Археологічна культура — термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ - рівень розвитку, досягнутий суспільством у певну історичну епоху з врахуванням рівня розвитку матеріальної культури (а саме: точних наук і техніки), що служить показником ступеня опанування людьми сил природи і використання ними її багатств для задоволення своїх потреб.

Етногене́з украї́нців — історичний процес етнічного формування української нації.

За визначенням соціолога О. В. Нельга етногенез — це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що призводять до виникнення етнічного як явища і зумовлюють його подальший розвиток

Неоліт, Нова кам'яна доба (від грец. νέος - новий і λίθος - камінь) – новий кам'яний вік (X-поч.III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам’яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Поліс (фінік. גו, грец. πόλις, лат. civitas) в сучасному значенні — місто-держава, міська громада. самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення.

Вíче — загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ.

Віче відоме вже в добу племінного устрою й було характерне для всіх східних слов’ян як вияв народоправного ладу.

Іпатіївський літопис (Іпатський літопис, Літопис руський за Іпатським списком), літописне зведення першої чверті XV ст., отримало назву за місцем знаходження її найдавнішого списку у Іпатіївському монастирі (Кострома).

«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

Ізбо́рники 1073 та 1076 років — пам'ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам'яток давньослов'янської мови на теренах України-Русі.

Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджується користь знань і читання книжок.

Полю́ддя (від «ходіння по людях») — збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник. На думку деяких дослідників полюддя було формою розплати князя з дружиною, власне ж дани­на йшла на користь самого князя.

Феод (лат. feodum, від франкського fehu6d — худоба як майно) — у країнах Західної Європи за середньовіччя спадкове володіння васала (земля, іноді посада а б о прибутки), одержане ним від сеньйора за умови виконання певних обов'язків — несення військової служби, участі в суді, грошової допомоги тощо

Холопи — назва невільних людей у давній Київської Русі вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали чоловіків, а жінок — рабами. Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.

Пани́-ра́да — установа центрального державного управління у Великому князівстві Литовському в період до Люблінської унії (1569).

Походила з боярських княжих рад попереднього періоду та княжої ради віленських правителів Литовського князівства. Спочатку складалася з найвизначніших і найвпливовіших феодальних володарів (княжат і панят) та кількох представників центральної адміністрації. У процесі своєї еволюції поступово втрачала своїх членів, що не посідали урядів, замість яких зростало представництво державної адміністрації та римо-католицької церкви.

Сеймики (пол. sejmik, зменшуване від сейм) — орган територіального станового самоврядування в Польщі (з кінця 14 ст.), у Великому Князівстві Литовському (з 1564) і Речі Посполитій 16-18 ст. — з'їзди місцевої шляхти повітів, воєводств і земель. Діяли до скасування Литовських Статутів у 1840 році

Магна́т (від пізнього латинського слова magnas — велика людина, безпосередньо від лат. magnus — великий) — вельможа, можновладець, князь або інша людина високого соціального стану, високого шляхетського походження чи дуже багата(великий землевласник, представник родової й багатої знаті).

У середньовіччі термін часто використовується, щоб відрізняти вищих територіальних землевласників і воєначальників як наприклад графи, герцоги, князі і територіальні принци від титулу барона.

Сейм (вальний [загальний] сейм; пол. sejm walny; лат. conventio generalis) — станово-представницький орган в Речі Посполитій в другій половині XVI - XVIII століттях.

Князь (княгиня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

Бо́яри — Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Смерд - член громади на Русі у ХІ-ХV століттях. Серед істориків існувало і існує два погляди на значення слова: 1) людина, позбавлена особистої свободи і власності, 2) вільний член громади.

Шля́хта (пол. Szlachta) — провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та Русі у 14 — 18 століттях.

Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке (тевтонське) міське́ пра́во) — одна з найбільш поширених правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у середні віки.

Коза́к (рус. козакъ, пол. kozak, рос. казак) — вільна озброєна людина, представник військового стану, воїн-найманець.

Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва реєстрові козаки.

Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.

Малоросійська колегія — колегія Російської імперії, утворена 1722 року замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини.

Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.

______________________________________________________________________________________Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Пала́нка (від італ. palanca) — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі.

Зимі́вник – назва господарства, хутора у запорізьких, чорноморських і в частини донських козаків, де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).

Українські землі у складі Російської імперії наприкінці

ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст.

1798 р. - вихід друком «Енеїди» Івана Котляревського;

грудень 1825 - січень 1826 рр. - повстання Чернігівського полку;

1830-1831 рр. – Польське повстання

1846 -1847 рр. - діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

Промисло́ва револю́ція або промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи

Націона́льна іде́я — акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації.

Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад.

Масо́нство (франкмасонство фр. Franc-maçonnerie, англ. Freemasonry), «вільне мулярство») — морально-етичний рух, що виник в XVIII столітті у вигляді закритої організації

Західноукраїнські землі наприкінці хvііі - у першій половині хіх ст.

1816 рр. – Товариство галицьких греко – католицьких священиків

1833 - 1837 рр. - діяльність «Руської трійці»;

1848 р. - скасування панщини в Галичині.

Культура України кінця хvііі - першої половини хіх ст.

1805 р. - відкриття університету у Харкові;

1834 р. - відкриття університету в Києві.

Українські землі у складі Російської імперії в другій половині хіх ст.

1863 рр. - Валуєвський циркуляр;

1876 р. - Емський указ.

Земства (земські установи) — виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії.

Громадський рух — це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних інтересів, прав і свобод.

Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева.

Західноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії у другій половині хіх ст.

1868 р. - створення у Львові товариства «Просвіта»;

1873 р. - створення у Львові Літературного товариства ім. Т. Шевченка (від 1892 р. - Наукового товариства ім. Т. Шевченка);

1890 р. - створення Русько-української радикальної партії.

1899 - створення УНДП

Трудова́ мігра́ція — переміщення працездатної особи з метою працевлаштування на певний термін.

Українофі́льство (від грец. phileo – люблю) — термін, поширений з другої пол. XIX ст., на означення любові до України, українського народу, української культури.

Москвофільство (москалефільство, русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках 19 століття у Галичині.

Па́ртія (від фр. partie = частка, частина)-зібрання людей, компанія, товариство, спільнота.