48. Провести пальпацію і перкусію селезінки.

Пальпація безперечно є головним об'єктивним методом дослідження селезінки.

Селезінка розміщена в лівому підребер'ї, латерально від шлунка, безпосередньо під куполом діафрагми між ІХ-ХІ ребрами так, що її довга вісь майже збігається з X ребром або утворює з ним гострий кут. У зв'язку з таким розміщенням селезінка природно досить значно зміщується при дихальних рухах.

За методом М.Д.Стражеска (1936), пальпація селезінки «... робиться зви­ чайно в лежачому положенні хворого на спині або, що ще зручніше, на правому боці.... Лікар кладе ліву руку плиском на ліву половину грудної клітки в ділянці УІІ-Х ребер і трохи натискує; цим він досягає, фіксуючи ліву половину грудної клітки, збільшення дихальних екскурсій лівої діафрагмального купола. Трохи зігнутими в останньому фаланговому суглобі пальцями правої руки, покладеної перпендикулярно до реберного краю в ділянці X ребра, безпосередньо біля реберного краю і протисненої злегка в черевну порожнину, ми прощупуємо нижній кінець селезінки, що рухається при глибоких дихальних екскурсіях. Ніякі рухи кінцями пальців назустріч селезінці, що опускається при вдиху, при прощупуванні не треба робити, бо тоді у випадках невеликого збільшення селезінки можна легко розминутися з рухливим краєм її і не прощупати його. Селезінка сама при глибокому вдиху хворого підходить до пальців.

Отже, механізм прощупування селезінки по суті той самий, що і при пальпації печінки; нижньопередній край селезінки попадає в кишеню, утворену тиском пальців на черевну стінку, і при подальшому опусканні під час вдиху вислизає з неї, обходячи кінці пальців дослідника, або підходить до них і штовхає...». П ри пальпації селезінки хворий лежить на правому боці зі зігнутою в колінному та кульшовому суглобах лівою ногою, а права нога випрямлена. Ліва рука хворого зігнута в локтьовому суглобі і лежить на грудній клітці або обидві руки складені під голову. При пальпації оцінюють положення, величину, консистенцію і стан поверхні селезінки. Звичайно вважається, що нормальна, незбільшена селезінка у дітей не пальпується, а якщо пальпується, то вона, збільшена. Ця думка справедлива в більшості випадків, але у дітей раннього віку з астенічною будовою тіла, гіпотонією м'язів селезінку можна пальпувати. У випадках гострих інфекційних захворювань (наприклад, при черевному тифі) або гострого застою крові в селезінці (наприклад, внаслідок тромбозу селезінкової вени) орган зберігає м'яку консистенцію. П ри деяких хронічних захворюваннях (сифіліс, малярія та ін.), а також при захворюваннях крові та значному застої в результаті портальної гіпертензії селезінка стає твердою. Кра й селезінки частіше має закруглену форму . Загострення його, характерного для краю печінки при цирозі, як правило, не відмічається. ЩоД° форми кра ю селезінки, то при значному збільшенні її розмірів можна прощупати фізіологічну вирізку (кілька вирізок) по передньому краю. За ШЄІ° ознакою відрізняють селезінку від лівої нирки.

49. Провести пальпацію щитоподібної залози.

При огляді передньої поверхні шиї можна скласти уявлення про розміри ЩЗ. Асиметрія положення ЩЗ може вказувати на наявність вузлів.

Спочатку проводять орієнтовну пальпацію. Лікар знаходиться позаду дитини. При спеціальному пальпаторному дослідженні І пальці обох рук необхідно симетрично розмістити позаду (більше зверху), а П-У пальці - попереду грудинноключично-сосцевидного м’язу. Під час пальпації ЩЗ хворому пропонують зробити ковток, при якому залоза рухається разом з трахеєю і переміщується під пальцями лікаря. Перешийок пальпують ковзаючими рухами пальців у вертикальному напрямі над рукояткою грудини.

При пальпації щитоподібної залози оцінюють:

- Розміри – розрізняють такі ступені збільшення щитоподібної залози:

0 ст. – щитоподібна залоза не пальпуєтиься або при пальпації об’єм її менший за кінцеву фалангу великого пальця пацієнта (норма);

І-а ст. – щитоподібна залоза пальпується розміром більше кінцевої фаланги великого пальця пацієнта, але не візуалізується при будь-якому положенні голови;

І-б ст. – щитоподібна залоза пальпується і візуалізується при відхиленні голови назад;

ІІ ст. – щитоподібна залоза пальпується та візуалізується при нормальному положенні голови пацієнта;

ІІІ ст. – щитоподібна залоза візуалізується на відстані 5 м і більше.

• Консистенцію (в нормі м’яка, еластична).

• Характер поверхні ( гладенька).

• Характер збільшення (дифузний, вузловий).

• Ступінь рухливості при ковтанні ( в нормі рухлива).

• Наявність або відсутність пульсації (в нормі пульсація відсутня).

• Наявність болючості (в нормі болючість відсутня).

В нормі щитоподібна залоза не візуалізується і не пальпується. Зоб – це будь-яке збільшення щитоподібної залози. Зоб може бути дифузним, вузловим та змішаним, токсичним і нетоксичним, ендемічним та спорадичним.

Для діагностики захворювань ЩЗ застосовують ультрасонографію, комп’ютерну та ЯМР-томографію, тонкоголчасту аспіраційну пункційну біопсію з подальшим цитологічним дослідженням пунктату. Радіоактивні ізотопи в педіатрії використовують при підозрінні на ектопію, пухлини ЩЗ чи їх метастази.