Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Метод. рекомендації з історії України - тимчасові.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
789.5 Кб
Скачать

Причини падіння гетьманату:

  1. поразка Центральних держав в першій світовій війні;

  2. революція в Німеччині;

  3. консервативні традиції не були розвинуті в Україні, яка століттями боролась під національно-визвольними і революційно-демократичними лозунгами;

  4. гетьмана компрометувала залежність від окупантів;

  5. звязок з багатими класами, невдалий курс на відновлення старих порядків, що не могло принести порядку і класового миру;

  6. непопулярні каральні експедиції проти селян;

  7. українці вважали, що курс проросійський, адже Україна стала укриттям і центром відновлення “єдиної і неділимої” Росії, а чиновні місця займали росіяни;

  8. не були швидко вирішені соціально-економічні питання.

Сформувалась широка опозиція гетьману: анархісти (Махно), народні рухи, страйки робітників, індивідуальний терор есерів, більшовики, російські шовіністи і монархічні організації, УНДС / УНС.

В третьому питанні потрібно проаналізувати особливості політики Директорії УНР, проблеми та причини поразки.

Основні риси:

  1. політична нестабільність, періодичні реорганізації уряду (6 разів: В. Чехівський (уряд соціал-демократів), С. Остапенко (безпартійний, уряд соціал-федералістів), Б. Мартос, І. Мазепа, В.Пилипенко);

  2. кардинальні зміни офіційної політичної лінії (еволюція до диктатури військових на чолі з С.Петлюрою);

  3. жорстока боротьба за владу;

  4. нескінчені переїзди (Вінниця-Проскурів-Рівне-Станіслав-Камянець-Подільський);

  5. безуспішні пошуки надійної зовнішньої і внутрішньої підтримки.

Ідея Директорії щодо створення федерації у складі Дону, Кубані, уряду Білоруської Народної Республіки не була підтримана країнами Антанти. Наприклад, Париж вбачав у керівниках Директорії УНР потенційних союзників більшовизму, їм не подобались спроби Директорії порозумітися з радянською Росією, лівий курс у соціальній сфері. Ситуація ще більш ускладнилась, коли у травні 1919 р. М. Грушевський створив у Франції «Комітет незалежної України», запевняючи місцевих політиків, що українську справу пов'язувати з Директорією недоцільно.

16 січня 1919 р. Директорія УНР оголосила війну більшовицькій Росії, що засвідчило країнам Європи принципове відмежування українських соціалістів від російських більшовиків.

Надзвичайно складною для Директорії стала проблема формування регулярних збройних сил. Командири нерідко виявляли самоправство, не бажали опановувати новітні методи ведення бою й управління військами. Доводилося постійно здійснювати кадрові перестановки, посилати каральні загони проти бунтівних частин, страчувати отаманів.

Напружена боротьба точилася серед прихильників класових та загальнодемократичних принципів будівництва української державності. Було вирішено дотримуватися «трудового принципу». Вибір такої форми влади зумовлений особливістю етносоціальної структури тогочасного українського суспільства, адже в ньому за соціально-класовою структурою в українському суспільстві домінувало селянство. Тому суперечності між етнічно українським селом та інонаціональним містом, українським селянством і чужоземним панством суттєво впливали на ідеологію державотворення доби Директорії. На думку провідників УНР, «трудовий принцип» передбачав владу трудового народу при позбавленні представників експлуататорських класів виборчих прав. Провідні в Директорії партії — УСДРП та УПСР — залишалися адептами соціалістичного будівництва, але якщо соціал-демократи були прихильниками поступового просування до соціалізму, то есери виступали за якомога швидке перетворення суспільства завдяки реформам, революційним заходам.

Єдність політичних сил існувала лише стосовно Злуки — об'єднання УНР і Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), але цей союз мав більше ідеологічний, ніж державно-правовий характер. Соборна Україна існувала формально до 16 листопада 1919 р. — надто різним виявилося політико-ментальне середовище обох регіонів, вони мали різний політичний досвід, різні релігійні традиції, зазнавали протилежного зовнішньополітичного впливу.

Причини поразки Директорії УНР:

  1. нечіткість програмних установок, суперечлівість та недалекоглядність вн. політики (складалась з політ. угрупувань різних пріоритетів і орієнтацій);

  2. терор (хвиля арештів, міністри, військовополонені);

  3. залишилися без підтримки селян, національних меншин, кваліфікованих кадрів (звуження соціальної бази);

  4. відсутність чіткої моделі державотворення (3 форми: парламентська республіка, республіка Рад (В.Винниченко), військова диктатура), випробували кожну;

  5. особисте протистояння лідерів (Винниченко, Грушевський, Шаповал – „радянська платформа”: союз з більшовицькою Росією, пріоритет соціальних проблем; Петлюра – орієнтація на Антанту, зміцнення незалежності, посилення армії);

  6. зовнішні фактори – міжнародна ізоляція;

  7. погано підготовлена та організована, “тануча на очах” армія (на поч. січня 21 тис.) (сучасник назвав “імпровізованою армією”), матеріальні нестачі (постачання і озброєння, фінансування; незадовільний санітарний стан (восени 1919 р. тиф знищив 3/4 складу)

  8. втрата контролю за розвитком подій (параліч влади): хаос і безладдя, єврейські погроми, злочинність, спекуляція, отаманщина, анархізм (в січні 1919 р. два колишні петлюрівські отамани Григорєв і Зелений перейшли на радянські позиції, Н.Махно в “Гуляйполі” в Катеринославській губернії не визнавав Директорію).

Четверте питання. Необхідно проаналізувати створення ЗУНР, внутрішню та зовнішню політику, проблеми, перебіг воєнних дій, воз’єднання УНР і ЗУНР.

16 жовтня 1918 р. австрійський імператор Карл видав Маніфест “До моїх вірних австрійських народів” – про федеративний устрій держави. 18 жовтня 1918 р. у Львові створена Українська Національна Рада, яка 19 жовтня видала Маніфест про утворення Української держави. В ніч з 31 на 1 листопада українські військові (1,5 тис.) на чолі з Дмитром Витовським взяли під свій контроль Львів. 1 листопада – інші пункти Галичини. 8 листопада УНРада призначила уряд Державний Секретаріат, головою був Кость Левицький, з січня 1919 р. С. Голубович. 10 листопада була прийнята назва ЗУНР. 13 листопада прийнято “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської імперії”. Було сформувано УГА (на листопад 1918 р. 50 тис., на січень 1919 р. 70 тис., влітку 1919 – 100 тис.).

Зовнішня політика:

  1. Посольства в Автрію, Угорщину, Німеччину, дипоматичні представництва Чехії, Італії, Канади, США, Брализилії і ін.

  2. Безрезультатна участь у Паризькій мирній конференції (2 делегації – УНР і ЗУНР).

28 жовтня в Кракові створена польська ліквідаційна комісія для передачі полякам влади в Галичині. 1 листопада почались українсько-польські зіткнення. 21 листопада 1918 р. уряд перебрався в Тернопіль, 2 січня 1919 р. в Станіслав.

16-18 липня 1919 р. УГА перейшла через р. Збруч і потрапила в розпорядження УНР Директорії. Брала участь в наступі на Київ, підписала угоду з Денікіним.

22 січня 1919 р. в Києві було підписано “Акт злуки” УНР і ЗУНР. ЗУНР отримувала назву Західна Область УНР.