Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4.1. Суспільство.doc
Скачиваний:
78
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
626.18 Кб
Скачать

3. Основні компоненти суспільства як соціальної системи. Категорії соціальності суспільства

Категорії соціальності

Що означає поняття соціальне як одна з важливих категорій соціолога? Слово соціаль­не — латинське. Socialis — спільний, суспільний. Поняття соціальне слу­жить для з'ясування суті суспільного життя людей, відображення специфіки соціальних форм руху матерії суперечливої єдності людини як суспільного і разом з тим біологічного організму. Соціальне використовується для з'ясу­вання структури суспільних систем з точки зору оптимізації їх функціону­вання та розвитку. Проблема визначення соціального проходить через всю історію філософії і соціології. Спроби змістовного визначення поняття соці­альне проводяться в двох основних напрямках. По-перше, намагання з'ясу­вати суть соціальних зв'язків, тобто того, що змушує людей жити спільно. По-друге, прагнення визначити природу соціальної реальності.

На початку соціальність вважалась вродженим почуттям людини до спіль­ності, стадності, як іманентно, тобто як внутрішньо властива якість, окрім волі і бажання людей об'єднуватися в спільності, співдружності. Проте не всі вчені вважали, що людина має вроджене почуття соціальності. Соціологи Томас Гоббс, Нікколо Макіавеллі вважали людину істотою агресивною, несоціальною, яка вступає в об'єднання, спільності тільки через загрозу знищен­ня, загибелі, з метою самозбереження. Соціолог Еміль Дюркгейм і представ­ники його школи намагались з'ясувати соціальний зв'язок як колективне прагнення, як органічну солідарність, а соціальну реальність як реальність особливу, суть якої становлять міфологічні та духовні соціальні факти. Соці­олог Макс Вебер ввів в соціологію поняття соціальна дія, розуміючи її як людську поведінку, що має суб'єктивний зміст, сенс і орієнтовано на іншу людину.

Розуміння соціального в традиції марксизму, характеризується тим, що соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття соціальне зв'язується із становищем людей в суспільстві, їх способом життя. В марксизмі відкривається поняття суспільний лад і суспільні відносини, коли мова йде про суспільство, про взаємодію його складових елементів, сфер — економічної, політичної, духовної та ін. Якщо ж досліджувалась, аналізувалась природа відносин людей одного з одним, общини з людиною, становище людини і її роль в суспільстві, то застосовувались поняття соці­альне, соціальні відносини.

У вітчизняній соціології відсутність чіткого розмежування між поняття­ми суспільне і соціальне обумовлено деякими мовними традиціями. Трива­лий період поняття соціальне розглядалось як синонім поняття суспільне і громадське. Проте з розвитком соціології термін соціальне набуває самос­тійного значення. За давньою традицією, що йде ще від філософів-утопістів, поняття соціальне часто зв'язується з нерівністю людей і прагненням її усунен­ня. Звідси не тільки ототожнення понять соціальне і нерівність, а й уявлення про відмирання соціального з усуненням нерівності. Це, мабуть, помилко­вий підхід. Справді, поки існують нерівноправні за становищем в суспільстві соціальні спільності, соціальні верстви, групи, соціальна взаємодія деформу­ється і тому основним є усунення нерівності, неоправданих привілеїв одних за рахунок інших тощо. Але соціальна рівність — це неоднаковість людей, їх здібностей, а рівні горизонти життєвого простору особи, тобто реальних і повних можливостей самоіснування кожної людини. Спочатку терміни соціальне, соціальні відносини застосовувались ученими для визначення таких принципово нових явищ, що властиві тільки людині, які виникають тільки в об'єднаннях людей. Це якісно новий тип зв'язку, обумовлений не інстинкта­ми, а необхідністю спільної діяльності забезпечення засобів для життя.

