Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Варіант 11

.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
17.01.2018
Размер:
392.3 Кб
Скачать

Механістичні світоглядні уявлення про світ і людину в культурі Нових часів.

Для Західної Європи XVII ст. було періодом становлення капіталістичних відносин, а водночас і поширенням нового типу людини, прагматично та раціоналістично налаштованої, ментальність якої поступово звільнялась від надмірного містицизму і релігійного фанатизму середньовічної доби. Саме такі люди на хвилі великих географічних відкрить XV —XVI ст. розпочали колоніальне освоєння європейською метрополією всіх частин світу, саме вони долали і руйнували середньовічну натуральну систему господарювання, жорстку верствову ієрархію феодалізму, підривали панування абсолютизму в політичному устрої і ставали носіями культури, де домінуючою цінністю був уже сам індивідуум, суб'єкт, його влада, його самовідчуття. Так людина проголошувалася царем природи.

В минуле відходив есхатологічний та аскетичний світогляд Середньовіччя, натомість поширювалися антропоцентричні, гедоністичні й оптимістичні настрої. Визначальна роль у зміні світоглядних парадигм масових народних рухів доби Реформації (XV-перша половина XVI ст.), які знайшли продовження у бурхливому політичному житті XVII ст. Майже півстоліття революційний процес охоплював Англію (1640—1688 pp.), завершилася національно-визвольна війна проти іспанського абсолютизму в Нідерландах (1566—1609 pp.), антифеодальні повстання супроводжували Фронду — суспільний рух у Франції проти абсолютної монархії (1648—1653 pp.). З 1618 р. до 1648 р. Європа була охоплена так званою Тридцятилітньою війною, що була продовженням релігійних війн між католиками і протестантами XVI ст. Релігійні та соціально-політичні рухи, залучаючи до себе великі маси населення і долаючи вузькі кордони дрібних феодальних державних утворень, пришвидшували формування європейських націй, національних держав, а також — національних культур.

Проте поширення нового виду культури лише набувало обертів, позиції абсолютизму та феодалізму в більшості європейських країн залишалися достатньо сильними, в духовній сфері традиційно панувала релігія.

Водночас виробництво стало раціоналізованішим, зросла роль механізмів, а водночас точних прикладних наук. Уряди держав, що прагнули до економічної та військово-політичної експансії, надавали науковим дослідженням усе більшого значення. В Європі виникли перші природничо-наукові товариства. Зокрема, на початку 60-х років остаточно оформилося славетне Лондонське королівське наукове товариство, до якого належало чимало відомих вчених, у тому числі великий англійський фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон (1643—1727 pp.).

І. Ньютон

У 1666 р. офіційно оформилася Паризька природничо-наукова академія, членами якої, крім французьких вчених, були й іноземці. Найвідоміший з них — нідерландський механік, фізик і математик, перший президент академії Хрістіан Гюйгенс (1629—1695 pp.).

Хрістіан Гюйгенс

Спільними зусиллями європейських вчених створювались наукові підвалини нового світогляду, отже, і нової секуляризованої культури. У XVII ст. відбулася світоглядна революція, зруйнувалася традиційна картина Всесвіту. В 1610 р. великий італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564—1642 pp.) сконструював зорову трубу і за її допомогою побачив новий неосяжний Всесвіт. Він відкрив чотири супутники Юпітера, гори на Місяці, плями на Сонці, фази Венери тощо. В трактаті "Зоряний вісник" вчений пізніше написав: "Я відкрив міріади зірок, які ніколи раніше не бачили, дійсну природу Чумацького Шляху. Століттями люди спостерігали його світіння, але ніколи не розуміли, чим воно викликано. Чумацький Шлях, або Галактика, складається з міріадів зірок... їх об'єднане світло спричиняє світіння в небі".

Г. Галілей

Отже, традиційному геоцентризмові, започаткованому ще в античну добу Аристотелем та Птоломеєм, було завдано нищівного удару. Геліоцентричність Всесвіту, обґрунтована Коперником, дістала практичне підтвердження. Молодший сучасник Галілея німецький астроном Йоганн Кеплер (1571 — 1630 pp.) узагальнив астрономічні спостереження у математичних формулах, відкрив три закони руху планет, що отримали назву законів Кеплера.

