- •Тема 2. Соціологічний аналіз суспільства
- •1. Структурний аналіз суспільства як соціальної системи.
- •3. Соціологія про закони розвитку та типи суспільства
- •3.1. Сутність поняття «суспільство». Основні ознаки суспільства.
- •3.2. Суспільство як соціальна система.
- •5.1. Соціальна структура суспільства.
- •4.3. Суспільство як соціальна система
- •4.3.1. Методичні рекомендації до вивчення теми
- •2. Суспільство як соціальна система
- •2.1. Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку
- •Відмінності між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами
- •2.2. Соціальна структура і соціальна стратифікація суспільства
- •2. Основні віхи становлення суспільства
- •3. Основні компоненти суспільства як соціальної системи. Категорії соціальності суспільства
- •4. Суспільний соціальний прогрес: критерії та тенденції
- •Общество как объект социологии
- •10. Співвідношення понять «соціальна система» і «суспільство». Основні ознаки й підсистеми суспільства. Суспільство як соціокультурна система
3. Основні компоненти суспільства як соціальної системи. Категорії соціальності суспільства
Категорії соціальності
Що означає поняття соціальне як одна з важливих категорій соціолога? Слово соціальне — латинське. Socialis — спільний, суспільний. Поняття соціальне служить для з'ясування суті суспільного життя людей, відображення специфіки соціальних форм руху матерії суперечливої єдності людини як суспільного і разом з тим біологічного організму. Соціальне використовується для з'ясування структури суспільних систем з точки зору оптимізації їх функціонування та розвитку. Проблема визначення соціального проходить через всю історію філософії і соціології. Спроби змістовного визначення поняття соціальне проводяться в двох основних напрямках. По-перше, намагання з'ясувати суть соціальних зв'язків, тобто того, що змушує людей жити спільно. По-друге, прагнення визначити природу соціальної реальності.
На початку соціальність вважалась вродженим почуттям людини до спільності, стадності, як іманентно, тобто як внутрішньо властива якість, окрім волі і бажання людей об'єднуватися в спільності, співдружності. Проте не всі вчені вважали, що людина має вроджене почуття соціальності. Соціологи Томас Гоббс, Нікколо Макіавеллі вважали людину істотою агресивною, несоціальною, яка вступає в об'єднання, спільності тільки через загрозу знищення, загибелі, з метою самозбереження. Соціолог Еміль Дюркгейм і представники його школи намагались з'ясувати соціальний зв'язок як колективне прагнення, як органічну солідарність, а соціальну реальність як реальність особливу, суть якої становлять міфологічні та духовні соціальні факти. Соціолог Макс Вебер ввів в соціологію поняття соціальна дія, розуміючи її як людську поведінку, що має суб'єктивний зміст, сенс і орієнтовано на іншу людину.
Розуміння соціального в традиції марксизму, характеризується тим, що соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття соціальне зв'язується із становищем людей в суспільстві, їх способом життя. В марксизмі відкривається поняття суспільний лад і суспільні відносини, коли мова йде про суспільство, про взаємодію його складових елементів, сфер — економічної, політичної, духовної та ін. Якщо ж досліджувалась, аналізувалась природа відносин людей одного з одним, общини з людиною, становище людини і її роль в суспільстві, то застосовувались поняття соціальне, соціальні відносини.
У вітчизняній соціології відсутність чіткого розмежування між поняттями суспільне і соціальне обумовлено деякими мовними традиціями. Тривалий період поняття соціальне розглядалось як синонім поняття суспільне і громадське. Проте з розвитком соціології термін соціальне набуває самостійного значення. За давньою традицією, що йде ще від філософів-утопістів, поняття соціальне часто зв'язується з нерівністю людей і прагненням її усунення. Звідси не тільки ототожнення понять соціальне і нерівність, а й уявлення про відмирання соціального з усуненням нерівності. Це, мабуть, помилковий підхід. Справді, поки існують нерівноправні за становищем в суспільстві соціальні спільності, соціальні верстви, групи, соціальна взаємодія деформується і тому основним є усунення нерівності, неоправданих привілеїв одних за рахунок інших тощо. Але соціальна рівність — це неоднаковість людей, їх здібностей, а рівні горизонти життєвого простору особи, тобто реальних і повних можливостей самоіснування кожної людини. Спочатку терміни соціальне, соціальні відносини застосовувались ученими для визначення таких принципово нових явищ, що властиві тільки людині, які виникають тільки в об'єднаннях людей. Це якісно новий тип зв'язку, обумовлений не інстинктами, а необхідністю спільної діяльності забезпечення засобів для життя.
