настільна книга

розшифровують що саме суд розуміє під малозначним приводом. Якщо таким приводом суд вважає направлення зброї на Л., то це не є малозначним приводом.

Отже, навіть, якщо взяти до уваги що висновки, зроблені судом достовірні, то є очевидним, що постріл зроблено не в життєво важливий орган людини - в кінцівки ніг. Такий постріл не дає підстав для висновку, що у особи був намір на вбивство. В ноги стріляють людині, яка тримає під прицілом людей, для того щоб нейтралізувати її, але не вбити.

З обставин справи, як їх розуміє і вважає встановленими суд, вбачається, що Л., начебто здійснив постріл в кінцівки ніг чим умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Отже, навіть якщо вважати дії того хто стріляв умисними, то ці умисні дії спрямовані на заподіяння не смерті, а заподіяння тілесних ушкоджень. У зв'язку з настанням смерті наміри Л., як їх розуміє суд, можна кваліфікувати хіба що як вбивство з необережності, або в найгіршому випадку за ст. 121 ч. 2 КК. Про це засвідчують його дії по виклику наряду міліції та виклику швидкої медичної допомоги. Визначальним у цьому випадку е суб'єктивне ставлення Л. до того, що сталося. Він не мав наміру на вбивство і здійснив все від нього залежне, щоб викликати швидку допомогу і не допустити смерті Олійника. Отже, навіть в найтяжчому випадку, якщо відкинути ті обставини, що Л. знаходився під загрозою направленої на нього зброї, яку він сприймав як реальну загрозу, його дії можна було б кваліфікувати тільки як вбивство з необережності або за ст. 121 ч. 2 КК України тобто як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Щоб одержати викривальні докази проти Лозинського очевидці (і учасники цих подій) були звинувачені в співучасті, а також їм було висунуто обвинувачення щодо їх "неправильних" дій як посадових осіб. Хоча і начальник міліції К. і прокурор району Г. були свідками і учасниками цих подій, а відтак вже не могли об'єктивно виконувати свої функції через ці обставини. Захист вважає, що засудження як Ко. так і Г. було здійснено виключно для того, щоб одержати викривальні покази проти Л. У будьякому разі обрана міра покарання прокурору Г. явно несправедлива і не враховує, що останній був учасником подій, а тому вже не міг належним чином виконувати свої функції як прокурор. По суті, таке жорстоке і несправедливе покарання є своєрідною "помстою" Г., за те, що він не дав викривальних показів проти Л.

Ні суд, ні досудове слідство не встановили місця, де Олійник одержав наскрізне поранення. Відповідно до експертиз, Олійник одержав 5 наскрізних поранень нижньої частини ноги. Картеч (5 штук) пробивши наскрізь ногу, втратила кінетичну енергію і повинна була знаходитись на місці поранення. Однак картечі не було виявлено, а відтак це засвідчує, що Олійник одержав поранення в іншому місці. Ця обставина підтверджує покази Л., що він не стріляв у Олійника.

Наявна у справі картечина, якою оперує слідство, відповідно до висновку експертизи немає слідів пострілу з мисливської рушниці Бенеллі, а Отже, вона не може слугувати доказом у справі про те, що її вистрелили з рушниці, на яку вказує слідство. Відповідно до експертизи № 570 від 02.03.2010 зазначено: На представленій деформованій картечині вилученій 17.06.2009 у Олійника відсутні будь які ознаки які б свідчили про

проходження даної картечини по каналу ствола рушниці Бенеллі МІ Супер 90 № 497414". Суд у своєму вироку нічим не спростував висновок цієї експертизи і не пояснив, чому не бере його до уваги.

2. У Олійника виявлено три пістолети і ніж. Саме по собі носіння і зберігання пістолетів є злочином, який має ознаки ст. 263 КК

України, що карається позбавленням волі на строк до 5 років. Отже, представники влади Л. та прокурор виявили особу, яка вчиняла злочин і як представники влади зобов'язані були припинити це правопорушення. Таким чином, всі дії щодо нейтралізації Олійника, як злочинця були правомірними. Якщо при цьому було перейдено допустиму межу, то цих осіб можна було карати за це, а не вмисне вбивство з хуліганських спонукань.

