41 Ландшафтне та паркове мистецтво

Палацо-паркові ансамблі України — суголосні найкращим традиціям світового палацо-паркового мистецтва. Їх формування та розбудова відбувалась у контексті загальноцивілізаційного культурного процесу.

Олександрія

Олександрія — дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно- східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80—106 м над рівнем моря. Парк розташований на площі 297 га на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.

Софіївка

Національний дендрологічний парк "Софіївка" — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України, розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч ріки Кам'янки. Площа — 179,2 га. "Софіївка" є пам'ятником краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX ст. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (болотяний кипарис), сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гінкґо, смерека та багато інших.

Парк "Софіївка" заснований у 1796 р. власником міста Умані, польським маґнатом Станіславом Щенсним (Феліксом) Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької і подарований їй до дня іменин в травні 1802 р.

Заповідник "Асканія-Нова"

"Асканія-Нова" (Український науково-дослідний інститут тваринництва степових районів "Асканія- Нова") — науково-дослідна установа в системі Академії аграрних наук України, державний заповідник, розташований в смт. Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (звідки і колишня назва заповідника "Чаплі").

Заповідник утримує близько 800 різновидів диких копитних та гібридних форм свиней, оленів, коней Пржевальського, бізонів, антилоп, баранів, биків, верблюдів, лам, віслюків куланів, шотландських поні

.Ботанічний сад

Під нього відведена територія у 170 гектарів. Перші ділянки саду розплановані ще у 1887 р. На кінець 20 століття колекція рослин досягла 1000 чагарників та дерев. Краєвиди саду підсилені ставком і павільйономГрот, де колись знімали стару кінострічку «Діти капітана Гранта».

42 Замкова архітектура україни історія та сучасність

У багатій історико-архітектурній спадщині України виз-начне місце належить пам’яткам оборонної архітектури – фор-тецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Уп-родовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі розбудови міст і містечок. Без пе-ребільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала доля всіх поселень.

Споруди оборонного типу, або, як ми тепер їх називаємо, пам’ятки оборонного будівництва, зводили як для захисту від ворожих нападів, так і для оборони великих феодалів і маг-натів від народного гніву і частих взаємних нападів феодалів-сусідів. Потреба в обороні краю з кожною наступною епохою видозмінювала архітектурну монументальність оборонних споруд країни. Завдяки цьому на місці давніх дерев’яно-зем-ляних укріплень давньослов’янських градів з’являються кам’яні укріплення княжих резиденцій і палаців, а згодом – укріплені династичні замки і садиби господарів краю. У період пізнього середньовіччя оборонну роль в Україні відігравали не лише замки і фортеці, а й численні церкви і монастирі.

З часів Київської держави і Галицько-Волинського князівства оборонні споруди у первісному стані не збереглися. Адже переважно вони були дерев’яні. В XIII ст. на заміну дере-ву, як основному будівельному матеріалу, прийшов камінь та об-палена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на галицьких і волинських землях. В цей час багато монастирів також було

 огороджено цегляними стінами. Спорудження замків, фортець з дерева продовжувалося до ХVІ ст. Проте вдосконалення вогне-пальної зброї, розширення населених пунктів зумовили посту-повий перехід до будівництва кам’яних оборонних споруд. В ХVІ – ХVІІ ст. кам’яні споруди – замки і монастирі – остаточно витіснили дерев’яні оборонні споруди попередніх епох.

Замки і монастирі – це найбільші за розмірами історичні споруди в забудові населених пунктів. Завдяки своїм масштабам вони досі виступають композиційними центрами багатьох істо-ричних міст і сіл України (Києва, Переяслава, Чигирина, Полта-ви, Путивля, Чернігова, Глухова, Батурина, Охтирки, Новгоро-да-Сіверського, Львова, Кам’янця-Подільського, Білгорода-Дністровського, Жовкви, Дрогобича, Белза, Судака та ін.). Деякі з наших міст – Київ, Львів, Володимир-Волинський, Луцьк, Пу-тивль, Новгород-Сіверський, Білгород-Дністровський – мали надзвичайно розвинену й складну систему укріплень, що фор-мувалися понад півтисячоліття. Головні траспортні торгівельні шляхи проходили через більшість укріплених міст та містечок. Торгівельні зв’язки міст різних регіонів України, завдяки укріпленим територіям, сприяли не лише розвиткові внутрішнього ринку, але й міжнародній торгівлі.

Найбільша кількість замків, фортець та оборонних монас-тирів збереглася до нашого часу на заході України.

Перші науково-краєзнавчі описи замків та монастирів Ук-раїни почали проводитися в XIX ст. Члени Одеського товари-ства історії і старовини видали кілька книг, в яких наведені історико-архітектурні характеристики багатьох фортець та замків Бесарабії, Поділля та Волині.

Дослідження замків Галичини, виконані в ІІ-й пол. XIX ст. істориком А.Чаловським цінне тим, що автор використав архівні матеріали. В книзі, крім тексту, є рисунки і плани замків у Бере-жанах, Добромилі, Кудринцях, Окопах, Пньові, Сидорові, Ста-рому Селі, Свіржі, Теребовлі, Чорткові, Збаражі, Раківці, Галичі. У наступній книзі А.Чаловського у співавторстві з істориком Б.Янушем описані замки, монастирі, церкви, костьоли та синаго-ги Тернопільського воєводства. Крім того, у Львівській

 бібліотеці НАН України є рукописний фонд ім.А.Чаловського, в якому зберігається багато інвентарних описів ХVІІ-ХІХ ст. замків і монастирів Галичини. В них практично зібрано матеріал про спорудження, функціонування, реконструкції та зруйнуван-ня замків, фортець і монастирів у Львівській, Івано-Франківській і частково Тернопільській областях.

Про пам’ятки історії і культури Поділля, насамперед, фор-теці краю, видана в 1901 р. книга краєзнавця В.Гульдмана. Крес-лення планів замків у ній відсутні. Матеріали книги були вико-ристані для складання археологічної карти Подільської губернії. Про замки Поділля видано кілька книг польського історика Юзефа Роме. В книзі про Кам’янець-Подільський автор деталь-но описує фортецю, історію її будівництва та реконструкції.