Ордер у стилі бароко

Успадкований від античності архітектурний ордер – це перш за все система пропорцій, що включає в себе обов’язковий набір елементів – цоколь, фуст (стовбур), капітель і антаблемент, у свою чергу розділений на архітрав, фриз і карниз. Ордер являє собою базовий модуль, який може відтворюватися багато разів і тим самим відокремлювати один від одного прольоти по горизонталі. Він має кілька «підвидів», найвідоміші з них:

– Доричний

– Іонічний

– Коринфський

– Композитний

Розрізняються також ступеня «інтенсивності» рельєфу – від пілястр до вільної колони. Оскільки відносини між складовими елементами залишаються незмінними, ордер визначає структуру всієї будівлі. Трансформація будь-якої з частин (діаметр колони, висота антаблемента або капітелі) неминуче порушує цілісність ансамблю. Вважається, що в пропорціях ордера відбиваються пропорції людського тіла: такий антропоморфізм ордера служить гарантією божественної і абсолютної природи прекрасного. Ордер входить також в декоративну систему. Велике значення надається скульптурним прикрасам – профілю ліплення, який відрізняється нескінченним різноманітністю нюансів і служить візитною карткою архітектора. Нарешті, ордер як гармонійна і експресивна система виконує функцію, порівнянну з роллю олександрійського вірша в просодії або тональності в класичній гармонії. Подібно до них, він може стати об’єктом для риторичних перебільшень, демонстрації віртуозної майстерності або прихильності встановленими правилами. Подібно до них, він волає до відхилень, дисонансам та варіації, які стають джерелом його оновлення.

В епоху Ренесансу архітектори прагнули перш за все до впорядкування ордерів. У XVII ст. головна увага приділяється їх комбінаційною можливостям. У розпорядженні творців є великий набір; стиль варіюється від доричної строгості до композиційної пишноти, профіль ліплення відрізняється більш-менш різким характером, прикраси можуть бути відсутніми або переважатиме – на колонах (гладких або з канелюрами), у малюнку капітелей або антаблемента. Гра з рельєфом – пілястри або утоплена колона, переривчастий або постійний, виступаючий або сплющений антаблемент – сприяє створенню світлових контрастів.

Велика чи менша чіткість прольоту ритмічно організує весь ансамбль. Ордер не можна розглядати ізольовано. Він невіддільний від стіни, яка може бути прикрашена геометричним орнаментом. скульптурами, барельєфами або виступами, він поєднується з віконними прорізами, розташованими на протязі всього прольоту і завжди мають прикраси. В організації фасаду беруть участь й інші лінії, будь то ліпні карнизи або ж прості смуги. Нарешті, ордер часто використовується для фронтонів і тим самим надає фасаду вигляд церковного.

З другої чверті XVII ст. ордер стає об’єктом досить сильних деформацій: порушення ритму, розтяг, скручування, накладення одних елементів на інші – маніпуляції такого роду проводяться систематично, і сама цілісність ордери піддається сумніву. Чим ретельніше обробка стіни, чим щільніше мережу ліній, ніж помітніше прикраси отворів, тим меншу роль грає ордер в організації фасаду. Пілястри виділяються не так, як колони, ордеру висотою в поверх на декількох рівнях виглядають скромніше, ніж ордер висотою у два або три поверхи. У силу своєї тонкості і витонченості вони стануть лише фоном для численних прикрас, оскільки одночасно буде зменшуватися товщина опор, висота антаблемента і різкість профілю ліплення. Досить надати антаблементом переривчастий характер, щоб зникло саме відчуття ордера.

Якщо творчість таких архітекторів, як Франсуа Мансар або Борроміні, немислима без застосування ордерів, то на початку XVIII ст. багато архітекторів не приділяють їм великої уваги. Часом вони зберігаються лише як декоративний елемент, покликаний виділити віконний отвір або виступ фасаду, і втрачають свою структурну функцію, яка переходить до інших частин архітектурного ансамблю.

Середньовічний силует Фірценхайлігена робить проблематичним використання будь-якого з архітектурних ордерів, які погано узгоджуються з спрямованими вгору конструкціями. Нейман вибирає ордер на великому цоколі і висотою у два поверхи – спрощеної форми, який не привертає до себе уваги.