Тема 2: психіка як предмет вивчення та наукового дослідження

1. Структура психіки: свідоме, підсвідоме та несвідоме.

2. Властивості та функції свідомості.

3. Виникнення і розвиток свідомості.

4. Психологія несвідомого: складові, прояви та функції.

5. Свідомість та увага. Функції уваги.

6. Фізіологічні основи уваги.

7. Основні властивості уваги та її види.

8. Розвиток і виховання уваги.

9. Методи вивчення свідомості та уваги.

10. Психіка і здоров’я: психічне здоров’я людини; критерії психічного здоров’я.

Основні поняття: свідоме, підсвідоме, несвідоме, сенсорна свідомість, увага, властивості уваги, психічне здоров’я людини; критерії психічного здоров’я.

Психіка, як складна цілісність, має свою будову, структуру, свої видимі й не­видимі поверхи, своє невидиме «підзе­мелля». Усю психіку можна порівнювати з айсбергом, який плаває в океані. Як відомо, над­водна частина його становить лише 1/8 висоти, а решта - під водою. У пси­хіці "на­двод­ною частиною є свідомість, а підводною - несвідоме.

Психологія свідомості

Свідомість розглядається як результат суспільно-історичного розвитку лю­­дини в про­­це­сі трудової діяльності, пізнання світу, спілкування та споглядання. Вона є сус­­пільним про­дуктом і залишиться ним, допоки взагалі будуть жити люди на землі. У психологічному пла­ні свідомість виступає реально, передусім, як процес усвідомлення людиною навколишньої ді­й­сності і самої себе (С.Рубінштейн (1889-1960)). Свідомість властива лише людині. Вона є предметом вивчення багатьох наук (філософія, соціологія, політологія, психофізіологія).

У психоаналізі свідомість трактують як розташова­ну на периферії психічного здатність розрізня­ти властивості предметів та явищ і сприймати нові вра­ження незалежно від попередніх. Основне завдання свідомості — забезпечувати потреби несвідомого, шукаючи у навколишній дійсності відповідні об'єкти та умови для задоволення прагнень. Вважається що, саме несвідома динаміка бажань (спонукальна основа поведінки) зумовлює нормальне чи, навпаки, патологічне особистісне функціонування. Свідома регуляція відіграє незначну роль у роботі психічного апарату.

Більшість людей не розрізняє суб'єктивної психіч­ної реальності та об'єктивної дійсності. Вони приймають за істину те, що думають і відчувають, не відрізняють фактів від їх інтерпретацій і щиро переконані, що лише одне (власне) трактування подій є правильним.

Процес створення психікою концепту (образу, уявлення, схеми, моделі) навколиш­ньої дійсності, який має знаково-символічний харак­тер, забезпечують два основні джерела знаків і сенсів — мова і культура. Саме вони надають ресурси для функ­ціонування вищих психічних функцій — мислення, пам'яті, свідомості і мовлення.

Існують оригінальні зарубіжні концепції свідомості. Зокрема, С.Прист ви­с­ловлює парадоксальну думку, що свідомості як постійного феномена вза­га­лі не існує, а існує кожного разу окремий досвід, певна трансформація дій­снос­ті, певний момент ситуації. Р.Л.Сосло ототожнює свідомість зі знаннями про події або стимули довкілля, а також знання про когні­тив­ні явища - пам’ять, мислення і тілесні відчуття. Дж.В.Мак-Коннел харак­те­ризує свідомість: перш за все, як процес, по-друге, свідомість відзначається су­б’єктивним усвідомленням перебігу часу, по-третє, їй притаманна ре­аль­ність, яку вона відображає, і, нарешті, по-четверте, свідомість пов’язана з мо­вою. Потік свідомості – це безперервний навратив (розповідь про своє життя), який ліва півкуля ви­роб­ляє, щоб пояснити індивідові, що відбувається, чому і що він робить.

У вітчизняній психології загальноприйнято розуміти свідомість як ви­щий специфічний людський рівень психічного відображення дійсності, що має суспільно-історичне походження, нерозривно пов’язане зі спільною тру­до­вою діяльністю, мовою і мовленнєвим спілкуванням. Саме вербальне мис­лення розглядається як головна характеристика свідомості.

