3.2. Радянський етап розвитку української адвокатури (1917-1991 р.Р.)

Події 1917 року, громадянська війна, зміна державного ладу України не могли не вплинути на діяльність адвокатури. До приходу до влади на Україні більшовиків змінилося декілька форм правління, але жоден із володарів нашої держави в той смутний час так і не спромігся змінити царських положень щодо адвокатури.

Декретом про суд № 1 від 24 листопада 1917 р. соціалістична революція скасувала всі судові установи російської буржуазної держави, а разом з ними – адвокатуру присяжних та приватних повірених. Багато адвокатів було знищено фізично як представників ворожого пролетаріату класу. Інші опинилися в концтаборах. А ті, що залишилися на волі, були позбавлені права виступати в судах. Цим же декретом були створені радянські суди. Як захисники і обвинувачі допускалися всі непорочні особи обох статей, що користуються цивільними правами. Питання про судовий захист вирішувалося саме таким чином, хоча спеціальної організації захисту створено не було.Колишні присяжні повірені з тривогою зустріли «Декрет №1», вимагаючи скликання Засновницьких Зборів, звільнення арештованих членів Тимчасового уряду ⁶¹.

У 1917 р. була видана інструкція «Про революційний трибунал, його склад, справи, що підлягають його веденню, покарання, що накладаються ним, і про порядок ведення його засідань». Відповідно до цієї інструкції народним комісаріатом юстиції при революційних трибуналах утворилися колегії правозахисників, які діяли разом із загальногромадськими обвинувачами і захисниками.Колегії правозахисників створювалися шляхом вільного запису всіх осіб, охочих надати допомогу революційному правосуддю, але потрібна була рекомендація Рад робочих, солдатських і селянських депутатів. Згідно Інструкції від 19 грудня 1917 р., обвинувачений міг скористатися також захисником з числа осіб, присутніх в залі суду. Оскільки члени колегії правозахисників виступали лише по найбільш складних кримінальних справах, підсудним трибуналам, то її навряд чи можна було вважати адвокатурою. Всю іншу юридичну допомогу громадянам надавали колишні присяжні повірені, присяжні юрисконсульти і інші особи, що нелегально займалися адвокатською практикою .

Держава вважала за необхідне масове залучення трудящих до роботи в суді. І оскільки громадяни, що беруть участь в судах як захисники, ніякої іншої юридичної допомоги не надавали, то адвокатури в точному сенсі слова тоді не було.На практиці обвинувачені рідко зверталися за допомогою захисників з колегій правозаступників, удаючись до допомоги колишніх адвокатів, бо колегії правозаступників по суті були колегіями обвинувачів ⁶².

На підставі Декрету про суд № 2 Ради депутатів трудящих видали «Положення про колегію правозаступників». Плата за здійснення захисту визначалася вільною угодою з клієнтом. До складу правозаступників увійшли багато дореволюційних адвокатів, частина з яких була настроєна контрреволюційно. Декретом передбачалося, що члени колегій правозаступників обиралися і відкликалися радами, при яких знаходилися колегії. Кожен обвинувачений мав право сам запросити собі захисника або просити про призначення йому правозаступника. Зберігався порядок, згідно якому в судових дебатах могли виступати по одному обвинувачеві і захисникові з числа присутніх в залі судового засідання. Організація колегій правозаступників на місцях йшла дуже важко, оскільки представники знищеної адвокатури всіляко саботували створення нових колегій. Подекуди колишні присяжні повірені намагалися створити, на противагу новим колегіям, свої адвокатські об'єднання, але нова влада на місцях жорстоко розправлялася з ними .

Адвокатура виявилася дозволеною, а «адвокати – народні представники» не були готові здійснювати в суді функції захисту і представництва. Рівень правової культури в судах різко впав, а захисники і представники потрапили в залежність від місцевої влади.

Ця залежність стала ще більшою після ухвалення Декрету Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 30 листопада 1918 р., який затвердив Положення «Про народний суд РРФСР». Цим положенням беззастережно визнавалося збереження колегій правозаступників, які почали іменуватися «колегіями захисників», обвинувачів і представників сторін в цивільному процесі. Члени колегії захисників фактично визнавалися посадовими особами і отримували платню у розмірі окладу, що встановлюється для народних суддів по кошторису Народного Комісаріату Юстиції ⁶³. Положення чітко встановлювало, хто, окрім членів колегії захисників, може бути захисником і представником сторін в суді: близькі, рідні позивача (батьки, діти, подружжя, брати і сестри); юрисконсульти радянських установ за уповноваженням їх керівних органів.Обов'язковою участь захисника в кримінальному процесі була тоді, коли справу по його обвинуваченню розглядав народний суд за участю шести народних засідателів, тобто у справах про вбивство, розбій, згвалтування, спекуляцію, і в тому випадку, якщо у справі виступав обвинувач⁶⁴ .

