Історія України Модуль 2

1. Головні прояви українського національно-культурного відродження кінця хvііі – першої половини хіх століття.

• Збирання та публікація народного фольклору;

• Поява праць з історії України, поява публіцистики на історичну тематику «Історія Русів»;

• Поява перших професійних істориків;

• Поява літератури сучасною українською мовою, 1798 рік – «Енеїда» І.П.Котляревського;

• Граматика і перші словники української мови;

• Розвиток усіх галузей культурного життя

2. Причини появи москвофільського руху. Його характеристика.

Москвофільство – мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819-1930-х рр. Обстоювала національно-культурну, а пізніше - державно-політичну єдність з російськім народом і Російською імперією.

Причини появи:

• в умовах ринкової конкуренції земля поступово переходила від українських селян до польських поміщиків, які були здатні заплатити за неї;

• захист всіх слов’ян від чужоземного гніту - гасло москвофілів;

Передумови появи:

• втрата Українським народом власної державності;

• денаціоналізація освіченої еліті та низько рівень національної самосвідомості мас;

• багатовікове іноземне поневолення;

• роздрібненість і відокремленість окремих земель;

Першим пропагандистом загальноросійських ідей у Галичині був відомий ідеолог панславізму М. Погодін.

Перетворення москвофільства в окрему суспільно-політичну течію прискорила революція 1848—1849 в Австрійській імперії.

Поразка революції, відновлення союзу австрійського уряду з польською та угорською політичною верхівкою коштом обмеження національних прав інших народів, крах надій політичних лідерів галицьких українців на задоволення їх побажань сприяли переорієнтації значної частини духовної та світської інтелігенції Галичини й Закарпаття на іншого могутнього покровителя — російське самодержавство.

В умовах реставрації абсолютизму 1849—1859 москвофіли не могли вести відкриту політичну діяльність і зосередили свої зусилля в сфері освіти й культури.

У цей період під вплив москвофілів потрапили практично усі культурно-освітні установи, видання наукових праць і шкільних підручників, викладання «руської словесності» в університеті й гімназіях, та навіть публікація законів і розпоряджень державних і церковних властей.

3. Порівняйте народівський і громадівський рух.

Громадівці – представники інтелігенції. М.Драгоманов – перший в Україні політичний теоретик, соціолог, літературознавець, представник громадівського руху.

Перша українська громада була створена у Петербурзі у 1859 році представниками української інтелігенції. Це утворення стало культурно-просвітницькою організацією, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості.

Підтримуючи національне відродження активно починають виникати громади Харкові, Києві, Одесі, Полтаві. Осередком національно-культурного відродження у 70-90-ті роки ХІХ століття стала так звана «стара громада», що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів, її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції – Антонович, Рильський, Житецький.

У 1878-1882 pp. M. Драгоманов у Журналі «Громада», Який виходе у Швейцарії, намагався Узагальнити подивись громадівців и викластись програму українського руху. У Основі запропонованої ним альтернативи були: демократизм, федералізм, європеїзм, культурництво, еволюційність.

Народовці – суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60 -х роках 19 століття у Галичині, на Буковині та Закарпатті.

Народовський рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївськім братством, і сформувався під впливом творчості Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова.

Сформувалася на противагу консервативній політичній течії - москвофільству, в основі якого лежала культурна и політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо духовенства, на Російську імперію.

Проводила культурно-просвітницьку роботу, організувала Товариство імені Шевченка у Львові ( 1873 ), Українські інституції «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін.

1899 року народовці з частинами радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в Уряді ЗУНР.