- •1.1. Регулювання соціально-трудових відносин та економіка праці
- •1. Праця як основа розвитку суспільства і провідний чинник виробництва
- •2. Сучасна концепція продуктивності праці
- •3. Фактори і резерви динаміки продуктивності праці
- •4. Заробітна плата в ринкових умовах
- •5. Механізм регулювання і диференціації заробітної плати
- •6. Система винагород у сфері праці
- •7. Сучасні системи оплати праці
- •8. Методологія планування праці
- •9. Методичні засади оцінки трудових показників
- •10. Сучасне розуміння сутності соціально-трудових відносин
- •11. Стадії та фактори еволюції відносин у соціально-трудовій сфері
- •12. Глобалізація економіки та її вплив на відносини у сфері праці
- •13. Соціально-трудові відносини як система
- •14. Сторони та суб’єкти соціально-трудових відносин
- •15. Принципи функціонування та методи регулювання відносин у соціально-трудовій сфері
- •16. Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин, трансформація її функцій на етапі становлення ринкової економіки
- •17. Державне регулювання соціально-трудових відносин в умовах глобалізації економіки
- •18. Сучасний стан та тенденції профспілкового руху в Україні
- •19. Наймані працівники, працедавці, їхні представницькі органи на різних рівнях соціально-трудових відносин в Україні
- •20. Нормативно-правова база регулювання соціально-трудових відносин
- •21. Стан та тенденції розвитку соціального партнерства в Україні
- •22. Укладення колективного договору як головна форма соціального партнерства на рівні організації
- •23. Переговори з укладення колективного договору: порядок ведення
- •24. Структура колективного договору та його основні положення
- •25. Моніторинг соціально-трудової сфери: сутність, завдання, напрями та інформаційна база
- •26. Реформування політики доходів як складова вдосконалення соціально-трудових відносин
- •27. Концептуальні засади та проблеми розбудови національної моделі соціально-трудових відносин
- •28. Сутність понять «якість життя», «рівень життя», показники, що їх визначають, та чинники, що на них впливають.
- •1.2. Фізіологічні та психологічні закономірності функціонування людського фактора в процесі праці
- •1. Фізіологічний закон середніх навантажень і швидкостей; енергетичний оптимум і оптимальний темп рухів, особливості використання резервів організму як основа нормування праці
- •2. Пізнавальні процеси: сутність, індивідуальні особливості розвитку, динаміка у трудовій діяльності
- •3. Поняття про інтелект
- •4. Особистість та структура її властивостей
- •5. Сутність і фактори працездатності
- •6. Професійна працездатність
- •7. Рушійні сили і межа працездатності
- •8. Повна, часткова і залишкова працездатність
- •9. Методика вивчення динаміки працездатності за системою виробничих, фізіологічних та психологічних показників
- •10. Закономірності динаміки працездатності і характеристика її фаз
- •11. Проект заходів щодо підтримання стійкого стану працівників
- •12. Розрахунок приросту продуктивності праці внаслідок його реалізації
- •13. Сучасна концепція втоми
- •14. Показники і стадії втоми
- •15. Утома, стомлення, перевтома
- •16. Фізична і розумова втома
- •17. Локальна і загальна втома
- •18. Заходи з відновлення працездатності.
- •1.3. Психофізіологічна характеристика монотонності і важкості праці. Особливості організації операторської праці
- •1. Передумови появи монотонних робіт та наслідки монотонності
- •2. Психофізіологічна сутність монотонності
- •3. Фізіологічні засади розроблення заходів щодо запобігання монотонності (розширення поля активності, логічна завершеність операції, достатній енергетичний рівень, ефект Сєченова тощо)
- •4. Сутність і види операторської праці
- •5. Система «людина — техніка»
- •6. Етапи і режими роботи оператора
- •7. Показники діяльності
- •8. Сенсорне і моторне поле на робочому місці і вимоги щодо їх компонування
- •9. Сутність і фактори виробничого середовища
- •10. Адаптивні та неадекватні фактори
- •11. Фізіологічна та психологічна межа факторів виробничого середовища
- •12. Вплив умов праці на працездатність і здоров’я працівників
- •13. Важкість праці як проблема організації й оплати праці
- •14. Фактори та сутність важкості праці
- •15. Функціональний стан працівника як інтегральний критерій важкості праці
- •16. Сутність методики інтегральної балової оцінки важкості праці та її практичне використання
- •17. Методологічні підходи до оцінки інтенсивності праці як фактор продуктивності
- •18. Фізіологічна основа інтенсивності праці
- •19. Відмінності між важкістю та інтенсивністю
- •20. Залежність працездатності й утоми працівника від важкості праці
- •21. Розрахунок підвищення продуктивності праці за умови зниження категорії важкості праці
- •1.4. Фізіологічне та психологічне обґрунтування напрямків удосконалення організації праці
- •1. Сутність і критерії раціональності робочої поз
- •2. Антропометричні, ергономічні, психофізіологічні вимоги до проектування та організації робочого місця
- •3. Фізіологічні передумови раціонального трудового процесу
- •4. Трудова операція та її психофізіологічний аналіз