Колегії захисників, обвинувачів і представників сторін в цивільному|громадянському| процесі створювалися, як зазначалося|вказувало| в Положенні|становищі|, «для сприяння суду в справі|речі| якнайповнішого виявлення всіх обставин, що стосуються обвинуваченого або інтересів сторін|ст|, що беруть участь у цивільному|громадянському| процесі». Так само, як і колегії правозаступників, вони створювалися|засновували| при Радах|порадах| робочих і селянських депутатів. Цей законодавчий акт вже містив|утримував| окремі положення|становища|, що стосуються нової організації судового захисту, звинувачення|обвинувачення| і представництва, що відповідала тому часу. Члени колегії обиралися Радами|порадами| робочих солдатських і селянських депутатів і були посадовими особами, що отримували|одержували| плату|вміст| у розмірі окладу, що встановлюється для народних суддів. При цьому плата за участь в процесах членів колегії визначалася і стягувалася з обвинувачених і сторін судом і зараховувалася в прибуток|доход| Республіки по кошторису Народного комісаріату юстиції. При цьому для виключення особистих контактів між адвокатом і клієнтом закон забороняв громадянам звертатися за юридичною допомогою безпосередньо до адвоката. Більш того, адвокат допускався до справи, якщо керівництво колегії визнавало позов правомірним, а захист за позовом необхідним. Наслідком створення такої адвокатури стало стрімке скорочення чисельності адвокатів⁶⁵. Таким чином, адвокатура була фактично інструментом нової держави, і ні про яку самостійність і мови|промову| бути не могло. Але|та| навіть в такому спрощеному вигляді|виді| вона не влаштовувала|владнувала| нову владу, оскільки не підходила|пасувала| для тоталітарної держави.

У лютому 1919 р. у всіх містах України були створені юридичні консультації, послуги яких були платними, але при цьому надавалися безоплатно бідним громадянам. У 1920 р. в Україні налічувалося близько 160 юридичних консультацій, в яких працювало 365 чоловік і ця цифра нестримно збільшувалася⁶⁶ . 11 травня 1920 р. Раднарком видав Ухвалу|постанову| «Про реєстрацію осіб|облич| з|із| вищою юридичною освітою|утворенням|». Ці особи|обличчя| в 3-денний| термін з моменту|із моменту| публікації ухвали|постанови| повинні були реєструватися у відділах з обліку|урахуванню| і розподілу робочої сили місцевих рад|порад|, і їх повинні були в порядку відбуття трудової повинності направляти|спрямовувати| до установ, що потребують юристів. У разі|в разі| відмови від реєстрації ці особи|обличчя| оголошувалися дезертирами і підлягали суду.⁶⁷

Колегії правозаступників остаточно були скасовані Положенням «Про народний суд РРФСР» 1920 р. Згідно цьому ж Положенню були виділені з діяльності колегій правозаступників функції звинувачення.Проте не можна сказати, що стосунки між новою владою і адвокатурою складалися лише у приказному порядку: вони складалися по-різному. Фактом залишається тільки те, що в період Громадянської війни чисельність адвокатів різко зменшилася: з 13000 чоловік в 1917 р. до 650 чоловік до 1921 р. Присяжним повіреним, що залишилися в Україні і вижили після репресій, довелося змінити професію⁶⁸ .

Період нової економічної політики в радянській історії характеризувався пожвавленням підприємницької активності, що призвело до відновлення діяльності приватної адвокатури, яку влада терпіла до кінця 20-х років. Характеризуючи перше «Положення про адвокатуру» радянського періоду від 26 травня 1922 р., хотілося б відзначити, що воно відрізнялося винятковою стислістю (сім статей на одній сторінці) і було прийняте в порядку змін відповідних статей Положення про Народний суд від 21 жовтня 1920 р.

Положення про адвокатуру, затверджене 26 травня 1922 р. та Положення про колегії захисників від 5 липня 1922 р., визначало адвокатуру як самоврядну організацію, покликану надавати юридичну допомогу населенню. Створені колегії захисників контролювалися судами і Народним комісаріатом юстиції. Місцева влада в особі відділів юстиції виконкомів і райкомів партії в різних регіонах зберігала за собою право вето на рішення колегій адвокатів з питань прийому і виключення, виступала ініціатором застосування дисциплінарних заходів до адвокатів за аморальну поведінку і незначну провину, контролювала норми сплати гонорару. Спеціальні норми професійної етики адвокатів не були розроблені і таке положення зберігалося до 70-х років. Окрім членів колегії захисників право здійснювати захист на суді належало близьким родичам обвинуваченого і потерпілого, представникам підприємств, установ і Всерадянської центральної ради професійних рад. Тариф для отримання плати за юридичну допомогу, що надається робочим і службовцем, встановлював Народний комісаріат юстиції, він же визначав відсоток відрахувань гонорару до Фонду Колегії захисників. Безкоштовна допомога надавалася особам, визнаним незабезпеченими «особливою ухвалою Народного Суду»⁶⁹ .