Сучасне розуміння соціального має специфіку. В широкому розумінні соціальне означає все те, що стосується суспільства взагалі на відміну від природи і є синонімом суспільного. У вузькому розумінні соціальне означає аспект суспільних відносин з яких складається суспільство, стосується ставлення людей один до одного і суспільству. Соціальне в узькому розумін­ні відображає метод взаємодій між соціальними групами, верствами та інди­відуумами як представниками груп, верств, спільностей, їх становище і роль в суспільстві, способі і укладі життя, забезпечення умов для повної реалізації їх потреб та інтересів. Відмінність між поняттями суспільне і соціальне є не лише теоретичне, а й практичне. Суспільні відносини, що характеризу­ють взаємодію особи через соціальні спільності із суспільством є важливим аспектом економічних, політичних, культурних відносин. Щоб уникнути ото­тожнення соціального і суспільного, в соціології процеси і явища, характер­ні для суспільства, прийнято називати соціальними. Соціальне виражає пев­ний тип зв'язку між людьми — зв'язки соціальні.

Соціальний зв'язок породжується і відтворюється самими умовами жит­тя людей, які спонукають їх до об'єднання з іншими людьми в колективній праці по виробництву всього того, що необхідно для задоволення життєвих потреб. Без такого соціального зв'язку неможливе самозбереження, вижи­вання людини. Соціальний зв'язок — норма і найголовніша умова існування суспільного життя. Соціальний зв'язок проявляється у виникненні соціаль­них спільностей, які є одним з основних предметів соціологічного аналізу. Адже соціальна спільність — це об'єктивно обумовлене об'єднання людей, основою внутрішнього зв'язку між якими є територія проживання, матері­альні цінності, що знаходяться в їх розпорядженні і цінності культури, що визнаються ними. Соціальні спільності людей відносно стійкі, що історично склались і відрізняються роллю і місцем в системі соціальних зв'язків сус­пільства.

Соціальні спільності виникають на базі об'єктивних умов існування, пев­ного рівня і ступеня розвитку суспільства. Так, на певному етапі розвитку суспільства виникли рід, племена, а з поділом праці появились професійні спільності, а з появою приватної власності — класи. З появою потреб в освоєнні і передачі знань, формуванні певних якостей особи і розвитку ін­новаційного характеру діяльності створюються соціальні групи учителів, учених та ін. Отже, соціальні спільності формуються, створюються на базі певних об'єктивних обставин: наявністю внутрішніх зв'язків між

спільностями, які об'єднані територією проживання; матеріальні цінності, що є в їх розпорядженні і визнані ними цінності культури. Поняття соціаль­на спільність — базова категорія соціології, містить вирішальну якість, влас­тивість саморуху, розвитку соціального, його джерел. В категорії соціальна спільність поєднуються макро- і мікрорівні соціологічного аналізу: поведін­ка людей, масові процеси, культури, соціальні інститути, відносини власнос­ті і влади, управління, функції, ролі сподівань, надій тощо.

Сучасна соціологія соціальну спільність визначає з урахуванням терито­ріальної специфіки соціокультурних факторів. Найпоширенішим на Заході в соціології визначення соціальної спільності є запропоноване американським ученим Джоном Мерсером: «людська спільність — це внутрішнє функціо­нально зв'язане об'єднання людей, які живуть на певній географічній тери­торії в певний період, мають спільну культуру, що утворюють певну соціаль­ну структуру і які проявляють почуття своєї єдності у складі окремої спіль­ності». Американський соціолог Толкотт Парсонс визначає суть поняття спіль­ного як соціальну систему, що об'єднує діючих осіб, які мають певний тери­торіальний простір як базу для існування здебільшо їх повсякденної дій­сності. Соціальні спільності охоплюють все можливе становище і форми буття людини. Сучасне суспільство це система, що складається з окремих рівнів соціальних спільностей.

При соціологічному аналізі в основному вивчаються суб'єкти чо­тирьох рівнів спільності.

По-перше, фундаментальний рівень формування, утворення сус­пільства — це людство, яке формує свої інтереси, свої потреби, як єдина цивілізація.