Ні слідство, ні суд, не дали оцінку тому, що Олійник, розгулюючи зі зброєю вчиняв злочин, а Отже, представники влади були зобов'язані вжити заходів по його нейтралізації і припиненню злочинних дій. Олійник продовжив свою злочинну поведінку і після прибуття міліції. Коли прибув наряд міліції, то Олійник чинить збройний опір працівникам міліції (ст. 342 КК України). Як можна було не врахувати ці кричущі обставини, встановлені судом? Л. та прокурор району, як представники влади просто зобов'язані були вжити заходів до роззброєння особи, яка на їх очах вчиняє злочин. їх дії були правомірними і законними і крім того, вони весь час були під загрозою застосування зброї, а відтак знаходились у стані необхідної оборони. Навіть, якщо визнати, що зброя Олійника не була бойовою (це не стосується ТТ), то цю обставину учасники подій не могли знати, оскільки і револьвер і пістолет за своїм зовнішнім виглядом і звуковим ефектом від пострілів нічим не відрізнялись від бойової зброї. А пістолет ТТ - це ефективна бойова зброя.

На те, що Олійник був готовий застосувати цю зброю проти людей засвідчують знайдені у нього записи. У своїх записках, які зберігаються в т. 2 а. с. 250, Олійник називає себе "офіцером сил неба", "князем" та вказує про те, що він розробив бойову операцію проти рабів, які зайняли його землю, зазначає про пістолети ТТ ("т. е. 10-я находится на твоих землях Приказ неба об остроте и об ТТ пистолетах /речь о боях", під чим О. ще й підписався). У записці Олійник визначає 2009 рік як рік початку операції, та викладає про плани операції в залежності від кількості одного, двох чи трьох пістолетів, виходячи з їх калібру і зазначає про три пістолети. Його мати, та колишня дружина дали свідчення, що він піддавався нападам безпричинної люті, бив їх до крові, вів бродячий спосіб життя, ніде не працював. Ці обставини мали бути не тільки з'ясовані (що суд зробив), але їх потрібно було врахувати при оцінці дій учасників конфлікту. Але суд ухилився від врахування цих, ним же встановлених обставин. Не було досліджено і те, звідки взялися у Олійника пістолети.

3. Судова практика Вищого спеціалізованого суду України засвідчує, що суди повинні враховувати поведінку засудженого як до так і після конфлікту, а саме те, що він викликав допомогу потерпілому. В схожій ситуації Вищий спеціалізований суд у своєму судовому рішенні від 19.04.2011 зняв обвинувачення у вмисному вбивстві та перекваліфікував їх на ст. 121 КК України. В іншій справі від 1 вересня 2011 р. Вищий спеціалізований суд зазначив, що необхідно враховувати поведінку потерпілого, яка

передувала конфлікту і який фактично ініціював його загострення. Чомусь суди не врахували цих чітких правових позицій Вищого спеціалізованого суду і не вказали, що Олійник носив зброю, тобто вчиняв злочин і, що е дані про те, що він мав намір використати цю зброю, про що свідчать його записи.

Зміст записів вказує на різкі відхилення від норми у поведінці Олійника (про що свідчать згадані записи) і це була та обставина, яка вимагала проведення ретроспективної психіатричної експертизи щодо цієї особи, та врахування психічного стану Олійника при його поведінці у конфлікті.

Суд визнав, але не дав належної оцінки тій обставині, що Л. та прокурор Г. знаходились під прицілом пістолета в руках Олійника. Суди доклали багато зусиль, щоб довести, що Олійник не стріляв з цієї зброї. Але сам факт знаходження людини під прицілом ставить її в ситуацію необхідної оборони.

Отже, слідством так і не з'ясовано звідки взялася у Олійника зброя, не дана оцінка особі Олійника, як людини конфліктної з явними психіатричними відхиленнями, з нахилами садиста, у зв'язку з чим за наявними у справі матеріалами слід було призначити ретроспективну психіатричну експертизу. Оцінку поведінки осіб суду необхідно було давати з урахуванням психічних відхилень у Олійника.

Всі ці обставини вказують на помилковість кваліфікації діяння за ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України. Обставини справи, які визнані судом встановленими, не дають підстав для висновку, що має місце умисне вбивство з хуліганських мотивів. І Г. і Л. є представниками влади. В умовах, коли з'ясувалося, що Олійник озброєний як мінімум двома пістолетами і ножом, вони не мали права не реагувати на небезпечну озброєну людину. Та обставина, що саме Л. викликав наряд міліції, а потім карету швидкої допомоги спростовує наявність у нього умислу на вбивство з хуліганських мотивів. Навіть, якщо допустити що саме Л. стріляв з рушниці по кінцівкам, що він заперечує, то об'єктивно, таке поранення підтверджує, що хто б не стріляв у Олійника, він цілився в ноги, а не в життєво важливі органи. Ця обставина також вказує на відсутність умислу на вбивство. Суд та досудове слідство вживають в якості кваліфікації дій Л. фразу "вбивство з використанням малозначного приводу". Однак при цьому не розшифровують що саме суд розуміє під малозначним приводом. Якщо таким приводом суд вважає направлення зброї на Л., то це не є малозначним приводом.

Отже, навіть, якщо взяти до уваги що висновки, зроблені судом достовірні, то є очевидним, що постріл зроблено не в життєво важливий орган людини - в кінцівки ніг. Такий постріл не дає підстав для висновку, що у особи був намір на вбивство. В ноги стріляють людині, яка тримає під прицілом людей, для того щоб нейтралізувати її, але не вбити.

З обставин справи, як їх розуміє і вважає встановленими суд, вбачається, що Л., начебто здійснив постріл в кінцівки ніг чим умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Навіть якщо вважати дії того хто стріляв умисними, то ці дії спрямовані на заподіяння не смерті, а заподіяння тілесних ушкоджень і вкладаються у самозахист в порядку необхідної оборони. Не випадково справа спочатку була порушена за ст. 121 ч. 2 КК.

Слідство вже тоді усвідомлювало, що у особи, яка стріляла в Олійника не було наміру на вбивство.

Дії В. Лозинського по виклику наряду міліції та виклику швидкої медичної допомоги прямо спростовують висновок про вмисне вбивство з хуліганських мотивів. Визначальним у цьому випадку є суб'єктивне ставлення Л. до того, що сталося. Він не мав наміру на вбивство і здійснив все від нього залежне, щоб викликати швидку допомогу і не допустити смерті Олійника. Отже, Л. знаходився під загрозою направленої на нього зброї і діяв у стані необхідної оборони.

4.Для визнання Л. В. О. винуватим у злочині, передбаченому п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України обов'язковим є встановлення як всіх ознак злочину, так і врахування всіх інших даних, які вказують на користь підсудного (зокрема обставин, які вказують на наявність стану необхідної оборони).

5.Наявність в діях складу злочину, який ставиться у вину підсудному, повинно бути належним чином обґрунтовано, на підставі доказів, одержаних законним шляхом, та враховувати всі обставини, які мають значення для справи. Тобто обвинувачення повинно ґрунтуватись на достовірних, належних та допустимих доказах.

6.Обґрунтування судом наявності в діях Л. В. О. складу злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України, побудоване здебільшого на припущеннях, умовиводах і особистих судженнях слідчих і прокурорів, та не враховує обставин, які вказують на перебуванні Л. В. О. у стані необхідної оборони. Зміст обвинувального висновку свідчить про упередженість та односторонність слідства, та, до певної міри, і судового розгляду.