Відповідно до даного положення|становища| колегії захисників створювалися в кожній губернії при губернських судах. Колегія захисників була|з'являлася| громадською організацією. У її склад не включалися особи|обличчя|, що працювали в державних установах і на підприємствах, за винятком тих, що обіймали виборні посади, а також професорів і викладачів вищих учбових закладів. Положення|становище| не встановлювало освітнього цензу для вступу в колегії адвокатів. Керівництво колегією повинне було здійснюватися президією, обраною загальними|спільними| зборами|зібраннями|. Президія мала широке коло|коло| повноважень з прийому і виключення|винятку| членів колегії, розгляду дисциплінарних справ|речей|, організації юридичних консультацій. Нагляд за діяльністю колегії здійснювався судами, прокуратурою і виконкомами місцевих рад|порад|. Члени колегій спочатку обиралися виконкомами, а потім затверджувалися президією. Стенограми засідань колегій передавались| до губернського суду, а копія — в прокуратуру⁷⁰ .

7 червня 1923 р. ухвалою|постановою| ВЦВК Положення|становище| про колегію захисників було внесене окремим розділом в початок Положення|становища| про судовий устрій.20 червня 1928 р. рішенням НКЮ РСФСР губернським і окружним судам було дано право встановлювати максимальне число членів колегій захисників.З 1927 р. рішенням центральних партійних органів адвокатам-членам ВКП(б) заборонялася приватна практика .

У 1930-х роках боротьба з політичною опозицією призвела до відвертої ізоляції адвокатури. У 1934 році Президія Центрального виконавчого комітету СРСР прийняла ухвалу, якою у всіх справах про «політичні» злочини скоротила термін слідства до 10 діб, виключила з судового процесу і прокурора і адвоката. Оскарження вироку також виключалося. У 1937 році цей порядок був поширений на всі справи про шкідництво і диверсії. За пропозицією Л. М. Кагановича і В. М. Молотова вводився позасудовий порядок розгляду справ з ухваленням вищої міри покарання, а також розстріл за списками без розслідування і суда. Такий порядок існував до 1953 року⁷¹ .

На жаль, в післяреволюційний|пореволюційний| час приватне негативне відношення|ставлення| до адвокатів розповсюдилося|поширювалося| в цілому|загалом| на відношення|ставлення| до адвокатури як інституту суспільства|товариства| і тривало протягом всього періоду радянської влади. Залежно від гостроти| політичної ситуації адвокати піддавалися не тільки|не лише| ідейним нападкам (як "контрреволюційний виродок). Як і багатьох представників української інтелігенції, тогочасних адвокатів репресували, принижували залежністю від прокурора, партійної і адміністративної влади, всіляко заглушали голос адвоката в захисті прав людини і громадянина.Та все ж, не дивлячись на все це, в самій адвокатурі прагнули зберігати внутрішні традиції незалежності, корпоративності, самоврядування|самоуправління|. А тому так чи інакше, з|із| великими труднощами, в умовах жорстокої партійної і державної дисципліни, в більш менш прийнятних|допустимих| для свого часу організаційно-правових формах адвокатура все ж таки|все же| була до певної міри відновлена і прагнула діяти на благо конкретної людини, захищаючи його права в кримінальних|карних| і цивільних|громадянських| процесах.Правда, така її діяльність нагадувала більше театр, видимість захисту, свого роду рекламу дотримання права. Роль адвоката в багатьох| процесах, зводилася, як правило, лише до зображення присутності захисту⁷².