Завдяки свідомості людина здатна виходити за межі свого одиничного існування у світі. Свідомість періодично «рветься», а іноді виходить за просторові та часові обмеження свого буття, прагне до абсолютної свободи. У такі моменти людина дає собі звіт про своє ставлення до світу та інших людей, підпорядковує життя обов’язкам, несе відповідальність за здійснене, ставить перед собою завдання, не обмежується пристосуванням до наявних умов життя, а змінює світ. Свідомість – це здатність до рефлексії на оточуючий світ, на власне життя. Завдяки сві­домості ми здійснюємо ви­бір діяльності, цілеспрямоване програмування й організацію, приймаємо рішення, оцінюємо результати, обгрунтовуємо критерії ефективності діяльності тощо.

Фундаментальними характеристиками свідомості є її зміст, обсяг, структурні рівні, функції, зв’язність, динаміка, порушення та ін. (О.Г.Спіркін, Є.С.Авербух, С.Л.Рубінштейн, П.Зінченко).

Основними ознаками свідомості є:

1) відчуття власного існування (відчуття присутності в даному місці і в даний момент); ідентифікація себе у світі (відрізнення себе і світу); виділення себе з оточуючого світу (виділення себе, свого Я від зовнішніх предметів; виділення себе із оточуючої діяльності; виділення себе у системі людських стосунків), тобто віднесення природних, соціальних явищ та духовних феноменів до Я і не-Я.

2) свідомість - це поєднання знань, це пізнання світу і себе для орієнтування, забезпечення представленості, «даності об’єкта суб’єкту» як сукупності чуттєвих образів; відділення властивостей предметів від самих предметів; здатність правильно оцінювати оточення;

3) здатність до регуляції поведінки, до цілепокладаючої діяльності (забезпечувати цілеспрямовану, планомірну діяльність, здатність до передбачення, планування);

4) володіння знаннями про світ, про предмети, явища, події, діяльності тощо, які можна передати іншим людям;

5) функціонування абстрактного (вербального) мислення; здатність встановлювати адекватні причинно-наслідкові відношення між явищами зовнішнього світу;

6) забезпечення впорядкування людиною власних психічних феноменів і пізнавальних процесів (особливості поєднання психічних процесів; - арена, на якій розігруються асоціативні процеси; - потік вражень чи почувань, мінливих душевних станів тощо).

Властивості свідомості:

1) рівні ясності свідомості: а) ясна свідомість; б) неясна – сумеркова, коли усвідомлення чогось має «різко знижений, неясний, сумбурний, фрагментарний характер» (за Спіркіним). Усвідомлювати дійсність – оз­­начає розділяти її на елементи і встановлювати між ними зв’язки та від­но­шен­­ня: подібності, тотожності, відмінності, належності, послідовності та ін. І чим більше взаємопов’язаних елементів в об’єкті чи ситуації може бути ви­чле­­новано та знову пов’язано між собою, тим вищим є рівень усвідомлення дій­сності.

2) широта-вузькість свідомості є, з одного боку, глобальністю-локальністю вільних, творчих устремлінь людини, з другого – простором, часом, різноманітністю форм, густиною і т.д. контактів (пізнавальних інтересів і відповідної активності) із зовнішнім світом. Розширення свідомості відбувається у напрямі світів: а) знань (світ науки); б) предметно-виробничої діяльності; в) світ людських цінностей (емоції) та переживань; г) світ культури.

3. Само очевидність, достовірність знань, відомостей; впевненість, безсумнівність, переконаність та ін.

Психологічні властивості свідомості формуються в результаті діяльності та за­сво­єн­­ня людиною мови, яка є носієм суспільно-історичного досвіду нації, люд­ства. Так, засво­юючи рідну мову, ми оволодіваємо знаннями, до­свідом і тим самим розвиваємо свідомість.

Структура свідомості. Свідомість є багатопластова, поліцентрична, поліфонічна, абсолютно вільна. У свідомості особистість долає найсуворіші визначення буття - простір, час, соціальні норми. Але це відбувається в собі і для себе, не завжди співпадає з їх реальним подоланням для суб’єкта свідомості, для власного Я (Зінченко, 1998, с.71).

Складовими свідомості виступають: усвідомлення зовнішнього світу і усвідомлення Я, його зв’язків і відношень з оточуючим світом, включаючи усвідомлення схеми власного тіла та особистості. У структурі свідомості виділяють буттєвий і рефлексивний пласти. Кожен із пластів (рівнів) у свою чергу, складається із двох різних складових: буттєвий – біодинамічної тканини живого руху і чуттєвої тканини образу, а рефлексивний – із значення і смислу.