Йоганн Кеплер

Важливі відкриття, які змушували переглядати традиційні уявлення про будову світу та його природу, були зроблені в хімії, ботаніці, медицині. Так, англійський лікар і природознавець Вільям Гарвей (1578 — 1657 pp.), не відмовляючись від традиційних уявлень про "життєву силу" (дух) організму, зосередив увагу на порівняльній анатомії, відкрив систему кровообігу і довів, що серце є його центром. "Я прагну вивчати і вчити анатомії не з книг, а з анатомування, не з суджень філософів, а з механізму природи", — зазначав він. Принципове значення для з'ясування світоглядних засад культури Нового часу, яка формувалась у XVII ст., мала проблема методів наукового пізнання. Важливу роль у її розв'язанні відіграв видатний англійський філософ і державний діяч Френсіс Бекон (1561 — 1626 pp.), котрий протиставив догматичній дедукції схоластів новий, індуктивний метод наукового пізнання, що ґрунтується на раціональному аналізі дослідних даних. "Для наук, — писав він, — варто очікувати добра лише тоді, коли ми будемо підніматися дійсними сходами... від частковостей до менших аксіом, згодом до середніх... і, нарешті, до найзагальніших". Вчений зробив спробу поєднати емпіричний та раціоналістичний шляхи пізнання, вбачаючи мету науки у "збільшенні влади людини над природою".

Френсіс Бекон

У розробці наукових підвалин Нового часу, поширенні математичного природознавства важливе місце належить французькому філософу, фізику і математику Рене Декарту (1596 — 1650 pp.), котрий відповідно до вчення Бекона розглядав науку як найважливіше знаряддя панування людини над силами природи. За Декартом, практична користь — кінцева мета справжньої науки. Корисними можуть бути лише вірогідні знання. Поява нового знання починається зі сумнівів у вірогідності існуючих "істин", саме сумніви дають поштовх думці. Декартові належить славетне гасло: "Cogito ergo sum" ("мислю, отже, існую"). Підсумком у науковій революції XVII ст. стало відкриття великого англійського фізика, астронома і математика Ісаака Ньютона. Вершиною його наукової творчості є праця "Математичні початки натуральної філософії", де узагальнено дослідження попередників і його власні у галузі астрономії й фізики. Йому належать видатні відкриття законів всесвітнього тяжіння, дисперсії світла, він розробив метод диференціального й інтегрального числення. Вихідні принципи нового наукового світогляду, за Ньютоном, можна сформулювати так: 1) час і простір мають абсолютний характер, вони існують самі по собі, незалежно від матерії; 2) рух має всезагальний характер; 3) усі явища в світі перебувають у причинно-наслідковому зв'язку.

Рене Декарт

Проте, мабуть, найголовнішим загальнокультурним наслідком наукової революції XVII ст. стало перетворення схоластичного природознавства на дослідне і математичне. Був відкритий шлях до накопичення нових наукових знань, перетворення науки на вагомий змістовний компонент культури, прискорення процесу становлення цивілізації.

Однак не варто перебільшувати місце наукових знань та гуманістичних цінностей у масовій свідомості. В добу, коли відбувалася наукова революція та поширювався гуманізм, найпишніше розцвів забобон, і в цьому аспекті XV11 ст. виявилося набагато нелюдським, аніж так звані темні віки Середньовіччя. Зокрема, йдеться про переслідування відьом, яких тисячами катували та спалювали у країнах Європи. Так, 1635 р. доктор Бенедикт Карпцов (1595 - 1666 pp.), професор Лейпцизького університету, опублікував працю "Практика судочинства" про проведення відьомських процесів. Ця освічена людина, допустивши, що тортури можуть призводити до фальшивих зізнань, однаково обстоювала їх використання. Доктор Бенедикт дожив до похилого віку й, аналізуючи пройдений шлях, зазначав, що він 53 рази прочитав Біблію, щотижня ходив на причастя і послав на смерть 20 тис. людей. Переслідування відьом породило чимало запитань. Найчастіше історики пов'язують його із патологічними наслідками релігійного конфлікту Реформації. Але їм ще треба пояснити, чому окремі країни та регіони, зокрема Німеччина й Альпи, найзавзятіше цькували відьом і чому най ревніші переслідувачі (наприклад, король Яків VIII) належали до найученіших і найхристиянніших людей свого часу. Від папської були 1484 р. аж до кінця XVII ст. відьом ревно цькували майже 300 років, постраждали мільйони невинних.

Бенедикт Карпцов

У XVII ст. поглибилось розмежування між наукою і релігією. Предметом науки стала природа, під якою тепер розумілося все існуюче разом з людиною, все, що можна вивчати емпіричним методом і пояснювати, керуючись аргументами розуму. Всі "кінцеві причини" (causa finalis), які не могли бути об'єктом емпіричного пізнання, виводилися за межі науки. Остання зосереджувала увагу на кількісних характеристиках речей, процесів, рухів. Починалась доба панування механістичного детермінізму, принципи котрого поширювалися не лише на фізичну природу, а навіть на людину і суспільство загалом.

