1.4.4. Пропагандистська комунікація.

Пропаганда є різновидом суспільної діяльності, пов’язаної з масовим пе-реконанням у правильності чи неправильності тих або інших ідей, думок, понять, принципів. Пропагувати здоровий спосіб життя означає переконува-ти людей у тому, що такий спосіб є кращим.

Як і у випадку зі зв’язками з громадськістю, для пропаганди дуже важли-вою є масова комунікація, оскільки вона дозволяє пропагандистам макси-мально ефективно досягати своєї мети.

Пропагандисти використовують майже всі форми масового спілкування, аби тільки виконати визначені завдання, спрямовані на корекцію масової свідомості.

Пропаганда відрізняється від паблік рилейшинз тим, що вона спрямована на зміни в громадській думці, масовій свідомості стосовно явищ ідеологіч-ного характеру. Паблік рилейшинз пов’язані теж зі змінами громадської ду-мки чи масової свідомості, але стосовно конкретних організацій або осіб, зі створенням необхідного їм іміджу. Крім того, фахівці з PR відзначають, що піарники “працюють” з комунікаційною правдою, тобто тією частиною ві-дображеної реальності, яка може становити інтерес для комуніката. Пропа-гандисти ж можуть свідомо вдаватися до міфотворчості й поширювати не-точні або неперевірені факти.

1.4.5. Агітаційна комунікація.

Масова комунікація, яка обслуговує потреби агітаторів, їхню діяльність, спрямовану на заклик, заохочення, називається агітаційною. Агітаційна ко-мунікація, як і пропагандистська та PR-комунікації, має яскраво виражену комунікаційну інтенцію. Інформаційні продукти розглядаються як засоби агітації.

На відміну від пропагандистської комунікації, яка передбачає отримання позитивного результату у вигляді переконаного комуніката, агітаційна обме-жується проявом готовності збоку комуніката певним чином діяти, виявом зацікавлення до чогось чи когось.

Для досягнення комунікаційної мети агітатори використовують різні фор-ми масового спілкування.

29. Професійні комуніканти в системі масового спілкування.

Масова комунікація є середовищем, в якому працюють різні фахівці сло-ва. Одні з них працюють за законами середовища, інші намагаються обійти ці закони, ще інші відважно борються за зміну середовища.

3.1.1. Поняття про професійного комуніканта.

Комунікантами називають осіб, які ініціюють, проводять, підтримують або завершують процес спілкування. У ролі комунікантів масового спілку-вання виступають професійні комуніканти або аматори організованого спіл-кування, які намагаються діяти за правилами професіональної комунікації. До професійних комунікантів або комунікантів-аматорів належать ті, які для спілкування використовують: а) мову або знакові системи, що створені на основі мови: агітатори, ведучі, вихователі, журналісти, іміджмейкери, пі-арники (фахівці зі зв’язків із громадськістю), представники влади, прес-сек-ретарі, пропагандисти, проповідники, публіцисти, редактори, рекламісти, учителі; б) парамовні зображальні засоби — мову жестів, рухи тіла, голос тощо: співаки, танцівники і т. д.; в) художні образи, а також створені за уяв-ними образами предмети: майстри народних ремесл, скульптори, художни-ки тощо. До роду професійних комунікантів належать й інші фахівці масо-вого спілкування. Звичайно, комуніканти групи в є учасниками масового спілкування тільки тоді, коли вони використовують створені ними предмети для впливу на людей — на їхні почуття, свідомість. Такі комуніканти, як, на-приклад, агітатори, журналісти, іміджмейкери, пропагандисти, рекламісти тощо дуже часто використовують одночасно різні засоби спілкування: слово й образ, слово й жести і т. п.

Професійні комуніканти групи а називаються також професійними мов-цями, оскільки вони для спілкування використовують мову або знакові сис-теми на основі мови, тобто письмо.

Спілкування між професійним мовцем і комунікатом та непрофесійним мовцем і тим же комунікатом відрізняються. У першому випадку комуніка-ційний процес матиме більшу осмисленість і чіткість, відсутніми будуть зай-ві акти мовлення, тематичні відхилення і т. д.; у другому випадку процес спілкування може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позна-чений зайвими мовними операціями й діями.