- •5. Трудові рухи, їх класифікації та принципи раціоналізації
- •6. Режим праці і відпочинку як механізм управління функціональним станом працівників та умова високопродуктивної праці
- •7. Види режимів праці і відпочинку та критерії їх раціональності
- •8. Елементи щодо проектування режимів праці і відпочинку
- •9. Сутність та умови застосування окремих методів розрахунку часу на відпочинок
- •10. Ефект Сєченова як фізіологічна основа активного відпочинку
- •11. Види активного відпочинку та його організація
- •12. Методика використання функціональної музики в процесі праці
- •13. Сутність і завдання профорієнтації і профвідбору
- •14. Професіографія і психодіагностика
- •15. Психологічний профіль особистості і професії
- •16. Методи та етапи профвідбору
- •17. Сутність трудових навичок та їхнє фізіологічне підґрунтя — робочий динамічний стереотип. Етапи формування
- •18. Виробнича вправа тренування
- •19. Трудові вміння та етапи їх формування
- •20. Індивідуальний стиль діяльності: сутність і значення
- •1.5. Організація і нормування праці
- •1. Сутність і значення нормування праці
- •2. Місце нормування в організації праці
- •3. Об’єкти нормування праці
- •4. Трудовий процес, його складові, методи дослідження та основи раціоналізації
- •5. Регулювання робочого часу
- •6. Структура змінного робочого часу
- •7. Методи вивчення затрат робочого часу
- •8. Методи встановлення норм праці
- •9. Нормативні матеріали для визначення норм праці
- •10. Організація нормування праці на підприємстві
- •11. Трудомісткість продукції та її організаційно-економічне значення
- •12. Сутність і завдання організації праці
- •13. Умови праці на виробництві
- •14. Поділ і кооперація праці на підприємстві
- •15. Організація й обслуговування робочих місць
- •16. Колективні форми організації праці
- •17. Дисципліна та мотивація праці
- •18. Професійна підготовка робітничих кадрів
- •19. Режими праці та відпочинку
- •20. Управління організацією праці на підприємстві
- •21. Організація і нормування праці масових робітничих професій
- •2.1. Соціальний захист населення від безробіття
- •1. Визначення статусу безробітного та підходящої роботи в документах моп та в Законі України «Про зайнятість населення»
- •2. Фактори диференціації тривалості та розмірів допомоги з безробіття в Україні та в зарубіжних країнах
- •3. Джерела формування та напрямки використання Фонду загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття
- •4. Розмір і порядок сплати страхових внесків
- •5. Взаємозв’язок безробіття та макроекономічних показників
- •6. Практичне значення закону Оукена
- •7. Види забезпечення та соціальні послуги безробітним за Законом України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття»
- •8. Конвенції Міжнародної організації праці у сфері регулювання зайнятості
- •9. Основні завдання й функції Міністерства праці та соціальної політики України
- •10. Управління страхуванням на випадок безробіття в Україні
- •11. Суб’єкти, об’єкти та принципи страхування на випадок безробіття
- •12. Вплив економічної глобалізації та економічної кон’юнктури на особливості й тенденції в структурі зайнятості населення в Україні
- •13. Інноваційні технології обслуговування безробітних в центрах зайнятості
- •14. Правове забезпечення ринку праці та зайнятості
- •2.2. Управління зайнятістю
- •1. Участь підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості в Україні за Законом України «Про зайнятість населення»
- •2. Поняття і показники здорового, або цивілізованого, ринку праці
- •3. Аналіз зайнятості населення за видами і формами зайнятості
- •4. Характеристика суб’єктів, об’єктів і засобів регулювання державою сучасного ринку праці
- •5. Функції ринку праці
- •6. Шляхи виходу та вступу до складу найманої робочої сили
- •7. Категорії безробітних відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття»
- •8. Фактори, які впливають на обсяги сукупної пропозиції робочої сили
- •9. Причини, характеристика та організаційно-правові аспекти жорсткості ринку праці в Україні
- •10. Умови застосування та характеристика гнучких форм зайнятості
- •11. Концепції повної, глобальної, примусової та добровільної зайнятості населення
- •12. Державна стратегія і політика зайнятості населення в Україні
- •13. Активна та пасивна політика; заходи регулювання ринку праці
- •14. Характеристика видів безробіття
- •15. Практичне значення диференціації безробіття за видами
- •16. Методи визначення та показники рівня безробіття
- •17. Причини неточного визначення рівня безробіття
- •18. Фактори вибору індивідом обсягу пропозиції робочого часу, інтенсивності праці та якості робочої сили на ринку праці
- •19. Моделі економічного розвитку, наукові теорії регулювання і типи моделей ринку праці на макро- та макрорівні
- •20. Зміст і призначення програм зайнятості населення
- •21. Особливості державної програми зайнятості населення на 2001—2004 роки
- •22. Структура, мета діяльності, завдання та принципи діяльності державної служби зайнятості як елементу інфраструктури ринку праці
- •23. Напрями та показники аналізу стану ринку праці