Природничо-наукові відкриття впливали на уми людей, спрямовували їх на критичне переосмислення засад релігійного світогляду. Прагнення до секуляризації культури, максимального розвитку в ній мирських начал, незалежних від церкви, стало одним з напрямів духовного життя XVII ст. Це відобразилось у боротьбі за віротерпимість, свободу совісті, право людини на вибір релігії. Показово, що найпередовіша за соціально-економічним укладом країна Європи того часу — Нідерланди характеризувалась і найбільшою віротерпимістю. Не випадково, що впродовж XVII ст. саме у Нідерландах знаходили притулок вигнанці з інших країн Європи.

З позицій емпіричного, раціоналістичного світогляду діячі культури намагались розв'язати і проблему людини. Відбувалася переорієнтація суспільних ідеалів, вони ставали прагматичнішими, позбавлялися героїко-романтичного забарвлення. Для масової свідомості ідеал підприємливої людини, купця, допитливого вченого стає привабливішим, аніж ідеал лицаря чи ченця-аскета.

Здобутки науки, техніки, торгівлі, мореплавства засвідчували великі можливості розкріпаченого людського розуму, але вже в цю добу стали помітними деякі суперечливі наслідки науково-технічного прогресу та прагматичного світогляду. Зазначимо, однак, що XVII ст. було надто складним за соціальними та духовними процесами і надія на швидку реалізацію гуманістичних ідеалів філософів не простежувалася. В Європі не припинялись масові кровопролиття. На зміну релігійним війнам, які супроводжували Реформацію XVI ст., прийшла не менш кривава і руйнівна Тридцятилітня війна, масовими вбивствами супроводжувались революційні події в Нідерландах, Англії. В реальному житті людина доби становлення капіталістичних відносин демонструвала не стільки шляхетні, скільки "темні" вияви своєї вдачі, керувалася не стільки розумом, скільки егоїстичними інстинктами. Де та межа, за якою необхідна для творчості та нормального людського існування свобода перетворювалася у свавілля агресивних егоїстів, чи можна лише за допомогою розуму приборкати пристрасті та побудувати гуманне суспільство — усі ці питання постали перед мислителями XVII ст. і розв'язувалися неоднозначно. Якщо, скажімо, Декарт дивився у майбутнє людства з оптимізмом, то Гоббс або Спіноза мали протилежну думку.

Так званий трагічний гуманізм, втілений у творчості Шекспіра або Сервантеса, котрі розуміли весь трагізм існування моральної, розумної людини в антигуманному світі, знаходить у XVII ст. послідовників. Одним з них був видатний французький математик, фізик, філософ і релігійний містик Блез Паскаль (1623 — 1662 pp.).

Блез Паскаль

Уже в 16 років він написав математичний трактат "Досвід теорії конічних перерізів", що отримав високу оцінку наукової громадськості. Він плідно займався дослідженнями в галузі теорії чисел, алгебри, теорії ймовірностей, гідростатики. Проте, розчарувавшись у можливостях точних наук, Паскаль звернувся до релігійно-філософської проблематики, став ченцем абатства Пор-Рояль, де працював над славетним філософським твором "Мислі". У ньому науковець звернувся до трагедії людини, покинутої у безмежному космосі. "Це вічне мовчання безбрежних просторів жахає мене", — писав він. Розмірковуючи про непостійність, неспокій, слабкість і водночас велич людини, Паскаль звернувся до образу "мислячого очерету". Щоб зламати, вбити людину, "...зовсім не потрібно зусиль усього Всесвіту; достатньо подиху вітру, краплини води". Однак якщо у "...просторі Всесвіт обіймає та поглинає мене, як точку, в думці, я осягаю його", — зазначав філософ. Паскаль з усією гостротою висунув питання про межі науковості, наголосив на "доказах серця", які відрізняються від "доказів розуму", визначив наперед в умовах панування раціоналізму ірраціоналістичну тенденцію у філософії. На його думку, не наука, а релігія є засобом для ефективного розв'язання суперечностей людського існування. Щоб не впасти у відчай, людині потрібен Бог.

Використана література:

Яртись А.П., Мельник В.І. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Львів : «Світ», 2005.

9

Соседние файлы в предмете Мировая и украинская культура