Сучасне розуміння соціального має специфіку. В широкому розумінні соціальне означає все те, що стосується суспільства взагалі на відміну від природи і є синонімом суспільного. У вузькому розумінні соціальне означає аспект суспільних відносин з яких складається суспільство, стосується ставлення людей один до одного і суспільству. Соціальне в узькому розумінні відображає метод взаємодій між соціальними групами, верствами та індивідуумами як представниками груп, верств, спільностей, їх становище і роль в суспільстві, способі і укладі життя, забезпечення умов для повної реалізації їх потреб та інтересів. Відмінність між поняттями суспільне і соціальне є не лише теоретичне, а й практичне. Суспільні відносини, що характеризують взаємодію особи через соціальні спільності із суспільством є важливим аспектом економічних, політичних, культурних відносин. Щоб уникнути ототожнення соціального і суспільного, в соціології процеси і явища, характерні для суспільства, прийнято називати соціальними. Соціальне виражає певний тип зв'язку між людьми — зв'язки соціальні.
Соціальний зв'язок породжується і відтворюється самими умовами життя людей, які спонукають їх до об'єднання з іншими людьми в колективній праці по виробництву всього того, що необхідно для задоволення життєвих потреб. Без такого соціального зв'язку неможливе самозбереження, виживання людини. Соціальний зв'язок — норма і найголовніша умова існування суспільного життя. Соціальний зв'язок проявляється у виникненні соціальних спільностей, які є одним з основних предметів соціологічного аналізу. Адже соціальна спільність — це об'єктивно обумовлене об'єднання людей, основою внутрішнього зв'язку між якими є територія проживання, матеріальні цінності, що знаходяться в їх розпорядженні і цінності культури, що визнаються ними. Соціальні спільності людей відносно стійкі, що історично склались і відрізняються роллю і місцем в системі соціальних зв'язків суспільства.
Соціальні спільності виникають на базі об'єктивних умов існування, певного рівня і ступеня розвитку суспільства. Так, на певному етапі розвитку суспільства виникли рід, племена, а з поділом праці появились професійні спільності, а з появою приватної власності — класи. З появою потреб в освоєнні і передачі знань, формуванні певних якостей особи і розвитку інноваційного характеру діяльності створюються соціальні групи учителів, учених та ін. Отже, соціальні спільності формуються, створюються на базі певних об'єктивних обставин: наявністю внутрішніх зв'язків між
спільностями, які об'єднані територією проживання; матеріальні цінності, що є в їх розпорядженні і визнані ними цінності культури. Поняття соціальна спільність — базова категорія соціології, містить вирішальну якість, властивість саморуху, розвитку соціального, його джерел. В категорії соціальна спільність поєднуються макро- і мікрорівні соціологічного аналізу: поведінка людей, масові процеси, культури, соціальні інститути, відносини власності і влади, управління, функції, ролі сподівань, надій тощо.
Сучасна соціологія соціальну спільність визначає з урахуванням територіальної специфіки соціокультурних факторів. Найпоширенішим на Заході в соціології визначення соціальної спільності є запропоноване американським ученим Джоном Мерсером: «людська спільність — це внутрішнє функціонально зв'язане об'єднання людей, які живуть на певній географічній території в певний період, мають спільну культуру, що утворюють певну соціальну структуру і які проявляють почуття своєї єдності у складі окремої спільності». Американський соціолог Толкотт Парсонс визначає суть поняття спільного як соціальну систему, що об'єднує діючих осіб, які мають певний територіальний простір як базу для існування здебільшо їх повсякденної дійсності. Соціальні спільності охоплюють все можливе становище і форми буття людини. Сучасне суспільство — це система, що складається з окремих рівнів соціальних спільностей.