7.Аналіз матеріалів справи, як вони викладені у вироку суду, дає підстави для висновку, що в діях Л. В. О. немає складу злочинів, інкримінованих йому.

8.Обставини, встановлені судом, вказують, що на Л. була спрямована зброя, яку він сприймав як бойову і для нього це була реальна загроза вбивством. За таких умов Л. В. О. діяв в стані необхідної оборони. Суд визнав, що Л. стріляв метрів з 27 в умовах, коли на нього була спрямована зброя, яку він сприймав як бойову. Наявність зброї, спрямованої на людину, виключає для такої особи обвинувачення у вбивстві з хуліганських міркувань. Картеч, якою нібито було поранено потерпілого не знайдена. Втративши кінетичну енергію та пробивши наскрізь ногу, вона повинна була знаходитись в місці поранення. Те що її не знайшли вказує на поранення потерпілого

віншому місці, яке слідством не встановлено.

У зв'язку з наведеним прошу задовольнити касаційну скаргу Л. та його адвоката.

13.10.2012

Захисник Микола Павленко

Особливості справи у випадку її розслідування і розгляду за правилами КПК

2012 р.

В історії справи викладено ті кроки, які здійснював захист, щоб забезпечити інтереси підзахисного. Це оскарження затримання, заяви і звернення про зміну запобіжного заходу, оскарження постанови про порушення кримінальної справи, клопотання про призначення експертизи, підготовка свідків до участі у процесі, допит понятих в якості свідків, допит експертів у судовому засіданні, скарга на дії слідчого, спроба давати пояснення в кожен момент судового слідства, а саме після виступу свідків обвинувачення і потерпілої. Використання перехресного допиту. В основному це той арсенал, який є у розпорядженні захисту за правилами КПК 1960 року. Якщо б справа вирішувалася за правилами КПК 2012 р. більшість цих можливостей можна було б використовувати і за правилами КПК 2012 р. Отже, у адвокатів, залишаються практично ті ж можливості для здійснення захисту, що і за правилами КПК 2012 р. Однак є і відмінності.

За КПК 1960 р, обвинувачений, або особа, яка вважає, що кримінальна справа порушена безпідставно, може оскаржити постанову про порушення кримінальної справи до суду. За КПК 2012 р. постанова про порушення кримінальної справи не порушується. Заява або повідомлення про кримінальне правопорушення реєструється і подання скарги на таку реєстрацію заяви не передбачено. Основною фігурою процесу на стадії досудового слідства стає слідчий суддя. Слідчий суддя надає дозволи на проведення певних слідчих дій, які стосуються обмеження конституційних прав громадян та розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового слідства.

Нова процесуальна фігура - слідчий суддя покликана усунути ті проблеми, які чатували на Україну в Європейському Суді, через непослідовність і неоднозначність законодавства про затримання. Отже, слідчий суддя має добре знати судову практику Європейського Суду, а також вимагати від осіб, які звертаються за дозволом на проведення тієї чи іншої слідчої дії, дотримання вимог нового КПК.

Ст. 9 КПК визначає, що у випадку якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. При цьому норми КПК повинні застосовуватись з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Тобто Кримінальний процесуальний кодекс реалізував формулу про те, що людина з об'єкта міжнародного співчуття, перетворилася на суб'єкта міжнародного права. При здійсненні функцій слідчого судді саме положення частин 4, 5 ст. 9 КПК України будуть становити найбільшу складність для суддів.

За правилами КПК 2012 року, захисник, вступивши у справу, може вимагати матеріали для ознайомлення з справою. Експертиза шапочки, яка була на голові нападника, виключила належність поту на шапочці Ц. і тим самим вказувала на те, що

шапочка належить іншій особі, а не обвинуваченому. Звідси висновок, що нападником є інша особа, а не Ц.

