Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4.1. Суспільство.doc
Скачиваний:
78
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
626.18 Кб
Скачать

Пшеничнюк

Соціологічний аналіз суспільства як системи

Залежно від історичного періоду, концепцій і шкіл у соціо­логії поняття "суспільство" мало велику кількість різних тлумачень.

Автором оригінального вчення про суспільство як соціальну систему функціональних структур був американський соціолог Толкотт Парсонс (1902-1977 pp.). Суспільство, за Т. Парсонсом, - це складноструктуроване утворення, найважливішими елементами якого є соціальна система, система культури та система особистості.

Система культури долучається до системи особистості через її соціалізацію, таким чином утворюється стійка соціаль­на система. Система особистості взаємодіє із соціальною си­стемою на основі взаємодоповнення експектацій, що означає мотивацію індивідуальної поведінки "очікуванням іншого".

Основою самоорганізації суспільства, як вважає теоретик, є міжособистісні відносини та взаємозв'язки, а також взаємо­дія індивіда й "іншого".

На думку німецько-американського вченого Еріха Фром­ма (1900-1980 pp.), суспільство є системою, що самоорганізовується та саморозвивається. Фактором, який визначає саморозвиток суспільства, він вважав "соціальний характер", котрий є результатом адаптації людини до соціально-економіч­ної структури суспільства й тим психологічним чинником суспільного розвитку, котрий може зміцнювати чи руйнувати чинне суспільство.

Функція соціального характеру полягає в тому, щоб форму­вати та спрямовувати енергію людей, забезпечуючи функціону­вання й відтворення суспільства. Для нормального функціо­нування суспільство повинно сформувати соціальний характер, якому внутрішньо притаманними мають бути: прагнення до праці, дисциплінованість і пунктуальність.

Сучасна соціологія визначає суспільство як сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в яких відоб­ражається їхня всебічна залежність.

Ознаки суспільства - це стійкі риси, характеристики, що відрізняють суспільство як цілісне соціальне утворення від інших утворень.

Це, зокрема, такі ознаки:

територія, на якій відбувається консолідація соціаль­них зв'язків, розвиваються відносини та взаємодіють індиві­ди. Територія локалізує організацію соціального життя;

універсальність, тобто всеосяжний, різнобічний характер суспільства. Суспільство охоплює все розмаїття соціальних зв'язків, відносин, соціальних інститутів і спільнот. Універсаль­ність його дає можливість створити необхідні умови для за­доволення потреб людини, для самореалізації та досягнення особистої мети;

автономність, тобто здатність до постійного відтворення соціальних зв'язків, внутрішньої саморегуляції за допомогою тих інститутів і організацій, норм та цінностей, котрі утворю­ються власне всередині суспільства;

інтегративність, тобто можливість підкоряти собі індивідів, нові покоління, залучати їх до соціального життя, відтворювати його структуру.

Аналізуючи суспільство, необхідно виділити елементи, що структурують, формують суспільство як цілісність. До них належать:

статусно-рольові позиції. У соціумі відбувається стан­дартизація різноманітних видів взаємодій, що призводить до появи статусно-рольових моделей поведінки. Це базовий, первинний рівень суспільства;

соціальні інститути. Статусно-рольові позиції органі­зовані, пов'язані між собою, організованість і впорядкованість за­безпечуються за допомогою соціальних інститутів. Соціальні інститути виникають у процесі суспільного розподілу праці та суспільних відносин у межах соціальної організації суспіль­ства. Кожен з них має свою мету, функції, статусно-рольові позиції та систему санкцій;

соціально-ціннісні й культурні елементи. Аналізуючи ці елементи, можна дати відповідь на запитання: чому суспіль­ство не руйнується, не розпадається, а відтворюється як цілісна система? Людина формується в конкретному культурному середовищі та, засвоюючи колективні уявлення про доцільність, необхідність інституціонального розмаїття, сприймає його як природний стан суспільства. Культура ви­значає ціннісні моделі поведінки людей у формі норм моралі, традицій, ціннісних орієнтацій тощо. Проте можливості куль­тури обмежені, лише вона не може забезпечити єдність су­спільства. Тож політична влада через державне регулювання закріплює зв'язки між інститутами, спільнотами там, де впливу культури вже недостатньо, де норми моралі потребують підкріплення у праві, законі, примусі.

Типології сучасних суспільств світу

Типології суспільств, як і типології будь-яких соціальних явищ (наприклад, держав, партій, конфліктів), можна роз­глядати як метод наукового пізнання, що полягає в диферен­ціації різних суспільств за певною ознакою з наступним їхнім групуванням за схожими рисами. Удаючись до типологічного опису суспільств, дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.

Серед класичних типологій суспільств, яких нараховується не один десяток, виокремимо найбільш уживані та поширені.

Марксистська типологія суспільств відома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п'ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабо­власницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні.

Технократична типологія суспільств набула особливої популярності в другій половині XX ст. Згідно з нею виділяють три типи суспільств:

1) доіндустріальні, або традиційні, що ґрунтуються на сіль­ськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа -ручна праця;

2) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілі­зації, а технологічна їх основа - машинна праця;

3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп'ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація.

Термін "постіндустріальне суспільство" ввів у науковий обіг американський соціолог Д. Рісмен у 60-х pp. XX ст., значного поширення набув він із виходом однойменної книги Д. Белла в 1973 р. Постіндустріальне суспільство він розглядає як таке, в економіці котрого пріоритетними стають не галузі виробни­цтва товарів, а виробництво послуг, проведення наукових до­сліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. На думку Д. Белла, провідним класом у такому суспільстві стає новий клас технічних фахівців, технократів, експертів, консультантів.

Прибічниками теорії постіндустріалізму стають багато захід­них учених, які використовують різну термінологію, зберіга­ючи єдність у трактуванні сутнісних рис постіндустріального суспільства. Так, Р. Дарендорф уживає термін "посткапіталітичне суспільство", А. Етціоні - "постсучасне", Е. Тоффлер, 5. Арон - "інформаційне", 3. Бжезинський - "технотронне".

Досить часто вживаною є історична типологія суспільств. У загальних рисах її окреслив Е. Гіденс. Згідно з нею, ви­окремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мис­ливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи. Останні, в свою чергу, поділяються на:

• суспільства першого світу (від XVIII ст. дотепер) - США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія;

• суспільства другого світу (від початку XX ст. до початку 90-х pp. XX ст.) - СРСР, держави Східної Європи, що згодом, унаслідок політичних і економічних реформ, переходять до су­спільств першого світу;

• суспільства третього світу (від XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) - Індія, африканські та південноамерикан­ські країни;

• "нові" індустріальні країни - Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань*.

Див.: Гіденс В. Соціологія / Пер. з англ. — К., 1999. — С. 66-87.

Досить поширеною є типологія суспільств світу за політич­ними режимами, згідно з якою виділяються демократичні, авто­ритарні й тоталітарні суспільства. Близькою до цієї є типологія, запропонована К. Поппером у книзі "Відкрите суспільство та його вороги". Він розподіляє всі суспільства на відкриті (демократич­ного типу з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного й авторитарного типів з утиском прав і свобод людини).

Наприкінці XX ст. набула популярності макросоціологічна концепція "золотого мільярду", згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального ви­робництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, та решта суспільств, які становлять джерело дешевої сировини та деше­вої робочої сили для високорозвинутих суспільств.

Кожна з наведених типологій суспільств має право на існу­вання, базується на власних теоретико-методологічних за­садах, має відповідний поняттєвий апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті сутнісні характеристики суспільств.

Соціальна структура суспільства

Передумовою структурованості суспільства є природа, котра поділила людей за віком, статтю, расою.

Окрім того, у процесі життєдіяльності люди залучаються до спілкування, створюють розгалужену систему взаємодій. Ця сукупність зв'язків і утворює соціальну структуру.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними.

Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професій­ними та ін.

Основні різновиди соціальної структури:

соціально-класова структура — сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи).

Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які:

- посідають різні місця в системі соціальної нерівності, в диференціації населення суспільства за такими показни­ками, як влада, власність, прибуток та ін.;

- пов'язані між собою політичними, культурними й еконо­мічними відносинами, а також є суб'єктами функціонування соціальних інститутів.

Соціальні спільноти - це об'єднання людей, що виника­ють і формуються на основі:

- культурно-історичної самобутності (народи, нації);

- родинних зв'язків і схожості стадій життя (сімейні, статево-вікові тощо).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно кваліфікаційними та територіально-регіональними ознаками.

Історичними детермінантами формування соціальних спільнот були:

• умови соціальної реальності, що зумовили об'єднання людей;

• загальні інтереси значної частини індивідів;

• розвиток державності та форми організації людей у різно­манітних соціальних інститутах;

• спільна територія, що зумовлює міжособистісні (прямі й опосередковані) контакти.

Соціальні спільноти як ціле характеризуються такими показниками:

• умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та соціальними особливостями;

• спільні інтереси індивідів, які взаємодіють між собою;

• ставлення до конкретних соціальних інститутів і цінностей;

• соціально-професійні характеристики індивідів, об'єдна­них у спільноту;

• належність до територіальних утворень.

Одні спільноти складаються об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації), інші ж створюються свідомо й цілеспрямовано (політичні організації, громадські організації, партії та ін.).

Між окремими компонентами соціально структурованого суспільства існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини.

Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру як її механізм, а соціальна структура є формою, що організовує їх у певну цілісність.

Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в цілісну соціальну систему, котра самоорганізується та має складний ієрархічний характер.

Процеси диференціації, що відбуваються в суспільстві, є результатом розподілу економічної, політичної та культурної структур, розподілу і спеціалізації праці, ставлення до влас­ності тощо.

Кожну соціальну спільноту характеризують такі соціально-психологічні показники:

• рівень згуртованості соціальної спільноти;

• характер взаємодії між індивідами.

Швець

Тема 2. Соціологічний аналіз суспільства

1. Структурний аналіз суспільства як соціальної системи.

Суспільство як об'єктивно існуюча та історично обумовлена форма життєдіяльності людей розглядається соціологами у двох аспектах.

У ши­рокому значенні, суспільство - це сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, де виявляється їх всебічна залежність один від одного. У вузькому - це структурно або генетично визначений тип соціальної взаємодії, постаючий як історично визначена цілісність або відносно самостійний елемент, аспект цієї усталеної цілісності.

Суспільство певним чином організовано, а тому слід розглядати його як складне утворення, що має свою структуру. З одного боку, суспільство - це соціальний організм, що складається з взаємопов'язаного, цілісного, суперечливого комплексу соціальних спільностей. З другого - це різні сис­теми, що мають відносну самостійність соціальних елементів, кожен з яких постійно взаємодіє з іншими суб'єктами соціального процесу.

Існує два типи суспільних систем: соціальні та соцієтальні. Соцієтальні системи - це основні сфери життя суспільства: економічна, соціальна, політична та духовна. Кожна з них має складну структуру та виконує певні функції. Економічна - функцію матеріального виробництва, соціальна - соціалізації, політична - соціального управління та контролю, духовна - духовного відтворення суспільства. Відповідно до принципу соціального детермінізму вони ієрархічно пов'язані. В історії соціології є різні трактування цієї ієрархії. Однак сьогодні панує така думка причинної обумовленості цих підсистем: економічна - визначаюча, соціальна, політична, духовна - похідні. При цьому кожна наступна система впливає на попередню. Ця зворотна дія сприяє зміцненню та збереженню стабільності усіх попередніх соцієтальних систем, а таким чином, підтриманню цілісності всього соціального організму. Отже, порушення в одній з систем викликає розлад в інших.

Соціальні системи - це соціальні явища або процеси, які мають якісно визначену сукупність взаємодіючих елементів, що утворюють цілісність, здатну у взаємодії з зовнішніми умовами змінити свою структуру. Голов­ними елементами цих систем є люди, їх норми та зв'язки. Внаслідок інтегральних якостей соціальна система набуває певну самостійність відносно елементів її утворюючих. Ціле, що виникло, не є механічним по­єднанням його складових, а якісно новим утворенням, з ознаками яких немає у його елементів.