При соціологічному аналізі в основному вивчаються суб'єкти чотирьох рівнів спільності.
По-перше, фундаментальний рівень формування, утворення суспільства — це людство, яке формує свої інтереси, свої потреби, як єдина цивілізація.
По-друге, соціальні інститути. Соціальний інститут — стійка, організаційна форма діяльності соціальних спільностей людей, груп, верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, що забезпечує функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного поділу праці і суспільних відносин в межах соціальної організації суспільства. їх діяльність поширюється на внутрішню і зовнішню сфери. Зовнішні соціальні інститути — це сукупність осіб, установ, що мають певні матеріальні засоби і здійснюють конкретну соціальну функцію. Зміст діяльності і соціальних інститутів — певний набір стандартів поведінки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети, діяльності, конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також системою санкцій, що забезпечують заохочення бажаного і придушення відхилень поведінки. Сучасне суспільство складається з системи соціальних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності базових і надбудовних суспільних відносин.
По-третє, рівні соціальної структури суспільства — це класи, соціальні спільності (верстви, групи або страти).
По-четверте, рівень окремого індивіда, тому що для соціології сама особа є предмет вивчення як суб'єкт і об'єкт соціальних відносин, їх узагальнення.
Соціальні відносини — це відносно самостійний, специфічний вид суспільних відносин, що відображає діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового становища в суспільстві та ролі в суспільному житті. Поняття соціальні відносини і суспільні відносини не рідко ототожнюються. Проте таке ототожнення правомірне лише в тому випадку, коли соціальні відносини розуміють широко протиставляючи їх природним відносинам. Соціальні відносини не є статичними формами соціальної взаємодії; вони завжди взаємозв'язані з іншими відносинами із системи суспільних відносин. Щоб виділити власне соціальні відносини із системи суспільних відносин варто встановити з приводу чого вони сформувалися. Відомо, що кожний вид суспільних відносин формується і реалізується між соціальними суб'єктами, з приводу того чи іншого матеріального та духовного об'єкта. Якщо ж відносини виникають з приводу засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні відносини, юридичних норм — правові відносини тощо. Соціальні відносини вузько формуються з приводу реалізації власне соціальної взаємодії, що виникає між різними соціальними спільностями (верствами, групами) та індивідами, особою. Соціальні відносини завжди відображають становище людей і їх спільностей в суспільстві, тому що це завжди відносини рівності — нерівності, справедливості — несправедливості, владарювання — підкорення.
Соціальне життя
Що ж означає соціальне життя? Поняття соціальне життя появилось і стало вживатись в політичних науках і, зокрема, в соціології лише в середині XX ст. Соціальне життя — сукупність багатоманітних видів та форм спільної діяльності людей, спрямованій на забезпечення умов та засобів існування реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Організованість у взаємодії, соціальних зв'язках передбачає систему соціальних статусів, ролей, цінностей, що надають взаємодії, соціальним зв'язкам цілеспрямований, регулярний, стійкий характер. Нормативність відображається в тому, що соціальні норми є обов'язковим компонентом соціального інституту. Норми функціонують у вигляді звичаїв, традицій, принципів, законів та ін., забезпечуючи узгоджені дії, стандарти. Застосовується соціальний контроль, тобто норма не лише проголошується, а й забезпечується системою санкцій. Нормативне та організаційне зміцнення, упорядкування зв'язків і означає інституалізацію.
В повсякденному житті відбуваються найрізноманітніші процеси, явища тощо. Появляються нові соціальні спільності, зайняті спеціалізованою діяльністю. Поява соціальних норм, що регулюють діяльність установ, організацій, забезпечує захист певних інтересів. В сучасних умовах в суспільстві України інституалізація нових форм господарської діяльності зв'язана з появою норми законів, що сприяють їх розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підготовкою, оформленням нових форм шляхом приватизації, захистом інтересів нових власників тощо. Соціальні інститути надають стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Це дозволяє розглядати соціальні інститути як різновидність особливих соціальних зв'язків, певні компоненти соціального життя тощо. В складній системі суспільних відносин соціальних зв'язків філософи, соціологи намагалися виділити головні, визначальні. Так, головним, визначальним у системі суспільних відносин Гегель вважав правові відносини, тому що правові відносини сполучали всі види зв'язків в єдине ціле. Роль головних визначальних у системі суспільних відносин філософ Іммануїл Кант відводив моральним відносинам. А Карл Маркс — глибинним економічним відносинам. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що формуються в процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто цілісність суспільству надає певна ієрархічність взаємозв'язків. І Макс Вебер вважав основним фактором цілісності типові переконання, що відображають потреби, інтереси, а Еміль Дюркгейм вказував на колективну свідомість, бо саме послаблення загальних вірувань і почуттів означає послаблення соціальних зв'язків та загрожує дезінтеграцією суспільства. Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором у соціальному житті: об'єднувати або ж відображати роздробленість, розчленування, або ж вказувати на системи зовсім протилежних цінностей. Цінності ж не явища природи і суспільства, що проявляються повсякденно в соціальному житті, а є благами життя і культури людей в суспільстві.
Регулювання поведінки і соціальний контроль за поведінкою в процесі різноманітних видів і форм спільної діяльності людей, спрямованих на реалізацію потреб та інтересів, здійснюють саме соціальні норми. Це не тільки відображення думок, а й вираз волі. До того" ж, на відміну від індивідуального волевиявлення, соціальні норми виражають типові соціальні зв'язки, дають типовий зразок поведінки. Норми не лише оцінюють і орієнтують подібно ідеям, ідеалам, а й пропонують. Характерною рисою соціальних норм є імперативність, тобто начальна вимога. Соціальні норми — правила, що відображають вимоги суспільства, соціальної спільності до поведінки особи, груп в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством. Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють межі, форми поведінки, характер мети і способи її досягнення.
Отже, соціальне життя у всій різноманітності соціальних процесів і явищ, соціальних зв'язків і соціальних дій — один з найважливіших проявів діяльності людей, спрямованих на забезпечення умов та засобів існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб породжує і багатоманітність соціальних норм, потреб і певну поведінку. Головна особливість соціального життя спільний характер, обумовлений взаємодією індивідів, які утворюють через свої зв'язки і відносини соціальні відносини. Суб'єктами соціального життя виступають не тільки особи і соціальні спільності, верстви, групи, а й суспільство.
Отже, в суспільстві діють соціальні закони різних видів і структурних рівнів. Ці закони загальні, специфічні і часткові, окремі. Система законів є ніби скелет, до якого приростає все тіло суспільного організму. Соціальний закон — це об'єктивний стійкий і повторюючий причинний зв'язок між соціальними явищами, процесами, всебічне суспільне життя, що виникає, проявляється і реалізується завдяки
масовій діяльності і через масову діяльність людей. Форма прояву соціального закону відображає результат реалізації мети соціальної спільності, верстви індивідів та ступінь збігу його соціальної мети з метою суспільства. Загальні соціальні закони — це закони становлення та функціонування, розвитку та зміни суспільних систем. Закони виражають чітку причинну залежність економічних, соціальних, політичних та ідеологічних явищ.
Специфіка суб’єктів соціального життя
Соціальне життя існує в тісному взаємопроникнєнні з іншими основними формами прояву суспільного життя: економічного, політичного, духовного. Проте безпосередні межі соціального життя обмежені саме соціальною сферою суспільства, де в основному і триває соціальне життя. Соціальна сфера — це одна з основних сфер суспільства, що охоплює інтереси соціальних спільностей — класів, верств, груп, народностей, націй, відносини суспільства і особи, умови праці і побуту, здоров'я і дозвілля. Соціальна сфера суспільства поділена на чотири взаємозв'язані частини: по-перше, соціальна структура суспільства, представлена певними соціальними спільностями, верствами, групами, класами та ін., відносинами між ними; по-друге, соціальна інфраструктура — сукупність галузей народного господарства і видів суспільно корисної діяльності, спрямованих на подання послуг безпосередньо людині; по-третє, соціальні інтереси, потреби, сподівання, мотиви та стимули, тобто все те, що забезпечує зв'язок індивіда або групи з іншими, входження особи в суспільний процес; по-четверте, принципи та вимоги соціальної справедливості, умови та гарантія її здійснення. Соціальне життя виступає у вигляді різних подій, що відбуваються в певний період і просторі. Сукупність подій складає невпинний потік соціального життя.
Основними характеристиками соціального життя виступають: практичність, ситуативність і цілеспрямованість. Соціальне життя має певний спосіб реалізації (спосіб і стиль життя), рівень організації і задоволення потреб людей. Реалізація соціального життя завжди відбувається через вирішення одних і породження інших проблем і завдань. Особливість соціального життя та, що суб'єкт соціального життя сам же організує його з урахуванням універсальних локальних і індивідуальних умов життєвої ситуації. Тут особливо важлива роль в реалізації соціального життя індивіда належить соціальній інфраструктурі, що надає соціальному життю ту чи іншу якість через створення зручностей в задоволенні різноманітних потреб людей.
Потреба — бажання, пов'язане з біологічними функціями людини (потреба в їжі, сні, теплі тощо); потреба формує мотивацію уникнення ситуацій, у яких відсутнє задоволення їжею, сном, теплом тощо, тобто людина голодна, не доспала, потерпає від холоду. Потреби сигналізують про небезпеку для нормальної життєдіяльності, викликаючи у відповідних ситуаціях страх, тривогу, побоювання — почуття настрою та емоції, найпритаманніші для конфліктів. Якщо вплив на інтереси є витонченою стратегією у конфлікті, то вплив на потреби — груба дія (позбавлення сну, їжі, тощо). Ставлення до потреби формується у світі інтересів, що, в свою чергу, формуються на основі потреб і соціалізованих фрагментів ментальності. Так, можна негативно ставитися до сексуальної потреби за умов асиміляції пуританських поглядів на статеві взаємини. Сексуальна потреба — це те, що необхідно, але без чого бажано було б обійтися. Вживання наркотиків розпочинається з інтересу, цікавості, а закінчується сформованою біологічною потребою: без наркотиків не може обійтися, з'являється «наркотичний голод». Потреба — необхідна умова існування. В реальному соціальному житті суспільства переплітаються масові та індивідуальні явища та процеси. І саме тому в середині їх розрізняють індивідуальний рівень: це соціальне життя індивіду та рівень масових процесів життєдіяльності; це соціальне життя суспільства, соціальної спільності; класу, верств, груп та ін.
Інтерес — це властивість тієї чи іншої соціальної спільності: класу, нації, професійної або демографічної групи та ін., що найсуттєвіше впливають на соціально-політичну поведінку соціальної спільності верстви, визначаючи її важливіші соціально значущі акції. З одного боку, інтереси — причина дій або вчинків, з другого — людина, соціальна спільність, верства, група діють всупереч власним інтересам; інтереси індивіда, хоча вони й породжені суспільними умовами, належать внутрішньому світу людини. Правомірно виникає питання про співвідношення суспільних ти особистих інтересів. Чи є суспільні інтереси простою сумою особистих інтересів? Питання дуже складне. Адже і приватні, окремі та загальні інтереси — це різноманітні боки дійсності і існують реально, залучають до сфери дії певні соціальні спільності, верстви, групи. Потреби, перетворені в інтереси, стають цінностями.
Цінності — сукупність ідей, уявлень і відповідних їм соціально-психологічних утворень (настанов, стереотипів, переживань тощо), що визначають мету, вибір засобів та методів діяльності, ступінь послідовності їх реалізації і застосування в соціологічній та політичній практиці. У спілкуванні інтереси та цінності нібито доповнюють одне одного. Розрізняють цінності: діючі, наявні (цікава робота, сім'я, повага людей, багатство тощо), цінності мети (ідеали, мета, цінності бажання). Ідеали формують вихідні положення про мету, засоби, що дозволяють дати ідеальний прогноз поведінки, та цінності належні (соціальні норми, ролі, настанови).
Взаємодія суспільних, індивідуальних інтересів та цінностей
Соціальний інтерес — одна з найважливіших рушійних сил поведінки та діяльності будь-якого соціального об'єкта, будь то особа, соціальна спільність, верства, суспільство. Соціальний інтерес органічно зв'язаний з поняттям потреби якоїсь особи або спільності. Але якщо потреби спрямовані, насамперед, на задоволення певної сукупності життєвих засобів, то інтерес спрямований на соціальні інститути, установи, норми взаємовідносин в суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей та благ, що забезпечують задоволення потреб. Спільні інтереси — це реальні зв'язки та взаємозалежності між людьми, що виникають у процесі їх спільної діяльності. В сучасному суспільстві існує величезна різноманітність інтересів, і завдання їх погодження — це основне завдання держави, політичних партій і громадських організацій, об'єднань. Перехід до нового механізму господарювання, демократизації суспільства, творення правової держави вимагають, з одного боку, урахування обміну і гармонізації інтересів всіх соціальних спільностей, верств, груп, а з другого, — визначаються пріоритетні інтереси як рушійні сили суспільного розвитку.
В сучасних умовах дедалі більше, ніж будь коли, приділяється увага особистим та колективним інтересам, цінностям. Цінність — це особливі суспільні відносини, завдяки яким потреби та інтереси людини або соціальної спільності переносяться у світ речей, предметів і духовних явищ, надаючи їм певні соціальні властивості, не зв'язані прямо з утилітарним призначенням речей, предметів, духовних явищ. Люди в процесі життєдіяльності задовольняють потреби, використовуючи різні об'єкти оточуючої дійсності. Одні з об'єктів є корисними, потрібними для людей, тобто здатними задовольнити їх потреби, інші — шкідливі і непотрібні, марні. Цінності ж бувають матеріальні і духовні. Матеріальні цінності — засоби праці і речі безпосереднього вживання. Духовні цінності — політичні, правові, моральні, естетичні, філософські та релігійні ідеї. Всі цінності — продукти суспільного виробництва. А раз цінності — продукти суспільного виробництва, то вони неминуче опосередкують взаємодії людей. Звідси, не буває абстрактних цінностей, вони завжди конкретні. Прогрес людства, розвиток цивілізації — це створення дедалі більшого і диференціюючого світу цінностей і дедалі більшого ускладнення ціннісних зв'язків людей між собою. Світ цінностей багатоманітний і практично невичерпаний, як багатоманітні і невичерпані потреби та інтереси людей.
Цінності класифікуються, по-перше, за суб'єктами або носіями цінностей; по-друге, за сферами життя суспільства; по-третє, за роллю цінностей та інтересів у суспільстві.
Індивідуальні цінності. У кожного є речі (фотографії, реліквії тощо) , що мають ціннісне значення тільки для особи і ні для кого більше. Ціннісне значення речей позитивне або негативне створюється в ході практичних взаємовідносин людини із світом. Практика індивідуальна охоплює життєвий досвід тієї чи іншої особи, що не може стати властивим іншим.
Колективні або групові цінності. Колективні цінності виникають, формуються в діяльності соціальної спільності, угрупування, верстви людей і мають певну значущість, згуртовуючи цю спільність і зміцнюючи її.
Класові цінності — це цінності, що відображають інтереси, потреби певного соціального класу, соціальної спільності.
Загальнолюдські цінності — це цінності, що виникають, формуються внаслідок діяльності всіх людей, мають певну значущість для всіх людей. Такими цінностями виступають — збереження та охорона навколишнього середовища, досягнення миру, згоди та безпеки народів, милосердя тощо.
Життя по праву належить до вищих цінностей. Одночасно життя як цінність має два аспекти: соціальний та індивідуальний. Соціальний аспект передбачає визначення значущості життя для оцінюючого себе Я для суспільства, а індивідуальний аспект передбачає визначення значущості життя для оцінюючого себе Я. Система цінностей суспільства, соціальної спільності, угрупування, верств опосередковуються духовною діяльністю, що розвивається на основі відносної самостійності від матеріального виробництва. Система цінностей фіксується в межах кожної співдружності людей з допомогою загальноприйнятих уявлень про добро, справедливість, благородство тощо. Сучасний етап розвитку суспільства вимагає урахування та взаємодії всіх типів інтересів і цінностей індивідуальних, групових, спільних. Тільки в такому випадку можливе просування всього суспільства по шляху суспільного, соціального прогресу.