Правда, при цьому слід відмітити|помітити|, що, хоча колегії адвокатів і юридичні консультації полягали в підпорядкуванні|підкоренні| місцевих Рад|порад|, знаходилися|перебували| на партійному обліку|урахуванні| в партійних організаціях і під оком райкомів і обкомів партії, багато адвокатів, що працювали в них, були безпартійними. Велика частина|частка| адвокатів мали вже напрацьований авторитет на посадах прокурорів, суддів, працівників апаратів юстиції, відділів адміністративних органів обкомів (високопоставлені чиновники після|потім| відходу|догляду| на пенсію йшли в адвокати). Все це в умовах взаємопідтримки| і кругової поруки, які існували у вигляді неписаних законів в середовищі|середі| чиновництва, забезпечувало адвокатурі, особливо починаючи|розпочинати| з|із| середини 50-х років, відносний спокій, деяку самостійність і навіть певне незалежне положення|становище|, здатність|здібність| сперечатися з|із| прокурором, оганами влади, начальниками, не боячись репресій. Більш того|більше того|, деякі адвокати, користуючись величезним особистим|особовим| впливом, великими зв'язками серед чиновництва, прокурорів, суддів, працівників партійних органів, добивалися виправдувальних вироків для своїх підзахисних або припинення кримінальних справ на стадії попереднього слідства⁷³|наслідку| .

Нове положення СНК СРСР «Про адвокатуру» було прийнято лише 16 серпня 1939 р. на підставі Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. Але ухваленню вище вказаного закону передували деякі події. У 1935 р. адвокатура постраждала від «зачищення», що проходило в державі. У Комісаріаті юстиції СРСР було створено відділ правового захисту, який займався керівництвом колегій правозахисників. Проводилася кампанія по залученню до адвокатської діяльності трудящих, але її проведення ускладнювалося тим, що багато адвокатів були буржуазними фахівцями. Положення «Про адвокатуру» 1939 р. представляло відносно детально розроблений юридичний акт, який включав чотири розділи: загальні положення, прийом і виключення членів Колегії адвокатів, про структуру Колегії адвокатів і дисциплінарної відповідальності адвокатів. Як і в колишньому Положенні, основні питання життя колегій вирішувалися Народним комісаріатом юстиції. Так, Народним Комісарам Юстиції СРСР і Народним Комісарам юстиції союзної республіки належало право відводу прийнятих в колегію адвокатів. Народний комісар юстиції СРСР видавав для адвокатури інструкцію про оплату юридичної допомоги, а також встановлював форми статистичної і фінансової звітності для юридичних консультацій⁷⁴ .

Цей нормативний акт вперше ввів термін «адвокатура» в систему радянського права, хоча пропозиція про перейменування колегій захисників в колегії адвокатів поступила в СНК від Харківської колегії захисників ще в 1926 р. Всіх адвокатів, а їх було приблизно 8000 чоловік при населенні в 191млн. людей, переводили в юридичні консультації, які повинні були підпорядковуватися президії Колегії адвокатів. Завідуючі були прямо підпорядковані президіям, а не загальним зборам. Приватна практика заборонялася, як і самостійне визначення адвокатом гонорару за свої послуги. Юрисконсульти більше не могли бути членами колегій адвокатів⁷⁵ .

Відповідно до цього Положення колегії адвокатів створювалися в межах краю, області, автономної і союзної республіки. Лише у тих республіках, де не було краєвого (обласного) ділення, вони організовувалися в межах союзної республіки .Юридична допомога населенню надавалася|опинялася| шляхом|колією|: а) надання|надання| юридичних консультацій (порад|порад|, довідок, роз'яснень і тому подібне); б) складання заяв, скарг і інших документів на прохання громадян, установ, організацій і підприємств; в) участі адвокатів в судових процесах як захисників обвинувачених, представників інтересів відповідачів|, позивачів і інших зацікавлених осіб|облич|.

Членами колегії адвокатів могли бути особи: 1) що мають вищу юридичну освіту; 2) що закінчили юридичні школи за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських і інших органах юстиції не менше одного року; 3) що не мають юридичної освіти, але що пропрацювали не менше трьох років в тих же посадах. Особи, що закінчили юридичні школи, але ще не мають стажу практичної роботи в судових, прокурорських і інших органах юстиції, приймалися в колегії адвокатів як стажисти .

Органами управління колегії були: загальні збори адвокатів; президія обласної, краєвої і республіканської колегії адвокатів; ревізійна комісія. Всю роботу адвокати вели в юридичних консультаціях.Не могли стати членами колегії адвокатів особи|обличчя|, раніше судимі, позбавлені виборчих|вибіркових| прав, а також особи, знаходяться|перебувають| під слідством та постали перед судом .

