- •8. Особливості християнського світогляду
- •9.Давньоруська культура: стан освiти, лiтература,лiтописи
- •10. Архітектура київської русі
- •11. Аналiз норм звичайного права. Мерилоправедное
- •12. Руська правда ярослава мудрого правда ярославичей
- •13. Особливості формування української культури в XIII—xvст
- •16. Братський рух в україні та його роль у розвитку української культури
- •18. Полемічна література в україні. Іванвишенський
- •19. Укр культура у другыйполовины 17-18ст. Овсыта, наука. Лит-ра, театр, образотворче мистецтво, музика
- •20. Культурні процеси на українських землях у склади Габсбургив 19-20 ст
- •22 Кирило-мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України
- •23 Розвиток української культури в Російській імперії
- •24 Стан української культури в роки революції та громадянської війни
- •25 «Українізація» 20-х років як соціокультурний процес
- •26 Український театр 20 років. Л. Курбас
- •27 Наївне мистецтво у творчості маріїприймаченко
- •28 М. Хвильовий в українській культурі 20-х років
- •29 Літературна дискусія 1925-28 років та її наслідки
- •32 О. Довженко та український кінематограф
- •33 Українська культура в повоєнний період
- •34 Відлига в українській культурі
- •35 Українська культура в період загострення кризи радянської системи
- •37 Петріківський розпис вишиванка
- •39 Розвиток культури усрр в роки перебудови 1985-1991
- •40 Проблеми культурного відродження в умовах державної незалежності
- •41 Ландшафтне та паркове мистецтво
- •Олександрія
- •Софіївка
- •Заповідник "Асканія-Нова"
- •42 Замкова архітектура україни історія та сучасність
25 «Українізація» 20-х років як соціокультурний процес
Українізація — політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя. Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації. Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. Література. Незважаючи на те, що частина талановитих письменників і поетів після поразки української революції залишила країну (В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь ), молоде покоління літераторів заявило про себе на повний голос. Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’єднань: найвідомішими об’єднаннями цього часу були: "Плуг" - спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), "Гарт" - спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ - Вільна Академія Пролетарської Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Великою популярністю користувалися твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша. Театр. У середині 20-х років в Україні нараховувалось 45 професійних театрів. Театр "Березіль" у 1922 - 1923 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас. Кіно. У 1920 -ті роки стала до ладу Одеська кінофабрика, будувалась Київська кіностудія. Свій творчий шлях розпочав геній українського і світового кіномистецтва О. Довженко (фільми "Арсенал" і "Звенигора"). У театрі та в кіно успішно працювала М. Заньковецька. Музика. Українську культуру збагатила творчість композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, П. Козицького. Образотворче мистецтво. Члени Асоціації художників Червоної України - Їжакевич, Трохименко, Кричевський та ін. - за допомогою нових засобів поглибили розвиток українського образотворчого мистецтва. З’явились нові імена талановитих художників та скульпторів (Петрицький, Касіян та ін. )
Причини українізації:
Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.
Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.
Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].
Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.
Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.