Серед соціальних систем вирізняють: гомогенні, які складаються лише з соціальних елементів (напр., малі групи), та гетерогенні, куди поряд з людиною входять елементи іншої природи: соціотехнічні (виробництво, місто), екосоціальні (географічний регіон).

Соціальна система може бути подана у трьох аспектах:

1) як безліч індивідів, в основі взаємодії яких ті чи інші обставини (місто, село, колектив тощо). Цей аспект пов'язаний з поняттям "соціальна спільність";

2) як ієрархія соціальних позицій (статусів) особин, що входять у ці системи, та відповідних ним соціальних функцій (ролей).

Цей аспект відбиває поняття соціальної організації;

3) як сукупність норм і цінностей, визначаючих характер та зміст поведінки елементів даної системи, що пов'язана з соціальними інститутами та культурою.

Соціальні системи характеризуються максимальною складністю порівняно з технічними чи біологічними. Це обумовлено тим, що людина, як голов­ний елемент цієї системи, володіє суб'єктивністю та найбільшим діапазоном вибору поведінки. Звідси: чимала невизначеність у функціонуванні соціальної системи та наявність меж управління. Соціальна система міцно пов'язана з соціальним процесом.

Соціальний процес - це послідовна зміна стану або руху елементів соціальної системи, будь-якого соціального об'єкту. Соціальні процеси включають взаємодію таких структурних елементів:

а) суб'єкт соціального процесу (людина, спільність, класи, трудовий колектив, суспільство в цілому);

б) об'єктивні умови соціального процесу (сама суспільна система, навколишнє середовище), тобто суб'єкт завжди діє в конкретних історичних умовах, певному суспільному середовищі;

в) суб'єктивні умови соціального процесу, тобто здатність людей впливати на сам процес.

Соціальні процеси складні, різноманітні і проходять різні ступені розвит­ку. Вони можуть бути прогресивними або регресивними, еволюційними або революційними, парними: інтеграція та дезінтеграція, ідеологізація та деідеологізація. Соціальні процеси поділяються на стихійні та свідомі.

Останні являють собою сукупність цілеспрямованих дій на досягнення за­планованої мети. Вони можуть бути представлені на макро- та мікрорівнях. Макрорівень - це типи суспільства, соціальна організація. Мікрорівень - соціальні групи, індивідуальності, їх соціальна взаємодія.

Класифікація соціальних систем спирається на типи зв'язків та соціальних об'єктів. Соціальними об'єктами виступають індивід, соціальна

група, соціальна організація, соціальний інститут, суспільство. Зв'язки поділяються на особисті, соціально-групові, організаційні та взаємодіючі.

Соціальна взаємодія - це поведінка індивіда або групи, що має значення для інших індивідів або суспільства в цілому, як в сьогоденні, так і в май­бутньому. Спосіб взаємодії включає передачу, отримання інформації, ре­акцію на це, переробку інформації та реакцію на неї. Взаємодія породжує соціальні відносини. Соціальні відносини - це відносно сталі та самостійні зв'язки між індивідами, що призводять до виникнення соціальних груп.

Існує дві форми соціальних відносин. По-перше, це відносини між індивідами та між соціальними групами. По-друге - ставлення схожих за віком, статтю, роллю тощо індивідів до навколишнього світу. Зміст соціальних відносин, з одного боку, відображає становище різних груп людей у процесі їх суспільно-корисної діяльності, здійснення різноманітних функцій, а з другого - принципи та норми взаємовідносин.

Основними типами соціальних зв'язків, що призводять до формування соціальних спільнот та обумовлюють існування суспільства як системи, є:

- соціальні відносини (соціальні групи);

- інституційні (соціальні інститути);

- зв'язки соціального контролю (система соціального контролю);

- організаційні (соціальні організації). Розглянемо їх у наступному питанні.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]