Виключення|виняток| з|із| колегії адвокатів також проводилося|виробляло| президією колегії адвокатів. Підставою|основою| до виключення|винятку| могло бути: а) скоєння злочину, встановленого|установленого| вироком суду; б) здійснення провини, що порочить звання радянського адвоката;в) порушення правил внутрішнього розпорядку колегії адвокатів.Pішення президії колегії адвокатів про відмову в прийомі в її члени або про виключення|виняток| з|із| колегії адвокатів могло бути оскаржено народному комісарові юстиції відповідної радянської або автономної республіки. Pішення народного комісара юстиції автономної республіки могло бути оскаржене народному комісарові юстиції відповідної союзної республіки, а рішення народного комісара юстиції союзної республіки — Народному комісарові юстиції СРСР, рішення якого було|з'являлося| остаточним.Народному комісарові юстиції СРСР і народному комісарові юстиції радянської республіки належало право відведення|відводу| прийнятих в колегію адвокатів⁷⁶ .

Загальне керівництво колегіями адвокатів покладалося на союзно-республіканський Наркомат юстиції СРСР і його місцеві органи, які були наділені широкими повноваженнями, що дозволяли їм безперешкодно втручатися в справи колегій і керувати ними.

Прийом в адвокатуру перебував|перебував| під постійним контролем влади і постійно посилювався|підсилювався|. 22 квітня 1941 р. був виданий Наказ|наказ-інструкція| № 63 Народним комісаріатом юстиції «Про контроль за прийомом до адвокатури СРСР». Подібні накази|наказ-інструкції| видавалися неодноразово. Особливо стежили за політичною підготовленістю адвокатів. Дисциплінарна відповідальність адвокатів повністю|цілком| знаходилася|перебувала| під контролем НКЮ СРСР. 11 квітня 1940 р. була затверджена інструкція про порядок|лад| розгляду дисциплінарних справ|речей| членів колегій адвокатів. Наказ|наказ-інструкція| № 70 від 8 травня 1941 р. визначив порядок|лад| накладення дисциплінарних стягнень. Складним залишалося питання освіти адвокатів, оскільки юридичні інститути були створені тільки в 1935 р. і адвокати продовжували здобувати освіту окремо від інших працівників юстиції. Дещо змінилася ця ситуація в післявоєнний період. У 1950 р. всі адвокати повинні були, як мінімум закінчити курс, прирівняний ступеню бакалавра права, далі вони об'єднувалися з іншими майбутніми юристами в юридичних школах. У 50-х роках була здійснена реформа юридичної освіти, що не могло не вплинути на якість послуг, що надавалися адвокатами. Була видана нова 5-річна програма, підручники, кількість студентів-юристів збільшилася до 45 000 чоловік, хоча більше 60 % з них вчилися заочно ⁷⁷.

У 1947 р. було створено особливе спеціалізоване міжтериторіальне адвокатське об'єднання (згодом назване|накликати| Міжреспубліканською колегією адвокатів - МРКА), яке здійснювало юридичну допомогу в закритих|зачиняти| територіальних утвореннях (ЗАТЕ|натомість|), відособлених військових|воєнних| містечках, групах і угрупуваннях радянських військ за кордоном,|накликати| радянських зарубіжних колоніях, на секретних військових|воєнних| об'єктах, при розгляді справ|речей| в спеціальних і інших закритих|зачиняти| судах, у віддалених місцевостях|місцевий|, де були відсутні суди загальної|спільної| юрисдикції і правосуддя здійснювалося військовими|воєнними| трибуналами, а також в більшості військових|воїнських| частин|часток| і з'єднань|сполучень|, розташованих|схильних| по всій території Радянського Союзу|спілки|.

Проте|однак|, не дивлячись на|незважаючи на| майже повне|цілковите| відновлення колишньої організаційної структури адвокатських об'єднань, того минулого авторитету і шани|пошани|, які адвокатура мала після|потім| Великих реформ Олександра II, радянські адвокати вже ніколи не мали. Адвокатові в соціалістичній державі і суді відводилася|відводила| лише роль статиста, що виконує політичну волю партії і уряду по зміцненню соціалістичної законності і правопорядку в країні. Він був повністю|цілком| залежною фігурою і від райкому партії, і від управління юстиції, і від свого візаві на суді - прокурора.Більш того|більше того|, основна маса адвокатів радянського часу завжди була під загрозою можливих покарань|наказань| і розправ з боку партійного і радянського апарату за "вільнодумність", "завзятість" при захисті своїх клієнтів. Всьому тодішньому адвокатському корпусу було відомо про той сталінський терор, що осягнув його колег і який знищив тих майстрів старої адвокатури, що вижили в революції і громадянській війні. На місцях|місце-милях| же аж до ліквідації правлячої ролі Комуністичної партії (початок 90-х рр. XX ст.|ст|) адвокатів досить часто притягали і до партійної, і до суспільної|громадської| відповідальності (шляхом розгляду в підзвітних місцевим органам влади і партійним органам президіях колегій адвокатів, позбавлення адвокатського звання і інше) за "поведінку на процесах, що суперечить|перечить| лінії партії або радянської влади".І в цих умовах знаходилися|перебували| чесні і сміливі адвокати, які уміли "обходити|обминати|" розставлені ідеологічні "пастки" і користувалися у всю потужність свого таланту судовою трибуною⁷⁸ .

