57. Формування та використання виробничої потужності підприємства.

Вир-ча потужність під-ва характери­зує максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації вир-ва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосо­вуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпо­рядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що на­даються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимір­ники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може ви­значатися також вартісним показником усього обсягу продукції (по­слуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають дво­ма вимірниками: у чисельнику — натуральні показники за ви­дами продукції; у знаменнику — загальний вартісний (грошовий) показник.

На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

Три види потужності під-ва: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції діючого або будівництва нового під-ва Поточна (фак­тично досягнута) вир-ча потужність визначається періодич­но у зв’язку зі зміною умов вир-ва  або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність під-ва.Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в пев­них галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій, транспортній, машинобудування та ін. галузі Величина вир-чої потужності під-ва формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є: номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється; кількість встановленого устаткування, розміри і склад вир-чих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року;  прогресивні техніко-економічнінорми продуктивності й ви­користання устаткування, зняття продукції з вир-чих площ, нормативи тривалості вир-чого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється.

59 Організація виробничих процесів.

Виробничий процес — це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції.Головною складовою виробничого процесу є тех­нологічний процес — сукупність дій зі зміни та ви­значення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками: призначен­ня, перебіг у часі, ступінь автоматизації.За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. До обслуговуючих процесів належать складські і транспортні. За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, ав­томатизовані та автоматичні процеси. Виробничий процес та окремі його операції ма­ють бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать:Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робо­чих місцях. Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спро­можності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв ‘язаної си­стеми підрозділів і машин. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання ок­ремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особли­во важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про­цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зво­ротних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи» дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за хо­дом технологічного процесу. Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжни­ми технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Принцип ритмічностіполягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним нтмом, планомірною повторюваністю. Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунто­ване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опе­рацій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має опе­ративно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв’я­заних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її моди­фікацією. Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.

60. Організаційні типи виробництва.

Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу ви­робництва. Тип виробництва — це класифікаційна категорія ви­робництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенк­латури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенкла­турою продукції, малим обсягом випуску одинакових виробів, по­вторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлен­ня окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Ма­сове виробництво характеризується вузькою номенклатурою про­дукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення 50 однакових виробів.

Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовк| ляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослід-. них робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. Важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта за­кріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій — це середня кількість тех­нологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою:. де Кз.о. — коефіцієнт закріплення операцій;

п — кількість найменувань предметів, які обробляються на даній І рупі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;

т.— кількість операцій, що їх проходить г-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;

М — кількість робочих місць, для яких обчислюється Кз.о.. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються вико­нанням різноманітних операцій над різними деталями в межах тех­нологічних можливостей устаткування. На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції Над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періо­дично партіями. Робочі місця масового виробництва характеризуються постій­ним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто к_зо = 1. Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить ви­робнича структура підприємства і його підрозділів, вибір техноло­гічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації ви­робництва та управління. Найбільш ефективним є масове вироб­ництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне ус­таткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу.