Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Анализ текста .методичка.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
13.03.2016
Размер:
219.82 Кб
Скачать

Т. В. Казакова стандарти журналістського тексту та їх порушення Пояснювальна записка

Те, що сучасна пересічна людина знає про суспільство і світ, вона знає, в основному, завдяки мас-медіа. Незважаючи на цю велику інформаційну функцію, люди швидше не довіряють мас-медіа, ніж довіряють, через суспільне звинувачення останніх у маніпуляціях.

Підтвердженням цьому може стати і доповідь комісара по правам людини Ради Європи Т. Хаммамберга «Етична журналістика : саморегулювання захищає незалежні ЗМІ», в якій, зокрема, було зазначено, що у європейських країнах деякі ЗМІ були перетворені на рупори пропаганди влади, деякі ЗМІ пробуджували ненависть і ксенофобію по відношенню до національних меншин і соціально уразливих груп, деякі ЗМІ стають іграшками в руках олігархів чи служать інтересам анонімного бізнесу. «Ми спостерігаємо, що необмежені комерційні спрямування сприятимуть утвердженню атмосфери незаконної і неетичної діяльності у розповсюдженні. інформації» [ ], ‑ приходить до висновку правозахисник і підкреслює, що «владою ЗМІ можна зловживати в такій мірі, що це поставить під загрозу саме функціонування демократії» [ ] (Курсив наш – Т. К.).

Російська ситуація набагато гірша. ЇЇ яскраво змальовує у незавершеній передсмертній статті «Так что же я такого, подлая, сделала?» А. Политковская, яку було вбито у Москві 7 жовтня 2006 р.: «Почти все поколение российских журналистов и имеющихся СМИ – это «коверные». Все вместе – балаган «коверных». Их задача – развлечь публику, а если и писать о серьезном, то только о том, как хороша «вертикаль власти» во всех ее проявлениях <…>. Журналисты и СМИ при этом полюбили свой балаган «коверных» всей душой – борьба за право передавать беспристрастную информацию и служить этой информации, а не администрации президента – эта борьба уже в прошлом, наступила пора умственного и морального застоя в профессиональном кругу. <…>. Этого собственного застоя, превратившего профессию опять из журналистики в пропаганду в пользу имеющейся власти, коллеги особенно не стесняются» [ ]. (Курсив наш – Т. К.).

А що ж українська журналістика? Вона ще пам’ятає вихор плюралізму думок періоду померанчевої революції і померанчевої влади, а зараз знаходиться на шляху до повного підкорення провладній вертикалі. Чи піде українська журналістика по запропонованому їй шляху чи зверне з нього – залежить від багатьох факторів.

У світі на сьогодні склалася принципово нова глобальна політична система інформаційного суспільства, при якій 1) влада обирається більшістю; 2) більшість конструюється через ЗМІ; 3) ЗМІ контролюється крупними корпораціями. Отже, власники крупних корпорацій і є справжніми володарями сучасного світу, а журналістика стає в їх руках зручним інструментом маніпулятивного керування поведінкою більшості. В таких умовах дуже важко відділити продукцію журналістики як соціального інститута, що являє суспільству об’єктивне і достовірне знання про поточну дійсність і сприяє впевненій суспільній орієнтації, від масової інформації, створеної іншими видами інформаційної діяльності ‑ рекламою, PR, піарналістикою, індустрією розваг, політичною пропагандою.

Захищаючись від цієї системи, суспільство звинувачує медіа у маніпуляціях, однак це звинувачення не несе в собі суттєвих наслідків, оскільки знання, що береться з масмедіа, ніби само по собі утворює замкнену структуру. Подібне знання людина характеризує як сумнівне, але, тим не менше, змушена саме на ньому вибудовувати свої уявлення про сучасність. Тобто масмедіа продукує трансцендентальну іллюзію. В межах класичного дискурсу на тему істини, а також у повсякденних уявленнях про неї виникає питання чи є вірними повідомлення про масмедіа, чи ні. Вони є вірними лише наполовину, а наполовину – невірними, бо істиною маніпулюють. Але як це встановити? В окремих випадках це можливо по відношенню до реципієнта-спостерігача з критичним мисленням і фундаментальною освітою. Однак для потоку повідомлень і маси реципієнтів це не можливо.

З вищеописаної ситуації є два виходи. 1. Вихід недовіри: спроба самостійного конструювання реальності реципієнтом з емпіричних фактів і спостерігання, в який спосіб конструюють цю реальність масмедіа; порівняльний аналіз двох конструкцій для встановлення відповіді на питання, як масмедіа викривляють реальність своїм способом її репрезентації. Спостереження і критика массмедійних ефектів уже стали звичним явищем у західній культурі. 2. Вихід саморегуляції: а) саморегуляція професійної спільноти журналістів (прийняття професійних кодексів і дотримання їх); б) саморегуляція споживачів (організація мас-медійної просвіти та створення громадських органів контролю мас-медіа, підкорення журналістики зовнішнім ціннісно-нормативним системам [[хруль]).

І перший, і другий вихід з кризової ситуації загрози існування справжньої журналістики спирається на ретельне вивчення її продукції в аспекті ідеальних стандартів та їх порушень в реальності. Саме цьому завданню і присвячений методичний посібник, який може бути використаний і у текстологічних курсах для журналістів, і у просвітницьких курсах для користувачів мас-медіа.

Посібник містить чотири розділи.