«Відлига», що наступила після смерті Сталіна, вплинула і на розвиток адвокатури. У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи законодавства про судовий устрій СРСР, союзних і автономних республік, які закріпили, що колегії адвокатів діють в цілях здійснення захисту у суді, а також надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям. Колегії адвокатів є добровільними об'єднаннями осіб, що займаються адвокатською діяльністю, і діють на підставі Положення, затвердженого Верховною Радою союзної республіки. Адвокатові тепер дозволялося брати участь на різних стадіях кримінального розгляду справ деяких категорій громадян (інвалідів, неповнолітніх, людей, що не володіли мовою, яка використовувалася у суді). У 1961 р. був введений відкритий процес при повному складі суду і праві захисту на достатній час для підготовки до процесу. Адвокатів допустили до підготовки кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального кодексів. З іншого боку, М. С. Хрущов ще в 1956 р. ліквідував центральний апарат Міністерства юстиції, і протягом декількох подальших років воно було повністю розпущено (аж до 1970 р.), а його функції були передані судам і органам по боротьбі із злочинністю. Проте, в 50-і роки роль адвоката в процесі вже не бралася під сумнів, вони брали участь навіть в касаційному суді⁷⁹ .

Адвокатською діяльністю могли займатися тільки|лише| особи|обличчя|, що були|перебувають| членами колегій адвокатів. Організація, керівництво і контроль за діяльністю колегій адвокатів здійснювалися Радами|порадами| Міністрів автономних республік, виконавчими комітетами краєвих|крайових|, обласних, міських Рад|порад| депутатів трудящих|працюючих|. Загальне |спільне|керівництво колегіями адвокатів|РСФРР| і контроль за їх діяльністю здійснювалися Міністерством юстиції .|Р

Розмір плати, що стягується за надання|виявлення| юридичної допомоги, а також порядок|лад| надання|виявлення| платної юридичної допомоги визначався Інструкцією Міністерства юстиції про порядок|лад| оплати юридичної допомоги, що надається|робить| адвокатами громадянам, підприємствам, установам, радгоспам, колгоспам і іншим організаціям, що була затверджена Ухвалою|постановою| Ради|поради| Міністрів|РСФРР| від 14 лютого 1966 року № 155 .

Відбулися зміни у вимогах, що пред'являються до претендентів в адвокати. Відповідно до ст. 9 Положень|становища| членами колегії адвокатів могли бути громадяни СРСР, що мають вищу юридичну освіту|утворення| і стаж роботи за фахом юриста не менше двох років. Як виняток з дозволу Ради|поради| Міністрів автономної республіки, виконавчого комітету краєвої|крайової|, обласної, міської Ради|поради| депутатів трудящих|працюючих| в члени колегії могли прийматися особи|обличчя|, що не мали вищої юридичної освіти|утворення|, за наявності стажу роботи за фахом юриста не менше 5 років. Держава продовжувала здійснювати контроль за тими, що поступали|надходили| в колегії. Інформацію про кожен прийом в члени колегії адвокатів президія колегії була зобов'язана в семиденний термін доводити до відома Ради|поради| Міністрів автономної республіки, виконавчого комітету краєвої|крайової|, обласної, міської Ради|поради| депутатів трудящих, які|працюючих|протягом місяця з дня повідомлення|сполучення| про прийом нового члена в колегію адвокатів мали право відрахувати ново|знову|прийняту особу. Держава контролювала адвокатуру з ключових|джерельних| питань, в решті ж колегії були самоврядними| організаціями. Адвокатура разом зі всією країною продовжувала удосконалюватися.

XXIII з'їзд КПРС і вересневий (1965 року) Пленум ЦК КПРС проголосили курс на вдосконалення економічних| стосунків. У зв'язку з цим важливість ролі юристів в управлінні народним господарством стала визнаватися більш відкрито|. У грудні 1970 року ЦК КПРС і Рада|порада| Міністрів СРСР видали спільну|спільна| ухвалу|постанова| «Про| поліпшення|покращанні| правової роботи в народному господарстві». Адвокатура несла значне навантаження в правовому обслуговуванні підприємств, установ, організацій, радгоспів і колгоспів, в яких була відсутня юридична служба. Разом із|поряд з| участю в судах із розгляду кримінальних і цивільних|громадянських| справ адвокати вели консультаційну роботу. Брежнівська епоха дозволила адвокатам розширити свої повноваження в галузі господарського права, хоча більшість цивільних справ продовжували розглядатися без участі адвокатів. Допомога правозахисників передбачалася на підприємствах, що не мали свого юрисконсульта, в колгоспах. Була змінена такса, проте держава продовжувала утримувати контроль над прибутками юридичних консультацій ⁸⁰.