Адвокат також міг зустрітись з потерпілою з її згоди та одержати її пояснення про те, що на її руках залишились сліди крові злочинця (які через однобічність слідства були втрачені). Одержавши такі дані адвокат міг звернути увагу прокурора, слідчого судді на недоліки в роботі слідчого та заявити йому відвід. Своєчасно зустрівшись з потерпілою (за її згодою) та з'ясувавши, що у неї під нігтями могли залишитись сліди крові та шкіри злочинця, адвокат міг заявити клопотання про одержання цих зразків та проведення по ним генетичної експертизи на відповідність цих слідів підозрюваному Ц. Наявність відповідного висновку підкріпило б і підтвердило непричетність Ц. до злочину. Зрозуміло, що захисник в цій ситуації має бути переконаний в тому, що його підзахисний дійсно на місці злочину не був. Інакше така експертиза підтвердила б висновки обвинувачення.

У випадку відмови, захисник міг звернутися до слідчого судді з вимогою призначити відповідну експертизу та одержати необхідні зразки. Одержавши результати генетичної експертизи, а також представивши свідчення осіб, які підтверджували алібі Ц. та результати експертизи поту на шапочці (яка виключала належність поту підозрюваному) адвокат мав можливість ще на стадії досудового слідства просити закриття кримінальної справи щодо Ц. за відсутністю в його діях складу злочину.

Приклад. У справі Р. було багато сигналів того, що готується розслідування кримінальної справи. Контрагентів підприємства, яке очолював Р. перевіряли податкові органи і контрольно-ревізійне управління. Податкова міліція запитувала та збирала матеріали щодо Р. та його підприємства, проводилася перевірка тендерів, які виграв Р. і виконував роботи. Все це дало підстави для обґрунтованої підозри, що правоохоронні органи готують кримінальну справу.

Р. звернувся до адвоката за консультацією. Було наперед оплачено послуги адвоката, укладено відповідні договори про надання правової допомоги. У невимушеній обстановці адвокат зустрівся з можливими свідками у майбутній справі, де адвокат провів їх підготовку до зустрічі із слідчим, прокурором, слідчим суддею. Роз'яснив положення статей 59, 63 Конституції України, навчив методики участі у слідчій дії в якості свідка, роз'яснив свідкам право не тільки мати правову допомогу адвоката під час слідчої дії, а й право власноруч написати пояснення (відповіді на запитання).

Не обмежившись цим Р. ініціював перевірку податкової служби та КРУ щодо господарської діяльності підприємства і, зокрема, перевірку обсягів виконаних робіт. В результаті було документально підтверджено обсяги виконаних робіт. Адвокат виявив у договорах підряду певні неточності, які могли бути використані для звинувачень у нецільовому використанні бюджетних коштів. У зв'язку з цим було укладено додаткові угоди, за допомогою яких усунуто ці слабкі місця, все це вдалося зробити так, що в прокуратурі навіть не здогадувалися про виконану роботу.

Прокуратура залучила до перевірки спеціаліста - будівельника, який дав висновок про невідповідність обсягів робіт фактичним затратам, а також про перевищення

бюджетних розпоряджень на оплачені роботи на суму 165 тис. грн. Захист, маючи на руках дані перевірки КРУ (про яку прокуратура не знала), уклав договір з експертною установою про проведення будівельно-технічної експертизи і одержав позитивний для себе результат. Свідки, до яких вдалися в прокуратурі заявили, що будуть давати покази тільки за участю адвоката. Щодо бюджетних розпоряджень, то захист пред'явив рішення районної та обласної ради, відповідно до яких порушення вимог бюджетного законодавства не було. Зареєстрована кримінальна справа втратила будь-яку судову перспективу.

Кримінальна справа розбійний напад (ч. 1ст. 187 КК України). Історія захисту

8 лютого 2009 року невідомий о 17 год. 30 хв. (тобто після закінчення робочого дня) увірвався в приміщення аптеки і, тримаючи в руці щось схоже на пістолет, напав на продавця, вихопив з її рук зошит, в якому було 1790 гривень. При цьому частина грошей розсипалася по підлозі. Продавець вчинила шалений опір, стягнула з голови шерстяну шапочку та відбивалася руками, в результаті чого на її руках залишились сліди крові нападника. Напад тривав лічені секунди і нападник, схопивши гроші втік.