Перший розділ присвячений проблемі визначення поняття «текст», оскільки з появою різноманітної палітри Інтернет-текстів в аспекті появи відносно нової парадигми текстуалізації світу з’явилися труднощі дифініціювання явища. Сучасна текстологія прагне вийти за суто лінгвістичні межі і шукає нові «мовні метафори», які мають більшу пояснювальну силу: розгляд тексту з позицій дискурсу, динамічної системи, синергетики, комунікації оперування поняттям «концепт тексту», прагнення осмислити особливості «внутрішнього життя» тексту (текст як структура, що мислить), його самоорганізації. Саме на цьому тлі і робиться уточнення чи навіть переосмислення поняття «текст», хоча базові характеристики тексту ‑ зв’язність і цільність – залишаються незмінними.

Дослідження тексту і процесів його розуміння найчастіше ведуться на матеріалі художніх текстів, нам же потрібно з’ясувати конститутивні ознаки саме журналістського тексту, чому присвячено другий розділ нашого посібника. В цьому розділі ми звертаємо увагу на генезис явища, оскільки саме у ньому закладаються конститутивні ознаки явища – аксіологічність новини та соціальна актуальність, які дають можливість визначити журналістський текст як «знання оперативного призначення» (Г. Лазутіна [ ]), необхідне людині і суспільству для впевненої орієнтації у мінливій дійсності (а сьогодні – у «дійсності, що тече» [Бауман]).

Але дуже часто замість орієнтації реципієнт журналістського тексту отримує маніпуляцію. Маніпулятивним технологіям і присвячений третій розділ нашого посібника. Цей розділ спрямований на те, щоб показати увесь спектр маніпулятивних прийомів, розроблений ще софістами і модернізований сучасністю. Професійний журналіст повинен знати маніпулятивні технології, по-перше, для того, щоб самому не попасти на їх гачок, а, по-друге, щоб свідомо їх уникати у своїй роботі.

Відзначаючи дедалі нахабніше проникнення в журналістику піару та рекламних технологій (поява так званої піарналістики) фахівці висловлюють дедалі більшу стурбованість загальною інформаційною ситуацією. Висловлена думка, що фікціональна журналістика нікому не потрібна; якщо вона не стане правдивою, то буде усунута з поля соціальних комунікацій і за допомогою Інтернет-мережі замінена на громадянські медіа. В умовах відкритого доступу в Інтернет-простір інтерактивність аудиторії стимулює розвиток соціальної мережі, по яким спрямовується спонтанна масова інформація, і перетворює їх на конкурентне середовище ЗМІ.

Широке розповсюдження Інтернету визначає той факт, що медійна складова стає вирішальною частиною усієї соціальної практики. Нові комунікаційні технології демонструють керівну роль масової інформації у всих сферах людського буття. Саме тому питання про якість інформаційних продуктів встає з особливою гостротою. І оскільки продуктом журналістики є передусім сукупність текстів певного типу, то й виникає необхідність ще раз задуматись про те, що таке журналістський текст, що він повинен собою являти, навіщо він потрібен суспільству, в яких умовах це суспільне призначення може успішно здійснюватись. Саме ці міркування і пронизують четвертий розділ, в якому представлений конкретний аналіз сучасних мас-медійних текстів.

В цілому, методичний посібник спрямований на розвиток критичного професійного мислення майбутнього журналіста.

Для кращого сприйняття цілісності цього тексту пропоную його план.

План

І. Проблема визначення поняття «текст».

1. Текстуальна свідомість і текстуалізація світу.

2. Визначення поняття текст.

3. Сучасна лінгвофілософія тексту (за В. П. Руднєвим):

а) закон герменевтичного кола;

б) система мотивів у тексті;

в) принципова відсутність випадковості у тексті;

г) міфологія тексту (за К. Юнгом);

д) семантика можливих світів;

е) текст як діалог (за М. Бахтіним та Ю. Лотманом).

4. Текст у загально філософському вимірі.

5. Узагальнене комунікативне визначення тексту.

ІІ. Конститутивні ознаки журналістського тексту.

1. Період зародження журналістики як час формування особливостей журналістського тексту:

а) кризова ситуація пізнього Середньовіччя та розвиток критичної свідомості нового типу комунікації;

б) суспільна орієнтація на «новизну».

2. Головні ознаки журналістського тексту:

а) аксіологічність новини;

б) соціальна актуальность;

в) інформативність;

г) достовірність;

д) доступність для цільової аудиторії.

3. Маніпулятивність журналістського тексту:

а) «Газетт» Т. Ренодо як «мистецтво робити внутрішню політику»;

б) журналістика як «четверта влада» наприкінці ХІХ ст.

ІІІ. Маніпулятивні технології.

1. Софістичні маніпулятивні технології (на прикладі промови Горгія «Похвала Єлєні»).

2. Приклади сучасних маніпулятивних технологій (за С. Кара-Мурзою): а) підміна понять; б) мозаїчність інформації; в) негативізація; г) висміювання символу; д) розхвалювання; е) примітивізація теми розмови; є) перенос значення; ж) паразитування; з) приведений висновок; и) маніпулятивна аргументація; і) тенденційний підбір інформації; ї) дезорієнтуючі терміни; к) пташина мова; л) випередження; м) логічний підлог; н) пряма дифамація; о) «жертвенна корова», п) викривлення сказаного опонентом; р) «утертися в довіру», с) каяття; т) відключення критичного мислення; у) «фургон з оркестром»; ф) створення певної інформаційної атмосфери; х) нав’язування; ц) інформаційний привід.