- •1. Показати первинні та вторинні елементи висипки
- •2. Визначити вологість шкіри.
- •3. Визначити температуру шкіри.
- •4. Визначити еластичність шкіри.
- •5. Визначити больову чутливість шкіри.
- •6. Визначити товщину пжк.
- •7. Визначити тургор шкіри.
- •8. Провести оцінку стану капілярів (проба щипка).
- •9. Дермографізм, його види.
- •10. Провести диференціальну діагностику між справжньою і хибною блідістю.
- •11. Провести диференціальну діагностику між пастозністю і набряками.
- •12. Провести диференціальну діагностику між нирковими і серцевими набряками.
- •13. Назвати і показати клінічні ознаки перенесеного рахіту.
- •14. Назвати і показати клінічні ознаки сколіозу.
- •15. Визначити симптом Говерса.
- •21. Визначити резистентність грудної клітки.
- •22. Визначити голосове тремтіння.
- •23. Провести топографічну перкусію легень.
- •24. Провести порівняльну перкусію легень.
- •25. Визначити екскурсію легень.
- •31. Визначити верхівковий поштовх.
- •32. Визначити і охарактеризувати артеріальний пульс.
- •33. Провести перкусію серця з визначенням меж відносної серцевої тупості.
- •34. Провести оцінку аускультативних змін з боку серця.
- •35. Провести диференціальну діагностику між функціональним і органічним шумом.
- •36. Виміряти артеріальний тиск на руках та ногах.
- •37. Провести поверхневу пальпацію живота.
- •38. Провести глибоку пальпацію живота.
- •39. Провести пальпацію печінки.
- •40. Визначити зону Шоффара.
- •47. Провести пальпацію периферичних лімфатичних вузлів.
- •48. Провести пальпацію і перкусію селезінки.
- •49. Провести пальпацію щитоподібної залози.
- •50. Провести оцінку шкірних і сухожильних рефлексів.
- •51. Визначити менінгеальні ознаки.
21. Визначити резистентність грудної клітки.
Еластичність грудної клітки визначають шляхом стискання її одночасно двома руками в боковому і передньо-задньому напрямках (руки рухаються назустріч одна одній).
Сила стискання повинна бути помірна відповідно до віку дитини: чим молодша дитина, тим тендітніша її грудна клітка.
У здорових дітей грудна клітка середньої еластичності, тобто вона досить легко піддається стисканню і при його послабленні швидко займає вихідну позицію.
При хронічних бронхолегеневих захворюваннях (пневмосклероз, емфізема тощо), ексудативному плевриті, крупозній пневмонії, туберкульозі еластичність грудної клітки значно зменшується і вона стає резистентною.
22. Визначити голосове тремтіння.
За допомогою пальпації визначають голосове дрижання (fremitus vocalis seu pectoralis), яке є відчуттям, що виникає при коливаннях голосових зв'язок у разі голосної вимови слів з літерою «р» і передається через повітря дихальних шляхів на грудну клітку. Голосове дрижання перевіряють під лопатками і в міжлопатковому просторі двома руками, поклавши їх долонями на грудну клітку відповідно до кожної половини. При перевірці голосового дрижання в міжлопатковому просторі дитину просять нахилитися вперед і скласти руки так, щоб добре розійшлися лопатки і відкрили зону проекції легень. Дитині пропонують голосно вимовляти слова з твердими голосними («трактор», «тигр», «сорок три» та ін.). У здорових дітей поширення звуку на симетричних ділянках грудної клітки буде помірної сили і однакове. При інфільтративних процесах в легенях (пневмонія, туберкульоз, інфаркт легень) і їх ущільненні (запалення, абсцес) голосове дрижання посилюється на стороні ураження. Іноді воно може посилюватися і при утворенні порожнин із щільними стінками в легенях. При переповненні легень повітрям (емфізема) та накопиченні рідини або повітря в порожнині плеври (плеврит, пневмо-, гемо- і гідроторакс, емпієма) голосове дрижання послаблюється або зовсім зникає. Воно послаблюється також при пухлині плеври, ателектазі легень, закупорці просвіту бронхів. Послаблення голосового дрижання може залежати і від причин, не пов'язаних з патологічними процесами в органах дихання: ожиріння, набряклість шкіри і підшкірної клітковини, різка фізична слабкість.
ГОЛОСОВЕ ТРЕМТІННЯ АБО ДРИЖАННЯ | |
посилюється на стороні ураження |
послаблюється або зовсім зникає |
|
|
23. Провести топографічну перкусію легень.
Для об'єктивного обстеження органів дихання використовують два типи перкусії:
порівняльну, яка дозволяє порівнювати між собою перкуторний звук на симетричних ділянках грудної клітки та різних ділянках легень, отримати уявлення про морфологічний стан легень та патологічні зміни, що з'являються в плевральній порожнині;
топографічну, яка дозволяє визначати межі легень (нижні, верхні) та їх часток.
За допомогою топографічної перкусії у дітей визначають тільки нижні межі легень.
На відміну від дорослих, верхні межі легень і ширину полів Креніга у дітей не визначають, оскільки це не має практичного клінічного значення.
При топографічній перкусії, на відміну від порівняльної, наносять один удар перкутуючим пальцем по міжреберним проміжкам. Перкусія повинна бути гучною, але щоб сила удару відповідала тендітності грудної клітки. Перкутуючий палець слід ставити паралельно пошуковій межі, тобто паралельно ребрам. Перкусія проводиться в напрямку від ясного до тупого звуку. Межі нижніх країв легень визначають за верхнім краєм пальця, поверненого до легень.
Визначення меж нижніх країв правої легені проводиться за трьома лініями: lin.medioclavicularis dextra, lin.axilaris media dextra, lin.scapularis dextra; лівої легені — тільки за двома лініями: lin.axilaris media sin., lin. scapularis sin. Ці відмінності пов'язані з тим, що ліва легеня утворює виїмку для серця (incisura cardiaca), і фактично нижня межа спереду знаходиться позаду серця. В деяких випадках межі нижніх країв легень визначають також за lin.paravertebralis dextra et sinistra.
Потім просять хворого глибоко вдихнути і затримати дихання, визначаючи при цьому стояння нижнього краю легені. Відмітку проводять по тій стороні пальця, яка звернена до ясного перкуторного звуку. Також визначають нижню межу легенів на видиху, для чого просять хворого видихнути і затримати дихання.
Топографічна перкусія легень проводиться точно по топографічним лініям