопатії використовується зібрана під час цвітіння трава.

У дерматології застосовується для попередження нагноювання раняк замінник йодної настойки, в стоматології-як гемостатик;при тонзилітах, ангінах і стоматитах — для полоскання; в гінекології-при ендометриті, ендоцервіциті, кольпіті.

Фізико-хімічні властивості.Сапогеніни-кристалічні речовини з чіткою температурою топлення. Більшість глікозидів-аморфніречовини без чіткої температури топлення (з розкладом). У кристалічному вигляді отримано сапоніни, що містять не більш як чотири моносахариди.

Розчинність сапонінів залежить від будови і, в першу чергу, відкількості моносахаридів, що входять до їх складу. Сапоніни, що містять2–4 сахарних залишки, розчиняються у воді погано, але із збільшенням їх кількості розчинність підвищується. Водні розчини та воднінастої рослинної сировини, що містять сапоніни, при струшуванніутворюють стійку піну. Деякі сапоніни дають піну при розведенні 1:100000. Утворення піни пояснюється тим, що сапоніни зменшують поверхневий натяг на межі двох середовищ — вода та повітря. На відмінувід мильної піни, піна сапонінів має нейтральну або кислу реакцію.Властивість сапонінів утворювати стійку піну є специфічною реакцією і широко використовується для якісного і кількісного визначення їх у рослинах, але відомі сапоніни, розчини яких при струшуванні не піняться.

Сапоніни гірше розчиняються в етиловому та метиловому спиртах. При нагріванні розчинність у спиртах підвищується, але при охолодженні розчинів сапоніни випадають в осад. В ефірі, хлороформі,ацетоні та інших органічних розчинниках сапоніни не розчиняються.

4. Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Гербарій № 12).

5. Визначити лр і лрс. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Подрібнена сировина № 12).

Білет № 12

1. Правила заготівлі кори, підземних органів і плодів.

Кору збирають в період руху соку (в цей період кора легко відділяється від деревини). Кору збирають з молодих гілок і стовбурів. Щоб кора легко знімалась, на стовбурі роблять повздовжні та поперекові надрізи ножем з дуже гострим кінцем на відстані 20-25 см один від одного. Від верхнього надрізу проводять 2-3 надрізи повздовж. Смужки кори, які утворились, відтягують до нижнього кільця, не доводячи до нього. В такому стані смужки кори залишають на деякий час для підв’ялювання, після чого її здирають.

Плоди збирають у різні терміни, в період їх повного достигання, який визначають за зовнішнім виглядом рослини: чорницю і малину – у липні – серпні, шипшину – у вересні – жовтні і т. ін. Плоди зривають руками (без плодоніжок) уранці або ввечері, оскільки зірвані у спеку плоди швидше псуються. Зіпсовані і пошкоджені плоди слід викидати. Сухі плоди і насіння трав’янистих рослин збирають, зрізуючи надземні частини серпом або ножем.

Корені, кореневища, цибулини і бульби збирають навесні або, здебільшого, восени, після припинення руху соків у рослині, коли вся надземна частина її починає в’янути. Сировину викопують лопатами, очищають від землі і миють у проточній воді. В умовах культури збір підземних органів механізований (кореневища з коренями валеріани). Деякі корені для подальшого зберігання очищають від кори (кореневища аіру, корені алтеї та ін.)

2. Які ЛР і сировина містять філохінон? Виділення дослідження, застосування.

Грицики звичайні – Capsella bursa pastoris L

Калина звичайна – Viburnum opulus L.

Чай - tea chinese

Люце́рна – Medicágo

Ламина́рия – Laminaria

Шипши́на звичайна, Rosa canina L.

Вітамін К — жиророзчинний вітамін. Бере участь в регуляції процесів зсіданні крові, регуляції ектопічної кальцифікації та ін.

Сприяє зміцненню капілярів та припиненню кровотеч. Значна кількість цього вітаміну міститься у білокачанній капусті, гарбузах, щавлі, печінці, шпинаті, петрушці. Є він у картоплі, томатах, горосі, яйцях, моркві, буряках, кропі. Добова потреба у вітаміні значно збільшується при гепатитах, цирозі печінки, жовчнокам'яній хворобі, хворобах кишечника, кровотечах, а також при тривалому застосуванні антибіотиків та сульфаніламідних препаратів.

3. Класифікація сапонінів в залежності від будови сапогеніну. Методи виділення та дослідження.

Рослинні глiкозиди, олiгосахаридний ланцюг молекул яких зв'язаний з аглiконом — сапогенiном. Такі глікозиди дають молекулярнi сполуки з фенолами, меркаптанами, вищими спиртами. Аддукти зi стеринами й iншими 3β-оксистероїдами використовуються для видiлення та кiлькiсного визначення як сапонiнiв, так і стеринiв. Є оптично активними, твердими, пiнотворними речовинами. Викликають гемолiз кровi. При кислотному або ферментативному гiдролiзi розщеплюються на монози й невуглеводну частину — аглiкон (сапогенiн).

Аглікони сапонінів називаються сапогенінами. За хімічною будовою вони поділяються на дві групи:

• стероїдні спирти (С₂₇);

• похідні тритерпенових (сапонігенових) кислот (С₃₀).

4. Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Гербарій № 14).