Буттєвий рівень – біодинамічна тка­ни­на живої дії (поняття, уведене Н.О.Бернштейном (1896-1966)) та чуттєва тка­ни­на образу (О.М.Ле­онть­єв (1903-1979)). Біодинамічна тканина – це чут­ли­вість "важ­ли­во­го руху" під час його реалізації. Щоб дія не була "сліпою", не­об­­хід­но, аби вона сприймалася у кожен момент часу. Біодинамічна тканина за­­безпечує зво­ротній зв’язок і дозволяє здійснювати поточну корекцію дії. Від­­критість дії до зовнішніх впливів дозволяє суб’єкту бути гнучким у ре­алі­за­ції програм дії. Процес конструювання дії не рефлексується свідомістю, а є іс­­тин­ним буттям свідомості у процесі взаємодії із зовнішнім світом. Біодинамічна тканина руху – це внутрішня форма руху і дії.

Основу сенсорної свідомості утворює чуттєва тканина образу як сукупність різних перцептивних категорій (простір, рух, колір, форма тощо). У свідомості чуттєва тканина образу об’єктивно виражається в беззвітному переживанні людиною «почуття реальності».

Єдність свідомості забезпечує Я особистості. В основі свідомості лежить рефлексивна здатність, тобто пізнання свідомістю психічних явищ і самого себе, зокрема, «відчуття себе пізнаючим суб’єктом, здатність мисленно уявляти існуючу та уявну дійсність, контролювати власні психічні та поведінкові стани, керувати ними». Рефлексія – це процесуальний аспект свідомості. Вона створює суб’єктивне відчуття повноти контролю (звіт про свою поведінку, стосунки, дії). Рефлексивний пласт за своєю суттю (а не як складова) настільки вільний у проявах, що може розглядатися як еквівалент свободи. Ознаками свободи свідомості є можливість людини не реагувати на виклики зовнішнього світу, готовність до самоконтролю, а також готовність повернутися у вихідне положення без врахування зовнішніх обставин, вибір однієї з альтернатив.

Рефлексія – це не тільки спостереження за свідомістю і мисленням, діяльністю, поведінкою, але й їх оживлення, пробудження початкової свободи, якою ніяк не вдається скористатися у світі, уже проведених ліній сприймання, пам’яті, уяви, оцінок тощо. Рефлексивна здатність є основою для існування та розвитку людини. Без реф­лек­сив­ної здатності людина не могла б навіть уявити, що вона є но­сі­єм психіки.

Існує ще один пласт свідомості – духовний як «особисті, персоналістичні стосунки Я-Ти, уявлення про ідеальне «Я» і досконалу людину. З духовним пластом пов’язані ціннісні орієнтації, ідеали, совість. Цей пласт забезпечує спрямованість розвитку особистості. Без постановки проблеми духовності неможливо зрозуміти, чому одну і ту ж діяльність різні люди виконують по-різному.

Свідомість не можна звести (редукувати) до однієї з твірних: чи то значення, смисл, чуттєва тканина чи біодинамічна тканина.

Виділяють такі функції свідомості: 1) відображальна (пізнання світу); Сприйняття світу залежить від нашого стану: напружені ми чи ні, збу­дже­ні чи перебуваємо у дрімотному стані. Посилення нашої активності тіль­ки до певної межі підсилює адек­ватність сприймання успіху (спорт, на­по­лег­ли­ве навчання студента перед сесією); 2) пізнання самого себе (самооцінка, самоаналіз, самоактуалізація, самокатегоризація, ідентифікація і само ідентифікація, усвідомлення і самоусвідомлення); у свідомості людина дає звіт про свої відчуття, думки, переживання, бажання; завдяки свідомості людина знає особливості своєї особистості та індивідуальності; 3) регуляційна, що супроводжується переживанням; пізнавальна (пізнання), результатом чого є знання світу і себе; оціночна – на основі чого виникає ставлення, яке включає пізнавальні, емоційні та поведінкові складові; особистість здатна планувати свої дії, передбачати їх результати та оцінювати наслідки; планування, програмування, антиципація і прогнозування, прийняття рішень, контроль і самоконтроль; творче цілепокладання на життєвому шляху загалом, в окремих життєвих ситуаціях та діяльностях, регуляція і т.д. у складному взаємозв’язку суб’єкта (особистості Я) і оточуючого предметно-соціального світу; 4) ставлення до світу, оцінка. Залежно від ставлення мотивується діяльність, ставиться мета, набуваються знання, визначається афективна сторона діяльності, формується самосвідомість; Наша свідомість включає переживання, які характеризують ставлення лю­дини до дійс­ності. Почуття, емоції про­ни­зують стосунки людей, а їх по­ру­шен­ня теж проступає у свідо­мості особистості. 5) самодіяльність, самокорекція і самореалізація; здатність встановлювати адекватні причинно-наслідкові відношення між своїми діями та явищами зовнішнього світу. Людина здатна усвідомлювати те, що вона сприймає, те що вона розуміє, про що думає, до чого уважна, яку емоцію переживає. У причинному мисленні людина може використовувати науковий і магічний модулі; 6) функція породження зовнішньої і внутрішньої реальності; породження (творчість); функції регуляції і оцінки характеризують суть свідомості.