Соціальна структура суспільства
Соціальна структура органічно зв'язана з соціальними відносинами і не може існувати без них. Соціальна структура суспільства — це різноманітність структур: етичної, поселенської, соціально-демографічної, професійної, кваліфікаційної, освітньої та ін. Соціальна структура — це не тільки система соціальних угрупувань, спільностей, а й інституційні організаційні форми, що забезпечують їх розвиток і переміщення, що надають стійкості і певності соціальним зв'язкам. Організованість надає системі соціальних статусів, ролей, цінностей, що взаємодіють цілеспрямованість, регулярність, стійкість. Інституалізація означає нормативне та організаційне зміцнення, упорядкування соціальних зв'язків. Визнаючи стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, угрупувань, соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Соціальні ж інститути — різновид особливих соціальних зв'язків, тобто зв'язків, що забезпечують цілісність. Соціальні інститути діють від імені суспільства. Отже, соціальна структура — не всякі суспільні, соціальні структури, а лише ті, що визначають основну для суспільства побудову і обумовлюють прогресивний хід суспільного розвитку. Суть соціальної структури суспільства в тому, що це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою упорядкованих відносно один одного соціальних спільностей, а також відносини між ними.
У будь-якому суспільстві є та або інша кількість соціальних спільностей, угрупувань, об'єднань, верств, які, по-перше, займають різне місце в системі соціальних нерівностей суспільства, в диференціації його населення за основними для цього критеріями: влади, власності, прибутки тощо; по-друге, зв'язані між собою політичними, економічними та культурними відносинами; по-третє, соціальні спільності є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів суспільства.
Отже, соціальна структура суспільства — це анатомія суспільства, його об'єктивно обумовленої диференціації, поділу на великі та малі угрупування або спільності людей, які відмінні між собою за становищем і місцем у системі суспільних відносин. Елементами соціальної структури виступають багатоманітні спільності людей: виробничі спільності (колективи підприємств, колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських ферм та ін.), інші трудові колективи (установи, організації, контори, фірми, науково-дослідні інститути та ін.), політичні спільності (держава, політичні партії, громадські об'єднання та ін.), територіальні спільності (міста, села, області, краї та ін.). Деякі елементи соціальної структури (класи, нації та ін.) формуються об'єктивно і існують незалежно від волі і свідомості людей, інші ж створюються людьми свідомо і цілеспрямовано (політичні партії, професійні спілки та ін.). Між суб'єктами соціальної структури завжди є місце суспільним відносинам (економічним, політичним, соціальним, духовним, моральним, естетичним та ін.). Відносинам відповідає певна структура. Економічні відносини утворюють економічну структуру суспільства. Економічна структура суспільства формує інші структури та ін. Політична структура суспільства виражає політичні відносини між класами, соціальними спільностями, угрупуваннями, верствами та ін. Духовна структура відображає відносини у сфері ідеології, науки, культури, мистецтва, освіти та ін. Соціальна структура суспільства формується соціальними спільностями, взаємозв'язками і взаємодією між соціальними спільностями. Будучи тісно взаємозв'язаними, всі структури в суспільстві відносно самостійні, але сама соціальна структура відзначається рухомістю, соціальною мобільністю. В умовах докорінних якісних змін суспільства появляються нові джерела переміщення, формування соціальних угрупувань, об'єднань тощо. Основою змін та розвитку соціальної структури суспільства, її елементів і взаємозв'язків, взаємовідносин між ними виступають панівні в суспільстві виробничі та економічні відносини. Основну ж роль в соціальній структурі суспільства відіграє соціально-класова структура. Саме класові відносини визначають характер, особливості і суть соціальних, політичних, юридичних, моральних, естетичних та інших відносин того або іншого за формою влади і політичного режиму суспільства. В сучасних умовах соціальна диференціація має ієрархічність і становить складну, багатопланову соціальну стратифікацію.