3. Правове положення адвокатури згідно з «Правами, за якими судиться малоросійський народ»

У 1743 році закінчилася кодифікація українського права, у результаті чого було вироблено проект кодексу українського права під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ». Цей законопроект так і не був прийнятий царським урядом, але застосовувався на практиці. Основу «Прав, за якими судиться малоросійський народ» становили чи не найпрогресивніші на той час нормативні акти – Статут Великого Князівства Литовського і «Зерцало Саксонське». Саме в «Правах, за якими судиться малоросійський народ» уперше на території Російської імперії і майже за 120 років до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 року значна увага була приділена багатьом аспектам надання правової допомоги у кримінальному процесі.

Глава VIII згаданої кодифікації присвячує п'ять (7—11) артикулів, що містять 21 пункт, що стосуються адвокатури. В цьому кодексі українського права вперше, як уже зазначалося, вживається термін «адвокат» або «повірений». Артикул сьомий намагається навіть дати дефініцію адвоката: «Адвокатом, патроном, прокуратором і повіреним називається той, котрий в чужій справі, за чиїмось порученням, замість нього, в суді захищає, відповідає і розправляється».

Цей документ зобов’язував адвокатів зареєструватися в тих судах, в яких вони мали намір працювати, що призводило до значного обмеження незалежності адвокатури. Крім того професійні захисники повинні були прийняти присягу,яка підтверджувала їх обов’язки сумлінно вести справу та не доносити секретну інформацію до відома протилежної сторони.

Крім професійних адвокатів «Права, за якими судиться малоросійський народ» до судового захисту в окремих випадках допускали непрофесійних захисників (батьків, опікунів, визначених судом, обраних за бажанням сторін).

До адвокатів пред'являлися наступні вимоги: це мали бути чоловіки без будь-яких відхилень, повнолітні, християни, розумово й фізично дужі, світського стану. Нехристияни могли захищали тільки своїх одновірців, а духовні — лише духовних, церкви, монастирі. Адвокатською діяльністю не могли займатися судові службовці у своїх округах.

Хоча праця адвоката оплачувалася, передбачалися випадки, коли адвокат повинен був здійснювати захист безкоштовно. Звільнялися від оплати вдови, сироти, малозабезпечені. Особливо наголошувалося на необхідності сумлінного виконання обов'язків адвоката з цих категорій справ.

Адвокат міг виступати в суді лише пред'явивши «верчое челобитие», яке він отримував від клієнта⁴⁸.

Якщо адвокат порушував свої обов'язки, які спричинили шкоду підзахисному, то на нього покладався обов'язок відшкодування її в подвійному розмірі. Крім того, суд у цьому випадку зобов'язаний був позбавити захисника права займатися адвокатською практикою, заарештувати його або піддати тілесним покаранням. У винятково важливих справах за умисне порушення адвокатом своїх обов'язків передбачалося навіть відрізання язика. За неумисні порушення, тобто недбале виконання адвокатом своїх обов'язків, що завдає клієнтові шкоди, «Права, за якими судиться малоросійський народ» вимагають відшкодувати її в повному обсязі. Крім того, суд міг покарати цього захисника тюремним ув'язненням строком на чотири тижні.

В «Правах, за якими судиться малоросійський народ» досить чітко було сформовано поняття та громадську роль адвоката, етичні вимоги, що ставляться до нього, обов’язки, принципи оплати адвокатської праці, відповідальність адвоката за порушення своїх адвокатських обов’язків.