Професійне мовлення суттєво відрізняється від непрофесійного, звичай-ного, нормального мовлення. Різниця полягає в тому, що звичайне, нормальне мовлення завжди зумовлено тими чинниками, які його й породжують, тобто нормальне мовлення в конкретній ситуації мотивоване, цілеспрямова-не, осмислене, через що воно завжди є актуальним. Якщо звичайне мовлен-ня не відповідає хоч одному чиннику (наприклад немотивоване чи безціль-не), воно тоді сприймається як ненормальне (аномальне). Професійне ж мов-лення не завжди має внутрішньо-особистісну мотивацію і підпорядкування внутрішньозумовленим цілям мовця. Часто професійне мовлення є штучно породжене, тобто “зроблене”, виконане професіоналом за певними правила-ми, зразками, форматами, який ніби імітує нормальне мовлення, виконуючи виробниче, наприклад редакційне, завдання. Професіоналізм мовця в тому й полягає, щоб знати правила й принципи породження висловлювання, уміти імітувати нормальний акт висловлювання. Тому для професіонала такими важливими є поняття, як актуальність теми, її розробка, подача, що зовсім незрозумілим може бути для звичайних мовців, які завжди говорять актуаль-но в межах своєї компетенції, зовсім не розуміючи, що таке актуальність.

Професійними мовцями стають у процесі вивчення й усвідомлення актів породження висловлювання, механізмів виникнення твору, тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час мовлення. Тому ці спеціальні знання та вміння користуватися ними для організації власного мовлення й мовлення інших входять у професіограму фахівця й визначають рівень його професіоналізму. Знання про природу породження висловлювання лежать в основі технології праці професійного мовця.

Професійні комуніканти є визначальним чинником масового спілкування, від них залежить, якою буде масова комунікація. Залежно від того, яку соці-ально-професійну роль виконує комунікант,— він журналіст, проповідник, вихователь чи хтось інший,— таким буде спілкування за змістом і формою: різниця у виборі теми для розмови, формату її подачі, вибору засобів спілку-вання тощо. Об’єднує кожного з професійних комунікантів уміння усвідом-лювати комунікаційний процес, організовувати його за певними технологія-ми з використанням визначених способів, процедур спілкування (визначе-них технік), ставитися до спілкування як до роботи, виробничої діяльності, що передбачає, зокрема, постановку виробничих цілей. Виробничі цілі завж-ди включають саму процедуру створення інформаційного продукту або про-ведення інформаційної акції. Для професійних мовців мовлення найчасті-ше виступає самоціллю, а не засобом досягнення цілей. Ця особливість є досить суттєвою для розуміння поведінки професійних комунікантів.

Існує дві стихії спілкування професійних комунікантів: (а) звичайна, людська, особистісна і (б) виробнича, фахова, надособистісна, але яка за певних умов може збігатися з першою і бути професійним виявом її.

Виробниче мовлення здійснюється за певними стандартами, зразками, за-готовками, з використанням прийнятих способів, правил, принципів ство-рення повідомлення, сюжету, рекламного тексту тощо. Для професійного мовця на задній план відходять питання особистісної мотивації, мети, сми-слу висловлювання, нівелюється самооцінка мовця з погляду того, наскільки його позиція є коректною, доречною, посутньою, важливою, толерантною, справедливою і т. д. Праця професійного мовця технологізується й автома-тизується, втрачає авторське творче начало. Фахівець із мовлення ставиться до свого висловлювання як до продукту, товару, який треба технологічно і вчасно зробити та реалізувати.

Завдяки усвідомленню комунікаційного процесу і себе в ньому професій-ні комуніканти здатні позиціонуватися у масовій комунікації певним чином. Позиціонування може мати суперечливий характер: представники однієї й тієї ж професії по-різному уявляють себе в соціумі. Так, журналісти в ко-лишньому СРСР позиціонувалися агітаторами й пропагандистами або публі-цистами, що пропагують і відстоюють соціалістичні й комуністичні ціннос-ті, виховують в комуністичному дусі народ. У незалежній Україні журналіс-ти позиціонують себе інформаторами суспільства, незалежними носіями ін-формації, незаангажованими виробниками новин, а також представниками інтересів громади, борцями за свободу слова і демократію.