Працівники міліції, яких повідомили про напад, прибули на місце о 18 год. 40 хв. По гарячих слідах був опитаний директор аптеки, який зі слів продавця переповів обставини нападу. Під час проведення огляду місця події знайдено уламок іграшкового пістолета без рукоятки, шапочка, яку стягнула з голови нападника продавець, сліди пальців на склі, яке знаходилося на бар'єрі, і відділяє продавця від покупців. Знайдено вісім відбитків пальців, які належали різним людям. На касовому апараті, та інших місцях аптеки слідів пальців рук знайдено не було. Огляд місця події відповідно до протоколу проводився 12 хв. з 18.40 по 18.52 8 лютого.

В 0 год 20 хв. працівники міліції в кількості 5 чоловік зайшли в квартиру до Ц. і не оголошуючи ні підстав затримання, ні будь-якого іншого документа повезли в ІТТ. Коли Ц. брав на себе свою коричневу куртку, працівники міліції змусили взяти на себе чорну куртку батька. Стривоженим батькам повідомили, що від нього візьмуть пояснення і відпустять. Запропонували дати йому трохи грошей, щоб він, враховуючи нічну пору, міг повернутись додому на таксі. О 13 год. 20 хв. слідчий А. склав постанову про затримання Ц. та постанову про порушення кримінальної справи за ст. 187 ч. 1 КК України.

Ранком Ц. пригостили чаєм, провели процедуру впізнання, на якому продавець заявила, що Ц. схожий на нападника, але точно підтвердити, що це саме та особа, вона не може. Подання про застосування запобіжного заходу суд провів в 13 год 20 хв., тобто після спливу 85 год. В процесі розслідування кримінальної справи Ц. помістили в спеціалізовану лікарню для перевірки про наявність залежності від наркотичних речовин, оскільки останній в минулому вживав легкий наркотик - трамадол.

Адвокат вступив у справу через два тижні після затримання. Він зустрівся з батьками Ц., які повідомили про його алібі, в день злочину Це була неділя, Ц. хворів і з квартири

нікуди не відлучався, що крім батьків міг підтвердити сусід та рідна і двоюрідна сестри. Адвокат порадив матері та сестрі здійснити запис подій, які відбулися 8 лютого 2009 р. розписавши погодинно і якщо можна похвилинно цілий день, а також період, коли було вчинено напад. Зокрема вказати, якщо дивилися телевізор, то які бачили програми, хто готував обід, які лікарства давали Ц. включаючи вечір, коли прийшли міліціонери і забрали Ц. Така порада була надана для того, щоб пізніше при допитах в тому числі і в суді, родичі могли пояснити, чому вони з такими подробицями пам'ятають всі події, що сталися в той день і не пам'ятають події в інші дні.

Слідчий всіляко уникав захисника, не надавав йому копії постанови про затримання та порушення кримінальної справи, а також матеріалів, які були підставою та приводом до її порушення. Тим не менше захисник, після допуску до участі у справі заявив ряд клопотань: Про проведення експертизи шапочки, про проведення психіатричної експертизи потерпілої, оскаржив прокурору затримання Ц., вказавши на те, що у постанові не вказано година, о котрій було проведено затримання, та наголосив на порушеннях, які мали місце при затриманні.

Крім того, захисник оскаржив прокурору порядок проведення впізнання, заявив клопотання про проведення освідування Ц. на предмет наявності у нього слідів від нігтів потерпілої, яка зокрема заявляла, що у неї після нападу на пальцях залишилися сліди крові нападника. Зрозуміло, що минуло вже два тижні з дня події і такі сліди від ран могли зажити.