По-друге, соціальні інститути. Соціальний інститут — стійка, ор­ганізаційна форма діяльності соціальних спільностей людей, груп, верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, що забезпечує функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного поділу праці і суспільних відносин в межах соціальної організації суспільства. їх діяльність поширюється на внутрішню і зовнішню сфери. Зовнішні соціальні інститути — це сукупність осіб, установ, що мають певні матеріальні засоби і здійснюють конкретну соціальну функцію. Зміст діяльності і соціальних інститутів — певний набір стандартів поведін­ки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інсти­тут характеризується наявністю мети, діяльності, конкретними фун­кціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також систе­мою санкцій, що забезпечують заохочення бажаного і придушення відхилень поведінки. Сучасне суспільство складається з системи соці­альних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності базових і надбудовних суспільних відносин.

По-третє, рівні соціальної структури суспільства — це класи, со­ціальні спільності (верстви, групи або страти).

По-четверте, рівень окремого індивіда, тому що для соціології сама особа є предмет вивчення як суб'єкт і об'єкт соціальних відно­син, їх узагальнення.

Соціальні відносини це відносно самостійний, специфічний вид суспільних відносин, що відображає діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового становища в суспільстві та ролі в суспільному житті. Поняття соціальні відносини і суспільні відносини не рідко ототожнюються. Проте таке ототожнення пра­вомірне лише в тому випадку, коли соціальні відносини розуміють широко протиставляючи їх природним відносинам. Соціальні від­носини не є статичними формами соціальної взаємодії; вони зав­жди взаємозв'язані з іншими відносинами із системи суспільних відносин. Щоб виділити власне соціальні відносини із системи сус­пільних відносин варто встановити з приводу чого вони сформу­валися. Відомо, що кожний вид суспільних відносин формується і реалізується між соціальними суб'єктами, з приводу того чи іншо­го матеріального та духовного об'єкта. Якщо ж відносини виника­ють з приводу засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні відносини, юридичних норм — пра­вові відносини тощо. Соціальні відносини вузько формуються з приводу реалізації власне соціальної взаємодії, що виникає між різними соціальними спільностями (верствами, групами) та інди­відами, особою. Соціальні відносини завжди відображають стано­вище людей і їх спільностей в суспільстві, тому що це завжди відносини рівності — нерівності, справедливості — несправедли­вості, владарювання — підкорення.

Соціальне життя

Що ж означає соціальне життя? Поняття соціальне життя появилось і стало вживатись в політичних науках і, зокрема, в соціології лише в сере­дині XX ст. Соціальне життя — сукупність багатоманітних видів та форм спільної діяльності людей, спрямованій на забезпечення умов та засобів існування реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Органі­зованість у взаємодії, соціальних зв'язках передбачає систему соці­альних статусів, ролей, цінностей, що надають взаємодії, соціальним зв'язкам цілеспрямований, регулярний, стійкий характер. Норматив­ність відображається в тому, що соціальні норми є обов'язковим ком­понентом соціального інституту. Норми функціонують у вигляді зви­чаїв, традицій, принципів, законів та ін., забезпечуючи узгоджені дії, стандарти. Застосовується соціальний контроль, тобто норма не ли­ше проголошується, а й забезпечується системою санкцій. Норма­тивне та організаційне зміцнення, упорядкування зв'язків і означає інституалізацію.

В повсякденному житті відбуваються найрізноманітніші процеси, явища тощо. Появляються нові соціальні спільності, зайняті спеціалізованою діяльністю. Поява соціальних норм, що регулюють діяль­ність установ, організацій, забезпечує захист певних інтересів. В су­часних умовах в суспільстві України інституалізація нових форм гос­подарської діяльності зв'язана з появою норми законів, що сприя­ють їх розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підго­товкою, оформленням нових форм шляхом приватизації, захистом інтересів нових власників тощо. Соціальні інститути надають стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Це дозволяє розглядати соціальні інститути як різновидність особливих соціальних зв'язків, певні компоненти соці­ального життя тощо. В складній системі суспільних відносин соціальних зв'язків філософи, соціологи намагалися виділити головні, виз­начальні. Так, головним, визначальним у системі суспільних відно­син Гегель вважав правові відносини, тому що правові відносини сполучали всі види зв'язків в єдине ціле. Роль головних визначаль­них у системі суспільних відносин філософ Іммануїл Кант відводив моральним відносинам. А Карл Маркс — глибинним економічним від­носинам. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що формуються в процесі виробництва мате­ріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто цілісність суспільству надає певна ієрархічність взаємозв'язків. І Макс Вебер вважав основним фактором цілісності типові переконання, що відоб­ражають потреби, інтереси, а Еміль Дюркгейм вказував на колектив­ну свідомість, бо саме послаблення загальних вірувань і почуттів оз­начає послаблення соціальних зв'язків та загрожує дезінтеграцією суспільства. Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором у соціальному житті: об'єднувати або ж відображати роздробленість, розчленування, або ж вказувати на системи зовсім протилежних цін­ностей. Цінності ж не явища природи і суспільства, що проявляють­ся повсякденно в соціальному житті, а є благами життя і культури людей в суспільстві.

