28. Сутність понять «якість життя», «рівень життя», показники, що їх визначають, та чинники, що на них впливають.

Сутність понять „рівень” і „якість” життя населення можна визначити таким чином:

• рівень життя населення – це кількісна і якісна характеристика ступеня досягнення компонент життя людини;

• якість життя населення – якісна характеристика ієрархії значення задоволення компонент життя людини.

Для того щоб управляти процесом підвищення рівня і якості життя населення, необхідно оцінювати їх компоненти, а це вимагає конкретизації переліку елементів, що входять до складу тієї або іншої компоненти.

Якісна оцінка рівня життя населення дозволяє визначити – високий чи низький рівень життя людини досягнуто у регіонах країни. Для її визначення використовується комплекс економіко-математичних моделей, які будуються на основі кластерного та дискримінантного аналізів.

Оцінка якості життя населення регіонів країни – характеристика ієрархії значимості його складових компонентів, для виміру якої з урахуванням теорії „цінностей” використовується двомірна та чотирьохритеріальна модель.

Високий рівень життя населення регіонів не завжди відповідає гарній якості його життя, і навпаки.

Рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку - можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

Для аналізу й оцінки рівня життя використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і реального доходу на душу населення, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на душу населення й ін. Про рівень життя побічно свідчать також показники народжуваності і смертності населення, середньої тривалості життя й ін.

1.2. Фізіологічні та психологічні закономірності функціонування людського фактора в процесі праці

1. Фізіологічний закон середніх навантажень і швидкостей; енергетичний оптимум і оптимальний темп рухів, особливості використання резервів організму як основа нормування праці

Важливим показником функціонального стану рухового апарату людини є м’язова сила. Вона характеризується максимальним напруженням, яке здатні розвинути м’язи під час збудження. Поодиноке подразнення викликає поодиноке збудження м’яза. Сила такого збудження залежить від кількості м’язових волокон, які входять до складу рухової одиниці, — чим більше волокон, тим більшою є сила скорочення.

Поки частота подразнення м’яза не перевищує певної величини, м’яз відповідає на кожне подразнення поодиноким скороченням. Збільшення частоти подразнень спричинюється до того, що серія скорочень м’яза зливається в одне, так зване тетанічне скорочення. При тетанічному скороченні напруження м’язових волокон більше, ніж при поодиноких.

Отже, максимальна сила м’яза залежить від кількості і товщини його волокон, частоти нервових імпульсів, швидкості м’язових скорочень і відбувається тоді, коли в роботу включені всі рухові одиниці за повного тетанусу. Сила людини характеризується здатністю переборювати зовнішню протидію за рахунок м’язових зусиль. Вона залежить від віку і статі, здоров’я та емоційного стану.

Для вимірювання м’язової сили застосовують динамометри: кистевий і становий. Максимальна сила кисті, кгс обчислюється як середнє арифметичне трьох здавлювань динамометра з максимальною силою через одну хвилину.

Розвиваючи напруження і скорочуючись, м’яз здатний виконувати механічну роботу. Найбільшу роботу він виконує за середніх навантажень і середніх швидкостей. Це явище дістало назву закону середніх навантажень.

Середні навантаження і середні швидкості скорочення різні для різних м’язів, що необхідно враховувати при розробці норм і організації праці.