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р. закріпили конституційні основи діяльності адвокатури і визнали її конституційним органом. Конституція СРСР 1977 р. містила статтю 161, в якій йшла мова про адвокатуру. У 1979 р. був прийнятий Закон «Про адвокатуру в СРСР». Цим Законом регулювалися питання організації і діяльності адвокатури в загальносоюзному масштабі. В межах кожної союзної республіки діяло своє положення про адвокатуру ⁸¹.

1 жовтня 1980 р. Верховною Радою УРСР було прийнято нове Положення «Про адвокатуру УРСР», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів і розширило види юридичної допомоги, яка надавалася адвокатами населенню. Це положення підкреслювало добровільність об'єднання адвокатури, але не змінювало структуру органів колегії адвокатів. У документі також змінювався порядок оплати адвокатських послуг, визначалися особливості порядку залучення адвоката до кримінальної відповідальності, затверджувалися основні положення професійної етики. Адвокати були зобов'язані виступати з лекціями про соціалістичну законність, оскільки в їх обов'язки входило розповсюдження правових знань .

K|становища|олегія адвокатів була добровільним об'єднанням осіб|облич|, що займаються адвокатською діяльністю. Створення|створіння| нових колегій було обумовлене зростанням|зростом| потреб країни в адвокатах, а колегії, що існували до 1991 р., були достатньо|досить| закритими|зачиняти| і не змогли швидко перебудуватися. Конкуренція між колегіями також стала неможливою, оскільки адвокатські об'єднання – не комерційні організації, а правова культура адвокатів вимагала негативного|заперечного| відношення|ставлення| до проявів|виявів| некоректності, нетактичної поведінки, до гонитви|погоні| за клієнтами тощо. Безвідносно до часу створення|створіння| колегій, сама природа діяльності фактично привела адвокатські об'єднання до єдиної мети|цілі|: забезпечення конституційного права громадян на отримання|здобуття| кваліфікованої юридичної допомоги і захисту, тобто адвокатура стає реальним інструментом цивільного|громадянського| суспільства ⁸²|товариства|.

Найвищим органом колегії адвокатів були|з'являлися| загальні|спільні| збори|зібрання| (конференція) членів колегії, її виконавчим органом – президія, а контрольно-ревізійним органом — ревізійна комісія. Структурно колегія складалася з юридичних консультацій, які очолювали завідуючі. Консультації створювалися за узгодженням з органами юстиції і місцевою адміністрацією. Одночасно в колегіях створювалися адвокатські спеціалізовані бюро на правах консультацій. Загальні|спільні| збори|зібрання| членів колегії адвокатів скликалися не рідше за один раз на рік. У колегії адвокатів, що налічує|нараховує| більше трьохсот чоловік, замість загальних|спільних| зборів|зібрань| членів колегії, як правило, скликалися конференції, в яких брали участь виборні представники (делегати) від певного числа адвокатів, виходячи з норми представництва, встановлюваної президією колегії адвокатів. Загальні|спільні| збори|зібрання| (конференція) членів колегії адвокатів могли бути скликані за ініціативою президії колегії адвокатів, за пропозицією Міністерства юстиції, місцевого органу юстиції, а також на вимогу не менше 1/3 складу колегії. Загальні|спільні| збори|зібрання| вважалися правомочними при участі в них не менше 2/3 складу членів колегії або делегатів, обраних з юридичних консультацій. Всі питання на загальних|спільних| зборах|зібраннях| (конференції) вирішувалися|розв'язувалися| більшістю голосів адвокатів, що беруть участь в голосуванні.

Загальні|спільні| збори|зібрання| (конференція) мали наступні|слідуючими| повноваження: 1) обрання президії колегії адвокатів і ревізійної комісії; 2) дострокового відклику|відкликання| членів президії і ревізійної комісії, що не виправдали наданої|робити| ним довіри|довір'я|; 3) встановлення чисельного складу, штату, кошторису доходів і витрат колегії адвокатів; 4) заслуховування і затвердження звіту про діяльність президії колегії і ревізійної комісії; 5) затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку колегії адвокатів; 6) розгляду скарг на ухвали|постанови| президії колегії; 7) розгляду інших питань, пов'язаних з діяльністю колегії адвокатів.⁸³

Президія колегії адвокатів обиралася загальними|спільними| зборами|зібраннями| (конференцією) членів колегії адвокатів таємним голосуванням строком на три роки. Кількість членів президії визначалася загальними|спільними| зборами|зібраннями| (конференцією) членів колегії адвокатів. Обраними до складу президії вважаються кандидати, що отримали|одержували| більшість голосів адвокатів, що беруть участь в голосуванні. З числа президії колегії адвокатів відкритим|відчиняти| голосуванням обирався голова президії і його заступники.

Ревізійна комісія проводила ревізії фінансово-господарської діяльності президії колегії адвокатів і юридичних консультацій. У колегії адвокатів організовувалася кваліфікаційна комісія, у функції якої входила перевірка рівня професійної підготовки осіб|облич|, що приймаються у члени колегії адвокатів⁸⁴.

Відповідно до Положення|становища| 1980 р. для організації відповідної роботи адвокатів президіями колегій адвокатів в містах і інших населених пунктах створювалися юридичні консультації. Їх місце|місце-миля|знаходження і кількість адвокатів, що працюють в них, визначалися президією колегії адвокатів за погодженням з територіальними органами юстиції. Юридичною консультацією керував завідувач|завідуючий|, що призначався президією колегії адвокатів з числа членів колегії. Юридична консультація як структурний підрозділ колегії адвокатів не була|з'являлася| юридичною особою. У зв'язку з цим завідувач|завідуючий| юридичною консультацією діяв за дорученням президії колегії адвокатів .

Така організація адвокатури дозволила їй у взаєминах з|із| Радянською державою зберігати певну автономію, принаймні формально залишатися самоврядною| корпорацією і не ставати додатком державного і партійного апарату. Будучи недержавними організаціями і знаходячись|перебувати| поза системою жорсткого адміністративного управління, колегії могли самостійно вирішувати такі важливі|поважні| питання професійної діяльності, що стосуються дисципліни і фінансових витрат.Адвокатурі була гарантована деяка недоторканність|недоторканість| з боку «залізних» рук бюрократичного апарату тільки|лише| тому, що існування формально самоврядної| корпорації було необхідне для посвідчення|свідчення| законності радянської правової системи усередині|всередині| країни і за кордоном. Держава, піклуючись про зовнішність|подобу| радянського правосуддя, була змушена|змушена| дозволити адвокатурі займати|позичати| її аномальне для радянського правопорядку положення|. Концептуально організаційний статус колегій, характер|вдача| їх взаємин з|із| державою, порядок|лад| надання|виявлення| юридичної допомоги не змінювався до 1992 р.

Роль адвокатури на цьому етапі розвитку радянської держави залишалася достатньо нікчемною. Так, один адвокат в СРСР в середньому приходився на 13 000 чоловік населення, що, безумовно, дуже мало і недостатньо для нормального здійснення адвокатської практики. Адвокати виступали в суді у 70 % кримінальних справ, але були присутні лише на третині попередніх розслідувань. Статистичні дані Міністерства юстиції показують, що в 1970-1980 рр. більше 70 % клопотань і заяв адвокатів було відхилено слідчими⁸⁵ . На жаль, СРСР, що проголошував в своїх законах високі принципи демократії і соціальної справедливості, на ділі не давав розвиватися адвокатурі, яка існувала в цій державі лише для усунення свавілля правосуддя, що їй теж рідко вдавалося. Проте, як і за кордоном, і в дореволюційній Україні, адвокатура радянського періоду об'єднувала людей прогресивних, мислячих і чесних.

Радикальні зміни стосунків власності, що відбулися в нашій країні починаючи|розпочинати| з|із| 90-х років XX століття|віку|, загострили|загостряли| проблеми створення|створіння| адвокатури, здатної|здібної| ефективно захищати права громадян, і перш за все|передусім| відстоювати їх права у сфері підприємницької діяльності.

Очевидно, що Положення|становище| про адвокатуру 1980 р. безнадійно застаріло і не відповідало завданням|задачам| часу. У зв'язку з цим у 1991 р. почалася|розпочинала| робота над проектом нового закону про адвокатуру. Але|та| через цілу низку|лаву| причин, і перш за все|до| - відсутність у державних чиновників і адвокатського співтовариства|спілки| єдиного погляду на проблему ролі і місця|місце-милі| адвокатури в демократичному суспільстві|товаристві|, ця робота була закінчена лише 19 грудня 1992 р. підписанням Президентом України закону «Про| адвокатуру». Тим самим була закрита|зачиняти| остання сторінка діяльності адвокатури в Україні, побудованій|спорудити| на організаційних засадах, закладених в період радянської влади.

РОЗДІЛ ІV. ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ (1991-2015 р.р.)