Регулювання поведінки і соціальний контроль за поведінкою в процесі різноманітних видів і форм спільної діяльності людей, спрямованих на реалізацію потреб та інтересів, здійснюють саме соці­альні норми. Це не тільки відображення думок, а й вираз волі. До того" ж, на відміну від індивідуального волевиявлення, соціальні норми ви­ражають типові соціальні зв'язки, дають типовий зразок поведінки. Норми не лише оцінюють і орієнтують подібно ідеям, ідеалам, а й пропонують. Характерною рисою соціальних норм є імперативність, тобто начальна вимога. Соціальні норми правила, що відображають вимоги суспільства, соціальної спільності до поведінки особи, груп в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством. Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють ме­жі, форми поведінки, характер мети і способи її досягнення.

Отже, соціальне життя у всій різноманітності соціальних проце­сів і явищ, соціальних зв'язків і соціальних дій — один з найважливі­ших проявів діяльності людей, спрямованих на забезпечення умов та засобів існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб породжує і ба­гатоманітність соціальних норм, потреб і певну поведінку. Головна особливість соціального життя спільний характер, обумовлений взаємодією індивідів, які утворюють через свої зв'язки і відносини соціальні відносини. Суб'єктами соціального життя виступають не тільки особи і соціальні спільності, верстви, групи, а й суспільство.

Отже, в суспільстві діють соціальні закони різних видів і струк­турних рівнів. Ці закони загальні, специфічні і часткові, окремі. Сис­тема законів є ніби скелет, до якого приростає все тіло суспільного організму. Соціальний закон — це об'єктивний стійкий і повторюючий причинний зв'язок між соціальними явищами, процесами, всебічне суспільне життя, що виникає, проявляється і реалізується завдяки

масовій діяльності і через масову діяльність людей. Форма прояву соціального закону відображає результат реалізації мети соціальної спільності, верстви індивідів та ступінь збігу його соціальної мети з метою суспільства. Загальні соціальні закони — це закони становлен­ня та функціонування, розвитку та зміни суспільних систем. Закони виражають чітку причинну залежність економічних, соціальних, по­літичних та ідеологічних явищ.

Специфіка суб’єктів соціального життя

Соціальне життя існує в тісному взаємопроникнєнні з іншими основними формами прояву суспільного життя: економіч­ного, політичного, духовного. Проте безпосередні межі соціального життя обмежені саме соціальною сферою суспільства, де в основно­му і триває соціальне життя. Соціальна сфера — це одна з основних сфер суспільства, що охоплює інтереси соціальних спільностей — класів, верств, груп, народностей, націй, відносини суспільства і особи, умови праці і побуту, здоров'я і дозвілля. Соціальна сфера суспіль­ства поділена на чотири взаємозв'язані частини: по-перше, соціаль­на структура суспільства, представлена певними соціальними спіль­ностями, верствами, групами, класами та ін., відносинами між ними; по-друге, соціальна інфраструктура — сукупність галузей народного господарства і видів суспільно корисної діяльності, спрямованих на подання послуг безпосередньо людині; по-третє, соціальні інтереси, потреби, сподівання, мотиви та стимули, тобто все те, що забезпечує зв'язок індивіда або групи з іншими, входження особи в суспільний процес; по-четверте, принципи та вимоги соціальної справедливості, умови та гарантія її здійснення. Соціальне життя виступає у вигляді різних подій, що відбуваються в певний період і просторі. Сукуп­ність подій складає невпинний потік соціального життя.