У загальній структурі психіки свідомість межує із несвідомим, підсвідомим та надсвідомим. Критеріями диференціації свідомого і несвідомого є:

1) якщо у свідомості відбувається розділення або навіть протиставлення суб’єкта та оточення в свідомій активності; свідомість відноситься до зовнішньої діяльності, а усвідомлення проявляється як свідомість власних дій зі здійснення діяльності; то у випадку неусвідомленого психічного відображення об’єднаність світу і суб’єкта як неподільного цілого;

2) раціональність (пояснювальність) у пізнанні світу свідомістю та алогічність (інша логіка) у пізнанні світу несвідомим, де найголовніше значення мають емоції, потреби, упередження людини, а тому сприймання ситуації має спотворений характер;

3) чутливість до суперечностей у ситуації чи події у свідомості та нечутливість до суперечностей у несвідомості;

4) часовий критерій: у свідомості є чітке розрізнення минулого, теперішнього і майбутнього, тоді як у несвідомому – переживання мають позачасовий характер (співіснування минулого, теперішнього і майбутнього) (О.Г.Асмолов).

Існують такі типи свідомості: сенсорна, моторна, сенсомоторна і самосвідомість, причому «різні свідомості», одержуючи різну інформацію від зовнішнього та внутрішнього світів мають власний накал зворотнього зв’язку, що дозволяє корегувати свої гіпотези, і при цьому різними способами обробляють інформацію, що поступає.

Форми свідомості. Виділяють дві основні її форми: індивідуальну й суспільну. Перша містить у собі як свідомість узагалі, так і суспільну свідомість, тому це протиставлення форм свідомості не є непровомірним. Виділяють різні форми суспільної свідомості, за допомогою яких люди усвідомлюють навколишній світ, - це політична, моральна, національна, естетична, релігійна та інші свідомості.

Індивідуальна свідомість – це багаторівнева система, що включає як ус­ві­­­домлювані, так і неусвідомлювані складові.

Буденна свідомість включає в себе відомості про щоденно повторювані про­­яви предметів, явищ, процесів, подій, ситуацій та співвідношення між ни­ми, звич­ні для даної культури цінності, оцінки, традиції, що виробляються ко­лек­тивно (в ритуалах, традиціях, спілкуванні) та індивідуально, пере­да­ють­ся через систему ос­ві­ти. Вона також грунтується на життєво-емпіричних знаннях, здо­­­бутих ненауковим шля­хом (без теоретичного аналізу чи експе­ри­мен­таль­ної пере­вірки), а спирається на чутливу вірогідність (так здається, що це пра­вильно). Це суто емпіричне розуміння життєвих явищ, коли відбувається ли­ше констатація явищ без пояснення їх суті, механізмів та закономірностей перебігу.

Наукова свідомість. Наукове знання має теоретичний характер. Воно не­­розривно пов’язане з науковими законами, які не виключають ви­пад­ко­вос­ті, характеризується високою пояснювальною і передбачальною здатністю. Від­­мінність між науковою та буденною свідомістю полягає не у системності пер­­шої та хаотичності другої, а в рівні систематизації, що вищий для науки.

Відмінність між науковою та буденною свідомістю є відносною та рух­ли­вою. Наукова свідомість проникає неоднаково в різні сфери сус­піль­но­го жит­тя. Буденна і наукова свідомість є універсальними, тому що сто­су­ють­ся будь-якої сфери суспільного життя. Вони використовують методи здо­бут­тя інформації.

Предметом наукового дослідження є також явища суспільного життя й при­­роди, до вивчення яких застосовується практично-емпіричний підхід.

Одухотворена свідомість характеризується такими рисами: 1) ясний розум, широке й глибоке усвідомлення себе, світу та свого життя; 2) здатність контролювати життєву ситуацію, знаходити конструктивні роз­­­в’яз­ки проблем, розгадування загадок життя, знаходження «фі­ло­соф­сько­го ка­меня»; 3) легке згадування необхідної інформації та способів розв’язування різ­них завдань; 4) ефективне функціонування інтуїції; 5) спрямованість свідомості на добро, творчість.