Але адвокат нанизував скарги одна на одну, подавав до суду все що можна було оскаржити, переводячи кримінальну справу в розряд проблемних, обтяжених скаргами захисника та рішеннями суду. Крім того, захисник подав клопотання про встановлення осіб, які залишили відбитки пальців рук. З восьми слідів, що були виявлені, Ц. належало тільки три відбитки, а 5 слідів належало іншим, не встановленим слідством особам. У клопотанні про встановлення таких осіб захисник наголошував, що не виключається, що саме ці, невстановлені слідством особи і вчинили розбійний напад.

Скарга на постанову про порушення кримінальної справи була відхилена. Але тільки в такий спосіб захисник зміг ознайомитись з матеріалами, які були приводом та підставою для порушення справи. Адвокат знайшов привід зустрітись з головою суду. Приводом для цього послужило прохання надати деякі матеріали про позитивний досвід цього модельного суду для включення їх до коментарю ЦПК, який готував захисник. Матеріали були люб'язно надані і при зустрічі адвокат повідомив голові суду про ті проблеми, які виникли з розглядом справи. Звичайно, адвокат не розраховував на якусь допомогу з боку голови суду, але він добивався, щоб справа була на слуху у суддів, і щоб про неї говорили на нарадах як на проблемну у доказовій частині. Цього результату адвокат добився і справа стала притчею во язиках у суді. Відголоски цього доходили і до адвоката. В результаті ще до того, як справа дійшла до суду для розгляду по суті до неї були причетні 5 суддів, які в подальшому не могли брати собі цю справу для розгляду. Разом з тим адвокат ставився до суддів коректно (а інакше і не повинно бути), скарг в дисциплінарні комісії не писав, відводів по можливості не заявляв, а зосереджувався на правовій стороні справи.

Заява про зміну запобіжного заходу також була відхилена. Захисник зосередив свою увагу на незаконності затримання, яку послідовно розглядали три судді районного суду. Відхилені заяви адвокат послідовно оскаржував до апеляційного суду. Спочатку було скасовано судове рішення, проведене без участі адвоката, якого не повідомили про день засідання. Ухвала судді була скасована. Наступне рішення суду вже у іншого судді було скасоване апеляційним судом на тій підставі, що у постанові про затримання не вказано про годину фактичного затримання і цю обставину потрібно з'ясувати. Тут адвокату пощастило, оскільки прокурор в судовому засіданні необережно визнав, що затримання мало місце о 0 год. 20 хв., а не в 13 год. 20 хв.

При новому розгляді справи суд змушений був допитати працівників міліції, які проводили затримання, а також матері і батька, які були присутні при затриманні. В результаті суд, незважаючи на те, що встановив явні порушення закону при затриманні, в черговий раз відхилив скаргу на затримання. Однак адвокат одержав додаткову інформацію про обставини затримання, про учасників цих подій та закріпив твердження про алібі поясненнями батьків. Тут же у межах розслідуваної справи було заявлено клопотання про допит сусіда та родичів Ц. на предмет його алібі. Слідчий був вимушений допитати цих осіб, які підтвердили алібі Ц. Суд відхилив скаргу на затримання, мотивуючи тим, що Ц. добровільно пішов разом з працівниками міліції до ІТТ о першій годині ночі.

Апеляційний суд, маючи під руками покази міліціонерів, які підтвердили факт затримання в нуль годин 20 хв. та відсутність будь-якої підстави для затримання, а також пояснення адвоката про те, що Ц. йшов не добровільно до ІТТ, а підкорившись наказові, скаргу задовольнив, визнав затримання незаконним. Однак Ц. з-під варти не звільнили, на тій підставі, що стосовно нього діє постанова суду про тримання його під вартою.