Основними характеристиками соціального життя виступають: практичність, ситуативність і цілеспрямованість. Соціальне життя має певний спосіб реалізації (спосіб і стиль життя), рівень організації і задоволення потреб людей. Реалізація соціального життя завжди відбувається через вирішення одних і породження інших проблем і завдань. Особливість соціального життя та, що суб'єкт соціального життя сам же організує його з урахуванням універсальних локаль­них і індивідуальних умов життєвої ситуації. Тут особливо важлива роль в реалізації соціального життя індивіда належить соціальній ін­фраструктурі, що надає соціальному життю ту чи іншу якість через створення зручностей в задоволенні різноманітних потреб людей.

Потреба — бажання, пов'язане з біологічними функціями людини (потреба в їжі, сні, теплі тощо); потреба формує мотивацію уникнен­ня ситуацій, у яких відсутнє задоволення їжею, сном, теплом тощо, тобто людина голодна, не доспала, потерпає від холоду. Потреби сиг­налізують про небезпеку для нормальної життєдіяльності, виклика­ючи у відповідних ситуаціях страх, тривогу, побоювання — почуття настрою та емоції, найпритаманніші для конфліктів. Якщо вплив на інтереси є витонченою стратегією у конфлікті, то вплив на потре­би — груба дія (позбавлення сну, їжі, тощо). Ставлення до потреби формується у світі інтересів, що, в свою чергу, формуються на основі потреб і соціалізованих фрагментів ментальності. Так, можна не­гативно ставитися до сексуальної потреби за умов асиміляції пури­танських поглядів на статеві взаємини. Сексуальна потреба це те, що необхідно, але без чого бажано було б обійтися. Вживання наркотиків розпочинається з інтересу, цікавості, а закінчується сфор­мованою біологічною потребою: без наркотиків не може обійтися, з'являється «наркотичний голод». Потреба необхідна умова існу­вання. В реальному соціальному житті суспільства переплітаються масові та індивідуальні явища та процеси. І саме тому в середині їх розрізняють індивідуальний рівень: це соціальне життя індивіду та рівень масових процесів життєдіяльності; це соціальне життя сус­пільства, соціальної спільності; класу, верств, груп та ін.

Інтерес — це властивість тієї чи іншої соціальної спільності: кла­су, нації, професійної або демографічної групи та ін., що найсуттєвіше впливають на соціально-політичну поведінку соціальної спільнос­ті верстви, визначаючи її важливіші соціально значущі акції. З одно­го боку, інтереси — причина дій або вчинків, з другого — людина, соціальна спільність, верства, група діють всупереч власним інтере­сам; інтереси індивіда, хоча вони й породжені суспільними умовами, належать внутрішньому світу людини. Правомірно виникає питання про співвідношення суспільних ти особистих інтересів. Чи є суспіль­ні інтереси простою сумою особистих інтересів? Питання дуже склад­не. Адже і приватні, окремі та загальні інтереси — це різноманітні боки дійсності і існують реально, залучають до сфери дії певні соці­альні спільності, верстви, групи. Потреби, перетворені в інтереси, стають цінностями.

Цінності — сукупність ідей, уявлень і відповідних їм соціально-психологічних утворень (настанов, стереотипів, переживань тощо), що визначають мету, вибір засобів та методів діяльності, ступінь послі­довності їх реалізації і застосування в соціологічній та політичній практиці. У спілкуванні інтереси та цінності нібито доповнюють од­не одного. Розрізняють цінності: діючі, наявні (цікава робота, сім'я, повага людей, багатство тощо), цінності мети (ідеали, мета, цінності бажання). Ідеали формують вихідні положення про мету, засоби, що дозволяють дати ідеальний прогноз поведінки, та цінності належні (соціальні норми, ролі, настанови).

