Розділ і. Адвокатура: поняття, сутність, основи організації та діяльності

1.1. Поняття та сутність адвокатури

Адвокатура — найдавніша і водночас загальнолюдська інституція. Саме слово "адвокатура" походить від латинсь­кого кореня "аdvосаге", "аdvocatus" ("закликати", "запро­шений")¹

Тривалий час точаться дискусії між юристами щодо ви­значення сутності адвокатури, її основних завдань. І спра­ва тут зовсім не в ідеології, як це може здатися на перший погляд. Так, один з найвідоміших процесуалістів дорево­люційного часу Є.В. Васьковський писав, що адвокат — це уповноважений суспільства, який зобов'язаний пильнува­ти суспільний інтерес ². І навпаки, уже в сталінські часи цю позицію піддав критиці професор М.М. Полянський, який про сутність роботи адвоката висловився коротко і чітко: "Метою захисту і є захист" ³. Аналогічні дискусії тривали і на Заході. Переважна більшість фахівців підтримує пози­цію, яку влучно й образно висловив Е. Пікар: "Як магнітна стрілка компаса вказує на північ, так і адвокат повинен перш за все захищати" ⁴. Тож адвокат повинен керуватися насамперед інтересами клієнта. Однак при цьому є багато обмежень, які зобов'язують адвоката дотримуватися пев­ної поведінки, М.Ю. Барщевський при цьому виокремлює ос­новні її складові: чесність, компетентність і добросовісність⁵ .

Розуміння сутності адвокатури в наш час набуло зовсім нового забарвлення. Зокрема, якщо в радянські часи, не без впливу комуністичної тоталітарної державної ідеології, в суспільстві поширеним було ставлення до адвокатів як до людей, які захищають злочинців і зрадників Бать­ківщини ⁶, то тепер таке "розуміння" сутності адвокатури зміни­лося на інше: адвокат — це ділок, який за шалені гроші об­слуговує багатіїв, кримінальні структури та захищає службовців-злодіїв від справедливої кари⁷ . У такій ситуації по­трібно шукати наукове, юридично обґрунтоване визначен­ня, забезпечуючи практичне застосування його положень.

Вважаємо дуже слушною думку Є.В. Васьковського, який ще у 1893 р. писав про сутність адвокатури: "На перших ступенях юридичного розвитку людського суспіль­ства, коли правові норми є настільки простими і нескладними, що доступні для розуміння всіх і кожного, позивач має можливість вести справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стають усе більш різноманітними та заплутаними, а разом з тим ускладнюються і відповідні юридичні норми. Знання та застосовування їх стає складнішим для біль­шості громадян; позивач, не маючи спеціальної підготов­ки, вже неспроможний сам вести справи, йому необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріального права та формами процесу; виникає потреба в особливій групі осіб, які б спеціально займалися вивчен­ням законів і могли б надавати юридичну підтримку або здійснювати правозаступництво. Саме ці спеціалісти-право-знавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у влас­ному розумінні слова — правозаступництво, правозахист, тобто, іншими словами, — юридична допомога, що надаєть­ся тим, хто її потребує, спеціалістами-правознавцями"⁸.

О.Д. Святоцький пише, що за своєю природою адвокатура є громадською, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян та організацій⁹.

Серед юридичних засобів захисту прав людини чільне міс­це належить адвокатурі. Про це свідчить, зокрема, те, що на VШ Конгресі ООН, що відбувся у серпні 1990 р. в Нью-Йор­ку, було прийнято спеціальний документ — "Основні поло­ження про роль адвокатів" (далі — "Основні положення")¹⁰ .

Сприяти забезпеченню належного рівня захисту покли­кані приписи "Основних положень", які стосуються за­гальних обов'язків адвокатів. У них, зокрема, зазначено, що такими обов'язками є: консультування клієнта про йо­го права й обов'язки; надання допомоги клієнту законним способом і здійснення певних дій для захисту його інтере­сів; надання клієнту допомоги в судах, трибуналах, ад­міністративних органах¹¹.

Важливі приписи вміщено в "Основних положеннях" щодо забезпечення доступності юридичної допомоги, яку покликані надавати адвокати, а саме: обов'язок держав­них органів гарантувати реальний і рівний доступ до адво­катури для всіх осіб, які проживають на території держа­ви, зокрема забезпечити фінансування юридичної допомо­ги незаможним людям. Особлива увага приділяється про­блемам забезпечення юридичної допомоги у кримінально­му провадженні. Підкреслюється, що держава зобов'язана гарантувати кожній людині право на юридичну допомогу в разі її арешту, затримання або обвинувачення у злочині, зокрема забезпечити доступ до адвоката не пізніше 48 го­дин з моменту арешту або затримання; фінансувати послуги адвоката, якщо людина не має необхідних коштів для їх оплати; створити умови для зустрічі адвоката з особою, яка затримана, заарештована або перебуває в тюрмі, без пере­шкод і цензури¹².

Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. Це положення має бути визначальним у вирішенні проблеми досконалого функціонування цього надзвичайно важливого правозабезпечувального інституту.

Е. Пікар писав, що адвокатура створена не для насолоди тих, хто до неї належить, а для суспільного служіння, тяж­кого, суворого і серйозного. Звернення до нас клієнтів — не прохання, а вимога, від якої ми можемо лише тоді ухи­литися, коли очевидно, що законна підтримка і суперечка з приводу їхніх вимог неможливі¹³.

Реальна здійсненність і надійна захищеність прав люди­ни — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, "якісності" адвокатури. Будь-які системи організації та діяльності адвокатури, що існують нині в різних країнах, будь-які пропозиції щодо їх поліпшення, удосконалення мають оцінюватися саме під кутом зору їх здатності забез­печити права людини.

Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати так: адвокатура — це незалежна само­стійна громадська організація професійних юристів, яка у встановленому законом порядку виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян і ор­ганізацій, а також надає їм необхідну правову допомогу.

Нерозривно з поняттям адвокатури пов’язане поняття адвокатської діяльності.

Законодавство України дає наступне визначення «адвокатської діяльності». Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту ¹⁴.

В науці також існують і інші визначення. Розглянемо деякі з них.

Адвокатська діяльність - надання адвокатами правової допомоги громадянам і юридичним особам, згідно з Конституцією України, яка здійснюється для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах ¹⁵.

Адвокатська діяльність - діяльність адвокатів із забезпечення права на захист від обвинувачення, здійснення представництва та надання правової допомоги громадянам та юридичним особам при вирішенні справ у судах та інших державних органах ¹⁶.

Адвокатська діяльність - врегульована законодавством України діяльність особи, яка отримала статус адвоката та має право на надання кваліфікованої юридичної допомоги населенню у вигляді консультацій, складання документів правового характеру, участь у судовому процесі та здійснення іншої юридичної допомоги, не забороненої законодавством України, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів клієнтів ¹⁷.

В науці наших «сусідів»-росіян, пропонується наступне визначення: адвокатською діяльністю є публічна діяльність з надання кваліфікованої юридичної допомоги фізичним та юридичним особам з метою захисту їх прав, свобод і законних інтересів, а також забезпечення доступу до правосуддя, здійснювана особами, які отримали статус адвоката в порядку, встановленому чинним законодавством, і об'єднаними в професійне співтовариство, що є незалежним самоврядним інститутом громадянського суспільства ¹⁸.

Проаналізувавши різноманітні визначення поняття «адвокатська діяльність», можна вивести єдине поняття, яке б у повній мірі розкривало сутність даного поняття. Пропонуємо наступне формулювання: адвокатська діяльність – це професійна діяльність особи, яка отримала статус адвоката та має право на надання кваліфікованої юридичної допомоги, не забороненої законодавством України, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів клієнтів – фізичних та юридичних осіб, що здійснюється в рамках встановлених законом організаційних форм.

Підводячи підсумки можна зазначити наступне. Розглядаючи сутність адвокатури, необхідно пам’ятати, що інститут прав людини є одним з основних інструментів громадянського суспільства, покликаних гарантувати реалізацію та захист прав і основних свобод людини в процесі регулювання відносин між суспільством та державою.

Розглядаючи адвокатуру у якості соціального інституту правового захисту необхідно відзначити, що на відміну від міжнародних стандартів, відповідно до яких особлива увага приділяється правам окремої особи, в Україні, на превеликий жаль, немає розвинутого громадянського суспільства, здатного захищати власні інтереси та впливати на політику. В таких умовах різко зростає необхідність в отриманні кваліфікованої правової допомоги, підвищується авторитет адвокатури, в особі якої суспільство вбачає силу, здатну реально захистити людину від несправедливості, беззаконня та насильства. Захист законних прав та інтересів всіх, хто звернувся за юридичною допомогою, і є основним покликанням інституту адвокатури та напрямком здійснення адвокатської діяльності у будь-якій державі світу на будь-якому етапі становлення та розвитку держави.