Нарешті справа була передана до районного суду. Захисник подав до суду розгорнуте клопотання, де поставив питання про призначення психіатричної експертизи щодо потерпілої, про допит понятих, про виклик до суду і допит експертів тощо. По суті це було заперечення на обвинувальний висновок з посиланням на матеріали справи. Окремо було подано клопотання про зміну запобіжного заходу щодо Ц. З поданням цього клопотання, крім інших обставин, захисник наголошував і на те, що мало місце незаконне затримання, що підтверджено рішенням апеляційного суду. В результаті до судді, якому була розподілена справа, було доведено до відому про слабкі місця обвинувачення та позицію захисту. До суду були направлені скарги на неправильні дії слідчого, зокрема, на те, що ним не було всупереч вимогам закону, вказано про час і місце затримання Ц.

Суддя, до якого звернувся адвокат за дозволом про побачення із Ц. зустрів захисника без особливої приязні і запитав: ми будемо розглядати справу по суті або ж будемо займатись тими дурницями, які ви заявили у клопотаннях. Захисник відповів, що готовий до розгляду справи по суті, але ж з матеріалів справи випливає, що підзахисного потрібно виправдовувати і для цього потрібно з'ясувати і ті питання, які адвокат поставив у своєму запереченні на обвинувальний висновок, оформленому як клопотання.

З реакції судді адвокат зрозумів, що суддя явно не розділяє такої можливості і що у нього вже склалася певна думка щодо вирішення справи. Попереднє засідання було проведено, клопотання були відхилені як передчасні, тримання під вартою на інший запобіжний захід не було змінено. Адвокат намагався створювати ситуації, які привели б суд до помилок, які можна буде використати в апеляційному порядку.

Усвідомлюючи небажаність участі призначеного у справі судді адвокат у день слухання справи по суті подав заяву про неможливість розгляду справи саме цим суддею, оскільки він на стадії досудового слідства вирішував питання про обшук квартири підсудного. Справу передали іншому судді. Суддя підозрював, що адвокат навмисно скрив факт його неможливості участі у справі, тобто проявив підступність, залишаючи на майбутнє привід для скасування вироку на рівні апеляції.

Основними доказами у справі були:

Пояснення потерпілої, яка показала, що підсудний схожий на нападника, але дати категоричний висновок, що це був саме він, вона не може.

Пояснення директора аптеки з слів потерпілої. Відбитки пальців Ц,. знайдені в аптеці, та експертиза, яка підтверджувала, що відбитки належать підсудному. Уламок іграшкового пістолета.

Плетена шапочка з слідами поту та експертиза шапочки, яка підтверджувала, що сліди поту належать не підсудному, а іншій особі. Покази родичів про алібі Ц. Протокол впізнання особи; Протокол огляду місця події.

Підсудний свою вину не визнав ні на досудовому слідстві ні у суді.

Адвокат, незважаючи на відмову у задоволенні клопотань, повторно заявляв про допит в якості свідків, родичів, які можуть підтвердити алібі Ц., а також про допит експертів і спеціаліста, який виявив відбитки пальців. Це продовжувалося з одного засідання до другого. Врешті суддя задовольнив клопотання про допит родичів, які в судовому засіданні підтвердили алібі Ц. На запитання судді, про те чому вони пам'ятають день злочину і де перебував в той день Ц. і не пам'ятають що було 5, 6, 20 та інші дні того ж місяця родичі, підготовлені адвокатом до таких запитань, пояснили: поперше, за порадою адвоката вони провели записи про події 8-9 лютого і ці записи можуть надати суду. По-друге, цей день для них був знаковий, бо саме того вечора арештували їх сина. Приєднати записи в якості письмового доказу суд відмовився.

У допиті спеціаліста, захисник запитав його скільки часу він затратив на виявлення відбитків пальців і скільки їх було. Спеціаліст відповів, що затрати від 45 хв. до однієї години. Тоді захисник заявив клопотання судді, щоб той оголосив початок і кінець проведення протоколу огляду. Коли суддя оголосив, що початок огляду о 18-40, а закінчення о 18-52, тобто 12 хвилин, спеціаліст не зміг пояснити чому його пояснення розходяться з тривалістю огляду в 12 хв., зазначеному у протоколі.