Взаємодія суспільних, індивідуальних інтересів та цінностей

Соціальний інтерес одна з найважливіших рушійних сил поведінки та діяльності будь-якого соціального об'єкта, будь то особа, соціальна спільність, верства, суспільство. Соціальний інтерес органічно зв'язаний з поняттям потре­би якоїсь особи або спільності. Але якщо потреби спрямовані, на­самперед, на задоволення певної сукупності життєвих засобів, то інтерес спрямований на соціальні інститути, установи, норми взаємо­відносин в суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, ціннос­тей та благ, що забезпечують задоволення потреб. Спільні інтере­си — це реальні зв'язки та взаємозалежності між людьми, що вини­кають у процесі їх спільної діяльності. В сучасному суспільстві існує величезна різноманітність інтересів, і завдання їх погодження — це основне завдання держави, політичних партій і громадських органі­зацій, об'єднань. Перехід до нового механізму господарювання, де­мократизації суспільства, творення правової держави вимагають, з одного боку, урахування обміну і гармонізації інтересів всіх соціаль­них спільностей, верств, груп, а з другого, — визначаються пріори­тетні інтереси як рушійні сили суспільного розвитку.

В сучасних умовах дедалі більше, ніж будь коли, приділяється увага особистим та колективним інтересам, цінностям. Цінність — це особливі суспільні відносини, завдяки яким потреби та інтереси людини або соціальної спільності переносяться у світ речей, предметів і духовних явищ, надаючи їм певні соціальні властивості, не зв'язані прямо з утилітарним призначенням речей, предметів, духовних явищ. Люди в процесі життєдіяльності задовольняють потреби, використо­вуючи різні об'єкти оточуючої дійсності. Одні з об'єктів є корисни­ми, потрібними для людей, тобто здатними задовольнити їх потреби, інші — шкідливі і непотрібні, марні. Цінності ж бувають матеріальні і духовні. Матеріальні цінності засоби праці і речі безпосереднього вживання. Духовні цінності політичні, правові, моральні, естетич­ні, філософські та релігійні ідеї. Всі цінності — продукти суспільного виробництва. А раз цінності — продукти суспільного виробництва, то вони неминуче опосередкують взаємодії людей. Звідси, не буває абс­трактних цінностей, вони завжди конкретні. Прогрес людства, розви­ток цивілізації — це створення дедалі більшого і диференціюючого світу цінностей і дедалі більшого ускладнення ціннісних зв'язків лю­дей між собою. Світ цінностей багатоманітний і практично невичерпаний, як багатоманітні і невичерпані потреби та інтереси людей.

Цінності класифікуються, по-перше, за суб'єктами або носіями цінностей; по-друге, за сферами життя суспільства; по-третє, за рол­лю цінностей та інтересів у суспільстві.

Індивідуальні цінності. У кожного є речі (фотографії, реліквії то­що) , що мають ціннісне значення тільки для особи і ні для кого біль­ше. Ціннісне значення речей позитивне або негативне створюється в ході практичних взаємовідносин людини із світом. Практика індивідуальна охоплює життєвий досвід тієї чи іншої особи, що не може стати властивим іншим.

Колективні або групові цінності. Колективні цінності виникають, формуються в діяльності соціальної спільності, угрупування, верстви людей і мають певну значущість, згуртовуючи цю спільність і зміц­нюючи її.

Класові цінності — це цінності, що відображають інтереси, потреби певного соціального класу, соціальної спільності.

Загальнолюдські цінності — це цінності, що виникають, форму­ються внаслідок діяльності всіх людей, мають певну значущість для всіх людей. Такими цінностями виступають — збереження та охоро­на навколишнього середовища, досягнення миру, згоди та безпеки народів, милосердя тощо.

Життя по праву належить до вищих цінностей. Одночасно життя як цінність має два аспекти: соціальний та індивідуальний. Соціальний аспект передбачає визначення значущості життя для оцінюючого себе Я для суспільства, а індивідуальний аспект передбачає визна­чення значущості життя для оцінюючого себе Я. Система цінностей суспільства, соціальної спільності, угрупування, верств опосе­редковуються духовною діяльністю, що розвивається на основі віднос­ної самостійності від матеріального виробництва. Система цінностей фіксується в межах кожної співдружності людей з допомогою загаль­ноприйнятих уявлень про добро, справедливість, благородство тощо. Сучасний етап розвитку суспільства вимагає урахування та взаємодії всіх типів інтересів і цінностей індивідуальних, групових, спільних. Тільки в такому випадку можливе просування всього сус­пільства по шляху суспільного, соціального прогресу.