- •24. Критерії та показники оцінки ефективності державної політики зайнятості
- •2.3. Управління трудовим потенціалом
- •1. Макроекономічні заходи і методи демографічної політики
- •2. Основні аспекти вивчення структури населення та джерела інформації про це
- •3. Природний рух населення, його показники й оцінка
- •4. Зміст, принципи та структура загальної професійної освіти в Україні
- •5. Чинники конкурентоспроможності робочої сили
- •6. Соціально-економічна сутність категорії «трудовий потенціал»
- •7. Трудовий потенціал та його структура
- •8. Система управління трудовим потенціалом, її сутність та елементи
- •9. Методи управління трудовим потенціалом і їх характеристика
- •10. Інвестиції та методи визначення ефективності інвестицій у людський капітал
- •11. Людський розвиток і його визначення в концепції проон
- •12. Показники розрахунку індексу людського розвитку за методикою проон і методикою регіональних індексів в Україні
- •13. Економічне зростання та зайнятість, їх вплив на людський розвиток
- •14. Рівень життя і людський розвиток
- •15. Фактори мотивації економічної активності населення
- •16. Соціально-економічне значення та класифікація державних соціальних стандартів
- •17. Бідність в її вимірі та напрямки подолання бідності в Україні
- •18. Деформації і проблеми управління суспільною організацією праці під час переходу до ринкових відносин
- •19. Соціальна політика як явище та її головні напрями в Україні
- •20. Поняття показники і критерії економічної та соціальної ефективності використання трудового потенціалу
- •21. Умови і чинники підвищення ефективності використання трудового потенціалу
- •22. Класифікація резервів ефективності використання трудового потенціалу
- •3.1. Методологічні аспекти управління персоналом
- •1. Сутність, цілі та функції управління персоналом
- •2. Ключові поняття управління персоналом: управління, персонал, організація
- •3. Функції спілкування в управлінні персоналом
- •4. Зміст і завдання стратегії та політики управління персоналом організації
- •5. Нормативно-правова база управління персоналом
- •6. Інформаційне забезпечення управління персоналом
- •7.Фінансове забезпечення управління персоналом, джерела коштів на оплату праці
- •8. Структура персоналу і методи її аналізу
- •9. Структура і призначення Класифікатора професій дк 003-95
- •10. Структура і призначення Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників
- •11. Потреба та ціннісні орієнтації працівників, урахування їх у процесі мотивації трудової поведінки
- •12. Сутність, значення і механізми мотивації персоналу
- •3.2. Служба персоналу і кадрове діловодство
- •1. Типи і причини конфліктів в організації
- •2. Управління конфліктною ситуацією
- •3. Формування позитивного соціально-психологічного клімату
- •4. Служба персоналу, її функції, структура та основні завдання
- •5. Співробітництво служби персоналу з іншими підрозділами організації
- •6. Номенклатура справ з кадрового діловодства
- •7. Документаційне забезпечення руху кадрів
- •8. Комп’ютеризація кадрового діловодства
- •9. Розподіл ролей між лінійними керівниками та службою персоналу в розв’язанні завдань управління персоналом
- •10. Знання керівниками засад психології менеджменту як необхідна передумова ефективного управління персоналом
- •3.3. Прикладні аспекти управління персоналом
- •1. Об’єктивні й суб’єктивні чинники зміни потреб організації в персоналі
- •2. Основні методи визначення потреб організації в персоналі
- •3. Методи професійного відбору персоналу
- •4. Розвиток персоналу як засіб забезпечення його конкурентоспроможності
- •5. Форми підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників організації
- •6. Рух персоналу в організації, його позитивні та негативні наслідки
- •7. Показники обороту, плинності та стабільності персоналу
- •8. Методи розрахунку втрат від надмірного руху персоналу
- •9. Завдання і методи регулювання трудової діяльності персоналу
- •10. Поточне обслуговування та оперативне регулювання виробничих і трудових процесів
- •11. Адміністративні методи управління персоналом
- •12. Економічні методи управління персоналом
- •13. Засоби регламентування посадових обов’язків працівників
- •14. Зміст і призначення Правил внутрішнього трудового розпорядку
- •15. Законодавство України про регулювання робочого часу і відпусток
- •16. Методи аналізу ефективності використання робочого часу
- •17. Оцінка персоналу: сутність, завдання, основні методи
- •18. Атестація працівників
- •19. Витрати працедавця на персонал
- •20. Загальні засади ефективності в економіці та управлінні
- •21. Сутність і показники економічної ефективності управління персоналом
- •22. Сутність і показники соціальної ефективності управління персоналом
20. Поняття показники і критерії економічної та соціальної ефективності використання трудового потенціалу
Економічна ефективність як категорія відображає доцільність і ступінь використання елементів виробництва у процесі створення матеріальних благ. Конкретне, кількісне відображення вона дістає у знятті продукції (робіт, послуг) із кожної одиниці витрачених ресурсів виробництва.
За цього зв’язку з різним відображенням ефекту слід розрізнювати економічну ефективність виробництва та господарювання у цілому. Економічним ефектом виробництва є вироблена продукція послуги, а господарювання — реалізована продукція (послуги) чи прибуток (збиток).
Ефективність (продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати)
Тому визначення ефективності зводиться з однієї сторони до вимірювання отриманого ефекту, з другої — до встановлення обсягу використаних і спожитих ресурсів і витрат. Суть проблеми підвищення ефективності господарювання в тому, щоб на кожну одиницю витрат — трудових, матеріальних, фінансових — досягти максимально можливого збільшення обсягу виробництва чи доходу. Отже, єдиним народногосподарським критерієм ефективності господарювання можна вважати зростання продуктивності праці.
У загальному вигляді критерій ефективності господарювання відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу національного доходу (ВНП, ВВП) або продукції підприємства. Слід зазначити, що результати діяльності як найважливіший компонент для визначення ефективності не можна розглядати однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Він може бути як економічним, так і соціальним.
Економічний результат (ефект) — це, по суті, співвідношення між результатами та витратами. Економічний ефект відображає результати господарювання як на макро-, так і на мікрорівні. До його показників, як уже зазначалося, належить приріст національного доходу, продуктивності суспільної праці, економія чисельності працівників, для підприємства — приріст продукції, величина прибутку, економія тих чи інших ресурсів або загальна економія за рахунок зниження собівартості продукції.
Соціальний ефект зводиться до законодавчого скорочення робочого тижня, підвищення заробітної плати, збільшення кількості робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки господарювання мають ту особливість, що далеко не всі вони піддаються кількісному вимірюванню. Характеризуючи принципові підходи до оцінки соціальної ефективності, потрібно враховувати низку методичних особливостей.
21. Умови і чинники підвищення ефективності використання трудового потенціалу
У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічна та соціальна політика держави. Її вплив на макро- і мікрорівні на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання відсоткових ставок для кредитів); запровадження та контролювання економічних правил і нормативів (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності); створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлювання власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур невиробничої сфери тощо.
Проте в Україні трудовий потенціал, як про це вже йшлося (розд. 2.4), все ще використовується неефективно. Існує багато проблем, які знижують його якість.
Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності 20—40 % трудоактивного населення, що становить приблизно 3—7 млн чол. У зв’язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з другого боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого — забезпечити продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв’язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлюва значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створення широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів.
Висока регіональна диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.
У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій скоординованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів.
Необхідно також суттєво переглянути політику щодо ринку праці. Проблема «нагромадження робочої сили», коли велика кількість працівників перебуває в неоплачуваній відпустці (у режимі так званого прихованого безробіття), має бути подолана найближчим часом.
Важливим резервом підвищення ефективності використання ресурсів праці як наявних, так і потенційних, є професійно-кваліфікаційний аспект. Мінливість «погоди» на ринку праці потребує не лише високої кваліфікації робочої сили, а й швидкої перекваліфікації відповідно до сучасних технологій і організації виробництва та праці, які змінюються.
Що стосується конкретних дій щодо запобігання масовому безробіттю, то на кожний наступний рік розроблятимуться організаційно-економічні заходи запобігання цьому явищу, виходячи із затвердженої урядом Програми зайнятості населення як концепції. У регіонах на рівні Автономної Республіки Крим, міста Києва та областей також розроблятимуться програми зайнятості населення, а в містах і районах — лише річні організаційно-економічні заходи. Напрями реалізації заходів такі:
допомога та сприяння у працевлаштуванні на підприємствах, в організаціях і установах різних форм власності;
профорієнтація, підготовка та перепідготовка кадрів;
громадські роботи;
створення малих підприємств і додаткових робочих місць за рахунок або за підтримки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
підтримка підприємництва;
диференційний підхід до банкрутств підприємств і збереження робочих місць;
розвиток Державної служби зайнятості та підвищення якості її роботи в усіх напрямах;
здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;
соціальний захист безробітних і членів сімей, які перебувають на їх утриманні.
Механізм регулювання ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнюваних працівників, використанню Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і т. ін.