Соціальна структура суспільства

Соціальна структура органічно зв'язана з соціальними відносинами і не може існувати без них. Соціальна структура сус­пільства це різноманітність структур: етичної, поселенської, соці­ально-демографічної, професійної, кваліфікаційної, освітньої та ін. Соціальна структура — це не тільки система соціальних угрупувань, спільностей, а й інституційні організаційні форми, що забезпечують їх розвиток і переміщення, що надають стійкості і певності соціаль­ним зв'язкам. Організованість надає системі соціальних статусів, ро­лей, цінностей, що взаємодіють цілеспрямованість, регулярність, стій­кість. Інституалізація означає нормативне та організаційне зміцнен­ня, упорядкування соціальних зв'язків. Визнаючи стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, угрупувань, соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Соціальні ж інститути — різновид особливих соціальних зв'язків, тобто зв'язків, що забезпе­чують цілісність. Соціальні інститути діють від імені суспільства. От­же, соціальна структура — не всякі суспільні, соціальні структури, а лише ті, що визначають основну для суспільства побудову і обумов­люють прогресивний хід суспільного розвитку. Суть соціальної струк­тури суспільства в тому, що це сукупність взаємозв'язаних і взаємо­діючих між собою упорядкованих відносно один одного соціальних спільностей, а також відносини між ними.

У будь-якому суспільстві є та або інша кількість соціальних спіль­ностей, угрупувань, об'єднань, верств, які, по-перше, займають різне місце в системі соціальних нерівностей суспільства, в диференціації його населення за основними для цього критеріями: влади, власнос­ті, прибутки тощо; по-друге, зв'язані між собою політичними, еконо­мічними та культурними відносинами; по-третє, соціальні спільності є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів суспільства.

Отже, соціальна структура суспільства — це анатомія суспільства, його об'єктивно обумовленої диференціації, поділу на великі та малі угрупування або спільності людей, які відмінні між собою за стано­вищем і місцем у системі суспільних відносин. Елементами соціальної структури виступають багатоманітні спільності людей: виробничі спільності (колективи підприємств, колективних сільськогос­подарських підприємств, сільськогосподарських ферм та ін.), інші трудові колективи (установи, організації, контори, фірми, науково-дослідні інститути та ін.), політичні спільності (держава, політичні партії, громадські об'єднання та ін.), територіальні спільності (міста, села, області, краї та ін.). Деякі елементи соціальної структури (кла­си, нації та ін.) формуються об'єктивно і існують незалежно від волі і свідомості людей, інші ж створюються людьми свідомо і цілеспря­мовано (політичні партії, професійні спілки та ін.). Між суб'єктами соціальної структури завжди є місце суспільним відносинам (еконо­мічним, політичним, соціальним, духовним, моральним, естетичним та ін.). Відносинам відповідає певна структура. Економічні відносини утворюють економічну структуру суспільства. Економічна структура суспільства формує інші структури та ін. Політична структура суспільства виражає політичні відносини між класами, соціальними спільностями, угрупуваннями, верствами та ін. Духовна структура відображає відносини у сфері ідеології, науки, культури, мистецтва, освіти та ін. Соціальна структура суспільства формується соціальни­ми спільностями, взаємозв'язками і взаємодією між соціальними спіль­ностями. Будучи тісно взаємозв'язаними, всі структури в суспільстві відносно самостійні, але сама соціальна структура відзначається ру­хомістю, соціальною мобільністю. В умовах докорінних якісних змін суспільства появляються нові джерела переміщення, формування соціальних угрупувань, об'єднань тощо. Основою змін та розвитку соціальної структури суспільства, її елементів і взаємозв'язків, взає­мовідносин між ними виступають панівні в суспільстві виробничі та економічні відносини. Основну ж роль в соціальній структурі сус­пільства відіграє соціально-класова структура. Саме класові відноси­ни визначають характер, особливості і суть соціальних, політичних, юридичних, моральних, естетичних та інших відносин того або ін­шого за формою влади і політичного режиму суспільства. В сучасних умовах соціальна диференціація має ієрархічність і становить склад­ну, багатопланову соціальну стратифікацію.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]